МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇН

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

КАФЕДРА ХОРОВОГО ТА ОПЕРНО-СИМФОНІЧНОГО ДИРИГУВАННЯ

АНАЛІЗ
ПЕРШОЇ, ДРУГОЇ, П’ЯТОЇ ТА ШОСТОЇ ЧАСТИН
«STABAT MATER DOLOROSA»,
«CUJUS ANIMAM GEMENTEM»,
«QUIS EST HOMO», «VIDIT SUUM»
З КАНТАТИ «STABAT MATER»
Ф. ПУЛЕНКА

Виконав
студент ІV курсу
Олійник Артем

клас професора
Прокопова С. М.

Харків 2023
Зміст:
1. Історико-стилістичний аналіз
2. Музично - теоретичний аналіз
3. Вокально – хоровий аналіз
4. Виконавський аналіз
5. Список використаних джерел.
 Історико-стилістичний аналіз
Франсіс Жан Марсель Пуленк (1899 - 1963) — французький
композитор, піаніст, критик, учасник групи французької шістки.
Франсіс Пуленк народився в Парижі, місті, яке він любив усе своє
життя за його елегантність і енергію, у глибоко релігійній патріархальній
сім'ї. У віці семи років він писав короткі твори, і його раннє бажання грати
на фортепіано було підтримано мамою, яка сама була музикантом. Він
продовжив навчання фортепіано більш серйозним шляхом у Рікардо Вайнса,
який познайомив його з Саті, Казеллою та Ауріком. Після закінчення ліцею
Кондорсе та трирічної військової служби Пуленк навчався у Кехліна. В ранні
роки Ф. Пуленк захоплювався творчістю К. Дебюссі, М. Равеля. Великий
вплив на нього мала музика І. Стравінського. Творчість Ф. Пуленка охоплює
широке коло жанрів. Це і великі твори, такі як опери, балети, кантати, меси,
так і окремі романси, пісні, мотети, а також цикли творів. Попри важливе
місце інструментальної музики у творчості композитора, провідними для
нього завжди були жанри, пов’язані зі словом,– камерно-вокальна лірика,
хорові твори, опери становили невід’ємну складову життя і творчості Ф.
Пуленка. Він відкидав сучасний смак до романтизму та імпресіонізму та
виступав на користь популярного та дотепного стилю мюзик-холу,
переймаючи Саті та Кокто. Він дуже захоплювався поезією, зокрема творами
Г. Аполлінера, М. Якоба, П. Елюара, і акомпанував П'єру Бернаку під час
його численних декламацій мелодій до цих віршів наприкінці 1930-х років.
Залишаючись переважно в рамках тональної системи, композитор
використав ускладнені гармонічні засоби (багатотерцієві структури,
елементи політональності).
Творча спадщина Ф. Пуленка:
для солістів, хору й оркестру: хори:
 кантата Засуха (1937)  Літанії до Чорної Богоматері (1936)
 Stabat Mater (1950)  7 хорів на вірші Г. Аполлінера й П.
Елюара (1936)
 Gloria (1959)
 Меса G-dur (1937)
 Сім відповідей темряви
 кантата "Образ людини" (1943)
для оркестра:
 8 франц. пісень на народні тексти
 симфоніетта (1947), сюїти й ін.;
для голосу з оркестром / ансамблем:
романси
 Світська кантата "Бал-маскарад"
концерти для інструментів з оркестром
 Селянські пісні
камерні інструментальні ансамблі
 Негритянська рапсодія
музика для драматичного театру, кіно
  Бестіарій

