Professional Documents
Culture Documents
шуберт
шуберт
Портрет Франца Шуберта роботи Вільгельма Августа Рідера, виконаний у 1875 році на основі акварелі того ж автора 1825 року
Основна інформація
Дата народження 31 січня 1797
Місце народження Ліхтенталль
Дата смерті 19 листопада 1828 (31 рік)
Місце смерті Відень
Громадянство Австрійська імперія
Національність австрієць
Релігія католицизм
Професія композитор
Жанр романтизм
Біографія
Ранні роки
Франц Петер Шуберт народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його
першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та
регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). У 1808 році Шуберта прийняли «півчим
хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним
займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816 року) Антоніо
Сальєрі (контрапункт і композиція). Протягом 1810—1813 років він написав велику кількість
різноманітних творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні, зокрема «Скаргу
Агари» (Hagars Klage, 1811).
1810-ті роки
У 1813 році Шуберт вступив у вчительську семінарію і через рік почав викладати в школі, де
служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику
вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня 1813 року) — це був перший
шедевр Шуберта.
Кілька років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну
посаду, але безуспішно. Попри це, 1815—1816 роки відзначились феноменальною
продуктивністю. 1815 року він написав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька
струнних квартетів і близько 150 пісень. У 1816 році з'явилися ще дві
симфонії — Четверта («Трагічна», до мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад
100 пісень. Серед пісень цих років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар»
(Erlkönig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.
У цей час навколо Шуберта склався гурток друзів — поціновувачів його творчості, які надавали
йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Йозеф фон Шпаун, поет-любитель Франц фон
Шобер, поет Йоганн Майргофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд,
композитор Ансельм Гюттенбреннер та інші). У колі друзів і знайомих часто власними силами
виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».
Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч із відомим баритоном Йоганом
Міхаелем Фоґлем, яку влаштував Франц фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень
Шуберта Фоґлем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор
продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 року залишив службу і виїхав
у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естергазі, де виконував обов'язки вчителя музики для
двох доньок аристократа. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт
написав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.
Вузьке коло друзів, яким Шуберт оточив себе, зазнало серйозного удару на початку 1820 року.
Шуберт і ще четверо його товаришів були заарештовані австрійською таємною поліцією, яка з
підозрою ставилася до будь-яких студентських гуртків. Одного з друзів Шуберта, поета Йоганна
Зенна, віддали під суд, ув'язнили на рік, а потім назавжди заборонили з'являтися у Відні.
Чотирьом іншим, включно з Шубертом, винесли серйозне попередження, ставлячи їм у провину,
зокрема, «супротив [владі] з використанням образливої і негідної лексики»[1]. Шуберт ніколи
більше не бачився із Зенном, але поклав на музику дві його поезії «Selige Welt» та
«Schwanengesang». Можливо, що цей інцидент призвів до розриву із Майргофером, з яким
Шуберт тоді мешкав[2].
Період музичної зрілості
Композиції 1819 та 1820 років відзначені значним прогресом музичної зрілості Шуберта[3]. У
лютому розпочалася праця над ораторією «Лазар» (D.[4] 689), яка залишилася незавершеною,
потім з'явилися поміж іншими, менш визначними роботами, 23-ій псалм (D. 706), «Gesang der
Geister» (D. 705/714), «Quartettsatz» (до мінор, D. 703) й фантазії «Блукач» (нім. Wanderer-
Fantasie) для фортепіано (D. 760). У 1820 році були поставлені дві опери Шуберта: «Die
Zwillingsbrüder» (D. 647) в Кернтернтортеатрі 14 липня та «Die Zauberharfe» (D. 644) в театрі Ан-
дер-Він 21 серпня[5]. Доти майже всі великі композиції Шуберта, окрім мес, виконувалися тільки
аматорським оркестром, який виріс із домашніх вечорів-квартетів композитора. Нові постановки
познайомили з музикою Шуберта ширшу публіку[5]. Однак, видавці не квапилися з
публікаціями. Антон Діабеллі з ваганнями погодився надрукувати деякі твори на умовах комісії[6].
Так були надруковані перші сім опусів Шуберта, всі пісні. Коли комісія закінчився, композитор став
отримувати скупу платню — і цим його стосунки з великими видавництвами обмежилися.
Ситуація дещо покращилася, коли у березні 1821 Фоґль виконав «Der Erlkönig» на дуже
успішному концерті[7]. Того ж місяця Шуберт скомпонував варіацію на тему вальса Антона
Діабеллі (D. 718), увійшовши до числа 50 композиторів, які зробили внесок у збірку Союзу
музикантів Батьківщини.
Після постановки двох опер Шуберт із ще більшим завзяттям, ніж раніше, почав творити для
сцени, але ця праця з різних причин майже повністю пішла нанівець. У 1822 році йому було
відмовлено у постановці опери «Альфонсо та Естрела», почасти через слабке лібрето[8].
