1

Лекція 9. Техніка лівої руки скрипаля. Інтонація. Вібрація

Аплікатура. Види позиційної гри.

ІНТОНАЦІЯ.
Слово інтонація ( голосно вимовляти) вживається в музиці в
подвійному значення.
1, Під інтонацією розуміють найменшу частку мелодії, що має виразно
смислове значення, в її реальному звучанні.
2. Інтонацію визначають як відтворення висотних співвідношень звуків
виконавцями на інструментах з частково зафіксованим і незафіксованим
звукорядом.
Для досягнення точної та чистої інтонації необхідно: добрий стан
музичного слуху; свідоме застосування закономірностей різних звукових
математичних строїв залежно від змісту та характеру музики; раціональна
форма постановки рук і розвинена виконавська техніка: правильні методи
роботи над інтонацією.
Основні види інтонування :
кварто-квінтовий – Піфагорів
Терцо-квінтовий – чистий
Темперований – октава-12 тонів ( ф-но)

Піфагорів або кварто-квінтовий стрій – пріми, кварти, квінти,

октави, чистий або терцово-квінтовий стрій – інтонування подвійних нот,
акордів .
Мелодична інтонація спирається на піфагорів ( кварто-квінтовий)
стрій. Інтонування у одноголосній (горизонтальній) мелодичній структурі –
розширення великих та зменшення малих інтервалів – мала секунда та і
мала терція стають звуженими, велика секунда та велика терція
розширеними. У мажорі великі секунди та терції інтонуються
підвищено - розширено; у мінорі понижено – звужено . Інтонація
пасажної техніки – мелодійної горизонтальної лінії мелодії.

Гармонічна інтонація спирається на чистий або терцово-

квінтовий стрій) - інтонування подвійних нот, акордів. В гармонічній
інтонації, тобто в техніці подвійних нот у мажорі інтервали
інтонуються нижче, тобто звужено; у мінорі вище – розширеніше
тобто протилежно, ніж у мелодичній інтонації.

Синтонічна або Дідімова комма.

Виконання на струні ре ноти мі першим пальцем в порівнянні до
струни ля треба інтонувати вище, ніж по відношенню до струни соль.
Утворюється різниця між цілим тоном ре і мі. У першому випадку ( мі-ля)
між ре і мі є великий цілий тон, у другому ( мі-соль) утворюється малий
 2

цілий тон. Різниця між великим і малим цілим тоном називається

синтонічною або Дідімовою коммою.
Виконання твору з роялем вимагає від скрипаля пристосування до його
темперованого строю. Рівномірно темперований стрій є замкнутим
строєм, і дає можливості для далеких модуляцій та енгармонічної
рівності звуків. У цьому його перевага перед незамкнутим піфагоровим
та чистим строями.
Отже інтонування є мелодичне (мажор- розширено, мінор-
звужено), гармонічне( міжор-звужено, мінор-розширено), темпероване.
Художнє інтонування передбачає поєднання піфагорового, чистого та
темперованого строїв, переважання якогось з цих видів інтонування
пов»язане з так званою зонною природою музичного слуху. Кожний звук
для нашого слуху має зону частот, у межах якої не відчувається зміни
звуку, а чути лите різні інтонації – відтінки самого звуку. Ширина зони у
кожного індивуума своя. Вона коливається у межах 25 центів у бік
пониження та в бік підвищення звуку. Жоден інтервал не втратить для
нашого слуху своєї визначеності коли його звузити або розшири до 1/8
тону. Це характерно як і виконавцям иак слухача.
Практично виконавці користуються і не піфагоровим і не чистим і
не темперованим, а близьким до них , що називаємо зонним або вільним
мелодичним строєм, оскільки якість самого музичного слуху кожного
виконавця різна. Таке інтонування можна назвати індивідуально
зонним інтонуванням. В цьому і полягає художність та не художність
інтонування. Досліди М.Гарбузова виконання Арії Баха Ойстрахом,
Ельманом, Цимбалістом.

Недоліки в інтонуванні :
1. Відсутність яскравих та тонких музичних уявлень!!!!
Відсутність зв»язку слухорухових комплексів – слух - м»язове
відчуття – рух. Порушення координації між внутрішніми
слуховиим уявленнями та їх реальним руховим втіленням
2. Недостатність стійких рухових комплексів та базових
технологічних структур

Мострас рекомендує розвиток навичок передчуття звуку у руховій

формі . Метод поправляння звуку після його фальшивого виконання –
запізнілий необхідно до реалізації його внутрішнє відтворення – і не
пропспівування а уявлення

Темп та інтонація
 3

В повільному темпі слух співвідносить сусідні звуки. В швидкому темпі

відчуття комплексне - швидкий пасаж спирається на дві-три ноти , що
мають інтонаційну виразність

Динаміка та інтонація.
Більш сильний звук сприймається вище, однак перетиснені струни
понижають звук Інтонацію необхідно вчити на форта на піано різними
м»язовими відчуття\ми
Формула чистої інтонації - внутрішя слухообразна уява звуку –
м»язове відчуття – реальне співвіднесення з художнім образом
вираження твору!!!!