«Stabat mater» Франсіса Пуленка – грандіозний,

великомасштабний твір для сопрано соло, п'ятиголосного мішаного хору та
оркестру. Створюючи музичний твір на текст середньовічної секвенції,
композитор спирався на існуючу традицію. Одним із найвідоміших втілень
образу скорботної Богоматері став твір Джованні Баттіста Перголезі, і в творі
Пуленка можна побачити деякі спільні риси з твором італійського
композитора ХVIII століття.
Драматургія твору полягає в зіставленні двох контрастних образних
сфер. Одна з них пов'язана з драматичними образами, що втілюються у
рухливих темпах, у взаємодії хору та оркестру. Цьому драматизму
протиставляється тиха молитовна зосередженість, що виявляється у
повільних темпах і співі хору без оркестрового супроводу. Втім, Пуленк
зазначав, що навіть у тих номерах, де хор співає з оркестром, він зберігає
структуру сарреllа — композитор називав таке співвідношення
«виправленням оркестра хором».
Когут Т. В. зазаначає, що «“Stabat Mater” відзначається величезною
силою художнього виразу та незвичайною емоційністю. Особлива за
поетичною формою, вона складається з 10 віршів (20-ти терцин) в
хореїчному метрі. Ф. Пуленк розподілив їх на 12 частин кантати,
розташованих за принципом контрасту (передусім образного). У структурі
поеми виділяються два основних розділи: перший передає страждання
Матері Божої біля хреста розп’ятого Сина; другий – це звернення-благання
грішної людини до Марії та Ісуса» [1, с. 11]. Солістка-сопрано виступає лише
в трьох частинах: Vidit suum, Fac ut portem і Quando corpus. У двох інших, O
quam tristis і Fac ut ardeat, хор здебільшого звучить a cappella. Композиційна
цілісність кантати «Stabat Mater» досягається завдяки внутрішнім зв’язкам.
Важливу функцію у творі виконує терцієва лейтінтонація, яка постійно
трансформується залежно від змісту частини.
1. Stabat mater dolorosa (Très calme)

Stabat mater dolorósa Скорботна мати стояла

juxta Crucem lacrimósa,
біля Хреста і плакала,
dum pendébat Fílius.
поки Син висів.
Перша частина написана для хору та симфонічного оркестру,
стриманого трагічного характеру. Описує стан Діви Мрії біля хреста, на
якому розп’яли Ісуса Христа. Музика тихого, стриманого характеру описує
тугу матері, проте без різких драматичних сплесків, оскільки вона знала, що
цей день настане і, що її син має принести себе в жертву заради того, аби
спокутувати усі гріхи людства. Цей характер смирення притаманний саме
образу Богородиці.
2. Cujus animam gementem (Allegro molto - Très violent)
Cujus ánimam geméntem, Чию душу, що стогне,
contristátam et doléntem пригнічену й скорботну,
pertransívit gládius. пройшов меч.
Друга частина написана для хору та симфонічного оркестру.
Частина активна, драматичного характеру. Являє собою сцену «Розп’яття»,
зображує самого Ісуса на хресті. Музичний текст досить контрастний.
Композитор використовує принцип співставлення в усьому: тембрального,
динамічного, тематичного, ритмічного.
3. O quam tristis (Très lent)
O quam tristis et afflícta О, якою сумною та враженою
fuit illa benedícta, була та блаженна,
mater Unigéniti! мати Єдинородного!
Третя частина написана для хору переважно a capella скорботного
характеру. Так само, як і перша частина, розкриває образ Діви Марії. Являє
собою хорал. Мелодика побудована на співставленні низхідних хроматичних
