Строфіка

Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як

ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її
виникнення, еволюцію, зв'язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію.
Водночас цей термін вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи
стильової течії або явища.

Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – сполучення рядків у вірші, що мають певну
метричну, ритмічну та інтонаційно-синтаксичну побудову та об’єднані римуванням.
І. Качуровський називає п'ять ознак строфи: клаузула, рима, розмір, синтаксична завершеність
мовного періоду, літературний канон. Проте не слід ототожнювати С. з будь-яким
версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, що вона наявна у білому вірші,
де композиційну функцію, притаманну римам, виконують клаузули.
Термін "С." виник в античній трагедії, означав відрізок пісні, що виконувався між двома
поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися
строфою та антистрофою). Класифікація С. як естетично відчутного і важливого прояву ритмо-
інтонаційної та змістової цілісності вірша залежить від його внутрішньої структури.

Наймінімальнішою С. вважається моновірш, максимальною – вісімнадцятивірш, де береться

за основу схема римування, на відміну від античної версифікації, яка у своєму метричному
(квантитативному) віршуванні спиралася на чергування різної кількості стоп (Алкеєва С.,
Сапфічна С. тощо). У силабо-тонічній системі, крім двовіршів (дистихів), розрізняються
тривірші (терцети, терцини), чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини),
восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та ін.

Астрофічний вірш – вірш, у якому відсутній поділ на строфи. Рядки у такому вірші
поєднуються не на основі впорядкованого чергування їхніх клаузул, а тільки за синтаксичними і
смисловими ознаками; розміщення рим може бути довільним.
Астрофізм – властивість лірики Шевченка, яскрава прикмета панування у ній вільної стихії:
Молюся, знову уповаю,
І знову сльози виливаю,
І думу тяжкую мою
Німим стінам передаю.
Озовітеся ж, заплачте,
Німії, зо мною
Над неправдою людською,
Над долею злою.
Озовітесь! А за вами,
Може, озоветься
Безталання невсипуще
І нам усміхнеться.
Поєднає з недолею
І з лю́ дьми, і скаже
Спасибі нам. Помолиться
Й тихо спати ляже (….)

Строфоїд – поезія з графічно виділеними, як строфи, групами різних за кількістю віршів, або
астрофічна поезія, що умовно скомпонована нерівними строфами. Теж характерно для поезій
Т. Шевченка:
Мені тринадцятий минало.
1
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось! (….)

Прості строфи

Моновірш (моностих) – це поезія, що складається з одного рядка, тобто строфа–рядок.

Прекрасними зразками моновірша є прислів'я, приказки, загадки, примовки: "Половина світу
скаче, половина плаче", "Хто везе, того й поганяють", "До булави треба голови", "На похиле
дерево й кози скачуть".
Є й літературні моновірші. У Л. Костенко: "Історія сміється capдонічно", "Україна – неядерна,
Україна – роз'ятрена", "В мені щодня вбивають Україну". У Б.-І. Антонича: "Тиша – це мова,
якою говорить до людини Бог".

Дистих (грец. distichon – двовірш) – строфа, написана будь-яким розміром, що складається з

двох рядків, об'єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з
виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір.
Схема: аа.
Для того й свободу брали ми із бою, –
щоб нам між народів буть самим собою!

Будьте ж самобутні. Будьте незалежні!

Волею залізні, духом м'ятежні!
(П. Тичина)

Терцет (лат. tertius – третій) – трирядкова строфа. З'явилася в давньогрецькій поезії, відома в
романському фольклорі.
Терцет має чотири різновиди: AAA; ААB (два рядки римуються, третій без рими (холостий);
ААB, ВВC (Два римуються, третій має риму в суміжній строфі) та неримований терцет.
Серед неримованих розрізняють силабічні, силабо-тонічні, верліброві:
Я чую в скронях пульс тих рідних жил,
В них бачу блискавку мого сумління,
Що осяває темряву душі.
(Д. Павличко)

Терцина – трирядкова строфа 5-стопного ямбу з особливим римуванням: аbа, bcb, cdc. Перший
рядок римується з третім, а другий – з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір
віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, ряд терцин
утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір.
Так написана «Божественна комедія» Данте, в українській поезії відомі терцини М. Рильського,
П. Тичини.
2
У сні зайшов я в дивную долину.
Було так ясно, тихо, легко в ній,
Що бачилось мені: не йду, а лину.

Сміялася в пишноті весняній

Природа, пахощами вся облита,
І скрізь співав пташок незримий рій.
(І. Франко).

