Імпресіонізм

У французькому мистецтві другої половини ХІХ століття з’являється

один з самих цікавих напрямків в мистецтві, який називається імпресіонізм
( в перекладі з французької «враження»). Спочатку він виникає у живопису, а
згодом у поезії і музиці. В образотворчому мистецтві цей напрям об’єднав
самобутніх художників – Е.Мане, К.Моне, Е.Дега, К,Пісарро та ін. Об’єднала
їх насамперед ненависть до академічного, офіційного мистецтва, далека від
справжньої людяності і сприйняття оточуючого середовища. Основною
темою картин художників стала Франція – її природа, побут, люди, галасливі
паризькі вулиці, селяни, балерини, пряхи, рибалки. Нові сюжети, постійний
інтерес до натури вимагали і особливої живописної мови, відкриття нових
стильових закономірностей. Так художники відкрили, що колір на картині
з’являється не тільки шляхом змішування фарб на палітрі, а в результаті так
званих «чистих» кольорів, тобто шляхом накладання одного кольору на
інший; що тіні є не тільки наслідком поганого освітлення предмету, а можуть
самі народжувати новий колір; що колір, як і лінія, може робити предмет і
т.д. Такий підхід до малювання викликав різкий осуд критиків, перша
виставка художників була провальною.
В цій атмосфері боротьби офіційного мистецтва і нових напрямків
складався і музичний імпресіонізм. Він так само виник як опозиція до старих
академічних традицій. Першим і найбільш видатним представником цього
напрямку став Клод Дебюсі, а слідом за ним – Моріс Равель. Музичний
імпресіонізм, так само як і живописний, виріс на основі національних
традицій. Це проявилося у Дебюсі і Равеля у зв’язках з народним
мистецтвом, тісному зв’язку з сучасною літературою, живописом, в ролі
програмної інструментальної музики, в особливому інтересі до античної
культури. Між музичним і живописним імпресіонізмом є загальні риси –
намагання передачи першого, миттєвого враження від чогось, від якогось
явища. Звідси – тяжіння не до монументальних жанрів і форм, а до мініатюр (
романс, фортепіанна, оркестрова мініатюра з свободно-імпровізаційною
манерою викладу).
Більше всього живописний імпресіонізм вплинув на музику в області
засобів виразності. Так, пошуки Дебюсі і Равеля були направлені на
розширення кола виразових засобів, на максимальне збагачення
колористичної сторони музики. Ці пошуки торкнулися гармонії, фактури,
тембрових кольорів, інструментовки. Тому значення мелодії як основного
елементу музики, послабляється, в той же час виростає роль ладогармонічної
мови, оркестрового стилю, які в силу своїх можливостей більш схильні до
показу колористичності і картинності. Композитори часто звертаються до
старовинних народних ладів (пентатоніка, лідійський, дорійський,
фрігійський, міксолідійський та ін.), до целотонного звукоряду в поєднанні з
натуральними мажором і мінором.
Клод Дебюсі (1862-1918) – французький композитор, піаніст, педагог,
музичний критик. Вихованець Паризької консерваторії ( навчався в класі Е.
Гіро по композиції) як піаніст і композитор. Перші твори були написані на
початку 80-х років. Перший розквіт творчості – 90-ті роки. В цей період
Дебюсі зближується з одним з ідеологів імпресіонізму – С.Маларме і іншими
поетами. Тому перевагу в цей період віддає вокальній музиці, пише романси
на вірші Поля Верлена, Шарля Бодлера. Також пише фортепіанні твори – в
основному це сюїти: «Бергамаська», «Маленька сюїта». Створено найбільш
вагомі симфонічні твори – прелюдія «Післяполудневий відпочинок Фавна»,
цикл «Ноктюрни». Протягом 90-х років працював над оперою «Пелеас і
Мелізанда» ( за Метерлінком), яка при першій постановці не мала успіху.
1900-1918 --- вершина творчого розквіту. З 1901 року займається
написанням критичних статей. Твори, які були написані в цей період свідчать
про нові тенденції і, в першу чергу, відході від естетики символізму.