інтонацій із широкими інтонаціями lamento. Переважно хорова партія
звучить без супроводу оркестру, а там де він з’являється виконує
підтримуючу роль у вигляді гармонічних послідовностей. В цьому номері
переважає тиха динаміка, а гучна обумовлена лише емоційним посилом. Аби
підсилити гармонічну барвистість композитор використав divisi в басовій
партії. Тому часом одночасно звучать 6 голосів з підкресленим звучанням
басової групи.
4. Quæ mœrebat (Andantino)
Quae mœrébat et dolébat, Яка сумувала й страждала,
pia Mater, dum vidébat благочестива Мати,
спостерігаючи
nati pœnas ínclyti.
за карами славного сина.
Четверта частина написана для хору та симфонічного оркестру,
світлого характеру. Незвачаючи на світлий та легкий виклад партитури, Ф.
Пуленк вклав глибокий сенс літературного тексту. Як би не страждала Мати,
вона розуміла, що це потрібно для кращого майбутнього. Quæ mœrebat є
уособленням саме кращого, світлого майбутнього. Про це свідчать
співставлення мажору й мінору та високих й низьких голосів, переважно
висока теситура як у хорових, так у оркестрових партіях, що часто звучать в
унісон, висхідні ходи на кварту та квінту, переважно тиха динаміка та легкі
штрихи виконання на staccato у партії оркестру.
5. Quis est homo (Allegro molto - Prestissimo)
Quis est homo qui non fleret, Хто з людей би не плакав,
matrem Christi si vidéret якби побачив матір Христову
in tanto supplício? в таких великих стражданнях?
П’ята частина написана для хору та симфонічного оркестру, досить
драматичного та схвильованого характеру. Складається з двох констрастних
епізодів. Якщо першому епізоду притаманна насичена динаміка, швидкий
темп, стрімкі пасажі у верхніх голосах та мінорні ходи, засновані на
мінорних тризвуках, різноманітність ритмічного малюнку та підримуючий
супровід оркестру, то для другого епізоду характерна вельми контрастна
динаміка, мелодика, заснована на терцієвих ходах без використання широких
стрибків стабільний ритмічний малюнок та схвильований супровід оркестру,
побудований на триольних пасажах. Quis est homo передає співпереживання
горя Богородиці, немов би все людство страждає разом з нею.
6. Vidit suum (Andante)
Vidit suum dulcem natum Вона бачить милого Сина.
moriéntem desolátum, Що помирає у відчаї,
dum emísit spíritum. Коли Він віддає дух.
Шоста частина написана для соло сопрано, хору та симфонічного
оркестру, лірико-драматичного характеру. Продовжує лінію співпереживання
Діві Марії. Соло сопрано уособлює саму «Скорботну матір». Її мелодична
лінія насичена низхідними «схлипувальними» інтонаціями, що представлені
гострим пунктирним ритмом. Хорова партія нагадує хорал, а партія оркестру
виконує роль супроводу, проте в заключному епізоді проводить свій
тематизм, а останні шість тактів утворюють своєрідну арку з першою
часиною, побудованою на матеріалі Stabat mater dolorosa.
7. Eja mater (Allegro)
Pro peccátis suæ gentis Що ж, Мати, джерело любові,
vidit Jésum in torméntis, І мені відчути силу скорботи
et flagéllis súbditum. Дай, і я буду плакати з тобою.
 Сьома частина написана для хору й оркестру, дещо урочистого
характеру, що в процесі драматургії набуває рис драматичності. Імовірно,
композитор хотів показати подяку народу за жертву, а риси драматичності
нагадують про те, якою ціною були спокутані гріхи людей.

