Жорж Бізе (1838 - 1875) – французький композитор, диригент, піаніст епохи

романтизму.
Закінчив Паризьку консерваторію, де займався в Антуана Мармонтеля
(фортепіано), Сезара Франко (орган), П'єра Ціммермана, Шарля Гуно (контрапункт і
фуга), Фроманталя Галеві (композиція). Брав участь в конкурсах. Участь в конкурсі від
Французької академії принесла молодому композиторові — Римську премію і право на
навчання в Італії.
У 1858–1860 жив в Італії. У Італії Бізе, зачарований благодатною південною
природою, пам’ятниками архітектури і живопису, багато і плідно працює, а також
займається вивченням мистецтва, читає безліч книг, осягає красу в усіх її проявах.
Ідеалом для Бізе стає прекрасний, гармонійний світ Моцарта і Рафаеля. Істинна
французька витонченість, щедрий мелодійний дар, тонкий смак назавжди стали
невід’ємними рисами стилю композитора.
Бізе взяв активну участь у подіях франко-прусської війни (1870-71). В кінці серпня
1870 року він вступив у національну гвардію.
Недовге життя Бізе було сповненим кипучою, напруженою творчою роботою. Не
відразу він знайшов себе. Але непересічна особистість художника проявлялася у всьому,
що він робив, хоча на перших порах його ідейно-художнім пошукам ще бракувало
цілеспрямованості. З роками у Бізе все більш зміцнювався інтерес до життя народу.
Сміливе звернення до сюжетів повсякденного побуту допомогло йому створити образи,
точно вихоплені з навколишньої дійсності, збагатити сучасне мистецтво нової
тематикою і на рідкість правдивими, сильними засобами в зображенні здорових,
повнокровних почуттів у всьому їх різноманітті.
Основними рисами стилю Бізе є істинно французька витонченість, яскравий
музичний дар, свіжість ладо-гармонічних засобів, майстерність оркестрового письма.
Індивідуальність творчого почерку Бізе яскраво проявилася вже в творах,
написаних в консерваторські роки (1848-1857). Серед них - юнацька симфонія С-dur,
створена всього за 17 днів, оперета «Доктор Міракль», відзначена першою премією
конкурсу на кращу оперету.
В період творчої зрілості (70-і роки) Бізе створює одноактну оперу «Джаміле» (за
поемою «Намуна» Альфреда Мюссе, 1871) та музику до драми Альфонса
Доде «Арлезіанка» (1872). Опанувавши ритмо-інтонаційні особливості народних
наспівів, майже не вдаючись до цитат, Бізе відтворив у цьому творі характер народної
музики Провансу.
У творчості Бізе знайшли вираз кращі прогресивні традиції французької культури.
Це - найвища точка реалістичних прагнень у французькій музиці XIX століття. У творах
Бізе яскраво закарбувалися ті риси, які Ромен Роллан визначав як типові національні
особливості однієї зі сторін французького генія: «... героїчна дієвість, сп'яніння розумом,
сміх, пристрасть до світла». Така, на думку письменника, «Франція Рабле, Мольєра і
Дідро, а в музиці ... Франція Берліоза і Бізе».
Весь творчий шлях Ж.Бізе, аж до створення опери «Кармен», сповнений шукань і
суперечностей. Поряд з дуже витонченими творами, до певної міри далекими від життя
(«Джаміле», «Шукачі перлів»), він пише твори реалістичні, глибоко пов’язані з життям
народу, насичені народною мелодикою («Перська красуня», «Арлезіанка»). В
«Арлезіанці», останньому творі, написаному перед оперою «Кармен», Бізе найяскравіше
виявив свої основні прагнення і смаки: тут він знайшов свій шлях – шлях до створення
простої, життєвої музичної драми.
