Історія

Секвенція як спосіб повторення дрібних зворотів і одиниць, мабуть,

завжди існувала в музиці. В одному з грецьких трактатів 1 авторами
наводиться приклад мелодичної фігури з верхнім допоміжним звуком, яка
викладається у вигляді двох ланок секвенції ( - h1 - cis2 - h1 cis2 - d2 - cis2).
Очевидно, в той час секвенції застосовувались в навчально-методичних
цілях. Схожі згадки знаходимо і в трактатах Аноніма III, де секвенційно
викладається інша мелодична фігура, яка зветься – «підйом багаторазовим
чином». Зрідка секвенція зустрічається в григоріанському хоралі, наприклад,
в офферторії Populum (V тони), v. 2:

Секвенція іноді використовувалась і в музиці Середньовіччя і

Відродження. Як особливу форму повторності знаходимо її у майстрів
паризької школи (ХІІ - поч. ХІІІ ст.). В трьохголосному градуалі "Benedicta" в
техніці обміну голосів секвенція проходить на органному пункті
витриманого нижнього голосу (Ю. Хомінській, 1975, с. 147-48).
Планомірне застосування секвенції остаточно входить в музичну
практику 15-16 століть, де в умовах широко розробленої системи простих і
канонічних імітацій виникає характерний варіант останніх у вигляді
канонічних секвенцій. Саме вони створювали можливість росту і збільшення
музичної форми на основі єдиного музичного матеріалу. Тому, імітація і
визначила сутність секвенцій, які надалі широко використовувались в
інтермедіях фуг і в розробкових частинах не поліфонічної музики.
У теоретичних працях секвенція нерідко розглядається як спосіб
систематики інтервалів. Також, її застосовували для демонстрації звучання
одноголосного (або багатоголосого) звороту на різних рівнях, відповідно до
давньої "методичної" традиції2.
1
(Аноніма Беллермана I, див. Najock D., Drei anonyme griechische Trackate ber die Musik. Eine kommentierte
Neuausgabe des Bellermannschen Anonymus, Gцttingen, 1972)
2
(див. напр., "Ars cantus mensurabilis" Франко Кельнського (13 ст .; Gerbert, Scriptores ..., t. 3, p. 14a) "De
musica mensurabili positio" Й. де Гарланд (Coussemaker, Scriptores .. ., t. 1, p. 108), "De cantu mensurabili"
 Секвенція в нашому розумінні отримала широке поширення
починаючи з 17 століття. Вона нерідко виступає як складова частина
розвинутої теми (інтермедійних розділів) фуги, слідуючи за «ядром теми».
Також, секвенція приймає участь в створенні гомофонних побудов. З 18 стол.
вона стає яскравим атрибутом більшості сонатно-симфонічних розробок, де
частіше за все початковим мотивом її є вичленений зворот теми. В музиці 19-
20 століття секвенція перетворюється із засобу розвитку у спосіб первісного
викладу тематичного матеріалу. Активна роль її у таких експозиційних
розділах, має специфічне значення для тих музичних жанрів, яким за
природою не властиві методи і прийоми концентрованої мотивної розробки.
Визначення
Термін секвенція в теорії музики має декілька визначень, що (не
суттєво) різняться між собою. Так, найбільш загальну та лаконічну трактовку
даної дефініції приводить В. Берков у «Формообразующих средствах
гармонии», називаючи секвенцію «переміщенням будь-якої музичної
побудови» (с. ).
Подумать дальше как вплести логічно в текст следующие определения
Наприклад, Чайковський у своєму підручнику «Руководство к
практическому изучению гармонии» визначає цей термін так: «Под
гармонической секвенцией подразумевается такое последование аккордов,
где мотив, состоящий из двух или большего числа аккордов, несколько раз
повторяется, но на других ступенях, постепенно понижаясь или повышаясь».
Абизова у підручнику «Гармонія» - «Секвенция – это
последовательность, основанная на восходящем или нисходящем
перемещении мелодического или гармонического оборота»
+ глянь у: Холопов (Теоретический или практический курс гармонии),
Бершадская (Лекции по гаромнии), Способин Лекции по гармонии,
Секвенція – це ряд, заснованих на первинному звороті, мелодичних,
гармонічних або мелодико-гармонічних формул, що звуковисотно

Аноніма III (там же, р. 325b, 327a).

транспонуються. Окремою темою для дискусій стає ритмічна секвенція, яка
транспонується на різну висоту, не повторює первинної мелодико-
гармонічної основи, проте зберігає незмінний ритмічний малюнок. Цікавим є
те, що в опрацьованих в ході дослідження роботах, секвенція не
розглядається з даного ракурсу.
Будова секвенції
Окремі секвенції можуть відрізнятись один від одного за напрямком
руху, за ладо-тональною організацією, за розміром та конструкцією мотиву.
Секвенція має свою будову і складається вона з

- мотиву секвенції – музична побудова, яка переміщується.

Може бути як одноголосним, так і багатоголосним.
- ланки секвенції – кожне її переміщення.
- Кроку секвенції – це інтервал, між ланками.

