Аналіз пісні-романсу «Дивлюсь я на небо»

Історія створення
Кожному українцеві, без сумніву, відома мелодія та слова цієї унікальної
пісенної перлини. Однак багато хто сприймає її слова як творіння Тараса
Шевченка, а музику зазвичай вважають народною. Насправді ж автором тексту
є сучасник Кобзаря, поет-романтик Михайло Петренко (1817-1862). Автор
славетного вірша народився у місті Слов’янську на Донеччині. Перу М.
Петренка також належать слова відомої пісні «Взяв би я бандуру». Уперше
вірш, який починається словами: «Дивлюся на небо та й думку гадаю…», був
надрукований у поетичній збірці «Сніпъ» 1841 року, де він мав назву «Недоля».
Цей вірш М. Петренка, який в подальшому став називатись "Небо", став
популярним українським романсом. У ньому відображена одвічна мрія людини
про небо, про волю. Ліричний герой не зазнав щасливої долі на землі, тому
йому здається, що він знайде розраду, спокій, свободу на небі, коли зможе
літати, як сокіл чи орел. Поезія утверджує свободу особистості як одну з
найбільших цінностей людського життя. Вірш нагадує народну пісню, містить
ознаки національного колориту.
Далі слова цього твору було покладено на музику Людмилою
Александровою (дочкою відомого українського лікаря, фольклориста,
письменника й музиканта Володимира Александрова). Людмила
Володимирівна Александрова (роки народження і смерті - невідомі) народилася
в м. Ізюмі Харківської губернії - український композитор, музичний педагог,
автор музики двох знаменитих романсів, які стали українськими народними
піснями ( «Повій, вітре, на Вкраїну» і «Дивлюсь я на небо»). Отримала
домашню освіту. Пізніше їй вдалося домогтися вступу до вищого навчального
закладу - стала студенткою Варшавської консерваторії по композиторському
класу і успішно її закінчила. Після закінчення консерваторії повернулася на
батьківщину, жила в Харкові. Викладала і писала музику. Одна з перших
професійних жінок-композиторів у Російській імперії.
Але більше згадують аранжувальника мелодії, яким був музикант,
хормейстер і вчитель музики Владислав Іванович Заремба (15 червня (27
червня) 1833, місто Дунаївці, нині Хмельницької області — 11 жовтня (24
жовтня) 1902, Київ) — український композитор, піаніст і педагог. Музики
навчався у Кам'янці-Подільському. Від 1862 року викладав гру на фортепіано
та хоровий спів у жіночих пансіонах Києва. Він виконав обробку пісні
Людмили Александрової «Дивлюсь я на небо...» для голосу та фортепіано. До
речі, В. Заремба — автор більш ніж трьох десятків романсів на слова Тараса
Шевченка.
Тож народилася пісня, яку без перебільшення названо в літературі
шедевром. Дата народження її не встановлена, як і точна дата народження
автора вірша. Та й неважлива та дата, бо мова йде про безсмертя, а це поняття
тільки умовно має початок, та ніхто не наважиться розмірковувати про кінець.
Неспростовним залишається той факт, що пісня «Дивлюсь я на небо та й думку
гадаю…» (автор тексту М. Петренко, музика Л. Александрової, обробка В.
Заремби) не лише давно підкорила українські серця, а й вийшла далеко за межі
України. Безумовно, її варто вважати цілком «народною» піснею.
 «Дивлюсь я на небо...» співали різні люди в різні часи. Пісня була і є
невід’ємною частиною репертуару багатьох відомих виконавців. Серед них
Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Іван Козловський, Анатолій Солов’яненко, Юрій
Гуляєв, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Володимир Гришко,
Ризький театр пісні «Етюд» та інші.
Цей музичний твір став першою піснею, що пролунала в космосі. 12 серпня
1962-го року її виконав з борту корабля «Восток-4» перший космонавт
українського походження Павло Попович. Ця пісня була улюбленою також для
видатного конструктора Сергія Корольова.