8. Fac, ut árdeat (Maestoso)

Fac, ut árdeat cor meum Нехай моє серце горить
in amándo Christum Deum в любові до Христа Бога,
ut sibi compláceam щоб догодити йому
Восьма частина написана для хору переважно a capella. Оркестровій
партії належать короткі гармонічні програші на витриманих нотах хору. Fac
ut ardeat вирізняється поліфонічним викладом музичного матеріалу. Має
переважно урочистий характер та за змістом відноситься до частин про Ісуса.
Має риси духовного гімну, лише ладо-тональні зв’язки мінорного
забарвлення нагадують про головну драматичну подію твору – Розп’яття.
9. Sancta mater (Moderato - Allegretto)
Sancta Mater, istud agas, О Свята Мати, зроби це,
crucifíxi fige plagas міцно закріпи рани хреста
cordi meo válide. в моєму серці.
Дев’ята частина глибоко драматичного характеру. Має риси
григоріанського хоралу, яким розпочинається частина. Виразна мелодична
лінія басової партії, а потім і всього хору звучить на фоні одного акорду
оркестру (педалі). На зміну хоралу виступає хвилююча партія оркестру, її
спочатку монотонні, а потім стрімкі пасажі шістнадцятими тривалостями
розвивають драматичну лінію твору. Хорова партія представлена переважно
гармонічним викладом, у якій відбувається затвердження основної думки
кантати.
10. Fac ut portem (Tempo de Sarabande)
Fac ut portem Christi mortem, Дай мені смерть Христову знести,
passiónis fac consórtem, Зрідни в страстях
et plagas recólere. і споглядай на рани.
Написана для соло сопрано, хору та оркестру. Десята частина
кантати скорботного характеру. За своїм характером та ритмічним малюнком
наближується до шостої частини Vidit suum. Картина висвітлює бажання
людини розділити долю Христа.
 11. Inflammatus et accensus (Animé et très rythmé)
Inflammatus et accensus Розпалився і звільнився
Per Te, Virgo, sim defensus Тобою, Діво, бережи мене
In die iudicii! В день суду!
Christe, cum sit hinc exire, Христе, коли прийде час звідси
йти,
da per Matrem me veníre
дозволь мені прийти через Матір
ad palmam victóriæ.
на пальму перемоги.
Одинадцята частина складається з двох контрастних епізодів
трагічно-драматинчого та сентиментально-драматичного характерів. Перший
епізод має досить насичену динаміку та показує образ знедоленої душі, що
прагне врятуватися. Другий епізод розпочинається співом хору без
супроводу, далі гармонічна фактура хору підкреслюється і акордовою
фактурою оркестру, розвивається від тихого ліричного образу до насиченого
образу жаху.
12. Quando corpus (Très calme)
Quando corpus moriétur, Коли тіло розпадеться,
fac, ut ánimæ donétur дай, щоб душі була дарована
paradísi glória. райська слава.
Остання частина кантати написана для соло сопрано, хору та
оркестру. Складається з двох контрастних епізодів та являє собою ліричну
кульмінацію кантати. Перший епізод розпочинається співом a capella.
Низхідні мелодичні ходи та дисонуюча гармонія свідчать про скорботний
характер з першої частини. Оркестрова партія підкреслює характер
форшлагами на одному акорді нетерцієвої структури. Другий епізод
розпочинається темою оркестрової партії Stabat mater dolorosa, що
драматургійно трансформується і набуває драматичності. Хорова партія
розвивається від тихої монотонної мелодики до насиченої зі стрибками в
голосах. Поступово діапазон голосів усіх виконавців розширюються і
звучить масштабна кульмінація всієї кантати.
 Музично - теоретичний аналіз
«Stabat Mater dolorosa»
Перша частина кантати «Stabat Mater» написана для симфонічного
оркестру та хору і має оркестровий вступ та 2 розділи, сакральний текст
«Stabat Mater dolorosa» яких повторюється двічі. Між розділами немає
чіткого переходу чи контрастів, частина об’єднується в одне ціле за рахунок
постійного руху лейтмотивного матеріалу в оркестровій партії, який буде
завершувати 12 (останню) частину кантати.
Упродовж звучання всієї частини тримається єдиний дуже
спокійний темп Très calme. Розмір у «Stabat Mater dolorosa» постійний – 44,
проте 4 такти, що завершують частину, написані в розмірі 34. Незважаючи на
спицифіку стилістики твору тональність у Ф. Пуленка яскраво виражена та
має логічні модуляції в далекі тональності. Тональний план першої частини
має такий вигляд:
1 p. a moll – e moll - cis moll – f moll – as moll – E dur
2 p. a moll – e moll – f moll – cis moll – a moll.
Гармонія дуже насичена. Композитор використовує неповні акорди,
гармонії альтерованої домінанти, дисонуючі акорди нетерцієвої структури та
безліч еліпсисів, проте всі ці співзвучча гармонійно підпорядковуються
тональності.
Ритмічний малюнок оркестрової партії представлений постійним
рухом восьмими тривалостями та рівними цілими, половинними чи
четвертними тривалостями. Зустрічаються пунктирний ритм та синкопи.
Ритмічний малюнок хору різноманітний – це і пунктирний ритм, і
синкопований, заліговані ноти. Окремо слід виділити паузи, які беруть участь
у драматургії твору та є невід’ємною частиною принципу виразності у
творчості Ф. Пуленка.
Фактура мішана. В хоровій партії представлена гармонічним та
поліфонічним викладенням, а оркестрова - гомофонно-гармонічним.
Динаміка переважно тиха. Розвивається від рр до ff. Вона гнучка,
проте має і різкі контрасти. Цікаво, що більш насиченою динамікою виділені
слова «lacrimosa» («cльозлива») та «Dum pendebat filius» («Поки її син висів»),
що характеризує натхненне ставлення композитора до слова.
 «Cujus animam gementem»
Друга частина, як і перша, написана для симфонічного оркестру та
хору, являє собою двочастинну побудову з невеликим вступом, заснованим
одночасно на матеріалі хорової та оркестрової партії.

