ЛЕКЦІЯ 1. Музичні здібності та музикальність. Музичний слух.

Здібностями називають особливий психічний комплекс, який

уможливлює заняття тим чи іншим видом діяльності. Для здійснення
музичної діяльності, в тому числі і виконавської, необхідний певний комплекс
здібностей, який називаємо основними музичними здібностями. Б.Теплов
вперше класифікував музичні здібності на основні (загальні) та спеціальні
(часткові). Якщо основні необхідні слухачам, загальній аудиторії, то спеціальні
необхідні людям, що працюють в сфері музичного мистецтва.
Для того, щоб займатися музикою чи її сприймати, перш за все її
необхідно почути. Отже необхідною є така психічна функція як музичний
слух, який дозволяє не лише чути звук, але і оцінити всі якості музичного
звуку ( тембр, висоту, гучність, протяжність), також інтонації і цілої музичної
побудови.
Для збагачення музичного досвіду, а на його основі формувалась
музична культура, музику необхідно запам’ятовувати, тобто необхідна музична
пам’ять. Музику необхідно осмислювати, оцінювати, проникаючи в її
специфічний зміст. Для цього музичні образи – свої чи чужі, повинні вільно
оперуватися в уяві. У зв’язку з цим, необхідно музиканту володіти музичним
мисленням та музичною уявою.
Таким чином, до основних музичних здібностей сучасна наука
відносить : музичний слух, відчуття музичного ритму, музичну пам’ять,
музичне мислення і музичну уяву ( музичне уявлення). Вченими,
музикантами-психологами (Б.Теплов, В.Тарасова, Кирнарська) вводиться
поняття класифікації музичних здібностей на сенсорні (пов’язані зі
відчуттями) та інтелектуальні. Перші включають слух і відчуття музичного
ритму. Другі – музичну пам’ять, музичний інтелект, музичну уяву.
Необхідно знати, що навіть дуже музично обдарована людина
народжується не з готовими музичними здібностями, а з задатками, які
необхідно розвивати.
Однак наявність музичних здібностей, навіть дуже добрих, не показник
того, що людина може успішно займатися музичною діяльністю. Можна
володіти прекрасним музичним слухом, відмінною музичною пам’яттю, однак
бути байдужим до музики, тобто не розуміти її. Дослідники та музиканти
здавна цікавилися цим феноменом і прийшли до висновку, що для розуміння
музики як певного змісту необхідний не лише комплекс музичних основних
здібностей, а особлива психічна функція – музикальність.
Музикальність - це переживання музики як вираження певного змісту,
емоційних відгук на музику. «Це – особливий комплекс індивідуально-
психологічних особливостей, необхідний для заняття саме музичною
діяльністю» ( Б.Теплов). Автор виділив загальні та часткові риси
музикальності: 1) багатство та ініціативність уяви; 2) здатність емоційно
занурюватися в музичне переживання; 3) вольові особливості (властивості
особистості); 2) специфічні музичні здібності. Музикальність входить в
комплекс музичної обдарованості як основний компонент.
Сучасна наука розглядає музикальність не лише як концентрацію
емоційного, але й інтелектуального початку. Комплекс музикальності є
відповідальним за формування художнього музичного образу. Це комплекс
властивостей особистості, що виникає та розвивається в процесі зародження,
створення та освоєння музичного мистецтва.
Музикальність не є різновидом музичних здібностей, це є комплекс
музичних здібностей, оскільки природа музикальності та музичних здібностей
різна. В основі музикальності лежить синестезія – здатність психіки до
міжчуттєвих асоціацій – інтермодальність. Завдяки цій природі музикальності
людина здатна сприймати музику як специфічну інформацію, наповнену
різними змістами, тобто музикальність служить розумінню. На відміну від
цього, основні музичні здібності є провідниками музичної інформації,
засобами її відображення ( слух, ритм ) та збереження ( музична пам»ять).
Осягнення змісту відбувається завдяки музикальності.
Дана якість музичного обдарування є основою інтерпретації музикантом-
виконавцем музичного твору, а також визначає процес формування його
виконавського стилю.