Теоретичний аналіз

Пісня має ліричну основу, але як зміст, так і музика насичені глибоким
драматизмом, що відповідає душевним переживаннями героя.
Форма куплетна. Кожен куплет являє собою квадратний період (8+8).
Розмір тридольний – ¾, темп помірно повільний. Ритм плавний:
переважають четверті, а також довгий пунктир – четверть з крапкою і восьма.
Починається мелодія з затакту, вираженого восьмою.
Лад у пісні мінорний (поєднуються мелодичний і натуральний види).
Тональність в оригіналі – ре мінор, але пісня звучить в різних тональностях,
залежно від діапазону голосу виконавця.
Мелодія розвивається за класичним типом: у першій фразі першого речення
вона починається на тоніці й досягає п’ятого ступеня, після чого знову
повертається до тоніки. У другій фразі відбувається відхилення в паралельний
мажор. Широкий стрибок на висхідну нону й плавний спад створює враження
спроби польоту з широким розмахом крила. Кульмінація куплета знаходиться в
першій фразі другого речення: поступінний рух по звуках мелодичного мінору
вгору до третього ступеня і затримка на найвищому звуку немов виражає
волання душі героя про нездійсненну мрію. В останній фразі спостерігається
емоційний і мелодійний спад вниз до тоніки. Так само темп під час руху мелодії
до кульмінації дещо прискорюється. Аналогічно розвивається й динамічний
план. Ці всі засоби музичної виразності сприяють наростанню й спаду
емоційної напруги, експресії. Неабияку роль у розкритті художнього образу
відіграє партія фортепіано, що являє собою музичний супровід пісні.
Акомпанемент побудований на класичній гармонії, що базується на головних
ладових функціях. В сучасному варіанті після кульмінації звучить розв’язання
домінанти в гармонію шостого ступеня, що являє собою «перерваний зворот».
Ця яскрава гармонійна фарба додає драматизму музиці. Фортепіанний вступ
дуже мелодійний. Початкова інтонація сексти у вступі немов символізує «зліт»,
а подальший спад – «падіння». Взагалі інтонаційна сфера традиційна для жанру
романсу ХІХ століття.

Виконавський аналіз

Пісня-романс «Дивлюсь я на небо» дуже популярна в усьому світі. Її

виконують співаки як з академічною, так і з народною чи естрадною манерою
2
виконання. Проте найбільш відома вона все ж у виконанні артистів
академічного жанру. І хоча пісня дуже відома й мелодійна, все ж вона вимагає
від виконавця певної професійної підготовки, майстерності співацького
звукоутворення та звуковедення. Це, по-перше, широке співацьке
діафрагмальне дихання, особливо в кульмінаційних моментах, де фразу
потрібно вести на одному диханні, не розриваючи на окремі мотиви.
Благородство і природність звучання підкреслюється м’якою атакою звуку.
Досить широкий діапазон пісні (ундецима або кварта через октаву) вимагає
володіння звукоутворенням як у головному, так і в грудному резонаторі.
Поетичний текст у поєднанні з мелодією досить зручний для виконання в плані
артикуляції. Плавний ритм, спокійний характер твору дозволяють зосередитись
на кантиленній мелодії, без зайвих стрибкоподібних ритмічних фігур. Співак
повинен мати чітку дикцію, усвідомлювати особливості формоутворення
голосних та приголосних згідно з правилами орфографії та орфоепії української
літературної мови. Драматизація змісту романсу вимагає гнучкості всіх
співоцьких прийомів. Проте не треба забувати про співучість мелодії, яка
досягається бездоганним legato. Кульмінація в останньому куплеті пісні буде
звучати яскравіше, якщо на найвищому звуку застосувати фермату й
chreschendo. Популярна висхідна кода до верхньої тоніки прикрашає твір,
виставляючи логічне завершення сюжету.
Кожен виконавець може на свій розсуд варіювати інтерпретацію пісні,
проте всі виконавські прийоми мають бути підпорядковані основній меті –
розкриттю художнього образу.

Список використаної літератури

1. Михайло Петренко: Життя і творчість (художні тексти, дослідження,

документи). // Упорядники О. Є. Петренко, О. О. Редчук. Оформлення
Д. О. Редчук. «Фенікс». — К., 2013, 218 с.

2. Михайло Миколайович Петренко. 200 років безсмертя / Петренко О. Є.,

Шабанова В. М. — К.: «Кий», 2017. — 238

3. Михайло Петренко. Твори / Упорядник О. Є. Петренко. — К.: «Кий»,

2017. — 104 с.

4. Пісні літературного походження \ упор., вступ, ст.. Бойко В. Г.

5. Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817—1862): Твори.

Критичні та історико-літературні матеріали. // Упорядник О. Є. Петренко.
"ПП "НВЦ «ПРОФІ». — К., 2015, 586 с.

Розробила викладач-методист Балаклійської музичної школи Харківської

області Шерстюк Тетяна Андріївна