Міністерство освіти і науки України

Чортківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж

імені Олександра Барвінського

Дем’янів О. О., Іванків Н. М.

Теоретичні вимоги з класу

Постановка голосу

Чортків
2021
1
 У посібнику подаються теоретичні вимоги з класу
Постановка голосу, складені згідно з програмовими вимогами для
студентів педагогічних фахових коледжів по спеціальності 014.13
Середня освіта (Музичне мистецтво).

Видання третє, доповнене.

Рецензенти:
Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри музичного
мистецтва Кам’янець – Подільського національного університету
імені Івана Огієнка
Прядко О.М.

Методист, голова ЦК викладачів з класу Постановка голосу

Чортківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу імені
Олександра Барвінського
Слободян О.В.

Розглянуто і схвалено ЦК викладачів з класу Постановка голосу

Протокол № 5 від 11.11.2020.

Літературний редактор Пасічник І. О.

2
 ВСТУП
У даному посібнику подано теоретичні вимоги з класу Постановка голосу,
які складені згідно з програмою навчальної дисципліни для студентів
педагогічних коледжів за спеціальністю 014.13 Середня освіта Музичне
мистецтво.
Даний посібник є третім, доповненим виданням, додано ілюстрації до деяких
тем.
Дані теми подані стисло, коротко і лаконічно для того щоб ознайомити
студентів з співочою поставою, будовою голосового апарату, типами дихання,
резонаторами, гігієною та охороною голосу, поняттям музичний слух, роботою
голосових зв'язок, атакою та опорою звуку, вміння визначати типи голосів, їх
діапазони та регістри.
Подаються етапи розучування творів дошкільного та шкільного
репертуару, поняття про вікові особливості дитячого голосу та практичну роботу
з голосами дітей молодшого, середнього та старшого віку, дітей дошкільнят які
необхідні для повноцінної вокальної роботи як в дитячих дошкільних закладах
так і в загальноосвітній школі.
Формування і розвиток вокального слуху, співочих навиків здійснюється
на основі теоретичних знань.
Дисципліна Постановка голосу є одним з головних профілюючих
предметів у системі музичного виховання й підготовки майбутнього вчителя
музики в загальноосвітній школі та музичного керівника в дитячому садочку.

3
 Спів, вокальне мистецтво (англ. singing) — виконання музики за
допомогою голосу, мистецтво передавання засобами співацького голосу, на
відміну від інструментальної музики, художнього змісту музичного твору. Спів
може бути сольним, ансамблевим (дует, тріо, квартет, квінтет тощо), хоровим,
із супроводом або без нього.
Спів –це складний процес, який поєднує в собі роботу всього людського
організму.
Голос – інструмент, яким оволодіти нелегко, це зумовлюється тим, що
співацький голос складається з багатьох органів, які діють взаємопов’язано та
одночасно.
Голос людини - це інструмент, який вимагає значної праці та максимальної
кількості зусиль для розвитку та збереження.
Співацький голос – це ніжний, тендітний інструмент, який потребує
захисту, дбайливого, вмілого використання та оберігання.
Майбутній вчитель музики в загальноосвітній школі і музичний керівник в
дитячому садочку, крім набутих практичних навичок на уроках Постановки
голосу, зобов’язаний знати ряд особливостей, притаманних, як дитячому голосу
так і голосу дорослої людини для того, щоб успішно виконувати свою практичну
роботу з дитячими колективами.

4
 І курс
(1 семестр)