Опера «Ф'єррабрас» (D. 796) теж була повернута автору восени 1823 року, значною мірою через
популярність Россіні та італійського оперного стилю й провал опери Карла Вебера «Евріанта»[9].
«Конспіратори» (Die Verschworenen, D. 787) заборонив цензор, вочевидь через назву[10], а
«Розамунда» (D. 797) була знята після двох вечорів через низьку якість п'єси. Дві перші з цих
робіт написані дуже масштабно й поставити їх було надзвичайно важко («Ф'єррабрас»,
наприклад, мав понад тисячу нотних сторінок), але «Конспіратори» були яскравою принадною
комедією, а в «Розамунді» є чарівні музичні моменти, які належать до найкращих зразків
творчості композитора. У 1822 році Шуберт познайомився з Вебером і Людвігом ван Бетховеном,
але ці знайомства не дали молодому композитору майже нічого. Говорять, що Бетховен кілька
разів публічно визнавав талант юнака, але він не міг знати творчості Шуберта в повному об'ємі,
оскільки за життя композитора вийшла друком тільки жменька творів.
Восени 1822 року Шуберт розпочав роботу над твором, який понад усі інші твори того періоду
продемонстрував зрілість його бачення музики — «Незавершеною симфонією» сі-бемоль мінор.
Причина того, що композитор закинув працю, написавши дві частини й окремі музичні фрази
третьої, залишається невиясненою. Дивно й те, що він не розповідав про цей твір товаришам,
хоча те, чого він досяг, не могло не викликати в нього почуття ентузіазму.
У 1823 році Шуберт окрім «Ф'єррабраса» написав також свій перший цикл пісень «Прекрасна
млинарка» (D. 795) на вірші Вільгельма Мюллера. Разом із пізнішим циклом «Зимова подорож»
1827, також на вірші Мюллера, ця збірка вважається вершиною німецького пісенного
жанру Lied[11]. Цього року Шуберт написав ще й пісню «Ти спокій» (Du bist die Ruh, D. 776). 1823
також був роком, коли в композитора з'явилися синдроми сифілісу[12].
Навесні 1824 року Шуберт написав октет фа мажор (D. 803), а влітку знову виїхав у Желіз. Там він
потрапив під чари угорської народної музики і написав «Угорський дивертисмент» (D. 818) для
двох фортепіано й струнний квартет ля мінор (D. 804).
Друзі стверджували, що Шуберт мав сильне почуття до своєї учениці, графині Кароліни Естергазі,
хоча він присвятив їй тільки один твір «Фантазію фа мінор» (D. 940) для двох фортепіано[13].
Попри те, що робота над музикою для сцени, а пізніше офіційні обов'язки, відбирали багато часу,
Шуберт в ці роки написав значну кількість творів. Він завершив Месу ля-бемоль мінор (D. 678),
працював над «Незавершеною симфонією», а в 1824 написав Варіації для флейти й фортепіано
на тему «Trockne Blumen» з циклу «Прекрасна млинарка» й кілька струнних квартетів. Крім того,
він написав сонату для популярного в ті часи арпеджіоне (D. 821)[14].
Негаразди попередніх років компенсували успіхи щасливого для Шуберта 1825 року. Кількість
публікацій швидко збільшувалася, злидні дещо відступили, і літо Шуберт провів у Верхній Австрії,
де його радо вітали. Саме під час цього туру він написав «Пісні на слова Вальтера Скотта». До
цього циклу належить Третя пісня Еллен (D. 839), широко відомий під назвою «Ave Maria». Пісня
відкривається привітанням Ave Maria, яке потім повторюється в приспіві. Німецький переклад
вірша Скотта із «Ламермурської нареченої», виконаний Адамом Шторком, при виконанні часто
заміняють латинським текстом молитви Ave Maria[15]. У 1825 році Шуберт написав також сонату
для фортепіано ля мінор (Op. 42, D. 845) й розпочав симфонію № 9 до мажор (D. 944), завершену
наступного року[16].
З 1826 по 1828 рік Шуберт мешкав постійно у Відні, крім короткого візиту в Грац у 1827 році. У ці
роки його життя було бідне на події, і його опис зводиться до переліку написаних творів. У 1826
році він завершив симфонію № 9, яку пізніше стали називати «Великою». Цей твір він
присвятив Товариству друзів музики, й отримав від нього гонорар на знак подяки[17]. Весною
1828 року він дав єдиний у своєму житті публічний концерт, на якому виконував власні твори.
Концерт пройшов із успіхом[18]. Струнний квартет ре мінор (D. 810) з варіаціями на тему пісні
«Смерть і дівчина» був написаний взимку 1825—1826[джерело?] і вперше виконаний 25 січня
1826 року. Того ж року з'явилися струнний квартет № 15 ре мажор (D. 887, Op. 161), «Іскристе
рондо» для фортепіано та крипки (D. 895, Op. 70) і соната для фортепіано ре мажор (D. 894,
Op. 78), вперше опублікована під назвою «Фантазія в ре». Крім цього були написані три пісні на
слова Шекспіра.