В побудові мотиву секвенції , в загальному, переважають обороти типу

нестійкі – стійкі. Частіше зустрічаються ланки, які складаються з двох
функції, а саме – домінанти і тоніки. Серед таких ланок найпростішими і
найбільш розповсюдженими є випадки коли домінантова функція виражена
домінантсептакордом або його оберненнями. Тоніко – субдомінантові ланки
зустрічаються рідше.
Розміри мотиву можуть бути досить різні. При визначенні розміру слід
враховувати не тільки кількість тактів, а і їх внутрішнє заповнення. Також,
ланки можуть бути модулюючими. Це стосується як модулюючої, так і
однотональної секвенції, в цілому.
Не слід плутати інтервальну побудову ланки і секвенції, яку розділяють
на однорідну (строгий поступеневий рух по секундам або іншим інтервалам)
і неоднорідну (рух в якому комбінується секундова і терцієва відстані між
ланками). Переважна більшість секвенцій складаються з 2-3 ланок. Їх,
переважно, достатньо для відчуття колористичної краси секвенції.
Класифікація
 Класифікація секвенцій може бути проведення за різними критеріями.
Найбільш розповсюдженим є розподіл на тональну(діатонічну) і
модулюючу. Модулюючою називається та секвенція, ланки якої зачіпають
різні тональності. В цьому заключається її відмінність від тональної, яка не
виходить за межі однієї. Як і в тональній, ланка секвенції повинна являти
собою гармонічний зворот, тобто мати в собі не менше двох акордів.
Модулююча секвенція розрізняється за принципом секвенціювання і
поділяється на:

- хроматичну – секвенція по спорідненим тональностям.

- транспонуюча – секвенція по визначеним інтервалам.

В хроматичній секвенції крок частіше за все зберігає ступеневу

величину, але змінює тонову: при цьому ланки змінюються не тільки
тонально, але й ладово. В траспонуючій – зберігається не тільки ступенева і
тонова величина кроку, але і лад у кожній ланці.
Але, наприклад, Григор’єв в основу класифікації всіх видів секвенцій
покладає три критерії: ладо-тональний, фактурний і масштабно-
синтаксичний.
Відповідно, за ладо-тональністю секвенції розділяються на дві групи:
одно тональні ( строго діатонічні) і модулюючі. Вони в свою чергу теж
мають два різновиди: перший тип моделюючої секвенції – ланки якої
представляють собою ланцюжок відхилень у тональності діатонічного
співвідношення, другий тип – секвенція, в якій кожна наступна ланка
відрізняється від попереднього лише своєю висотою і тональною
забарвленістю, точним образом копіюючи її у всіх інших деталях. (крок
секвенції тут завжди однаковий).
Фактурні особливості секвенцій дозволяють також виділити дві групи:
перша група – коренні строгі форми. До них належать більшість мелодичних,
гармонічних та мелодико-гармонічних секвенцій. В цій групі кожна наступна
ланка точно повторює найдетальніші контури попереднього; друга група –
вільні форми, будови, в яких фактура лише частково зберігає характерні риси
секвенції.
По масштабно-синтаксичним ознакам розрізняються секвенції, які
складаються із ланок однакової чи різної протяжності – іноді можуть бути
розширені, іноді скорочені.
Також, Григор’єв окремо виділяє особливий вид утворень секвенційної
природи – масштабні консеквентні повторення, які часто поєднують ладо-
тональну строгість і точність модулюючих секвенцій другого типу.
У певній мірі, до цього прилягають ще деякі види секвенцій, які
детально описуються у підручнику Бєркова. Згадаємо, про досить відому і
улюблену багатьма композиторами, золоту секвенцію. Вона являє собою, в
основному, низхідний однотональний мінорний рух, з відхиленнями, по
секундам. Ця секвенція має домінанто – тонічну, кварто-квінтову побудову
ланки.
За аналогічним кварто-квінтовим порядком басів будується і
ланцюжок домінант. Він по суті, і за звучанням, є ланцюжком подвійних
домінант. Їх вивчення, як і інших секвентних явищ, допомагає більш
детально проникнути у суть акордових паралелізмів. Якщо провести деякі
зміни в домінантовому ланцюжку виникає суцільна паралельна
послідовність зменшених септакордів.
Паралелізми секстакордів, рідше зменшених септакордів
використовується в музиці з давніх часів. Саме це стало поштовхом для
виникнення «скользящей секвенции» (ковзаючої секвенції). Це низка
паралельних тризвуків, септакордів, нонакордів і їх обернень. Основою їх є
найпростіший висхідний або, рідко, низхідний, поступовий, одноголосний
рух.
У музичних творах віденських класиків нерідко зустрічається
секвентність, яка виникає на основі, найбільш розповсюдженого, періоду
повторної побудови. У таких випадках друге речення починається,
наприклад, на ступінь вище чи нижче. Це являє собою варіант звичайного
періоду.
Різновид секвенції, що має назву секвенція на відстані (Способін),
являє собою секвентно співставленні частинки розділені побудовою, яка не
приймає участі у секвенціюванні ( рідко зазнає не значних змін або
варіюється).???

Роль секвенції
Велике значення секвенції у музиці набули завдяки широкому
розповсюдженню їх у музичних творах різних народів протягом століть. В
історії музики секвенції сприяли проникненню в музичне мистецтво нових
засобів і нових акордів. В музиці Баха вони широко представленні в
інтермедіях фуг, в розділах поліфонічного розгортання і, навіть, в ядрах
теми. У віденських класиків секвенції займають велике місце у розробках,
предиктах і сполучних частинах музичної форми. У романтиків і російських
класиків у їх використанні проявляється експресивна та кольорова сторони
секвенування. В музиці ХХ століття і зараз секвенція не втрачає своєї
популярності.
Засоби виразності
Секвенції є одним з найяскравіших засобів розвитку музичного
матеріалу і широко використовуються композиторами, особливо в розділах
розробкового характеру, для нагнітання (або, навпаки, спаду) напруги,
підходу до кульмінації і т.д. Сам напрям секвентного руху має суттєве
значення. Так, висхідні секвенції нерідко супроводжуються також
посиленням динаміки, прискоренням темпу і призводять до значного
зростання напруги музики. Навпаки, для нисхідної секвенції більш
характерно спад гучності, зниження загального рівня напруги.