Поль Верлен "Осіння пісня"

Paul Verlaine. Chanson d'automne

Les sanglots longs

Des violons
De l'automne
Blessent mon cœur
D'une langueur
Monotone.

Tout suffocant
Et blême, quand
Sonne l'heure,
Je me souviens
Des jours anciens
Et je pleure;

Et je m'en vais
Au vent mauvais
Qui m'emporte
Deçà, delà
Pareil à la
Feuille morte.

Переклади

Михайло Рудницький

Довгим квилінням
Скрипка осіння
На глум
У серце ллє чорну
Непереборну
Нудьгу.

В сірій безмежі
В час, коли з вежі
Б'є дзвін,
З сутінків чути
Спомин забутих
Годин.

Йду за вітрами,
Щоб від нестями
Що-крок
Геть мене гнали,
Наче зів'ялий
Листок.
Борис Тен

Довгим квилінням
Скрипки осінні
Монотонно,
Вперто, без жалю
Серце вражають
Непритомне.

Весь охолону,
Тільки задзвоне
Десь годинник, –
Спогади давні
Стогнуть в риданні
Несходимім.

Кинуся з хати
З вітром блукати,
А він злісно
Мною жбурляє,
Ніби зів'ялим
Мертвим листом.

Микола Терещенко

Скорбне ридання
Скрипок до рання,
Пісня осіння –
Серце вражає,
Втомно гойдає,
Мов голосіння.

Весь я холону,
Стигну від дзвону,
Блідну з одчаю.
Згадки ж юрбою
Мчать наді мною –
Тяжко ридаю.

Вийду я з хати,
Вітер проклятий
Серце оспале
Кидає, крає,
Наче змітає
Листя опале.
2
Микола Лукаш

Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада.
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.

Від їх плачу
Я весь тремчу
І ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні
Пригадаю.

Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист
Під вітру свист –
В безвість лину.

Григорій Кочур

Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі
В голосіннях.

Блідну, коли
Чую з імли –
Б'є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.

Вийду я в двір –
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.

3
Святослав Гординський

В осінню глиб
Ввілявся хлип
Віоліни,
Із серця дна
Надокучна
Туга лине.

Весь блідну я,
Коли здаля
Б'є годину,
На спомин днів,
Минулих снів
Сльози ринуть.

Йду самітний,
А вітер злий
Дме, упертий,
Жене, мете
Мене, мов те
Листя мертве.

Павло Грабовський

Хмура осінь. Голосіння

Безвідрядне світове
Зворушує знов боління,
Моє бідне серце рве.

Проминуло життя втішне;

Ледве дишу, весь поблід;
Спогадавши про колишнє,
Гірко плачу йому вслід.

Що ж? До краю треба плутать;

Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та швиря на всі боки.

