Загальна характеристика збірки «На крилах пісень»

Перша збірка «На крилах пісень» вийшла на початку 1893 року у Львові,
фактичним редактором її був Іван Франко. Збірка складається із 69 поезій і трьох
поем «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1892), «Русалка» (1895). Більшість
віршів об’єднані в цикли:
1. «Сім струн» (посвята дядькові Михайлові)
2. «Зоряне небо»
3. «Сльози-перли» (посвята Іванові Франкові)
4. «Подорож до моря» (посвята сім’ї Михайла Комарова)
5. «Кримські спогади» (посвята братові Михайлові)
6. «В дитячому крузі».
Збірку «На крилах пісень» відкриває ліричний цикл «Сім струн», присвячений
дядькові Лесі Українки Михайлу Драгоманову.
Сім струн – це чарівне злиття слова з музикою. Семирядкова строфа символізує
7 нот у музиці, 7 віршів у циклі – 7 струн, що їх торкає героїня на кобзі.
Ліричний герой циклу – національно свідома громадянка, яка не мириться зі
світом насильства, тиранії, мужня патріотка, яка закликає співгромадян до боротьби
за свободу.
Своє творче кредо Леся Українка яскраво втілила у вірші «Contra spem spero!»
(1980), що вміщений у першій збірці.
Аналіз поезії «Contra spem spero!» («Без надії сподіваюсь!»)
(2 травня 1890)
Літературний рід: медитативна лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: особиста (філософська).
Художній напрям, стиль: модернізм, неоромантизм.
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості;
оптимізм людини за будь-яких обставин.
Ідея: утвердження незламності духу людини.
Віршовий розмір: тристопний анапест.
Тип римування: перехресне.
Художні особливості. Вірш побудований у формі драматичного монологу,
сповненого схвильованих інтонацій, з відчутними елементами «внутрішнього»
діалогу (із запитаннями і відповідями, зі звертаннями, запереченнями і
ствердженнями).
Образи-символи: вірш сповнений алегоричних образів: осінні хмари; золота
весна; вбогий сумний переліг; барвисті квіти, посіяні на морозі; міцна льодова
кора; крута кам’яна гора; важкий камінь; зірка провідна.
Неоднозначними змальовано й ті символічні образи, в яких ідеться про способи
боротьби із труднощами життя: сіяння «барвистих квітів», сила «гарячих сліз»,
«весела пісня», незмикання «ні на хвильку очей» у шуканні «зірки провідної».
Додаткові відомості:
1. Поезія побудована на антитезах. Строфи об’єднані прийомом градації (кожна
наступна строфа посилює зміст попередньої).
2. У третій строфі використано анафору.
3. Головну думку увиразнює кільцеве обрамлення, яке створюється внаслідок
того, що остання строфа є певною варіацією повторює другу строфу.
 4. Вірш цікавий з огляду форми, бо має латинський заголовок і міфологічний
образ Сізіфової праці («Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий
підіймать»).
5. Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте
подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка
готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди. У такий спосіб Леся Українка
висловлює власне кредо: всупереч хворобі й нещастям обов’язково рухатися вперед.
Вона вибирає шлях віри, надії, життєвої активності.
6. Риторичні оклики в останні строфи («Так! Я буду крізь сльози сміятись»,
«Буду жити! Геть думи сумні!») передають оптимізм героїні за будь-яких життєвих
обставин.
7. Остання строфа, яка містить оксиморон, стала афоризмом.