Композитора все більше цікавлять жанрово-побутові сцени, музичні
портрети, картини природи. Написано такі фортепіанні твори : «Вечір в
Гренаді», «Сади під дощем», «Острів радості». Серед симфонічних творів
виділяються триптих «Море» і цикл «Образи». В останні роки життя і
творчості були написані такі твори: фортепіанні цикли «Дитячий куточок»,
«Ящик з іграшками» ( присвячені донці композитора), цикл «24 прелюдії», 12
етюдів.
Область фортепіанної музики займає в творчості композитора
найважливіше місце. Будучи першокласним піаністом, він звертався до
фортепіанної музики протягом всього життя. Він відмовляється від
традиційних форм сонати, концерту, варіацій. Разом з цим Дебюсі стає
засновником нового фортепіанного стилю, досить оригінального і
самобутнього, для якого характерні багатошаровість фактури, складна
ладогармонічна мова, використання складних нерозв’язаних акордів,
примхлива ритміка. Твори Дебюсі відрізняються особливо тонкою і
складною педалізацією ( з використанням напів педалі), з необхідністю
затримки звучання окремих звуків, а іноді цілих акордових комплексів.
Цикл «24 прелюдії» був написаний у 1910 (І зошит) і 1913 роках – (ІІ
зошит). На відміну від шопенівських прелюдій тут мало відчувається
циклічність. Кожна прелюдія має програмну назву, яка вказана…. наприкінці
твору, тим самим композитор ніби не нав’язує своєї власної думки
виконавцю і слухачу. В прелюдіях представлено розмаїття образів і настроїв.
Деякі п’єси пов’язані з образами природи – «Вітрила», «Тумани», «Вітер на
рівнині». В деяких проявляються риси символізму – «Кроки на снігу»,
«Мертве листя». Особливе місце займають і жанрово-побутові картинки
–«Перервана серенада», «Ворота Альгамбри», музичні портрети «Дівчини з
волоссям ніби льон», «Генерал Лявін-ексцентрік». В прелюдіях Дебюсі
використовує поширені побутові жанри, в першу чергу танцювальні –
іспанські («перервана серенада»), сучасний естрадний кек-уок
(«Менестрелі», «Генерал Лявін»).
Кожна з прелюдій має завершену і стройну форму. Велика свобода
висловлювання заключається в доволі строгі рамки. Форма більшості
прелюдій має ознаки «репризності» ( тричастинна або двочастинна з
репризою).
Симфонічна музика Дебюсі також є особливою гілкою в
західноєвропейській музиці. Композитор відмовляється в зрілій творчості від
жанру циклічної симфонії, перевагу віддає програмним циклам або окремим
симфонічним п’єсам. Оркестровий стиль Дебюсі своєрідний. Автор рідко
вводить в свої партитури нові інструменти, але використовує нові прийоми
звучання як окремих інструментів, так і груп оркестру. Як правило
переважають так звані «чисті тембри». Групи оркестру змішуються зрідка.
Напевно, центральне місце в партитурі займають дерев’яні духові в силу
яскравої характерності звучання. Часто використовується арфа, яка надає
ефекту «повітряності».
Серед симфонічних творів виділяються «Ноктюрни». Це три симфонічні
картини, об’єднані не стільки сюжетом, скільки образним змістом –
«Хмари», «Свята», «Сирени». До кожного ноктюрну є невелика літературна
передмова автора. За словами композитора, вона не має сюжетного задуму, а
лише розкриває живописно-картинний зміст твору. Як пише Дебюсі, «Назва
«Ноктюрни» має значення більш загальне, і особливо декоративне. Тут мова
йде не про звичну форму ноктюрну, а про все те, що це слово містить від
вражень і особливих відчуттів світла».
Завдання:
1. Послухати фортепіанні прелюдії https://youtu.be/UIHpca_rWUc
«Дельфійські танцівниці» 0:02, «Кроки на снігу» 18:22, «Дівчина з
волоссям ніби льон» 25:48, «Затонулий собор» 31:26, «Перервана
серенада» 28:46
2. Цикл «Ноктюрни» https://youtu.be/spXwXLqFLvs «Хмари» 0:09
«Свята» 7:57;
«Сирени» 14:18
3. Розглянути картини живописців – представників напрямку, їх можна
знайти на різних сторінках і сайтах інтернету.
4. Прочитати біографію композитора.