Співацька постава
Співацька постава -це положення тіла, яке приймає співак перед початком співу.
Необхідною умовою для нормальної роботи голосового апарата і для плідної
репетиційної роботи є співацька постава. Правильна співацька постава привчає до красивої
постави, необхідної не лише при співі, але й у повсякденному житті. Неправильна
співацька постава призводить до швидкої втоми голосового апарату і організму в цілому.
Види співацької постави:
 Спів стоячи (застосовують у співі як для соліста так і для хорового колективу, вокального
ансамблю).
 Спів сидячи (застосовують у роботі над твором шкільного репертуару так і для роботи над
твором у хоровому колективі, вокального ансамблю).
Під час співу стоячи : потрібно стояти рівно твердо опираючись на
обидві ноги, ноги приблизно на ширині ступні (можна спиратись на одну ногу праву
чи ліву, яка править за основну точку опори, а другу ногу треба відставити на
півкроку назад, перенісши на неї центр ваги верхньої частини тіла), талія злегка
прогнута, плечі розгорнуті, корпус необхідно тримати прямо, руки опущені вниз
біля корпуса або зімкнені в кистях перед корпусом, голову тримати рівно (голову -
не піднімати вверх і не опускати вниз, щоб не затискати гортань) шийна мускулатура
мусить бути вільною від напруження.
Під час співу коли співаки сидять не слід сідати на
все сидіння стільця, а тільки на половину також не слід класти ногу
на ногу, або сидіти з високо піднятими колінами, бо це спричиняє
неправильне дихання і звукоутворення. Важливою умовою співу є повне
фізичне, внутрішнє і зовнішнє розслаблення виконавців. Цьому сприяє
природна поза співаків: прямий і вільний корпус, прямі розслаблені плечі,
пряме положення голови, ноги зігнуті в колінах з опорою на п’ятки, руки
лежать на колінах (при співі), або за інструментом (при виконанні твору
шкільного репертуару), м’язи лиця і шиї розслаблені, під час співу голову
не слід відкидати назад або опускати вниз, вираз обличчя має бути
привітним.
Найідеальнішим положенням співака є спів стоячи. (Але щоби запобігти втомлення
учасників під час тривалих репетицій в хоровому колективі чи вокальному ансамблі -
заняття, все таки, потрібно проводити сидячи. Можна урізноманітнити положення
співаків. Нові твори вивчати сидячи, а розспівки і готовий репертуар у положенні стоячи.)
Процес співу повинен бути подібний на процес розмови, тобто повинен бути
вільним та невимушеним. Спів повинен приносити співакам певне задоволення.

5
 Будова голосового апарату
Голосовий апарат – це сукупність органів, які беруть участь в утворенні співацького
голосу і діють взаємопов’язано та одночасно.
До складу голосового апарату входять гортань з голосовими складками, носоглотка,
трахея, носова та ротова порожнини, легені, бронхи, бронхіоли, діафрагма, м’язи черевного
пресу, міжреберні м’язи, щелепи, губи, язик, м’яке та тверде піднебіння, кістки обличчя.
У голосовому апараті умовно поділяють органи:
 звукоутворення (гортань і голосові складки);
 ариткуляційні (рот, губи, язик, зуби, м’яке піднебіння, нижня щелепа);
 дихання (трахея, бронхи, бронхіоли, легені, грудна клітка, м’язи, які беруть участь у
процесі дихання та діафрагма);
 резонатори (грудні та головні резонатори);
Голосові складки розташовані в середині
гортані і є найважливішою частиною голосового
апарату. Зв’язки – це дві м’язові складки, товщина
і довжина яких за допомогою напруження
(скорочення) м’язів можуть змінюватися. Будова
м’язів голосових зв’язок суттєво відрізняється від
інших в нашому організмі: якщо в звичайних
м’язах волокна розташовані вподовж, то в
голосових зв’язках вони розташовуються дуже
різноманітно – вздовж, впоперек, косо. Ця
особливість робить їх дуже сильними і
еластичними, що дає їм можливість коливатися як
усією масою, так і окремими частинами з різною
амплітудою і силою.
Мовно-артикуляційний апарат – губи, язик, зуби, м’яке піднебіння, нижня щелепа і
глотка (ковтальне горло) відповідають за якість дикції і виразності звучання голосу. Важливою
умовою правильного звукоутворення є робота виключно внутрішніх м’язів гортані без
використання зовнішньої мускулатури шиї, яка значно гальмує вільне звучання і сковує процес
співу. Тому робота артикуляційних органів не повинна перешкоджати вільному звучанню
голосу і певне положення язика чи відкриття щелепи не повинно гальмувати вокальну лінію і
рівне голосоведення. У співі активність м’якого піднебіння у відчуттях співака фіксується як
“стан скритої посмішки”, або “напівпозіх”, чи “стан здивування”, “стан захоплення” тощо, що
надає звукові яскравості і виразності звучання.
Одним із основних факторів голосоутворення, енергетичним джерелом голосу є
дихання. Важливе значення у процесі співу має характер видиху. Видих при співі здійснюється
при дії м’язів черевного пресу і м’язів, які опускають ребра. Видих повинен бути плавним, без
поштовхів, зайвої напруженості, але достатньо активним для створення відчуття опори.
Вдих проводиться швидко, безшумно, через ніс, або через ніс і рот одночасно. Набирати
повітря треба стільки, скільки необхідно для здійснення певного творчого завдання, бо зайве
повітря веде до форсування звуку. Після вдиху повітря слід на мить затримати, щоб створити
йому опору, а потім плавно і спокійно видихати.
Правильне звукоутворення також залежить від вірного використання так званих
резонаторів. Вони надають голосу відповідну силу звучання, певного тембру, повноти
звучання, а також стимулюють роботу гортані. Для того, щоб навчитися правильно співати,
необхідно навчитися володіти своїм голосовим апаратом.

