Франц Шуберт Соната B-dur D.

960

Соната B-dur D. 960 поруч з

сонатами c-moll D. 958, A-dur D.
959 була створена у 1828 році за
декілька місяців до смерті
композитора. Перша публікація
сонати відбулося через 10 років
після смерті композитора
зусиллями Р. Шумана у 1838 році,
однак вона не мала значного успіху
і твір залишився невідомим для
широкого загалу упродовж усього
ХІХ століття. Наприкінці ХХ
століття музикологи переглянули
свормовану позицію щодо сонати і
охарактеризували її як одну із найбільш вартісних композицій зрілого
періоду творчости Ф. Шуберта.

На перший погляд однією з причин непопулярности фортепіанних

сонат зрілого періоду є їхня вигадана «меншовартісність» поруч з сонатами
Л. Бетовена як в структурному так і драматичному аспектах, однак глибокий
музикознавчий аналіз показує, що сонати 1828 року є чудовими зразками
зрілого, індивідуального стилю композитора, що простежується в особливій
циклічній та тональній організації, фактурі, та непересічній глибині
емоційних переживань.

В аналітичних нарисах про ранню симфонічну творчість композитора

та Октет F-dur була наголошено на пісенності, як невід’ємній складовій
композиторського стилю Ф.Шуберта. У цьому аспекті сонати для фортепіано
не є вийнятковими. Поруч з іншими сонатами зрілого періоду Соната B-dur
належить до ряду «пісенних» сонат, про що свідчить вільний виклад з
частими відхиленнями від головної лінії розвитку та переважання ліричних
тем пісенного характеру.

Соната B-dur D. 960 написана як чотиричастинний цикл і складається з

таких частин:

1. Molto moderato B-dur

2. Andante sostenuto cis-moll
3. Scherzo: Allegro vivace con delicatezza – Trio B-dur – b-moll
4. Allegro ma non troppo – Presto B-dur

Одразу ж привертає до себе увагу тональний план сонати, в якому

простежується відхід від класичних тенденцій у сферу романтичних
тональних зрушень.

Перша частина B-dur подібно до сонат A-dur op. 120 і G-dur op, 78
відкривається темою пісенного складу, що вирізняється простотою і
стриманістю вираження спокійного світлого почуття, що переривається в
останньому такті першого речення трелю на неакордових звуках низького
регістру і звучить як далеке, але грізне попередження. Це попередження
залишиться в підтексті задуму першої частини, але породжений ним відтінок
тривоги збереже значення в подальшому розвитку Molto moderato.

У другому розділі головної теми композитор використовує варіант основної

теми, однак надає їй іншого тонального забарвлення (Ges-dur)і пожвавлює її
ритм. Якщо початок головної теми пов'язаний з жанром пісні, то другий
розділ теми позначений впливами романсу, котрий зберігає значення і в
подальшому розгортанні експозиції.

Експозиція сонати є чудовим прикладом мінливості образного ладу, що

створюється варіантним перетворенням тематичного матеріалу. Попри
відсутність яскравих контрастів, матеріал експозиції вирізняється багатством
відтінків. Найвідчутнішим контрастом експозиції є наростання, що передує
вступу побічної партії і здійснюється модуляційним зрушенням з B-dur у fis-
moll – тональність пониженого шостого ступеня, що підкреслює і його
раптовість, і його різкість. Здавалося б, подібне введення повинне привести
до драматично напруженого продовження. Однак побічна партія звучить
приглушено, з прихованим хвилюванням, яке виникло, як було зазначено
вище, ще в головній темі.
У заключній темі вперше порушується мірна плинність викладу, з'являються
інтонації наполегливого, палкого звернення, що поєднує в заключному
епізоді експозиції схвильованість висловлювання зі стриманістю і підвести
таким чином до репризи експозиції.

Розробка першої частини Сонати B-dur розпочинається з несподіваного

зрушення в cis-moll на темі-варіанті головної партії, що приводить до
епізоду, в основу якого покладені мотиви побічної теми, в розгортанні якого
кристалізується дуже істотний мотив: Molto moderato. Поєднуючись з
низхідним рухом, він утворює мелодичний рельєф третього епізоду
розробки. Чітка пульсація в акомпанементі створює відчуття наполегливої
спрямованості, яка закономірно призводить до потужної динамічної
кульмінації.

Реприза побудована за аналогією експозиції. Тональне співвідношення

головної і побічної тем ще більш незвичне (B-dur - h-moll = cis-moll). У коді
звучить матеріал головної партії, підкреслюючи ліричну цілісність змісту
першої частини. Тривожний підтекст, який переховувався за просвітленістю
образного ладу частини (в останній раз він дав про себе знати в заключних
тактах коди), ляже в основу другої частини Сонати.

