План

Термінологічне визначення понять ритміка,

шознавство, метрика, ритм, метр, вірш тощо
Мова прозова і мова віршова.
Антична система віршування.
Силабічна система віршування.
Силабо-тонічна система віршування.
 Стопа. Двоскладові та трискладові розміри силаб
нічного віршування. Пірихій. Спондей. Дольники
овільне силабо-тонічне віршування. Маловживані
озміри.
Фольклорне віршування.
Верлібр.
Строфіка. Основні ознаки строфи. Прості та
анонізовані строфи.
0. Цілісний аналіз поетичного твору (план-схема).
 1. Термінологічне визначення понять ритміка, віршо­знавство,
метрика, ритм, метр, вірш тощо.

тм – закономірне чергування у часі подібних

ищ, впорядкований рух, який набуває у
тературі естетичного значення, визначення
в філософ Ариксен ( 6 ст. до н.е.). Ритм
рмується за рахунок довгих і коротких
ладів, принципу
голошеності/ненаголошеності, наголосів у
ршах.
 тміка – вчення про ритм, два значення: 1) ла
тму певного віршованого твору чи сукупност
орів; 2) розділ віршознавства, спрямований н
вчення ритміки у різних системах
рсифікації.
ршознавство – розділ літературознавства,
стина поетики, наука про віршові нормативи
тературних творів, яка осмислює внутрішню
дову вірша, його метрику, строфіку, фоніку.
Віршовий ритм постає як співвіднесення
пів мірних відрізків і динамічне їхнє
получення. Притаманний і прозі, і
людському мовленню, має характерні
конкретно-історичні особливості, риси
національного світосприйняття.
рш – 1) елемент ритмічного мовлення, основн
иниця віршованого ритму;
система поетичного мовлення, яка має
мостійні властивості внутрішньої організації
руктури з особливою роллю ритмічних акцен
ін.;
ліричний або ліро-епічний твір, організовани
версифікаційними законами певного
тературно-історичного періоду.
Метр – внутрішній принцип організації
іршованої мови, характеризований рисам
вантитативності (нормативне чергування
овгих і коротких складів, зумовлене
ількістю часу на вимовлення складу) або
валітативності (акцентна виразність
кладів, пов’язана з принципом
аголошеності / ненаголошеності), термін
илабо-тонічного віршування.
 – суголосність звуків у кінці віршованих рядків:
вна (точна) – ґрунтується на цілковитому співзвучч
аузул (закінчень);
повна – не вимагає абсолютного співзвуччя клаузул
ремі звуки можуть не збігатися, пропускатися,
укуватися;
носкладова – співзвучність охоплює однакову
ькість складів (самурай – сам у рай);
рівноскладова – співзвучність охоплює неоднакову
ькість складів (заклякли – залякані);
 рощена / усічена – відповідно з додаванням чи
дніманням звуків (дере – дерев);
внонаголошена – з постійною клаузулою;
рівнонаголошена – зі зміщеною клаузулою (до
потопу, міниться – мізинця);
аграмна – переставляння аналогічних літер
апки – шпаки, бороти – роботи);
онімічна – різне значення звукової оболонки
овга дрімотна пара – снилося: ми пара).
 ції рими:

тмічна – сигналізує про закінчення вірша чи на

вірша;
етична (орнаментальна) – мистецька оздоба поезії
нічна – опорна позиція, камертон для звукового
трументування вірша;
мантична – засіб створення «ефекту рими»;
емотехнічна – допомагає запам’ятати вірш;
офічна – організація строфи.
 2. Мова прозова і мова віршова.

шовій мові властивий певний лад, порядок у

мій будові, тоді як прозова мова такого ладу н
є.
до зорового сприймання, віршова мова
різняється від прозової будовою рядків: проз
ва становить собою суцільний безперервний
кст, а віршова — поділяється на відтинки —
дки.
• Прозова мова – мова, що має
вільний, неорганізований ритм,
нагадує розмовну мову
 3. Антична система віршування
(метрична)

ична система віршування (метрична) –

актеризується чергуванням довгий та коротких
адів, бо в античних мовах різнилися довгі та
откі звуки.. Вірші читаються під акомпанемент
співаються. Рими в них відсутні.
 4. Силабічна система віршування

лабічна система віршування – ґрунтується на

тмі словоподілів (цезур і пауз), а не лише на сут
ифметичному підрахункові складів. Основою
марності в силабіці є загальна кількість складів
дках.
• Коломийковий віршовий розмір
розвинувся в укр. поезії під впливом
істор. пісень і зовні схожий на
коломийку. Рядок К. в. охоплює 14
складів з постійною клаузулою і
обов'язковою цезурою після восьмого
складу.
5. Силабо-тонічна система віршування

Силабо-тонічна система віршування –

ґрунтується на впорядкованому
чергуванні наголошених та
ненаголошених складів у стопах.
Метри запозичені з античного
віршування (метричного), тому назва
цієї системи поєднує два начала –
силабіку й тоніку.
 6. Стопа
Стопа – найкоротший відрізок певного
віршового метра, сконцентрованого в
групі складів з відносно незмінним
наголосом.
1) двоскладові розміри силабо-
тонічного віршування
Хорей – наголошений 1-ий склад: [__ U ]
І.Франко:
Дух/, що/ ті/ло/ рве/ до/бо/ю,
Рве за поступ, щастя й волю
/ __ U/ __ U /__ U/ __ U/
 