Катрен (франц. quatrain) – строфа з чотирьох рядків з суміжним, перехресним або кільцевим
римуванням. Є катрен з моноримою, три рядки римуються, один – неримований; два
римуються, два неримовані; неримований. Катрен з'явився у VII столітті до н. е. в ліриці Сапфо
і Алкея.
1. Катрен з суміжним римуванням:
В теплім місяці у травні А
Шепче вітер думи давні А
В синім місяці у квітні B
Думи явора столітні. B
(А. Малишко)

2. Катрен з перехресним римуванням:

Дорога в'ється між полями... А
Ти не прийдеш, не прилетиш, B
І тільки з дальніми піснями А
В моєму серці продзвениш. B
(М. Рильський)

3. Катрен з кільцевим римуванням:

Він дні свої, як сосни злотокорі, А
Для нив будущини спалив дотла. B
Його душа у слово перейшла, B
Повставши в працьовитій непокорі. А
(Д. Павличко)

4. Катрен, у якому римуються другий і четвертий рядки, перший і третій – неримовані:

Як на вулиці зустрінеш, А
То мене обходиш ти. B
Добре робиш! Спільним шляхом B
Не судилось нам іти. B
(І. Франко)

5. Катрен неримований:
Коли мій батько відійшов назавжди,
В його столі знайшли ми "Кобзаря",
А в книзі декілька старих квитанцій
І мій пожовклий, ще студентський лист
(Д. Павличко)

3
 Складні строфи

П'ятивірш, пентина (від грец. penta – п'ять) – п'ятирядкова строфа. Можливі різні варіанти
розташування рим: АBАBА, АBААB, АBBАB, ААBBА, АBBBА, АBBАА, АААBB, ААBBB.
Нехай з-поміж усіх ти мов зірниця сяєш, А
Хай цінний скарб краса твоя B
І чарами її ти всіх собі скоряєш.. А
Та коли ти Вкраїни не кохаєш,– А
Ти не моя! B
(М. Вороний)

Пентина без рими:

Як ти могла сказати се так рівно,
Спокійно, твердо? Як не задрожав
Твій голос в горлі, серце в твоїй груді
Биттям тривожним не зглушило ті
Слова страшні: "Не надійся нічого!"
(І. Франко)

Шестивірш, секстет (від лат. sextos – шостий) – шестирядкова строфа. Найбільш поширені такі
варіанти римування: ААBCCB, АBАBCC, АBАBАB, АBАBBА, АBCАBC, ААBBCC.
Один із варіантів секстета:
Інша слава сонцю, інша місяцю, А
Інша звіздам, що на небі сяють. B
Різна вартість тварей: пса, осла, гадюки, C
Що сю всеплодючу землю заселяють. B
Між людьми так само здібні й неподібні D
Праведники й грішні різну вартість мають. B
(І. Франко)

Семивірш, септима, септина (від лат. septima – сьома) – поезія з семи рядків у строфі.
Зустрічається рідко. Його знаходимо у Лесі Українки І. Франка, М. Рильського.

Цвіт у моєму серці, А

Ясний цвіт — первоцвіт, B
Ти той цвіт, мій друже, C
Срібляний первоцвіт. B
Ах, ізнов, кохана, D
Де звучала рана, – D
Квітне цвіт – первоцвіті B
(П. Тичина)

Восьмивірш, октоверс, октет (від лат. okto – вісім, versus – рядок вірша) – восьмирядкова
строфа. В октоверсі є багато варіантів римування, де найбільш поширеними є: АBBА, CDDC,
АBАB, CCDD, також дотримується правило альтернансу на стикові суміжних строф
(чергування різнотипних клаузул).
Без впину А
За річкою геть у долину, А
І геть аж до синіх тих гір B
Мій зір B
Летить і в тиші потопає, C
4
У пахощах дух спочиває, – C
У душу тепла доливає. C
Простір. B
(І. Франко)

Дев'ятирядник, нона, нонаверс ( від лат. nona – дев'ята) – дев’ятирядкова строфа. Рідкісна
строфа.
Один із варіантів:
Коли земля в горючій мряці кисла, А
І укладалися всі сили в повну зв'язь. B
і тьма предвічна всю ту масу тисла, А
І клекотів огонь, і в парі грузь пеклась, B
І колихалося кипуче море глини, C
І піврідкі ще маси гір D
Немов гігантські хвилі, то в безмір D
Здіймалися, то бовтались в долині – C
Ще не було його. E
(І. Франко)
Зустрічається і така форма: ААBCCBDDB.

Десятирядник, децима, дециверса (від лат. decima – десята) – десятирядкова строфа.

Римування вільне:
Є вірші – квіти, A
Вірші – дуби. B
Є іграшки вірші. B
Є рани. C
Є повелителі і раби. B
І вірші є каторжани. C
Крізь мури в'язниць, D
по тернах лихоліть E
ідуть, ідуть E
по етапу століть. E
(Л. Костенко)

У поетичній практиці зустрічаються 11-, 12-, 13-, 14-, 15-, 16-рядники у формі самостійних
творів чи моностроф, строфічних складників більших творів.