Сакральний текст «Cujus animam gementem» також повторений

двічі, а між розділами відсутній контраст, що досягається єдиним темпом та
постійним моторним рухом шістнадцятими тривалостями в оркестровій
партії, яка спочатку має самостійний матріал, місцями виконує
підтримуюючу функцію, а іноді частково чи повністю дублює хорову партію.
«Cujus animam gementem» написана в єдиному дуже швидкому
темпі Allegro molto та єдиному тридольному розмірі 38. Динаміка переважно
гучна - ff або fff, лише заключне речення контрастом звучить на pp.
Гармонія та ладо-тональний план зберігаються в межах особистого
стилю Ф. Пуленка. Гармонія представлена переважно неповними акордами,
часто дисонуючими, септакордами та їх оберненнями, зокрема зменшеними,
прохідними зворотами. Композитор також використовує часті відхилення та
модуляції в далекі тональності. Основна тональність b moll, що виявляється
за допомогою ладо-тональних зв’язків у творі, хоча сам композитор не
виписує знаки тональності при ключі. Тональний план першої частини має
такий вигляд: b moll – a moll - c moll – g moll – f moll.
Вся частина заснована на метроритмчній синкопованій формулі:
Ритмічний
малюнок хорової
партії викладений рівними восьмими, четвертними тривалостями,
четверними з крапкою, залігованими нотами та синкопованим ритмом.
Ритмічний малюнок оркестрової партії представлений переважно постійним
рухом шістнадцятими тривалостями, що має самостійний виклад відносно
хорової партії. У деяких епізодах оркестрова партія переймає ритмічні
звороти хорової. Так, як і у першій частині значна увага приділена пузам, що
відіграють важливу роль у розвитку драматургії.
 Фактура в другій частині мішана. Оркестрова викладена всіма
видами, як і гармонічною, так і гомофонно-гармонічною та поліфонічною.
Фактура хору представлена переважно поліфонічною, іноді гармонічною.
«Quis est homo»
П’ята частина являє собою складну двочастинну побудову, що
складається з контрастних розділів «Quis est homo» та «Propeccatis suae
gentis», написаних для п’ятиголосного мішаного хору у супроводі оркестру.
Контраст між розділами досягнутий в за рахунок темпу,
метроритму та тонального плану. Розділи об’єднані за принципом attacca.
Перший розділ «Quis est homo» написана в дуже швидкому темпі Allegro
molto, а друга – у надшвидкому Prestissimo. Темпи стабільні, що мають чітку
внутрішньо-дольову пульсацію без змін, на що вказує сам композитор
ремаркою «sans relentir» («без уповільнення»).
У першій частині панує змінний розмір: 3
,
4
2
4 та 2
. Друга ж
4
представлена постійним розміром 44.
Ритмічні малюноки:

притаманні першому розділу, а в другому значну увагу приділено паузам.

Якщо у першій частині метрична одиниця – нота шістнадцятої тривалості, то

другій – характерна триольність.

Тональний план дуже тісно пов'язаний зі змістом. Перша частина написана в
тональності a moll, а друга – у b moll. При цьому композитор застосовує
відхилення та модуляції у далекі тональності секундового співвідношення.
Тональний план має такий вигляд:
 a moll – h moll – cis moll b moll – cis moll – b moll.
Фактура в обох партіях мішана. Хорова партія представлена
переважно гармонічним та гомофонно-гармонічним викладом, а оркестрова –
переважно гомофонно-гармонічним та, зрідка, поліфонічним й гармонічним.
Оркестрова партія виконує підтримуючу роль, іноді дублює хорову партію, а
подекуди має самостійний мелодичний матеріал.
Динаміка «Quis est homo» досить насичена, проте контрастна.
Розвивається від p до fff. Побудована на контрастах та не має плавних змін.
Першу частину композитор завершує контрастом на р після бурхливого ff. В
оркестровій партії присутні акцентовані звуки та sf. Частина завершується
кульмінацією, де остання четвертна пауза між частинами, як зазначає автор,
має бути довгою.
Шостий номер «Vidit suum» написаний для мішаного хору без
партії сопрано, соло сопрано та оркестру. Являє собою одночастинну
побудову, засновану на низхідному мелодичному матеріалі із гострим
пунктирним ритмом та мотивах із першої частини «Stabat mater dolorosa».