6
 Дихання
Основою правильного співу є правильне дихання. Дихання є важливим фактором
звукоутворення у співаків. Відмінність співацького дихання від звичайного полягає у
короткому вдиху, миттєвої затримки дихання і тривалого видиху.
Основне оволодіти видихом-тобто вмінням співати на затриманому диханні.
Миттєва затримка дихання сприяє повільному видиху. Дихання потребує постійного
розвитку, систематичного тренування. Великим досягненням співака є розвинуте, тривале,
гнучке та кероване дихання.
В залежності від того в яку частину легень набирається повітря розрізняють такі
типи дихання :
1) Ключичне (клавікулярне, верхньореберне) дихання – у процесі дихання беруть участь
плечі, ключиці, а також рухи верхніх ребер.
2) Грудне (середньореберне костальне) дихання - у процесі дихання працюють м’язи
середньої частини грудної клітки.
3) Діафрагматичне (черевне, абдомінальне) - у цьому типі дихання переважають рухи
діафрагми (опускається діафрагма).
4)Грудно – діафрагмічне (косто – абдомінальне) – у цьому типі дихання активні м’язи
грудної клітки, діафрагма і черевні м’язи живота.
Оптимальним диханням для співу
вважається мішане дихання - грудно –
діафрагмічне (косто-абдомінальне, реберно -
діафрагматичне), яке здійсюється за рахунок
рухів в ділянці середніх і нижніх ребер, а
також черевної стінки.
Також диханя залежить від темпу й
характеру твору, який виконується:
- У творах в повільних темпах - дихання
береться спокійно і тривало;
- У творах в рухливих темпах -дихання
береться коротко й активно.
Отже, дихання є найважливішим
елементом співацького процесу. Як відомо,
повітряний струм викликає коливання
голосових зв'язок, унаслідок чого
народжується звук, який, попадаючи в
резонаторні порожнини, посилюється і набуває вокального звучання. Від дихання залежить
сила звуку і всі його відтінки: краса, чистота звуку, виразність співу. Характер видиху та вдиху
зумовлюється характером звуку. Занадто сильний вдих веде до форсованого нерівного
звучання і підвищення інтонації. Мляве дихання позбавляє звук барвистості і викликає
пониження інтонування. Видих завжди повинен бути економним.

7
 І курс
(2 семестр)