Ямб – наголошений 2-ий склад:  [U __ ]
П.Тичина:
Я/єсть/ на/род/, я/ко/го прав/ди си/ла
Ніким звойована ще не була.
U __ /U __/ U__ /U __ /U __/ U
2) трискладові розміри силабо-
тонічного віршування
Дактиль – наголошений 1-ий
склад:  [__ UU]
П.Грабовський:
Ру/чень/ки/ терп/нуть/, зли/па/ють/ся/
ві/чень/ки,
Бо/же/, чи/ дов/го/ тяг/ти?
/ __ UU/ __ UU/ __ UU/ __UU/
/ __ UU/ __ UU/ __
 
Амфібрахій – наголошений 2-ий склад:
 [U __ U]
П.Грабовський:
Не/ раз/ ми/ хо/ди/ли/ в до/ро/гу/,
Не/ раз/ ми/ вер/та/ли/ до/ ха/ти
/ U __U/ U __ U/ U __ U/
/ U __U/ U __ U/ U __ U/
 
Анапест – наголошений 3-ий склад:
[UU __]
І.Франко:
Об/ри/ва/ють/ся/ звіль/на/ всі/ пу/та/,
Що/ зв,я/за/ли/ нас/ з дав/нім/ жи/ттям/.
/UU __/ UU __ / UU __/ U
/UU __/ UU __/ UU  __/      
3) пірихій – стопа з двох коротких
ненаголошених складів [U U]
4) спондей – стопа з двох довгих
(наголошених складів): [ __    __]
Вона суха і сіра. Але вії
Примкнеш перед камінням у
піску… (О.Ольжич)
5) дольники – відсутність складу в
стопі компенсується паузою
6) довільне силабо-тонічне
віршування – невпорядковані
поєднання різнорозмірних рядків.
7) маловживані розміри.
 7. Фольклорне віршування
Фольклорне віршування ( вид тонічного) –
ґрунтується на сумірності наголосів у
рядках та їх варіативній різномірності –
упорядкованій та невпорядкованій. Види
фольклорного віршування – пісенне,
речитативне, говірне.
Пісенне віршування:
з'явилось на основі народних пісень,
які складали віршами. Окремі склади,
які при співі вимовляються протяжно,
акцентовано, мають головний наголос.
Інші вимовляються з меншим
притиском або коротше, вони
ненаголошені.
Речитативне віршування:
Це наспівна декларація, яка
характеризується емоційно забарвленою
інтонацією, посиленням або зниженням
логічних та ритмічних наголосів,
застосуванням стилістичних фігур.До них
належать українські думи, російські
билини, історичних пісні, балади,
голосіння, духовні вірші фольклорного
характеру та пародії на них.
Говірне віршування:
опирається на словесний ритм, який не
має музичного оформлення. Це тонічний
вірш, але досить часто без сталої
кількості наголосів у рядках. Його ритм
посилює рима. Вживається у прислів'ях,
замовляннях, примовляннях,
заклинаннях, у дитячому фольклорі ліро-
драматичних та ліро-епічних творах.
 8. Верлібр

Верлібр – вільний вірш, тобто такий, що

не має ні метричних, ні силабічних, ні
тонічних обмежень; ця форма постала
у новітній літературі як заперечення
всіх попередніх канонів.
• Термін «верлібр» уперше ужив
французький письменник Г.Кон у передмові
до збірки «Перші вірші»,(1884). Водночас
побудова типології форм сучасного
вільного вірша надзвичайно ускладнена
через велику розбіжність у тлумаченні
самого цього поняття. Верлібр
використовували Леся Українка, Гете,Гайне,
І. Франко.
 9. Строфіка
Строфіка – розділ поетики та
віршознавства, що вивчає закони
поєднання віршорядків у строфи, їх
будову, історію виникнення й розвитку,
класифікацію; у вужчому значенні – це
будова строф поетичних творів.
• * основні ознаки строфи –
клаузула, рима, розмір,
синтаксична завершеність мовного
періоду, літературний канон (1 – 4
самостійні, 5-та зумовлена
літературною традицією);
прості строфи:
• моностих: однорядкова строфа (Історія
сміється сардонічно / Л.Костенко;
Україна – не ядерна. Україна –
роз’ятрена / Л.Костенко; В мені щодня
вбивають Україну / Л.Костенко);
• дистих: дворядкова строфа;
• терцет / тривірш: трирядкова строфа;
• катрен / чотиривірш іт.д.
•канонізовані строфи – тверді, усталюються в
національних літературах і можуть сягати світового
рівня:
• елегійний дистих (гекзаметр + пентаметр в
античному віршуванні);
• коломийковий дистих;
•барокова строфа (відповідної літ. доби);
•терцини зі схемою римування АВА ВСВ СДС
(«Мойсей» Франка);
• сонет (14 рядків 5-стопного або 6-стопного ямба –
два чотиривірші з перехресним римуванням і два
тривірші тернарного римування: АБАБ АБАБ ВВД
ЕЕД чи інші варіанти)
 10. Цілісний аналіз поетичного твору (план-
схема) [за концепцією Анатолія Ткаченка]

