МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Історія виконавства на духових інструментах» на тему:

«Труба у творчості віденських композиторів-

класиків»

Виконав студент ІІІ курсу

оркестрового факультету
спеціалізації «Оркестрові духові та ударні інструменти»
Гнатюк Антон

Викладач: доктор мистецтвознавства

Качмарчик В.П.

Київ – 2020
 Зміст
Вступ……………………………………………………………………….……...3

Й. Гайдн. Концерт для труби з оркестром Es dur………………………….…....5

Виконавська практика концерту для труби Й. Гайдна…………………..…......7

Й. Н. Гуммель. Концерт для труби з оркестром Es dur……………….….….…8

Висновок………………………………………………………………………..…9

Список використаних джерел…………………………………………….…….10

 Вступ
Клапанна труба як плід еволюційного процессу

Поміж інших духових інстументів труба виділяється своєю яскравістю

та барвистістю. Вона є по-справжньому елегантним інструментом, яка може
зачарувати слухача співочим cantabile та вразити рішучою, героїчною
фанфарою. До середини дев’ятнадцятого століття труба не мала таких
елементів, як пістони (перінетні вентилі) та роторні вентилі. Єдиною
технікою гри, якою виконавець користувався для того, щоб попадати на ноти,
був контроль губ та струменя повітря.

Отже, інструмент був обмежений у кількості нот, які він міг

видобути. Виконавець не міг виконувати елегантні фрази, наповнені
півтонами, а міг лише відтворювати прості ноти, які входили до тонічного,
субдомінантового та домінантового тризвуку. Це помітно в оркестрових
партіях труби в симфоніях Гайдна, Моцарта та Бетховена, де партія труби
йде по звуках основних тризвуків, і майже весь матеріал грається з
литаврами. У 9й симфонії Бетховена труба вже рухається по півтонах, тому
що Бетховен є одним з останніх представників епохи класицизму, і, на той
час, було впроваджено механізм, що дозволяв трубачу грати хроматизми.

У ті часи були люди, які шукали шляхи для подолання цих

перешкод. Антон Вайдінгер (1766-1852) – видатний віденський трубач-
віртуоз класичного періоду був одним з них. Додавши клапани до труби на
прикінці вісімнадцятого століття, він розробив інструмент, який міг
відтворювати півтони. Вайдінгер попросив декількох композиторів написати
концерти для цієї нової труби. Франц Йозеф Гайдн та Йоганн Гуммель
виконали його прохання. Не зважаючи на те, що клапанна труба Вайдінгера
швидко застаріла завдяки появі труби з вентильним механізмом у 1814 році,
завдяки його наполегливості, невгамонному духу та підприємливості було
написано два найвизначніших концерти для труби.

Також до трубних творів класичного періоду відносяться концерти

для труби кларіно чеського композитора Франтішка Ріхтера (1709 – 1789) та
Леопольда Моцарта (1719 – 1787).
 Й. Гайдн. Концерт для труби з оркестром Es dur

Не кожен концерт для труби витримує випробування часом, та мало з

них знаходять своє місце в академічно-популярній культурі. Концерт для
труби Й. Гайдна здійснив і те і інше. З 1800 року цей концерт виконує
практично кожен професійний трубач, з тих пір його обожнюють слухати
мільйони слухачів та музикантів. Цей твір є обов’язковим до виконання на
міжнародних виконавських конкурсах та на конкурсах до симфонічних
оркестрів. До перетину вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть було лише
декілька сольних творів для труби кларіно. Завдяки інноваційності Гайдна, та
вдосконаленню трубних інженерних показників Антоном Вайдінгером, все
змінилося після написання цього концерту.

Й. Гайдн та А. Вайдінгер були хорошими друзями. Вайдінгер працював

над створенням труби нової конструкції декілька років. Сутність клапанної
труби полягає у додаванні до труби п’яти невеличких отворів з різних боків
корпусу, які в процесі труби трубач затикає клапанами для видобування
певних нот. Вайдінгер дав їй назву organisierte trompete (нім. ‘’організована
труба’’).

Гайдн написав цей концерт зі спеціальною метою: показати можливості

труби цієї новаторської конструкції. Концерт було написано у 1796 р., але
прем’єра відбулася аж 28 березня 1800 р. Чотирьохлітня затримка перед
прем’єрою відбулася через те, що Вайдінгеру знадобилося більше часу для
того, щоб вдосконалити цей інструмент для виконання цього концерту.
Також він мусив ще більше вдосконалювати свою техніку гри для виконання
концерту.