4
 Вірш Поля Верлена "Осіння пісня" входить до збірки "Сатурнічні поезії" (1866), цикл
"Сумні пейзажі". Це один з наймузичніших творів поета. І саме через цю музичність "Осінню
пісню" часто називають неперекладною. Є більше десяти перекладів цієї поезії українською
мовою (Павло Грабовський, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Михайло Рудницький, Петро
Стебницький, Святослав Гординський, Борис Тен, Микола Терещенко, Ігор Качуровський, Іван
Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко, Маркіян Якубчак), однак це не
переклади у вузькому значенні слова, а швидше переспіви, наслідування, адже справжній
Верлен звучить лише французькою мовою.
Музичності твору додає "стрункість": він складається з трьох строф, по шість
чотиристопних рядків у кожній, тобто одне чи два повнозначних слова у рядку, у кожній строфі
по одній синтаксично прозорій,чіткій фразі, майстерно інструментованій. Та стислість видно
лише на папері. Головне втілено у голосі, у звукописі, який спрямовано не на зорові враження, а
на слухові, Верлен не описує, щоб читач бачив, а пише, щоб він чув і відчував.
Музичності автор досягає за допомогою алітерацій та асонансів. У першій строфі
алітерація на "l", "n" та асонанс на "on" наштовхують на думку про меланхолію, якийсь біль, у
другій у поета з'являються сльози (і знову ж таки використано асонанс "iens" і алітерацію "j",
"v"). Оскільки українська та французька мови досить різні, перекладачеві практично неможливо
поєднати словесну й образну точність з музикою вірша.
Першим переклав "Осінню пісню" Павло Грабовський у 1897 році, та його роботу
швидше можна назвати переспівом, адже поет керувався своїми настроями та почуттями і
переклав у звичній для нього віршованій формі, не відтворивши тональність і мелодійність
поезії власне Верлена. Відбулося "одомашнення" французької "Осінньої пісні", з'явилися
властиві українській літературній традиції "гірко плачу", "хмура осінь", "вітер лютий".
Найближчими до оригіналу, на мою думку, є переклад Григорія Кочура. Йому вдалося
передати у першій строфі цю милозвучність, плинність, що досягається в обох варіантах
завдяки повторенню сонорних (носових) звуків "Неголосні млосні пісні струн осінніх". Заради
збереження звукової палітри та мелодійності поезії перекладач використав "струни"
замість"скрипок" ("violons"), і метафора "струн осінніх" справді вдало передає те, про що писав
Верлен, не про осінній пейзаж, а про пейзаж душі. Силу, експресивність французького вірша
передає контраст "blessent mon сoeur d'une langueur monotone": зіткнення протилежних щодо
звучання і значення слів "blessent" – "ранять" і "langueur" – "чулість", крім того звуки скрипки не
б'ють, не вдаряють, вони плавні, монотонні. У Григорія Кочура є контраст, але трохи інший, він
базується на "висоті" струн осінніх, які топлять серце у журбі – глибина, а сила французьких
5
слів все ж таки втрачається. У другій строфі перекладач замість плачу, що у Верлена, говорить
"блідну", та це не спотворює оригінал. Інша справа – тут з'являється годинник, річ, візуальне, а
для Верлена – музика понад усе. В автора проста і сильна власне своєю простотою фраза
"Згадую давні роки і плачу", в перекладі не обійшлося без звичних для традиційної поезії
епітетів та метафор: "линуть думки в давні роки мрій дитинних". Третя строфа – це голос вітру,
певна невизначеність. Перекладач відтворив і те і те: "вийду я в двір – вихровий вир в полі
млистім" – алітерація "в" і грайливий звукопис – "крутить, жене, носить мене". Завдяки
Григорію Кочуру український читач може насправді відчути музичність, багатство звуків та
нюансів, притаманних французькому слову.
Протилежним за своєю тональністю є переклад Миколи Лукаша, він більш різкий. З
самого початку перекладач замість ніжної мелодії скрипки вдається до різкого, хрипкого
дисонансу: "Ячать хлипкі, хрипкі скрипки листопада. Їх тужний хлип у серця глиб просто пада".
Слова тут не єднаються, а зіштовхуються. Тобто, своєрідний звукопис, музика тут є, але вони
більше Лукашеві, аніж Верленові. У другій строфі автор вводить тему часу, яка чомусь зникла у
Миколи Лукаша. У перекладі "je pleure" передано як "я весь тремчу і ридаю", це більш
експресивно, та з'являється епітет "ясні дні", все це віддаляє від оригіналу та його неповторної
мелодійності. Голос вітру у третій строфі відтворюється повтореннями звуків "ду", "с": "кудись
іду у даль бліду…мов жовклий лист під вітру свист". Незважаючи на своєрідне бачення Миколи
Лукаша мелодики "Осінньої пісні", його переклад не залишає байдужим українського читача.
Кілька слів про інші переклади. Є в них і влучне відтворення деяких рядків, і домисли, і
намагання будь-яким способом передати мелодійність звукопису Верлена. Візьмімо переклад
Святослава Гординського. Цікавим є вирішення проблеми поєднання у звучання осіннього вітру
(французькі носові голосні) та звуків в глибині серця (задньо-гортанні голосні): "В осінню глиб
ввілявся хлип віоліни, із серця дна надокучна туга лине". Він зміг знайти у перекладі слова з
м'яким "л", щоб приблизитися до мови оригіналу. Знову ж таки тут те саме дієслово "je pleure"
більш експресивне і сильне – сльози ринуть. Вкінці дуже вдало Святослав Гординський
відтворив грайливий вітер: "qui m'emporte deçà, delà pareil à la feuille morte" – "жене, мете мене,
мов те листя мертве".
Розглянувши переклади "Осінньої пісні" Верлена українською мовою, можна зробити
певні висновки. По-перше, усі переклади різні, іноді просто протилежні за своїм звучанням. Це
все через складність відтворити Верленівську мелодику поезії, адже вона є неповторна і звучить,
як ми вже казали, лише французькою. Можна щось переробити, допрацювати, але відтворити
красу і своєрідну музичність оригінального твору без втрат просто неможливо.

6
Використана література:
1. Андрій Содомора. Студії одного вірша. — Львів. Літопис; Видавничий центр
ЛНУ ім. І. Франка. — 2006. — 364 с.
2. Дзик А.П., Сорока А.М. Осіння скрипка Поля Верлена // Всесвітня література в середніх
навчальних закладах України. – 1996. - №5. – с.25-28.
3. Швачко С.О. Про деякі перекладацькі трансформації у поетичному тексті //
Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2005. -
№23. – с. 22-23.