1. Генерика:
1) літературний рід з погляду виражального
(сугестивна / медитативна), тематики
(філософська, громадянська, пейзажна,
інтимна), емоційної тональності;
2) літературний вид – віршована (поезія),
драматизовано (рольова), прозова
(мініатюри).
2. Метрика: система віршування, розмір.
3. Строфіка: строфа проста чи канонізована, вид
строфи.
4. Фоніка: спосіб римування, види рим, засоби
евфонії (звукопис: алітерація, асонанс;
звуконаслідування).
5. Стилістика: номінативний чи переносний
слововжиток, лексика нейтральна чи стилістично
маркована, тропи, стилістичні фігури.
6. Образно-ейдологічна і тематична цілість:
ключові образи та загальна образна структура;
основна тема і мотиви та мистецька ідея;
проблематика, фабула, тональність.
4. Фоніка: спосіб римування, види рим, засоби
евфонії (звукопис: алітерація, асонанс;
звуконаслідування).
5. Стилістика: номінативний чи переносний
слововжиток, лексика нейтральна чи
стилістично маркована, тропи, стилістичні
фігури.
6. Образно-ейдологічна і тематична цілість:
ключові образи та загальна образна структура;
основна тема і мотиви та мистецька ідея;
проблематика, фабула, тональність.
В. Стуса „На колимськім морозі калина...”
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце, і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тихо олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.
 Генерика:
1) літературний рід з погляду виражального:
• Вірш виявляє ознаки сугестивної лірики,
оскільки автор докладає максимальних
зусиль для передачі свого настрою, для
втілення власного болю за Україну у
свідомості читача;
• Щодо тематики – вірш належить до
громадянської лірики;
• Переважаюча емоційна тональність –
драматична, з елементами трагічної.
 2. Метрика

розмір строфи – тристопний анапест:

• На / ко / лим / ськім / мо / ро / зі / ка / ли /
на
• За / цві / та / є / ру / ди / ми / слізь / ми.
 3. Строфіка

• строфа канонізована (перші 5 рядків)

чотиривірш (наступні 2 строфи).
 4. Фоніка
• перехресне римування: АВАВ
А – довкола
В – сніг
А – покотьолом
В – барліг
 
• рима:
неповна – довкола / покотьолом; сніг / барліг
нерівноскладова – довкола / покотьолом
рівнонаголошена – наголошений останній склад
використані засоби евфонії: звуконаслідування –
котилося, куль-покотьолом
 5. Стилістика
• контраст: калина асоціюється з теплотою,
радістю, бо викликає зорові відчуття яскравого
кольору,
• метафора і епітет ‘’зацвітає рудими слізьми”–
тут, у холодній тюремній чужині, ягоди калини
схожі на сльози (метафора будується на
уподібненні за формою), і то вони ‘’руді” епітет
(цим кольором підкреслюється умирання, біль,
туга, рудою закипіла кров). „і собором дзвінким
Україна написалась на мурах тюрми”.
• антитеза: чужина – Батьківщина.
•  неологізм „осонцена днина”: сонце – символ
• Символічний підтекст цієї картини твору
розкриває метафора: ‘’І котилося куль-
покотьолом моє серце в ведмежий барліг”.
Цю метафору можна розділити на такі
складові: а) порівняння ‘’серце котилося
куль-покотьолом”); б) власне метафору
‘’серце котилося”, тобто душа, доля,
переконання вели);
• в) перифраз (‘’ведмежий барліг –
замкнутий зловісний простір, тюрма).
Протиприродність цього становища
несвободи, а також відчай ліричного героя
підкреслює ще одна метафора: ”І зголілі
модрини кричали”.
• Підсумовує вірш резюме: „і зійшлися кінці і
начала на оцій чужинецькій землі”. „Кінці і
начала” – євангельський вислів, що означає
істину, реальну картину буття.
 6. Образно-ідеологічна і тематична
цілість
• Образи-символи: цвіт калини-руді сльози,
сльози крові, Україна повстає величним
собором з мідними дзвонами; тінь на стіні -
спогади про Батьківщину; сонце, простір,
сніг - символи щастя, волі і чистоти;
ведмежий барліг - метафоричний образ
серця потрапленого у в'язницю; самотні
дерева, олень - це символ туги, самотності,
імла - символ неясності, майбутнього.
 Тема вірша 
• Роздуми ліричного героя про долю окремої людини,
цілого народу і своєї Батьківщини;
• Вірш пройнятий нестерпною тугою за Батьківщиною.
Це – провідний мотив твору.
• Водночас текст вражає досконалою художністю,яка
виявляється в тому, що кожен засіб у ньому
доцільний, скерований на якомога повніше
розкриття провідного мотиву. Цей твір яскраво
засвідчує основу мистецького світогляду –
послідовний, незламний патріотизм;
• Лірична тональність (підвид меланхолійна).