Шоста частина написана в повільному темпі Andante з чіткою

внутрішньо-дольовою пульсацією восьмими тривалостями в партії оркестру.
Розмір у цій частині змінний - 44 та 24, а останні чотири такти - 34.
Шоста частина кантати написана в тональності h moll. Композитор
також застосовує відхилення та модуляції у тональності першого ступеня
спорідненості - a moll та f moll, еліпсиси, альтеровані акорди та їх раптову
дезальтерацію.
Ритмічний малюнок соло сопрано представлений гострим
пунктирним ритмом, хорової пратії – рівними четверними та половинними
тривалостями коротким пунктиром, залігованими тривалостями, а
оркестрової - постійною пульсацією восьмими тривалостями та пунктирним
ритмом.
 Хорова фактура «Vidit suum» переважно гармонічного викладу, а
оркестрова – гомофонно-гармонічного з елементами поліфонії.
Шостій частині кантати притаманна переважно гнучка динаміка, що
розвивається від рр до f. У оркестровій партії присутні також акцентовані
звуки та sf.

Вокально – хоровий аналіз

І, ІІ та V частин виконуються таким складом: п’ятиголосним
мішаним хором та симфонічним оркестром, VІ частина – чотириголосним
мішаним хором без партії сопрано, соло сопрано та симфонічним оркестром.
Склад хору у І, ІІ та V частинах: S, A, T, Bar, B.
Склад хору у VІ частині: Ssolo, A, T, Bar, B.
Діапазони голосів досить об’ємні і композитор використовує крайні
звуки діапазонів голосів:
«Stabat Mater dolorosa» «Quis est homo»
S c1 – gis2 S f1 – a2
A1, 2 a – des2 A h – e2
T d – f1 T fis – a1
Bar. cis – e1 Bar.1, 2 cis – f1
B A – des1 B F – cis1
Загальний A - gis2 Загальний F - a2
«Cujus animam gementem» «Vidit suum»
S f1 – as2 Ssolo h – gis2
A c1 – des2 A dis – c2
T f – as1 T gis – as1
Bar. e – f1 Bar. fis – dis1
B F – c1 B E–a
Загальний F - as2 Загальний E - gis
Мелодичні лінії партій різноманітні, переважно поступового
руху, але зустрічаються стрибки на ч.4, ч.5, м.6, в.6, м.7, ч.8 та ходи на
характерні інтервали – зм.4, зм.7, зб.2. У першій та шостій частинах
обов’язкове плавне голосоведення. Для басової партії в першій частині
«Stabat mater dolorosa» композитор прописує в партитурі ремарку «tres
intens et tres doux» - «дуже інтенсивно та дуже м’яко». Очевидно
композитор хотів розкрити всю красу, наповненість та виразність
тембру басового голосу.
Друга та п’ята частини написані у дуже швидких темпах,
тому штрих виконання доцільно використати non-legato, а в деяких
епізодах, навіть, marcato. Коновалова І. Ю. вважає, що «стилістика
духовно-хорових творів Ф. Пуленка паралітургічної скерованості
характеризується гнучким сполученням кантиленності (ліричні
пісенно-романсові мотиви) та речитативності, вирізняється фактурною
варіативністю: сполученням гомофонності та лінеарності, чергуванням
хорального викладу та унісонного розгортання мелосу, застосуванням
антифонів з динамічним, нетиповим для канонічної жанрової моделі не
поліфонічним імітуванням-перекличками пар голосів. Властивою
ознакою цих творів є застосування складних ладогармонічних
комплексів, динамічних ладотональних співставлень, розмаїтої
тембрової драматургії, яка сприяє динамізації музично-образного
розвитку» [2, с. 551].
Мелодика усіх частин, досить складна, проте має логічні лада-
інтонаційні зв’язки. Запис музичного матеріалу через часту відсутність
явної тональності та знаків при ключі, велика кількість переміщень,
при яких відбувається перехрещування голосів, де часто утворюються
ходи на характерні інтервали можуть викликати труднощі під час
співу. Також проблеми з інтонуванням можуть виникнути під час співу
широких стрибків, відхилень та модуляцій. Співакам слід спиратися на
лад та гармонію, оскільки під час модуляції утворюються незручні для
виконання інтервали.
 Використовувати штучний ансамбль необхідно у епізодах, де
присутнє широке або змішане розташування акордів, унісонне
звучання та під час перехрещування голосів. Оскільки, Ф. Пуленк –
композитор-мелодист, він в першу чергу спирається на виразність
мелодії, її красу та значення в партитурі. Тому і виникають
перехрещування голосів, де простежуються поліфонічні прийоми доби
бароко. В таких незручних умовах партії знаходяться у різних
теситурах, деякі голоси в зручних, а деякі в незручних, що може