Друга частина Сонати Andante sostenuto cis-moll написана в

тричастинній формі. ЇЇ тональність є найбільш віддаленою в тональних
планах сонатних циклів Ф. Шуберта. Матеріал частини перекликається з
мелодикою циклу «Зимовий шлях» як у використанні наскрізних поспівок
циклу так і в прямому зближенні з окремими номерами, наприклад з піснею
«Фальшиві сонця». Окрім спільної мелодики дає про себе знати і типова для
«Зимового шляху» трансформація мінору в мажор. У творчості Шуберта цей
засіб вмкористовується для відображення далекої нездійсненної мрії, і саме
цей засіб рельєфно проступає в середньому розділі другої частини, де в
різних тональностях проводиться пісенна тема, що споріднена з темою
головної партії першої частини. Таке зіставлення реальності і мрії (або
спогадів) теж показово для деяких пісень «Зимового шляху» (наприклад,
«Спогад») і цілком може бути пояснено впливом циклу на задум Сонати.
Паралелі з пізньою вокальною лірикою позначаються і в структурі розділів
частини, де в різних варіантах використовується принцип варіаційно-
строфічного повтору.

Особливо яскраво це відчувається в середньому розділі, що

розгалужується на дві строфи, кожна з яких, в свою чергу, є варіацією на
спільну тематичну основу.
 У крайніх розділах Шуберт обирає найтиповіші тональні співвідношення
(мінор, паралельний мажор, однойменний мажор). В середньому розділі коло
тональностей трохи ширше (крім мажору і однойменного мінору
застосовуються тональності другого, четвертого і другого низького ступенів).

Якщо в перших двох частинах Сонати Шуберт надавав перевагу лірико-

психологічному началу, то в третій частині і в фіналі переважає жанрово-
розповідний характер. Таким чином в Сонаті виникає протиставлення двох
образних сфер: зосередженої, поміркованої (Molto moderato і Andante
sostenuto) і примхливої, імпульсивної (скерцо і Allegro non troppo). Характер
скерцо певною мірою окреслено вже в самому позначенні темпу - Allegro
vivace con delicatezza.

Чималу роль у створенні плинності образного ладу належить

модуляційним зрушенням, а також зміні фактури (вальсовий акомпанемент
замість рівного руху восьмих в середньому розділі скерцо). Особливо слід
виділити ті звороти, в яких сукупність незвичних мелодійних і гармонійних
засобів викликає відчуття пустотливого запалу, щоправда, приглушеного
стриманою динамікою: це підвищення п'ятого ступеня B-dur (п'ятий такт
першого періоду) і модуляції в мінорну суміжну щабель (Es-dur - f -moll; As-
dur - b-mо11) в перших двох реченнях середнього розділу. Навмисна
простота викладу вальсового епізоду нагадує за складом і змістом сцени з
Шостої симфонії Бетовена. Тут Шуберт теж вводить гармонійні загострення.
Похмурість тріо (b-moll) вносить необхідний контраст і одночасно відроджує
в пам'яті образ і настрій попередньої частини.

Фінал (Allegro ma non troppo, B-dur) підхоплює мотив скерцо, однак

розвиває його з більшою ємністю і багатогранністю. У музичному контурі
початкових тактів фіналу відчувається напруженість, що створює відчуття
нестійкості.
 Побічна партія (фінал написаний у формі рондо-сонати) пісенного складу
відрізняється широтою і лірико-розповідним характером.

Вона переривається «на півслові» і після багатозначної паузи вторгається

нова тема нестримної енергії і драматичного напруження.
 Про тісне зіткнення контрастних почуттів свідчить перетворення даної
теми з бурхливо бунтівної в просвітлено утихомирену.

Розробка побудована на двох мотивах: перший викристалізований з

головної теми, а інший є її модифікацією (тема містить хроматичної
поспівки). Поєднуючись і чергуючись, вони створюють враження зіткнення
двох контрастних начал, що втілюється у дисонантних співставленнях
(тритони і секунди), а також в ритмічних неспівпадіннях (дуолі та тріолі).
 У коді поновлюється початковий гумористичний відтінок, а заключне
Presto стверджує панування бадьорості і життєрадісності.

Соната B-dur D.960 виявляє багатоплановість пошуків Шуберта, що

зумовлена широтою його кругозору, здатністю, відповідаючи на романтичні
запити власного світовідчуття, зберігати в полі зору перспективу класичного
мистецтва, коригувати суб'єктивну заглибленість висловлювання тверезістю
об'єктивного судження.

Список використаної літератури

1. Schubert's last sonatas. Wikipedia, the free encyclopedia [Електронний

ресурс] Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Schubert
%27s_last_sonatas#I._Molto_moderato

2. Вульфиус П. Франц Шуберт: Монография. – М.: Музыка. 1983. 447 с.

3. Конен В. Шуберт. Сонаты для фортепиано [Електронний ресурс] Режим
доступу: https://www.belcanto.ru/schubert_ps.html
4. Общая характеристика творчества Шуберта. [Електронний ресурс].
Режим доступу: http://musike.ru/index.php?id=49
5. Хохлов, Ю. Н. Фортепианные сонаты Франца Шуберта. — Москва:
Эдиториал УРСС, 1998.