Відчуття – сенсорність та інтонація

1. Найбільш чутливі зони рук, простір вільності - зона руху лівої та
правої руки по відношенню до тіла
2. Тактильні чутливі поля долоні - основа великого та вказівного
пальця та основа мізинця
3. Передчуття звуковисотності та руху настройка м»язової системи
на слухове уявлення. Грати один звук внутрішньо відчувати
наступний.

Мелодична, гармонічна інтонація – лінійна класична музика

Сонористична інтонація – колористична – романтики,

імпресіоністи - експресіоністи - збільшення хроматизмів, - Ізаї
,Шенберг,

Закономірності художньо-виразового інтонування :

1. Ладогармонічна система в якій створений твір . Стильові та

національні особливості- слов»янська музика, арабська ( Бах,
Барток, Чайковський) Національний стиль та музичне
мислення. Опорні інтервали кожного національного фолкльору
- Шоссон – валлонські мелодії, Шимановський - танці гуралів,
Скорик - гуцульські мотиви
2. Специфіка натурального, гострого строю скрипки – піфагорів
кварто-квінтовий стрій, що відрізняється від темперованої
настройки рояля, з яким скрипка виступає
3. Залежність інтонованої висоти звуку від багатьох художніх
засобів – тембру, динаміки, темпу, регістру, вібрації, атаки
звуку. Добір агогіки, динаміки,темну , регістру вібрації, атаки –
інтонування музики, що є основою артикуляції музики –
проговорення, вимовлення музики
 4

4. Формування у кожного виконавця суб»єктивної, індивідуальної

художньо-інтонаційної системи, яка у великих скрипалів
відрізняється від посередньо-нормальної.

ВІБРАЦІЯ
Вібрація стала застосовуватися системно італійським скрипалем
Ф.Джемініані. ЇЇ иникнення та застосування пов»язувалося з прагненням
музикантів розширити емоційну сферу виразності. Надмірне затосування
вібрації виконавцями ХУІІІ ст.. Зловживання у салонно-віртуозному
напрямку виконавства ХІХ ст..Л.Моцарт критикував надмірне затосуваня
вібрації. Л.Шпор ралив застосовувати вібрацію лише в канилеі на довгих
нотах. Вібрація має пов»язуватися з художніим завданнями та стилем
виконуваного твору.
Вібрація на скрипці утворюється внаслідок коливання пальця, що
притискає струну. Настикаючи на струну то вище то нижче від основного
тону палець рівномірно переміщується й викликає періодичне підвищення
та пониження звука. Коливання висоти вібруючого звуку наш слух не
відчуває і ми сприймаємо його як звук однієї висоти .
Вібрації також характерне коливання, гучність та тембр.
Коливання утворюються від різних точок торкання пучкою
пальцями струни та різним натиском. Внаслідок цього у звуці
безперервно з»являються і зникають різні обертони, тобто
коливається його тембр.

Форми вібрації - ліктьова, кистьова, пальцева

Обертові рухи під час вібрації належать плечу у ліктьовій
вібрації та обертовий рух у ліктьовому суглобі – супінація та пронація у
кистьовій вібрації.
Отже, в основі вібрації лежать згинно-розгинні та обертові рухи
як повне вираження характеристики вібрації її частоти ,
динамічності , тембру. Чим більше різних рухів - тим більші
коливання, тим більша задіяна палітра тембральності звуку – більша її
краса.
Вібрація- це автоматизований коливальний рух частин лівої
руки, Що передається пальцеві, в результаті якого періодично з певною
частотою та амплітудою змінюється висота звуку
Види вібрації
При кистьовій формі вібрації амплітуда найбільш широка,
різноманітна.
При ліктьовій формі вібрації амплітуда вужча, частота більша,
звучання інтенсивніше.
Пальцева форма вібрато окремо використовується рідко.
 5

Параметри вібрації
1.Частота вібрації - коливання рухів м»язів - інтенсивність
коливальних рухів – коливальні рухи пальців
2.Амплітуда - коливання звуковисотності або розмах руху пальця
на струні - насиченість – широта коливальних рухів – розмахові рухи
пальці
Пальці остання інстанція руки що передає вібрацію струні
3. Форма руху пальця – палець коливається не лише повздовж
струни, але й поперк, важливого значення набуває місце прикладенн7я
пушечки до струни ітд
Струна соль та ре вимагають широкого вібратоЮ ля та мі
вузжа амплітуда
Практика показу, що починаючи з восьмих нот вібратор
достатньо легко виконується на всіх довгих довжинах. В темпі
чверть = 120 реально вібрувати всі ноти, а в темпі чверть= 60
вібруються всі шістнадцятки.
Д.Ойстрах вважав, що безперервно вібруюча рука дає велику
свободу руху лівої руки .
А.Ямпольський вважав, що важливим моментом для вібрато є
активний імпульс пальця в напрямку до підставки
Ю.Янкелевич продовжив цю думку – вказуючи на те, що імпульс
може бути кистьовим, ліктьовим, змішаним --- однак передавальною
ланкою завжди є палець, і тут важливого значення набуває вільність
свобода !!!!!!! фаланги паьлця при еластичній вільній руці!!!!!!
Основним матеріалом для оволодіння різними формами вібрації
всі методисти вважали не вправи , а художній матеріал.