спричинити дисбаланс між партіями в хорі.

Задля подолання ритмічних труднощів, зокрема при виконанні
синкоп та пунктиру, підчас яких виникає поліритмія між голосами, слід
відпрацьовувати такі епізоди в повільнішому темпі.
Важливу увагу як керівнику хору, так і окремо кожному
хористу, слід приділити увагу літературному тексту. Оригінальний
текст написаний латинською мовою. Для спрощення вивчення
музичного матеріалу можна перший час використовувати спів на
зручний склад, наприклад, на «но». У повільних частинах слід
максимально проспівувати мелодію та використовувати плавне
звуковедення, проте в латині часто зустрічаються стики слів, де слово з
відкритим складом межує зі словом, що починається голосною буквою
(«…libera animas…», «… ventura ira…»), в яких слід поєднувати плавне
звуковедення із ясною дикцією.
 Виконавський аналіз
Важливим питанням у виконанні будь-якого твору є
визначення часткових та головної кульмінацій, а також розкриття
драматургії. Вцілому характер музики частини «Stabat mater dolorosa»
відповідає скорботному, частини «Cujus animam gementem» -
моторошно-драматичному, «Quis est homo» - драматично-
співчутливому, а «Vidit suum» - співчутливо-скорботному.
Два розділи «Stabat mater dolorosa» мають подібну драматургію
та досить довгу музичну думку. Кожен розпочинається спокійно,
«прозоро», на тихій динаміці та розвивається до свого завершення –
кульмінації, остання фраза якої характеризується затиханням динаміки
та поверненням початкового стану. Оркестровий вступ побудований на
«лейттемі» всієї кантати, що має такий вигляд:

В подальшому розвитку кантати ця тема звучатиме й в інших

частинах, зокрема у «Vidit suum», яка притаманна лише оркестровій
партії. Хорова партія також має свою лейттему –

Вона також присутня у шостій частині «Vidit suum».

Обидві кульмінації «Stabat mater dolorosa» припадають на текст
«dum pendébat Fílius», головна з яких, закладена у першому розділі.
Композитор часто завершує частини, як і першу, тонічним тризвуком в
тридольному розмірі та на тихій динаміці, як відгомін всієї частини.
 «Cujus animam gementem» - це драматично насичена частина,
яка майже повністю звучить на дуже гучній динаміці. Лише заключний
епізод, у якому композитор використав понижений другий ступінь
ладу, що накладається на звучання неповно тонічного тризвуку без
терції, виконується subito pp. Завдяки постійному дуже швидкому
темпу, синкопованому ритму та нагромадженню хорової фактури
композитор змальовує моторошну картину – пронизання душі мечем,
що очевидно асоціюється із станом самої Богоматері. Сакральний текст
другої частини повторюється двічі на новому матеріалі. Саме другий
розділ є кульмінаційним, а головна кульмінація припадає на текст

«pertransívit gládius» («пронизану мечем»).

Оркестрова партія побудована на самостійному матеріалі, але
часом може дублювати хорову партію. Терцовий елемент теми хорової
партії спочатку звучить в оркестровому вступі, який переходить в
басову партію, а оркестр розвиває власний матеріал. У партії оркестра
відчутна постійна
внутрішньо-дольова
пульсація шістнадцятими
нотами, що має
забезпечувати
безперервний «рух вперед»
– розвиток драматургії.