Визначною перевагою цього інструменту була також можливість

виконання хроматичних та мажорних послідовностей в нижньому регісті.
Цим твором було визначено майбутнє труби як сольного інструменту з
віртуозними можливостями. У будь-якому разі, 28 березня 1800 року у
Віденському королівському театрі публіка була надзвичайно вражена новими
технічними можливостями та звучанням інструменту.
 Виконавська практика концерту для труби Й. Гайдна

Видатний американський дослідник Джеймс Келлер писав: ’’тон звучання

клапанної труби був значно менш проникливим, ніж блискучий звук
барокової труби, а її тембр іноді порівнювали з гобоєм або кларнетом. Звук
цього інструменту чудово поєднувався з оркестром, і, протягом кількох
десятиліть цей інструмент привертав увагу виконавців та слухачів, особливо
в Австрії та Італії ’’

У наші часи, для того, щоб виконувати концерт Й.Гайдна, трубачі

використовують трубу Es-ного строю, оскільки вона найбільш правильно
представляє тембр, який Гайдн мав на увазі при написанні твору. Окрім того,
концерт написано в тональності Es dur. Трубачі, які не мають в своєму
арсеналі труби in Es, виконують його на трубі in B, що є фізично більш
важким для музиканта. Але все одно: виконання концерту на Es-ній трубі
практикується тільки в сольному виконанні. На конкурсах до симфонічного
оркестру завжди вимагають виконання концерту на трубі in B, тому що на
цьому інструменті треба докласти більше зусиль, і це показує запас міцності
виконавця.

Отже, концерт для труби Й. Гайдна – найвідоміший та найвпливовіший твір

для труби з моменту його створення. Практично кожен професійний трубач
його виконує.
 Й. Н. Гуммель. Концерт для труби з оркестром Es dur

Йоганн Непомук Гуммель (1778-1837) написав концерт для труби у 1803 р.

також на замовлення Антона Вайдінгера. В той час Гуммель займав посаду
придворного капельмейстера при дворі Князя Естерхазі в м. Айзенштадт
(Австрія). Цю посаду він отримав за рекомендацією одного з своїх вчителів
Й. Гайдна. На відміну від свого першого професійного вчителя, В. А.
Моцарта, Гуммель був більш успішним у коммерційному плані.

Будучи учнем та другом В.А. Моцарта та добре знаючи Л. Бетховена,

Гуммель стилістично стоїть на перетині класичної та романтичної єпохи.

На відміну від концерту Гайдна, в якому відчувається суворе дотримання

класичного стилю як по правилах гармонії так і по манері викладу матеріалу,
Гуммель показав більш ‘’сучасне’’ звучання, де інструмент грає ‘’досить
далеко’’ від основних тонів T S та D тризвуків. Оригінальна тональність
концерту – E dur. Але з часом його було повністю перетранспоновано в
тональність Es dur, бо виконавцям, які виконують його на трубах in Es та in B
дуже не зручно його грати через складну апплікатуру.

Прем’єра концерту відбулася у 1804 р. на концерті, присвяченого вступу

Й. Гуммеля на посаду придворного капельмейстра при дворі Князя Естерхазі.
Й. Гайдн займав цю посаду 30 років. В результаті, концерт Гуммеля виявився
не менш успішним твором ніж концерт Гайдна, і, згодом А. Вайдінгер
виконував його також на гастролях по Європі протягом життя.
 Висновок
Безумовно, співпраця Антона Вайдігера з Й. Гайдном та Й. Гуммелем
визначили майбутнє труби як сольного та самостійного іструмента. В
оркестрі епохи класицизму труба виконувала суто сигнальну функцію і
також використовувалася для підсилення звучання, щоб надати урочистості
або драматичності в кульмінаціях творів. Після того, як Вайдінгер
започаткував та успішно презентував світу клапанну трубу, французькі
майстри винайшли вентильну систему у 1814р., яка ще більше полегшила
виконання хроматизмів та додала їй ще більше технічних показників.

Звичайно, композитори романтичної епохи та пізнього класицизму не

залишили цю подію без уваги, та з задоволенням використовували нові
можливості труби у своїх творах: в труби з’являються як кантабільні так і
віртуозні соло в оркестрі, і, саме в той час з’являється ствердження, що
перша труба – це дзеркало всього оркестру.
 Список використаних джерел
1. https://www.musikalessons.com/blog/2016/03/haydn-trumpet-concerto/
2. https://www.bsomusic.org/calendar/events/2018-2019-events/sibelius-symphonies/hummel-
trumpet-concerto-in-e-flat-major/
3. http://centresymphony.org/our-history/recent-repertoire/43-johann-nepomuk-hummel-
trumpet-concerto-in-e-flat-major
4. https://www.hyperion-records.co.uk/dw.asp?dc=W5420_67266
5. https://renochamberorchestra.org/hummel-trumpet-concerto/