Канонізовані строфи

Канонізовані строфи або тверді строфічні форми – це строфи, які пишуться згідно з
усталеними правилами. Вони мають тільки їм властиву внутрішню конструкцію: сонет, тріолет,
рондо, рондель, рубаї і т. п. Історично можливі зв'язки між строфою та віршовим розміром
(олександрійський вірш українського шестистопного ямба) або жанром (децима оди) тощо.
NB. У світовій поезії є такі канонічні строфи, як віланель, китайська танка, японська вака
(танка), хайку (хоку), індійська шлока, персо-арабські газель, бейт, рубаї, грузинська шаїрі та
інші. Танка, хоку і рубаї є жанрами лірики.

До найпоширеніших твердих строфічних форм відносяться рондо і сонет.

5
Рондо (франц. rondeau, лат. rotundus) – тверда строфа, що складається переважно з тринадцяти
рядків (двох п’ятивіршів і тривірша між ними на дві рими). Як правило, перший, восьмий і
тринадцятий рядки повторюються.
Виникла у середньовічній французькій поезії. Може мати й іншу кількість рядків – від 8 до 15.
Класична схема Р. – aabba aabx aabbax, де х – вкорочені (неримовані) рядки.
Соловейковий спів на весні А
Ллється в гаю, в зеленім розмаю, B
Та пісень я тих чуть не здолаю, B
І весняні квітки запашні А
Не для мене розквітли у гаю, – B
Я не бачу весняного раю; B
Тільки співи та квіти ясні, А
У сні!.. А
Вільні співи, гучні голосні А
В ріднім краю я чути бажаю, – B
Чую скрізь голосіння сумні! А
Ох, невже в тобі, рідний мій краю, B
Тільки й чуються вільні пісні – А
У сні!.. А
(Леся Українка. «Rondeau»).

Сонет (італ. sonetto, змен. від лат. sonus – звук) – чотирнадцятирядковий вірш, написаний
п'яти-або шестистопним ямбом, який складається з двох катренів і двох терцетів чи терцин.
Перший катрен називається строфою, а другий – антистрофою. У строфі жіноча рима
чергується з чоловічою, а в антистрофі – навпаки. У катренах обов'язкове чергування чоловічих
рим з жіночими, рими мають бути дзвінкими. У першій строфі визначається тема, у другій
пояснюється, у третій вирішується проблема, а в останній робиться висновок.
З'явився сонет у XIII ст. в Італії. Сонети писали Петрарка, Шекспір, Пушкін. В українському
віршуванні відомі сонети І. Франка («Вольні сонети», Тюремні сонети»), М. Рильського
(«Чернігівські сонети», «Рибальські сонети»), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка,
Д. Павличка.
Голубочки, українські поети, А
Невже вас досі нікому навчити, B
Що не досить сяких-таких зліпити B
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети? А

П'ятистоповий ямб, мов з міді литий B

Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети, А
Пов'язані в дзвінкі рифмові сплети, – А
Лиш те ім'ям сонета слід хрестити. B

Тій формі й зміст най буде відповідний; C

Конфлікт чуття, природи блиск погідний C
В двох перших строфах ярко розвертаєсь. D

Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь, D

Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови, E
Та при кінці сплива в гармонію любови. E
(І. Франко)

6
Талановиті поети вносили свої зміни до канону. Так, англійський ("шекспірівський") сонет має
три катрени з неоднаковими римами і заключний дистих:
Не спонукай мене, щоб я твою А
Виправдував неправду і образу. B
Убий мене безжалісно й відразу В
Без хитрощів, в одкритому бою А

Скажи, що іншу ти любов зустріла, C

Лише очей від мене не ховай. D
Хай твого погляду убивчі стріли C
Мене, беззбройного, разять. Нехай! D

Твоїх очей мені вже сила знана: В

Блаженство в них з трутизною злилось. E
І, може, їх відводиш ти, кохана, C
Щоб ними вбити іншого когось. E

Не треба жалощів. Хай любі очі F

Мене уб'ють – я смерть прийму охоче. F

Сучасні літературознавці говорять про сонет як про ліричний жанр – сонети елегійні, любовні,
еротичні, медитативні, пейзажні, релігійно-містичні тощо.
В українській поезії є неримований (білий) сонет. Авторами білих сонетів є І. Франко,
Д. Павличко.

Крім цього, є ще неканонічні форми сонета:

- «хвостаті» («сонет з кодою»), тобто з додатковим рядком;
- перевернуті, що починаються двома тривіршами;
- суцільні – побудовані на двох римах;
- «безголові» – з одним чотиривіршем і двома тривіршами;
- «кульгаві», в яких останні рядки чотиривіршів усічені;
- напівсонети – один чотиривірш і один тривірш.

Вінок сонетів – складається з п'ятнадцяти сонетів. Останній – магістрал (магістральний)

утворюється з перших рядків 14 сонетів. Кожен наступний сонет починається останнім рядком
попереднього. Магістрал може йти першим.