Сенсорні музичні здібності

Провідною сенсорною музичною здібністю є музичний слух. Його не

можна ототожнювати з біологічним слухом.
Музичний слух – основна музична здібність, пов’язана з різноманітною
реакцією на музичні звуки і можливістю відчувати функціональні зв’язки між
звуками в музичній системі та у музичному творі.
Фізіологічна модель музичного слуху за О.Леонт’євим : 1) приймач –
рецепторний механізм – вушна раковина; 2) зв»язуюча ланка, що відносить до
кори головного мозку – центральна нервова система; 3) рухова, моделююча
ланка – ефектний механізм – як м»язова реакція на подразник, голосові зв»язки.
У формуванні музичного слуху важливу роль грає «слуховий
пуанталізм» (Е.Назайкинський), тобто, здатність виокремлювати із музичної
матерії окрему звукову точку, що звучить, концентрувати увагу на цій звуковій
миттєвості. Особливе значення слуховий пауанталізм має для розвитку
тембрового слуху. В основі пуантальності слуху велику роль грають голосові
зв»язки.
Найшвидше розвинувся мелодичний слух – здатність емоційно
розрізняти ладові функції звуків мелодії.
Гармонічний слух–відчуття цілісності у сприйнятті ладових функцій
акордів та сприйняття самого характеру звучання вертикалі (підбір
акомпонементу).
 Тембровий слух- емоційна реакція на тембри ( людського голосу,
інструментів).
Динамічний слух - аналіз динамічний нюансів.
Поліфонічний слух - сприйняття горизонталі вертикальних (акордових)
структур.
Архітектонічний слух - найвищий рівень музичного слуху, пов»язаний із
сприйняття та усвідомленням музичної цілісності - композиційних
особливостей – музична фактура, рельеф, фон; усвідомлення осново та
другорядного у творі.
Внутрішній слух – це здатність уявляти музику у свідомості, реально не
виконуючи її. Відтворення музики поза реальним звучанням, подумки.
Основним завданням внутрішнього слуху є підтримка безперевності контакту
людини з музикою. Ця властивість необхідна для розвитку слухових уявлень,
що лежать в основі музичної пам»яті. Внутрішньо слухові уявлення мають
велике значення для композиторської, виконавської, режисерської творчості.
Слухач через внутрішній слух сприймає цілісність музичного твору.

Відносний та абсолютний слух

Крім зовнішнього та внутрішнього слуху, розрізняють відносний та

абсолютний слух.
Відносний слух – це здатність сприймати й визначати звукову висоту
лише відносно певного відомого звука. Він спирається на сформоване відчуття
інтервалів і дозволяє відтворювати інтервали на основі заданого тону.
Абсолютний слух – це здатність пізнавати й відтворювати висоту
музичного звуку, а також тональність без порівняння з якимось вихідним
звуком. Абсолютний звук диференціюється на пасивний, який характеризується
лише пізнавання звуків, та активний, який допомагає точно відтворювати
звукову висоту.
Наявність абсолютного слуху не є вирішальною ознакою у структурі
музичної обдарованості. Необхідно відмітити, що висока музична
обдарованість багатьох музикантів часто не супроводжувалась наявністю
абсолютного слуху. Р.Вагнер, Гріг, Вебер, Шуман, Чайковський володіли
відносним слухом.

Методи розвитку музичного слуху

Слух є вродженою якістю, але в основному є наслідком розвитку,
виховання та навчання.
Римський-Корсаков вважав, що крім писання диктантів та
сольфеджування слух розвивається в мисленному читання запису як знайомої
так і не знайомої музики. С.Майкапар радить розвивати внутрішній слух
шляхом слухання музики з нотами в руках і уявлення її після цього. Велику
користь приносить сольфеджування поліфонічної музики. ( Спробуйте
внутрішьо проробляти частини сонат та партіт Баха).
Стеценко радить проробляти твори для розвитку внутрішнього слуху з
інструментом та без - вивчення уривків мелодій голосом потім повтор про
себе. До вправ з інструментом відноситься підбір знайомих мелодії на слух,
повтор за педагогом методів на інструменті, систематичне осмислене читання
нот з листа. В учня слід виховувати та постійно вдосконалювати здатність
внутрішньо уявляти собі музику, над якою ведеться праця.
У процесі навчання розвиток внутрішнього слуху проходить три етапи.
На першому етапі утворюються слухові уявлення, безпосередньо
пов»язані з сприйманням музики. В основі їх лежить вокальна моторика.
Студент сольфеджує мелодію після виконання педагогом на скрипці, далі
здійснює прочитання тексту очима, - лише після виконує фрагмент на
інструменті.
Другий етап характеризується вмінням викликати слухові уявлення без
сприймання музики. Це здійснюється за допомогою беззвучного, внутрішнього
наспівування нотного запису, під час якого скорочуються голосові зв»язки. Так
звана внутрішня вокальна моторика, тобто вокальна моторика ще має значення.
У слухових уявлення відображається лише відносна висота звуків та їх
ритмічна структура без реального звучання мелодії тембрового забарвлення. Це
так званий абстрактний внутрішній слух.
На третьому, вищому етапі розвитку слуху уявлення набувають
конкретного значення. В них присутні такі сторони специфічного
інструментального звучання як тембр та динаміка.. Участь вокальної моторики
тут відсутня. Теплов називає такий слух втіленим внутрішнім слухом, коли
слухові уявлення, передслухання мелодії та їх реалізація зливаються воєдино.

