Цитата як різновид прямої мови

Цитата – це точно переданий уривок з якогось твору, чиїсь слова, що

вводяться в текст для пояснення чи підтвердження правильності
висловлюваних думок.

Існує кілька способів уведення цитат у текст.

1. Якщо цитати супроводжуються словами автора, то розділові знаки

ставляться, як при прямій мові: У новелі «Intermezzo» М. Коцюбинський
писав: «Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає,
що вийде з того насіння. Може, вогні?»

2. Цитата може бути частиною речення, зливатися зі словами речення. У

цьому разі вона береться в лапки, але пишеться з маленької літери: Вільгельм
фон Гумбольт наголошував, що « в мові – дух нації».

3. Якщо в цитаті опускаються окремі слова, речення, то на місці їх

уживаються три крапки: Слово для Лесі Українки – це «гострий, безжалісний
меч… що здійма вражі голови з плеч».

4.Віршова цитата, якщо вона написана у вигляді строфи, у лапки не береться.

а) Мотив збройного повстання за краще життя звучить у рядках:

Поховайте та вставайте,

кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

волю окропіте (З підручника)

б) Не можна уявити собі письменника, який не любив би своєї мови, не

пишався нею, не розумів би безмежної могутності мови.

… Возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них

Поставлю слово, –

сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко

(М. Рильський).
5.Вказівку на джерело, яка стоїть безпоседньо після цитати, беремо в дужки.
Крапку в кінці цитати можна поставити після вказівки на автора.(закритої
дужки).

1. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова,

ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ
складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»
(Панас Мирний).

2. « Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам
народ. Дав цю мову і наказав пильно, свято оберігати її чистоту,
збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої» (Тичина
Павло. З минулого – в майбутнє. – К .: Дніпро, 1973 – С. 303).

6. Крапку можна поставити відразу після закритих лапок цитати –тоді

вказівка на автора закінчується крапкою перед закритою дужкою:
«Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч інших
людей було буденним і звичайним».(І. Драч.)

7.Якщо речення починається цитатою , а слова автора розміщені після неї, то

перше слово цитати пишуть з великої літери навіть тоді, коли в друкованому
дждерелі воно написане з великої літери: «… І колись, щоб він не плакав, не
журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь, то оддадуть у москалі, – писав Т. Г.
Шевченко про долю кріпаків.

8. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки не береться. Вказівка на

джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не
ставиться. Наприклад, епіграф до вірша М. Рильського «Землі»:

Земле, моя всеплодющая мати…

Іван Франко

Діалог

Діалогом називають пряму мову двох осіб.

1. Запитання і відповіді беруться в лапки і між ними ставиться тире

«А вона?» – « Що – вона? Думати про неї не бороню». – «Та хоч одне слово
сказати їй…» – «Піснею скажеш. Така вже твоя доля солдатська…» (О.
Гончар).
2. – Наука має сьогодні доволі точні дані.

- А все ж таки?

- Тодішнє населення нашої держави налічувало чотири-п’ять мільйонів.

- Ага. Чотири – п’ять мільйонів.

- Печенігів було приблизно тридцять тисяч (П. Загребельний).

Якщо репліка супроводжується словами автора, то ставляться ті самі

розділові знаки, що й при прямій мові, але без лапок.

Прийшов і Корнієнко:

- Пане гетьмане! Бранці, яких передали пильнувати, живі й здорові.

- Ходи сюди, хлопче – усміхнувся щиро Хмельницький, – хай тебе обійму
та поцілую (А. Чайковський).

Діалоги й полілоги можна подавати без абзаців, що буває здебільшого

тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише першу репліку подаємо з
абзацу й перед нею ставимо тире , а далі репліки наводимо в лапках; після
них перед авторськими словами ставимо тире, а перед ними після
авторських слів – двокрапку:

-Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна… а

кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» – гукають. А ті: «Не підемо,
давай нам наше… ми за правду» (М. Коцюбинський).