Такі ж
характеристики притаманні
й оркестровій партії п’ятої
частини «Quis est homo».
Єдиною відмінністю є роль оркестрової партії. В цій частині вона вже
немає самостійного розвитку, а виконує підтримуючу функцію і
подекуди дублює хор. Так, як і друга частина, «Quis est homo» є також
досить драматичною і звучить переважно досить напружено. Проте на
відміну «Cujus animam gementem», п’ята частина має декілька
контрастних епізодів. Незважаючи на вельми насичений розвиток,
спрямований до фіналу першого розділу, він все ж завершується
контрастом дуже тихо. Це два дисонуючих акорди без розв’язання, на
текст «quis?» («хто?») – питання що не потребує відповіді.
Другий розділ характеризується зміною темпу та одиниці
внутрішньо-дольової пульсації. Тут темп пришвидшується, а головною
метричною одиницею стає триоль. За своїм драматургійним розвитком
також спрямований до завершення частини, де постає головна
кульмінація «Quis est homo» - останній стрімкий акцентований пасаж
оркестру та останнє слово хору «subditum» («страждання»).
«Vidit suum» за характером наближена до першої частини
«Stabat mater dolorosa». Вона витримана переважно в тихій динаміці та
повільному темпі, а також має подібний драматургійний розвиток. У
ній можна спостерігати досить довге фразування, що поступово
підводить до відносної кульмінації – тематичного матеріалу з першої
частини на текст «Morientem, desolatum» («помирає у відчаї»). Після

чого відбувається драматургійний спад, а головна кульмінація твору,

яка наступає раптово, належить оркестровому соло. Кульмінаційний
епізод фактурно насичений. В ньому композитор застосовує велику
кількість форшлагів, що проводить аналогію із «зхлипуванням» у
партії соло сопрано.
За кульмінацією слідує поступове затихання динаміки та
перехід до тематизму першої частини в оркестровій партії. Характерна
і зміна розміру на тридольний, і повторений тонічний тризвук на текст
«spiritum» («дух»).
При виборі темпів в першій та шостій частинах треба пам'ятати,
що для ясного сприйняття слухачем літературного тексту, передачі
тихого та драматичного характеру, необхідно кожному голосу
максимально проспівувати свої партії. Це пов'язано ще й з
особливостю підтекстовки за принципом "нота - склад", яка провокує
перехід на дикламацію, особливо в повільному темпі. Вибір темпу несе
в собі й вибір диригенської схеми. Це більш за все стосується частини
«Quis est homo», другий розділ якої в темпі Prestissimo. Схема
диригентського жесту за чотиридольним розміром має виконуватися
alla breve, тобто за дводольною схемою. Жест «на раз» слід
використати у другій частині «Cujus animam gementem», у якій
швидкий темп за тридольним розміром унеможливлює використання
тридольної схеми.

Для цих частин характерний як і дрібний, але наповнений

кистьовий диригентський жест, так і великий напружений від плеча.
Тобто, разом із розвитком драматургії частин розвивається й
диригентській жест. Проте кантата «Stabat mater» має більш
драматичний характер і є недоцільним використання великого
напруженого жесту тривалий час. Слід залишати лише характер та
напругу в жесті, а амплітуду зменшити. Значну увагу під час
диригування слід приділяти також й оркестровій партії, яка є досить
виразною та відіграє рівнозначну роль на рівні з хором. Для показу
синкоп та, окремо, акцентованого триольного пасажу у фіналі п’ятої
частини «Quis est homo» у жесті диригента мають бути чітко виражені
обидві фази долей у дводольній чи однодольній схемі. Одне з головних
виконавських завдань, що стоїть перед диригентом і виконавцями, є
досягнення цільності форми кожної з частин, безперервності розвитку
музичного матеріалу та драматургії.
 Список використаних джерел
1. Когут Т. В. Духовні твори Франсіса Пуленка: особливості прочитання
сакральних текстів : автореферат дис. … канд. мистецтвознавства :
17.00.03 / Національна музична академія України імені П. І. Чайковського.
Київ, 2017. 18 с.
2. Коновалова І. Ю. Феномен композитора в європейській музичній культурі
ХХ століття: особистісні та діяльнісні аспекти : дис. … док.
мистецтвознавства : 26.00.01 / Харківська державна академія культури.
Харків, 2019. 630 с.