Творчість Бізе – найвища точка реалістичної спрямованості у французькій музиці
ХІХ ст. Ранні опери в традиціях жанру французької ліричної опери: «Шукачі перлів»,
«Пертська красуня», «Джаміле. «Кармен» – одна з вершин психологічного реалізму,
новий напрям реалістичної музичної драми. Принцип «драматургії інтонацій». Від
ліричної опери: правдивість сюжету, образів; від комічної – роль народних сцен,
жвавість; від «великої» опери – сильні пристрасті, ефектні ситуації, драматична
розв’язка. Характеристика Кармен через пісенно-танцювальний початок з опорою на
національні іспанські інтонації.

Опера «Кармен» (1874)

Прагнення композитора до демократизації оперного мистецтва, бажання позбутися
театральних штампів та умовностей дістали своє яскраве вираження в опері «Кармен» (за
новелою Проспера Меріме, 1874). Лібрето опери створили Людовік Галеві, двоюрідний
брат дружини Жоржа Бізе Женев’єви, з якою він одружився 1869 року, та Анрі Мельяк.
Більша частина музики була написана за два місяці в передмісті Парижа Буживалі, де
родина мала дачний будинок.
 Жорж Бізе ніколи не був у Іспанії, тому використав іспанську танцювальну музику,
її теми. Тему хабанери він «запозичив» з твору іспанського композитора Себастьяна
Іроде, що було тоді розповсюдженою практикою. Але зробив з неї музичний твір, що має
самостійну вартість.
Опера написана на замовлення керівництва театру Опера Комік.
Прем’єра відбулась в Паризькому театрі комічної опери 3 квітня 1875 року і успіху
не мала. Автора звинуватили в аморальності: вільний прояв почуттів героїв – простих
людей з народу – суперечив святенницькій буржуазній моралі того часу. Це музична
драма, що оголила реальні протиріччя життя. Композитор вводить в дію народні сцени з
їх стихійним проявом життєвої сили, що б’є через край енергії. «Звичайна» любовна
драма піднімається до трагедії зіткнення людських характерів, сила яких перевершує
страх смерті і перемагає його. Бізе оспівує красу, велич любові, почуття свободи, що
п’янить. Без упередженої моралізації він правдиво розкриває світло, радість життя і його
трагізм. Музика, що повна життя і світла, оспівує свободу людської особистості,
«урочистість життя, незважаючи на трагедію смерті». З цією ідеєю пов’язане поєднання
рідкісної для опери пронизаності музики запальними танцювальними ритмами з
найгострішою драматичною колізією.
Опера в 4-х діях.
Перша дія.
Після вступу, що змальовує слухачеві іспанське життя з його сонячною
атмосферою, святом і роковою пристрастю, ми потрапляємо в побут солдат. «Хор
солдат» Вони юрбляться біля казарми, прогулюються, палять і спостерігають за
перехожими. У своєму хорі вони співають про те, що люблять палити, базікати і над
перехожими пожартувати можуть.
№4 – «Хор робітниць». Вступ оснований на секвенційному розвитку мотиву
подальшої теми хору, але в швидкому темпі (allegro, чверть = 104), в тональності С-dur
на домінантовому тремоло. Потім розмір змінюється з 6/8 на 2/4. Молоді люди
приходять на площу, щоб зустрітися з робітницями фабрики. Звучить тема хору молодих
людей, де спочатку вступають Тенори. За характером хор дуже ліричний, ніжний і
світлий – leggieramente (легко). За формою хор являє собою період з 2-х речень.
Потім з’являються робітниці. Змінюється: розмір на 6/8; темп Andantino; фактура –
з’являються пасажі шістнадцятими тривалостями і басу; тональність – E-dur; тематизм –
мотив зі вступу, з подальшої теми хору. Робітниць вітають солдати – Баси. Робітниці з
сигаретками співають про те, що слова кохання і клятви подібні сигаретному диму: такі
ж примарні і брехливі. Їх хор в тональності E-dur, в негучній динаміці, з імітаціями і
танцювальністю (6/8 як 3/8) увесь подібний до диму. Хор написаний у тричастинній
формі. Фактура першої частини поліфонізована, у другій частині – суттєво відрізняється:
змінюється ритм (друга доля постійно дробиться шістнадцятими тривалостями), який
співпадає в оркестрі, мелодія дублює хор, штрих – staccato. Характер першої частини
легкий, прозорий та безтурботний. У другій частині – змінюється у зв’язку зі змістом
тексту – дівчата співають про те, що прояв кохання до них – всього лише обман. Третя
частина – динамізована реприза.