Музичний ритм
До сенсорних музичних здібностей відносить музичний ритм. Музичний
ритм – це реакція на специфіку часових процесів в музиці та їх відтворення.
Музичний ритм часова організація в музиці ( Холопова). Відмінною
особливістю музичного ритму є те, що він включає не тільки поняття часу, але
й поняття динаміки, темпу та артикуляції. – оскільки він залежить від від темпу
– швидкості руху, ритмічної щільності, артикуляції та динаміки.
У створенні ритму велику роль грають всі елементи музичної мови – від
звуків та пауз до мотивів, періодів , фактури. Фактурний ритм творить так
звану поліритмію. Поняття музичного ритму невіддільне від категорії метр.
Ритмічна форма, що служить мірою, за якою музичні тексти, крім змістового
розподілу, діляться на метричні одиниці – сильні та слабкі долі, регулярний чи
нерегулярний метр.
Музичний ритм володіє яскравою емоційною природою, яка відсутня у
будь-яких інших процесах. Він є вираженням певного емоційного змісту
музичного твору. Крім цього, ритм має зв»язок, вплив на тілесно-м»язову
систему виразності, моторно-специфічну артикуляцІю музиканта-виконавця..

Інтелектуальні музичні здібності

Музична пам’ять та методи її розвитку

Музична пам’ять та її основні параметри.

Загальне розуміння пам’яті як здатність до відтворення минулого досвіду,
одна із найгрунтовніших якостей нервової системи, що виражається у
можливості довго зберігати інформацію про події та реакції організму та
вводити їх у сферу свідомості.
Музична пам’ять є частиною загальної пам»яті, і представляє самостійну
музичну здібність.
Музична пам’ять - це якість нервової системи зберігати в психіці і
відтворювати досвід взаємодії з музичними образами.
Музична пам’ять – це художня пам’ять на музику і свою інтерпретацію
образів ( Григор’єв).
Музична пам’ять існує у двох іпостасях: 1)як розпізнавання музики 2) як
уміння її відтворити голосом чи на інструменті. У зв’язку з цим, пам»ять
ділиться на пізнавальну – слухацьку ( нижчий рівень) та відтворюючу –
виконавську ( вищий рівень).
Вирішальну роль для розвитку пам»яті має закон асоціації, що
побудований на зв»язку : чим більше асоціацій, тим краще діє пам»ять.
Музичній пам»яті, так як і загальній, є характерним – запам»ятовування,
зберігання, відтворення, пригадування.
В основі дії музичної пам»яті лежить слід – функціональна зміна в корі
головного мозку. Слід залишається на все життя, так як це біохімічний процес.
Музична освіти спрямовується на упорядкування слідів пам»яті.
Пам»ять є безпосередньою ( підсвідомою) або опосередкованою
(свідомою).
За типами пам»ять ділиться на логічну, образну, емоційну, рухову,
зорову, слухову. На практиці всі ці типи діють у зв»язку з домінуванням в
залежності від музичного твору та індивідуальних якостей психіки.
Необхідно підкреслити, що слухова пам»ять неадекватна музичній
пам»яті, так як слухова – це лише пам»ять на будь-які звуки поза музичним
образом. Музична пам»ять пов»язана тільки з музично-художнім образом і з
основним його будівничим елементом – музичним звуком та музичною
інтонацією.
 За якісними характеристиками пам»ять поділяється на репродуктивну -
механічну та реконструктивну – творчу. Репродуктивна пам»ять пов»язана з
першою сигнальною нервовою системою та притаманна дітям 5-6 років. Для
неї характерно швидке запам»ятовування і нетривалість утримання інформації.
Реконструктивна - творча пам»ять пов»язана з роботою свідомості. Саме
такій пам»яті притаманним є аналіз, синтез, відтворення досвіду.
Запам»ятовування на даному рівні уповільнюється, зате у ньому присутнє
розуміння. Вивчення твору на такому рівні зберігає його довго у пам»яті.