Шуберта поховали поруч із Бетховеном, який помер роком раніше. 22 січня 1888 року прах
Шуберта було перепоховано на Центральному цвинтарі Відня.
Франц Ліст з 1830 по 1870 рік транскрибував і аранжував значну кількість творів Шуберта,
особливо пісень. Він говорив, що Шуберт «найпоетичніший із музикантів, які коли-небудь жили на
світі»[29]. Для Антоніна Дворжака особливо цікавими були симфонії Шуберта, а Гектор
Берліоз та Антон Брукнер визнавали вплив «Великої симфонії» на їхню творчість[30].
Творчість
Живучи в епоху жорстокої меттерніховської реакції в Австрії[джерело?], Шуберт став першим з
видатних представників музичного романтизму. У своїх творах він прагнув відтворювати відсутній
у житті світлий ідеал, відображав тугу за ним, страждання людини в чужому й ворожому для неї
суспільному середовищі. Щирість, задушевність музики Шуберта, властиві їй безпосередність,
«відвертість» виразу визначалися і особистими якостями композитора. Музика Шуберта тісно
пов'язана з народним мистецтвом Австрії (хоча Шуберт рідко використовував в своїх творах
справжні народні теми), з побутовою музикою Відня; знайшов віддзеркалення в ній і фольклор
угорців та слов'янських народів тодішньої Австрійської імперії. У музиці Шуберта на чільному
місці виступає мелодія, велике значення мають колорит, барвистість, що зумовили збагачення
гармонії, оркестровки.
Вокальна музика
Найважливіше місце в творчості Шуберта зайняли мистецькі пісні для голосу і фортепіано
(близький до романсу жанр, який називається німецькою мовою Kunstlied). У цьому жанрі
Шубертові вдалося досягти втілення глибокого змісту внаслідок тіснішого поєднання слова і
музики, зростання значущості та індивідуалізації музичних образів. Вокальна мелодія в піснях
Шуберта (що нерідко містить речитативні елементи) переважно має в собі цілісне музичне
узагальнення. Партія фортепіано відіграє важливе виразне, а часто й музично-зображувальне
значення. Шуберт розвинув і збагатив колишні типи пісень, створив новий тип пісні наскрізного
розвитку з об'єднавчим варійованим мотивом в партії фортепіано, а також перші зрілі зразки
пісенного циклу.
У піснях Шуберта (близько 600) представлені вірші близько 100 поетів. Для кожного значного
поета композитор знаходив відповідні для поезії стилістичні прийоми. Найбільше значення для
пісенної творчості Шуберта мали Йоганн Вольфганг Гете (близько 70 пісень, зокрема «Лісовий
цар», «Гретхен за прядкою»), Фрідріх Шиллер (понад 40, зокрема «Скарга дівчини», «Група з
Тартар»), Вільгельм Мюллер (пісенні цикли «Прекрасна млинарка» і «Зимова подорож»), Генріх
Гейне (6 пісень, зокрема «Двійник»), Йоганн Майрхофер (47 пісень).
До пісень Шуберта примикають квартети для чоловічих і жіночих голосів, хори, твори на
зразок кантат і ораторій. В духовних творах, з яких особливо значні 2 останні меси (1819 і 1828
роки), Шуберт, подібно до Йоганна Себастьяна Баха, виражав прості людські відчуття. Завершені
композитором 3 опери і 6 зінґшпілів за його життя не ставилися і не стали репертуарними,
головним чином через погані лібрето. Три драматичних п'єси, до яких Шуберт написав музику, не
утрималися на сцені, проте увертюра і танці з музики до п'єси Гемліна фон Шези «Розамунда»
(1823 рік) широко виконують.
Інструментальна музика
В інструментальних творах Шуберт часто використовував співучі, закруглені ліричні теми
пісенного типу, які розробляв головним чином як ціле, даючи їм різне «освітлення». З 9
завершених симфоній Шуберта остання (до мажор, остаточна редакція — 1828) витримана в
героїко-епічних тонах. Поглибленим психологізмом насичена двохчастинна лірико-
драматична «Незакінчена симфонія» сі мінор (1822 рік). З концертних увертюр популярність
отримали 2 «увертюри в італійському стилі» (1817).
Багато камерних інструментальних творів Шуберта пов'язано з поширеним тоді в Австрії
домашнім музикуванням, зокрема життєрадісний фортепіанний квінтет «Форель» (1819 рік), в
передостанній частині якого варіюється тема однойменної пісні. Ряду творів властиві риси
оркестральності. Найзначніші — струнний квінтет до мажор (1828 рік) і 3 останні струнні
квартети — ля-мінорний (1824 рік), ре-мінорний, що включає варіації на тему пісні
Шуберта «Смерть і Дівчина» (1824—1826 р), і соль-мажорний (1826 рік).