Основні недоліки постановки , що впливають на вібрато :

1. Відведення великого пальця до порожка

2. Надмірне відведення кисті від грифу
3. Надмірний натиск пальців на струну, загальна напруженість
руки
Уникнення розбовтаного кистьового вібратор через розвиток
ліктьового та пальцевого вібрато. .Напружене ліктьове вібрато через
кистьове.

Насамперед необхідно навчитися вміти вібрувати цілою рукою від

плеча, тобто відчувати одно моментом вібрацію всіх частин в руці ---
подібно до комплексного звуковедення смичка правою рукою!!!!!!!!!
АПЛІКАТУРА
 6

Аплікатура – в перекладі пристосування. Скрипкова аплікатура -

це порядок розміщення пальців лівої руки на грифі інструменту і
визначення цього переміщення у нотному записі.
Аплікатура на смичкових інструментах, зокрема на скрипці , альті є
засобом художньої виразності , що впливає на характер звучання, зокрема
на тембр, впливає на характер поєднання звуків ( чітке розмежування,
злитність нот грою одним пальцем).

Нормальна – перший та четвертий пальці мають кварто-октавне

охоплення.
Звужена – перший та четвертий пальці охоплюють велику, а то й
малу терцію. За Ярозі грати гами замість 3 пальця використовувати
4ий. Тобто використовуваня звуженої аплікатури у всій аплікатурній
системі. Гра хроматизмів, акордове аплікактування
Розширена – перший і четвертий пальці беруть інтервал більший за
кварто-октавне охоплення. Здійснюється розтягування пальців в бік 4-го
та 1-го. Виконання крупної техніки лівої руки .Техніка подвійних нот,
переходи на віддалені позиції
Звужена аплікатура характерна у низьких позиціях, розширена у
доцільна для високих позицій.!!!!!!!!!!!
Звужена та розширена аплікатури повинні вживатися як тимчасове
відхилення від основної нормальної аплікатури.
Добір типу аплікатури залежить від с тисю твору та характеру
музичної думки композитора.

Аплікатура в кантилені.
Лінійна аплікатура – виконання фрази на одній струні.
Часте вживання глісандо та портаменто. Глісандо як підкреслене
зв»язне фразування, портаменте як декламаційна мова. Використання гри
різних фраз на різних струнах різною аплікатурою – романтизм, модерн.
Аплікатура подвійних нот – активність 4-го пальця у верхні переходи
позицій та першого в нижні.

Аплікатура в техніці

Позиційний паралелізм –максимальне використання можливостей

однієї позиції. Забезпечує раціональність та економію рухів у техніці
( підміна пальців, ставлення одного пальця на дві струни), інтонування
акордів та подвійних нот

Аплікатура у змінах позицій

– ритмічна аплікатура – зміна позиції припадає на сильну чи відносно
сильну долю такту;
 7

- підміна одного пальця на звуках, які повторюються

- використання при переходах на великі інтервали крайніх, або
несуміжних пальців,
- використання першого пальця при переходах з низьких позицій у
високі,
- використання люфт пауз для пересування руки.

Антихудожні аплікатурні прийоми

1. Обмежене користування позиціями

2.Недоцільне пересування пальця по одній струні та переставлення на
сусідні струни.
3.Формальне використання аплікатури (секунди збільшені можуть гратися
терцовою аплікатурою – через один палець
Діатонічна аплікатура використання пальців підряд.

Типи переходу в позиції

Використовуємо чотири типи переходу в позиції:

1. Перехід від одного до наступного звуку одним і тим самим пальцем.
Глісандо або портаменто. Портаменто - уривчасте глісандо, глісандо
з зупинками
2. Перехід за допомогою ковзання попереднього пальця. Ковзання
пальця-провідника
3. Зміна позицій за допомогою ковзання по струні не попереднього , а
наступного пальця. Використовується при переходах вгору.
Передйом до нового звуку (Мострас) – попереднє досягнення
звуку здійснюється невеликим ковзання наступного пальця перед
його досягненням.
4. Поперемінне ковзання двома пальцями при переходах в позиції .
Використовується гамах, рухливих та мелодичних фразах, гра у
високих позиціях на одній струні.

Вивчення змін позицій

Глісандо, координація правої та лівої рук
8