В.Григор»єв виділяє чотири рівні взаємозв»язку видів пам»яті:

1) Рухова пам»ять ( ігрові рухи)

2) Пам»ять пошуку засобів виразності ( характер, штрихи, динаміка)
3) Пам»ять художньо-образних завдань - стрічка бачення (за К.
Станіславським)
4) Пам»ять утримання тексту- і його творчого доопрацювання.

Пам»ять музиканта-виконавця пов»язує художнє мислення з руховою

виразністю ( образно-0асоціативна моторика). В руховій пам»яті необхідно
розрізняти тактильну пам»ять (дотикову) і рухово-м»язову (моторно-
динамічну).

Методи для вивчення твору напам»ять.

1. Визначення моменту коли необхідно почати вчити напам»ять.
Найефективнішим за методикою Ю.І.Янкелевича, є здійснити розбір і одразу
вчити твір на пам»ять.
2. Через п»ять хвилин однотипної роботи переключати увагу.
3. Для рухової пам»яті тобто для засвоєння рухових прийомів
необхідні інтервали через кожні 5 хвилин.
4. Перерване завдання краще запам»ятовується.
5. Спиратися на різні види пам»яті – тактильну, рухову, зорову,
вербальну… особливе значення для успіху має застосування асоціації, а також
відстеження стрічки бачення (червона стрічка) – домінантного образу твору.
6. У музикантів-виконавців велике значення має штрихова ,
аплікатурна, динамічна, агогічна пам»ять, тобто художьо-технічная пам»ять.
7. Структурно-змістова диференціація музичного твору.
Психологічна особливість «межі»: початок та кінець твору ( частини, розділу)
–художньо-змістовна пам»ять.

Передумови стабільності пам»яті на сцені.

 1. Тривала праця над твором. Установка на вивченнятвору на
пам”ять .
2. Вчити на пам»ять свідомо, одразу після розбору.
3. Вміти переключати на сцені увагу
4. Неперевантажувати психіку – потреба у постійні концентрації при
виконання ( на художніх образах, на рухових) Визначення дихання – цезур -
сенсорнорухових, образно-художніх.
5. Каскад репетиційно-концертних виступів.