Друга дія.
У другій дії сцен з участю хору не так багато. Дія відбувається в таверні. Хор
«Хвала і честь Ескамільо» Після циганських пісень і танців та речитативів героїв
чоловічий хор вітає Ескамільо, тореадора. Танальність хору С-dur, розмір 6/8, темп
Allegro. За фактурою, мелодикою та характером він близький до канта: заспівує Бас,
потім, зі вступом Тенорів, Бас виконує гармонічну функцію, а Тенори рухаються
переважно паралельними терціями. Форма хору – проста тричастинна. Перша частина –
хор a cappella – період з двох речень повторної будови з невеликою кодою. Середня
частина – речитатив Цуніги secco і невелика оркестрова зв’язка. Третя частина –
динамізована реприза.
Наступний номер – «Куплети тореадора». Тут також присутній хор, який разом з
солістами повторює приспів.
Потім хор з’являється тільки у фіналі. Після того як Хозе порушує устав,
оголюючи шаблю проти капітана, він вимушений примкнути до контрабандистів. Хор,
який складається з Сопрано І та ІІ, Тенорів та Басів, звертається до Хозе. Починається він
в тональності e-moll на 6/8, а закінчується в C-dur, в розмірі 2/4. В ньому контрабандисти
і цигани розповідають про вільне життя поза законами, про єдність з природою: «Нас
ждет с тобой свобода там».
Третя дія.
Починається з хорової сцени. Чоловічий хор в тональності e-moll в динаміці рр.
співає про небезпеки, які підстерігають контрабандистів, про необхідність поєднання
сміливості і обережності в діях, та про здобич, яка їх чекає.
 Четверта дія.
Відкривається мішаним хором. В тональності G-dur, в темпі Allegro з ремаркою
desico – рішуче, сміливо, на 3/4. Тут вперше показаний натовп, народ. Але це не
однорідна безлика маса, це групи людей (І і ІІ сопрано, І і ІІ тенори, І і ІІ баси) – кожна зі
своїми інтересами, зі своїми інтонаціями. Разом – це емоційний натовп. Хор має
завзятий, життєрадісний, веселий характер.
Наступний номер – ще більш розгорнута хорова сцена. Загальна тональність – A-
dur, розмір 2/4, темп Allegro з ремаркою giocoso (весело, грайливо). Народ зустрічає
учасників бою биків. Спочатку проходять тореро. Діти помічають їх першими. Репліки
різних груп хору звучать на фоні теми сонячного південного життя в оркестрі з
загальним crescendo.
Потім з’являється нова тема у чоловічого хору – горда, героїчна, заснована на
висхідній гамі. В оркестрі – фанфарність.
Наступна тема звучить у жіночому хорі. Жінки захоплюються вбранням. Мелодія
химерна. В оркестрі з’являються довгі ліги, висхідна пасажі шістнадцятими
тривалостями, динаміка p, mp. Фрази Сопрано перериваються короткими репліками
інших груп хору. Далі характер музики дещо змінюється6 в оркестрі остінатний
пунктирний ритм staccato, в хорі посилюється роль поліфонії. Кульмінація всього номеру
відбувається на двохоктавному унісоні всього хору, який виконує тему приспіву куплетів
тореадора.
Наступний номер – дует і заключний хор. Хор звучить за кулісами – в цирку;
Кармен і Хозе – поза ним.
Четверта дія по кількості хорів є найбільш насиченою. Хором тут характеризується
народ загалом, а не окремі його соціальні групи. Драматургічна роль хору: утвердження
ідеї опери – «торжество життя, не дивлячись на трагедію смерті».
Композитор в четвертій дії показує народ як єдину (але не одноманітну) масу
людей для того, щоб показати як хорові сцени контрастують з настроями героїв.