СТЕПОВИЙ.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ

Провідними жанрами творчості Я. Степового є камерно-вокальна та

фортепіанна музика. Композитор писав пісні та романси на вірші українських
поетів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кониського,
М. Чернявського, молодих поетів Олександра Олеся, М. Вороного,
М. Рильського та ін.
Він є автором трьох вокальних циклів: «Барвінки» на тексти різних
українських поетів, «Пісні настрою» на вірші Олександра Олеся, «Три вірші
М. Рильського» та окремих солоспівів. Особливо приваблювала Я. Степового
лірична поезія Олександра Олеся з її новим світосприйняттям. Він
найчастіше звертався до віршів цього митця й на його слова написав понад
третину романсів. У доробку Я. Степового є також романс на текст Г. Гейне
(у російському перекладі Л. Мея) та два твори на вірші російських поетів
(С. Фрага та К. Бальмонта).
Уболівання Я. Степового за долю українського народу відображене в
романсах з громадянською тематикою (у циклі «Барвінки» та ін.), яка досить
різноманітна. Він передає в музиці пробудження народу до боротьби в
романсі «Степ» на вірш М. Чернявського (через трансформацію тематизму
від епічного до героїчного); прагнення до волі розкрите в романтично-
піднесеному романсі «Досить невільная думка мовчала» на текст Лесі
Українки; любов до рідного слова і біль через його пригноблення передане в
лірико-драматичному романсі «О слово рідне» на вірш Олександра Олеся (з
циклу «Барвінки»), любов до рідної землі – в емоційно піднесеному романсі
«Земле, моя всеплодющая мати» (на слова І. Франка) та ін.
У романсах різноманітно представлена інтимна лірика, якою поетично
розкрито почуття кохання. За характером образів і стилістикою вона
неоднакова. Серед творів інтимної лірики є традиційні романси, як,
наприклад, популярний «Розвійтеся з вітром» на вірш І. Франка. Цьому твору
властива емоційна відкритість, широка наспівність мелодії з опорою на
інтонації міської пісні-романсу. Поряд із цим, у романсах Я. Степового
спостерігається й інший тип інтимної лірики, який він створив на тексти
Олександра Олеся (окремі романси з циклу «Барвінки» та цикл «Пісні
настрою»). Поезія цього автора була близька Я. Степовому чутливим
зображенням внутрішнього світу людини, психологізмом, багатозначністю
змісту. Я. Степовий дуже тонко схоплював емоційну атмосферу вірша, його
емоційні півтони, ритмо-інтонації і передав їх у музиці романсів.
В одних творах Я. Степового на вірші Олександра Олеся лірика
споглядальна, з колористичним звукописом, прозорою фортепіанною
фактурою, яка натхнена чарівними образами природи віршів («Зимою»,
перший розділ романсу «Дихають тихо акації ніжні»), а в інших творах, у
яких відтворюється внутрішній стан героя, лірика схвильована, з динамічною
мелодією; у ній передається емоційне багатство нюансів тексту («О, ще не
всі умерли жалі», «В квітках була душа моя»). Значним мистецьким
досягненням є романс «Не беріть із зеленого лугу вербу». Емоційно
щемливою мелодією передано ніжні й болісні почуття людини. У кожному з
романсів на слова Олександра Олеся композитор, відтворюючи настрій та
атмосферу вірша, використовує колористичну гармонію, а в окремих
випадках вона наближається до колористично-імпресіоністської («В квітках
була душа моя»).
Нові стильові риси проявилися й у вокальному циклі Я. Степового «Три
вірші М. Рильського». У ньому відчутна особлива увага композитора до
поетичного слова, його інтонацій, емоційних нюансів. У трьох його романсах
(«Не грай, не грай!», «Ноктюрн», «Без хвилювань, без мук з тобою я
балакав») душевна драма героя розкрита музичними засобами пізнього
романтизму. Аріозною мелодією та фортепіанною партією дуже тонко
передається віршовий текст. Поряд із типовими для романтизму засобами
використовуються й імпресіоністські – при створенні звукової картини ночі
(у других розділах романсів «Не грай», «Ноктюрн» та ін.). У цьому
вокальному циклі Я. Степового дослідники справедливо відзначають
новаторські риси в його музичній мові, особливо в гармонії. У більшості його
романсів фортепіанна партія є рівноправною з вокальною (особливо це
характерне для останнього циклу).
Індивідуальність Я. Степового як лірика з тяжінням до мініатюрних жанрів
проявилася і в його фортепіанній творчості. Він писав типові романтичні
мініатюри: прелюдії, вальси, елегія, експромт, мазурка, пісня, пісня без слів,
танець, маленька поема, скерцо; програмні твори – «Мрія», «Спогад». Крім
того, є й такі жанри, як менует, рондо, фуга. Найчастіше Я. Степовий
звертався до жанру прелюдій. Є в нього одночастинна соната та фантазія.
У фортепіанній творчості Я. Степового можна помітити деякі впливи форте-
піанної музики М. Лисенка, Е. Гріга, П. Чайковського, А. Лядова,
М. Римського-Корсакова, раннього О. Скрябіна. Фортепіанні твори
Я. Степового різні за музичною образністю та музичними засобами. Чимало
фортепіанних творів близькі до його романсів. Це ліричні мініатюри з
тонким відтворенням внутрішнього світу людини, які часто овіяні серпанком
смутку. Композитор не захоплювався віртуозністю, на першому плані в нього
розкриття багатства відтінків ліричних почуттів. Я. Степовий часто
хроматизує мелодію й усю фактуру. Він милується колористичним
гармонічним звучанням. У фортепіанній музиці домінує відтворення світу
особистих відчуттів. Звертаючись до образу Т. Шевченка в прелюдії його
пам’яті, композитор створює глибоко сердечну, схвильовану музику, яка
неначе виражає його ставлення до поета.
Музика Я. Степового яскраво індивідуальна, але й національно увиразнена.
Якщо композитор і використовує українську народну або пісенно-романсову
інтонаційність, то вона адаптована відповідно до його індивідуального
стилю. Але Я. Степовий передавав у своїх творах не тільки сферу особистих
переживань. У 1918 р. він написав Прелюд (d-moll), який відрізняється від
інших його творів. Урочисто-трагічне звучання цього прелюду (автор
використовує тематизм маршового характеру й ефект передзвонів) передає
емоційні переживання, викликані тогочасними суспільними проблемами.
Я. Степовий – композитор великих творчих можливостей, життя якого
обірвалося в розквіті сил.