Музичне мислення та музична уява

Музичне мислення (музичний інтелект) виражається у здатності

мислити музичними образами. Воно ділиться на дві категорії : репродуктивне
та продуктивне.
Репродуктивне мислення пов»язано із сприйняттям, уявлення, аналізом та
оцінкою чужого твору, чужого виконання. Воно виявляється у здатності
довільно відтворювати в пам»яті на основі внутрішнього слуху написані
композиторами та інтерпретовані певними виконавцями музичні твори і давати
їм певну оцінку. Для цього необхідними є складні операції, як аналіз та синтез,
здійснення порівняльних характеристик, що є роботою інтелекту.
Продуктивне мислення виявляється у створенні принципово нових
музичних образів як у композиторському так і у виконавському
(інтерпретаційному) процесах. Це зумовлюється високою абстрактністю
музичної мови, її варіантністю та семантичністю ( неоднозначністю). Це дає
підстави розглядати не лише творчість композитора, але й виконавця.
Отже,творчість – є категорією, яка відрізняє продуктивне мислення від
непродуктивного.
Творчість в контексті виконавського мистецтва означає творення нових
асоціативних музичних образ наближених до музичних образів композитора.
Звідси виникає потреба виконавця у аналізі естетико-ментального рівня
творчості композитора та специфічних музичних засобів її відтворення у творі.
Це насамперед,спонукає виконавця до пізнання драматургії або фабули
музичного твору- змістовної форми твору, а не лише уявлення твору за
формою, структурою та композицією.
Процес виконавського осягнення музики охоплює всі рівні системи
музично-виконавського мислення – інтонаційно-звукові, художньо-образні та
художньо-технологічні. Важливо, щоб музика знаходила внутрішній відгук у
виконавця, спонукала до мислення музичними образами – музичними
асоціаціями. Саме асоціативне мислення спонукає до початку виконавської
творчості. У виконавській творчості розрізняємо художньо-образне та
художньо-технічне мислення. Перший вид пов»язаний із пізнання змісту
музичного твору, його домінантного образу, а також визначення власного
образу-асоціації у контексті роботи над музичним твором. Другий вид
мислення пов»язаний з добором технічно-виражальних засобів інструменту –
штрихи, аплікатура, вібрація, динаміка, це вподальшому стає підгрунтям
побудови концепції виконання музичного твору.
З музичним мислення тісно пов»язана музична уява. У психології даний
феном розглядається як відображення та фантазія, творення уявлень та
мисленнєвих ситуацій, які ніколи не сприймалися людиною в дійсності.
Музичну уяву можна визначити як здатність психіки співвідносити
музичні образи з поза музичними образами, станами та уявленнями або з
другими музичними творами.
Це не означає, що кожний музичний образ переводиться на вербальну
мову, порівнюється з чимось з реального життя. Але завдяки музичному
уявленню, ці образи можна вербалізувати, що допомагає осягнути зміст
емоціями.
За характером продуктивності уяву, так як і мислення поділяємо на
репродуктивну та продуктивну (творчу), активну-пасивну, конкретну-
абстрактну. Діяльність уяви тісно пов»язана з музично-слуховими
уявленнями, тобто умінням слухати музику без опори на її реальне звучання.
Діяльність музичної уяви не обумовлена лише внутрішнім слухом.
Слухові уявлення , на думку Теплова, пов»язуються із зоровими та руховими.
Важливу роль у розвитку уяви відіграють зорові образи, внутрішні асоціації.
Відомі педагоги Нейгауз, Цимбаліст, Ямпольський, Янкелевич, змальовували
картини змісту музичного твору, з метою розвитку асоціативного мислення
студентів. Для розвитку музично-образної уяви важливим є вивчення
програмних творів, що сприяє розумінню музики як виразу певного змісту
твору ( Б.Теплов).

Поняття та структура музичного обдарування

Музична обдарованість за Б.Тепловим, є якісно-своєрідним поєднанням

здібностей, від яких залежить успішне заняття музичною діяльністю. В складі
музичного обдарування вчений визначає «особливий комплекс індивідуально-
психологічних особливостей, необхідний для заняття саме музичною
діяльністю, що називається музикальністю» .
До структура музичної обдарованості науковець відносить:
• музикальність;
• силу, багатство та ініціативність уяви;
• взаємозв’язок слухової та зорової уяви;
• уміння захопитися змістом музичного твору, поринути у нього і
концентрувати на ньому всі свої душевні сили;
• здатність керувати увагою;
• сила та міцність волі;
 • духовне багатство – глибинний інтелектуально-емоційний зміст
особистості.
Характеризуючи музикальність як особливий індивідуально-
психологічний комплекс здібностей, Б.Теплов визначає її основні критерії:
1) здатність до переживання музики як вираження певного змісту;
2) здібність до емоційного відгуку на музику ( наявність емоційної
реакції на музику);
3) здатність до диференційованого сприйняття, чуття музики.
Здібності до емоційного відгуку на музику є центром музикальності.
Музичне переживання за своєю сутністю є емоційним переживанням, оскільки
лише емоційним шляхом можна зрозуміти зміст музики (с. 37). По суті, вчений
визначає дві сторони музикальності – емоційну та слухову, які взаємопов’язані
між собою. Розпізнавання окремих сторін звукової тканини не є музичним
сприйняттям, якщо воно розпізнає лише звукові комплекси, а не їх виразове
значення. Так само емоційне переживання лише тоді є музикальним, коли
воно є переживанням виразового значення музичних образів, а не просто
емоціями під час виступу (Т.,с.37).
Підсумовуючи теорії розвитку музичних здібностей, Б.Теплов визначає
основні положення щодо сутності та розвитку музикальності, як інтегрального
комплексу виявлення здібностей та центрального комплексу музичного
обдарування:
1) вродженими є не музичні здібності, а задатки, на основі яких ці
здібності розвиваються; музикальність є індивідуально-психологічною
характеристикою особистості, яка є наслідком певного поєднання здібностей;
2) музикальність людини залежить від її вроджених індивідуальних
задатків, однак вона є результатом розвитку, результатом виховання та
навчання;
3) проблема музикальності – це проблема насамперед якісна, а не
кількісна. Головне, що повинно цікавити і педагога, і дослідника, це не питання
наскільки музикальний учень, а питання, яка його музикальність, і якими
повинні бути шляхи її розвитку;
4) музикальність виступає особливим індивідуально-психологічним
комплексом здібностей, від якого залежить розвиток музичного обдарування
особистості.

