Письмові відповіді на екзаменаційні питання з Історії української музики

студента 3 курса
Кругляка Костянтина
спеціальність оркестрові струнні інструменти

9. М. Леонтович. Принципи хорової обробки.

Леонтович вдало використовував традиції імпровізаційності.

Леонтович застосовував темброву варіантність традиції виконання народних рапсодів

у своїх обробках.

По-новому інтерпретував фольклор використовуючи музичні надбання європейської

музично-хорової культури.

Поєднує прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії де

кожен голос відіграє цілком самостійну роль.

11. Оперна творчість 1920-х років. Б. М. Лятошинський. Опера “Золотий обруч”.

Починаючи з 1926 року, в творчості композитора спостерігається перелом в бік

звернення до української народної пісні. Його зразком стала
*Увертюра на чотири українські народні теми" (ор. 20, 1926). В якості тематичного
матеріалу Пятошинським вперше були використані справжні народні українські пісні. В
їх гармонізації і обробці композитор прагнув буги гранично простим; тим самим
музична мова, весь музичний стрій творів дуже змінився щодо загальної доступності і
демократичності: спростилась гармонія, полегшилась фактура і ін.

12. Б. М. Лятошинський. Риси стилю.

Основна ідейна спрямованість музики Б. Лятошинського - героїко-драматична. Та,

окрім неї, в усіх його симфонічних творах можна спостерігати драматургічну
багатоплановість, що полягає у поєднанні принципів епічної, ліричної та гостро
конфліктної драматургії.

У відношенні до сонатної форми, як головної у вираженні ідейного задуму, композитор

є послідовником кращих традицій класичного та романтичного симфонізму.

Музика Б. Лятошинського характеризується і певними ладовими особливостями. Так,

композитор розширює 7-ступенну діатонічну систему до 12-тиступенної. У
гармонічному розгортанні зʼявляються хаотичні нагромадження акордів, тональність у
вступах і розробках, ланцюжки великих мажорних септакордів, альтерониних
септакордів, домінантов гармонії з альтерованими квінтами, з секстою, тощо.

13. Б. М. Лятошинський. Симфонічна творчість. П”ята симфонія.

Симфонія No5 "Словʼянська", написана у 1967 році. її образний зміст композитор
втілює у типовому для нього принципі дра-матургії, що полягає у створенні і розвʼязанні
динамічно напружених ситуацій. Тематичною основою симфонії також стали
словʼянські мелодії та їх окремі інтонаційні звороти. Стилістично різнохарактерний
музичний матеріал композитор обʼсднує спільною художньо-змістовного концепцією.
Одним із засобів поєднання фольклорного матеріалу в сдину стилістичну систему
симфонії стала поліфонічна розробка та розвиток тематизму не в зіставленні
контрастних побудов, а в поступовому нашаруванні фактури та накопичуванні
динаміки.
На відміну від Третьої симфонії, характер цього твору - світлий і життєрадісний.
Виходячи з ідейного задуму, Б. Лятошинський обирає інший тип симфонічної
драматургії - не гостро конфліктний, а епіко-драматичний, у дусі симфонізму П.
Бородіна. Тематичний матеріал Пʼятої симфонії характеризується високим ступенем
інтонаційної індивідуалізації, рівнем емоційної експресії, що свідчить про наявність в
ній елементів конфліктного типу драматургії, але в помʼякшеному вигляді.

14. Б. М. Лятошинський. “Гражина”, друга частина Четвертої симфонії.

Симфонічна балада "Гражина" (1955), написана за сюжетом однойменної юнацької

поеми А. Міцкевича до 100 річчя з дня смерті великого польського поета, стала
блискучим зразком чіткого слідування музичної форми за літературною програмою, що
призвело до і логічної модифікації. Водночас, "Гражина" демонструє інтерес
Лятошинського до польських образів і тем, до яких композитор звертався
неодноразово.
"Гражина" належить до найкращих зразків програмного симфонізму.

Початок другої частини Четвертої симфонії (1963 р.). За першою темою у літературі
закріпилася назва „тема вежі Брюгге”, що пов’язано з історією створення цього твору*.
За своєю природою це тема-алюзія, тобто, стильова реконструкція, бо в її
інтонаційності є дуже виразні та дуже наочні риси, що стилізують явно визначені
прикмети: по-перше, це відтворений за допомогою динаміки ефект наближення, а
оскільки темп (повільної ходи) та оркестровка (низькими мідними інструментами)
збігаються та посилюють задані динамікою параметри, то виникає досить яскравий
образ процесії. А по-друге, підкреслена дисонантність вкупі з відзначеними вище
рисами створюють деякий загрозливий образ, що досить прозоро асоціюється з
широко відомою середньовіковою темою „Dies irae”. В цьому і полягає алюзійність теми
другої частини.
Аналогічна композиційний прийом застосований і в другій темі цієї частини. Вона
замислена як quasi-веснянка. Точність імітування фольклорного наспіву порушується
тільки однією деталлю: хроматичним варіантом тону „а”. Як відомо, ангемитоновий
стрій древніх наспівів є їх атрибутикою, тому порушення тільки однієї складової в
збереженій системі фольклорної давнини складає ефект навмисного та легкого
затьмарення, прозорого натяку на всім відомий факт, при якому цей „факт” набуває
поетичної неоднозначності.