На основі розвитку сучасно музичної психології в ієрархію включаються

такі поняття, крім здібностей, як талант, геніальність. Талант розглядаємо як
видатні здібності, високу ступінь обдарувань, геніальність – це найвища
ступінь виявлення творчих сил людини..
На сучасному етапі розвитку музично-педагогічно та психологічної
науки до структури музичного обдарування входить високий рівень основних
музичних здібностей , наявність їх специфічних особливостей , таких як
абсолютний або кольоровий слух психофізіологічний комплекс успішної
виконавської діяльності ( сенсомоторика – художня техніка, слух-рух), а також
музично-репродуктивний та музично-творчий комплекси.
Музично-репродуктивний комплекс пов»язаний із здатністю людини
активно реагувати на вже створені раніше музичні образи, структури, музично-
виконавські інтерпретації і здатністю відтворювати їх. Тут задіюються
наслідувальні функції психіки музиканта. У музично-репродуктивному
комплексі задіяні та знаходяться у взаємозв»язку такі основні музичні
здібності як точність, висока якість музичного слуху, активність музичних
внутрішньо слухових уявлень, швидкість та довготривалість музичної пам»яті,
що розвивається в середовищі високої музичної культури .
Велике значення у даному комплексі набуває музичний інтелект як
пристосування до нових ситуацій, образів, моделей. Музичне мислення є
репродуктивним, бо спрямовується на оперування заданими конструктивними
та інтерпретаторськими моделями - як композиторськими так і виконавськими
( інтерпретаторськими).
Але успішне музичне наслідування можливе лише при певній технічній
оснащеності – розвинутій виконавській техніці.
Наявність музично-репродуктивного комплексу не розвиває музиканта
як творчу особистість. Навіть дуже добре розвинутий музично-репродуктивний
комплекс не є індикатором, показником таланту – це добре навчений
виконавець-наслідувач.
До складу музично-творчого комплексу входить талант як здатність
творити нові музичні системи як композиційні так і інтерпретаторські
( класика-романтика- модерн – нові системи музичної мови – як змістові так
технічні – спонукають до появи нових стилів). Бах, Вівальді, Пагаганін - нова
систем засобів виконавської виразності – віртуозний романтизм, Ізаї
експресіонізм, Регер, Хіндеміт, Барток, Прокоф»єв, Шостакович – модерн.
Даний комплекс включає в себе здатність переводу життєвих вражень на мову
музики, миттєвому охопленню цілого, здатність до творення власного,
індивідуального музичного стилю.
Для виконавця достатньо володіти скромним музично-творчим
комплексом та масштабно-розвинутим музично-репродуктивним комплексом,
щоб виявлятися талановитим виконавцем. Це думка Кирнарської – можливо не
зовсім правильна.
В основі музично-творчого комплексу лежить продуктивне музичне
мислення. Даний комплекс грунтується на особливій активності музичного
слуху, коли людина не лише схоплює художню дійсність, але й трактує її по
своєму, вона стає для нього лише поштовхом до створення власних музичних
образів.
Отже ознаками виконавського музично-творчого комплексу є:
- вища ступінь виявлення музикальності , показниками якої є
потреба глибокого переживання музичного твору – слухом, моторикою;
- асоціативність музики з життєвими ситуаціями;
 - активність слухового мислення, що дозволяє на базі почутого
створити свій власний слуховий образ - «особистісно-домінантний музичний
образ»;
- музично-конструктивний, звукоорганізуючий компонент, що
дозволяє цей слуховий образ втілити реалізувати.