Резонатори та їх роль у звукоутворенні

Резонатор(від.ланського resono-звучу у вдіповідь, відгукуюсь,) – частина голосового
апарату, яка підсилює звучання голосу. У голосовому апараті людини джерелом звука є
коливання голосових зв’язок, напруження яких залежить від сили тиску повітря, що
видихається з легень. Під впливом коливань голосових зв’язок приходять у співколивання
(резонування) прилеглі частини тіла співака, які є природними резонаторами голосового
апарату.
У вокалістів розрізняють такі резонатори:
1. Грудний (нижній). Робить голос глибоким, м’яким і сильним та насиченим по
звучанню. Сила і тембр звуку залежать від резонування грудної порожнини (відчувається як
вібрація у грудях). До грудних резонаторів відноситься: грудна клітка, трахея, бронхи,
бронхіоли.
2. Головний (верхній) робить голос дзвінким, сріблястим, польотним (відчувається як
вібрація у голові). Сила і тембр звуку залежать від резонування порожнин, які містяться вище
голосових зв’язок. Головні резонатори у співака є порожнина рота і носа, гайморові та лобні
порожнини. Вони посилюють голос, надають йому певного забарвлення, тембру.
Ротоглоткова порожнина є єдиним рухомим резонатором, тобто який довільно
змінюється. Решта резонаторів – грудні і лицьова частина з придатковими пазухами –
називаються нерухомими.
Резонаторні відчуття стимулюють роботу гортані, тому при резонуванні спів
полегшується. Правильне звукоутворення характеризується відчуттям одночасних вібрацій в
головному і грудному резонаторах.

Грудні резонатори Головні резонатори

8
 Гігієна та охорона голосу.
Гігієна -це наука, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на
організм людини (повітря, вода, клімат, а також їжа, сон). Гігієна голосу – це дотримання
співаком певних правил поведінки, норм життя та здоров’я.

 На голос шкідливо можуть впливати, як природні умови(холод, спека, пил), так і

продукти харчування (гостра, холодна, гаряча їжа, солодкі газовані напої, соняшникові
зернята, алкогольні напої тощо).
 Приймати їжу бажано за 1-1,5 год. до співу.
 Співакові дуже важливо не застуджуватись, уникати горлових, легеневих хвороб.
 Співати не більше як 2 год. на добу.
 Тривалість сну у дорослих 7-8год, а в дітей 9-12год на добу.
 Слід пам’ятати, що дитячий голос необхідно оберігати від крикливого, форсованого
співу, надмірної напруги, непосильного репертуару тощо.
 У роботі з дитячим голосом потрібно чергувати спів та відпочинок. Тому що
перевантаження голосового апарату дитини може призвести до його ушкодження,
хвороби і навіть втрати голосу.
 Важливу роль для співака відіграє одяг. Дуже кутатися в холод, а також виходити з
приміщення легко одягненим не рекомендується, особливо після співу. Взимку
прийшовши з вулиці потрібно зігрітися і тільки тоді починати розспівуватись. Після
заняття з вокалу не можна одразу виходити на вулицю, треба остигнути в приміщенні
не менше 15 хв. і лише тоді одягатись і виходити на двір.
 Дівчата, у яких з’явилася менструація, повинні кожен раз зупиняти спів на 3-4 дні.
 Не можна кричати і співати на вулиці, особливо в холодну пору року, в негоду, тому
що це розхитує і підриває голос.
Охорона дитячого голосу.
Голоси підлітків потребують дбайливого ставлення, їх слід оберігати від перевтоми.
1. Зменшити вокальне навантаження (тобто скоротити час співу).
2. Обмежити діапазон (добирати твори так, щоб їхній діапазон був менший ніж діапазон
творів, що виконувались раніше).
3. Співати в зручній теситурі, без напруження.
4. Співати в обмеженій динаміці, без напруження.
5. Не обмежитись нестійкістю інтонації тих підлітків, котрі раніше співали чисто
(інтонація повинна відновитися, якщо діти співають правильно).
Не слід забувати, що правильний, вільний спів є передусім охороною голосу.

9
 ІІ курс
(3 семестр)

Дикція та артикуляція
Дикція-(від лат. Diction - вимова тексту) –вимова, манера вимовляти слова, склади й
звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність дикції - важлива сторона майстерності
актора, співака, промовця.
Дикція- чітка, виразна вимова слів у співі та мові. Чіткість дикції під час співу
залежить від правильної вимови. Проте співацька дикція вирізняється від мовної тим, що
спів ґрунтується на голосних звуках, а приголосні вимовляються чітко й коротко.

Артикуляція- (від. лат. Articulation- розчленування)- дія мовного апарата, внаслідок

якого утворюються членороздільні звуки; виразність вимови.
Артикуляція- чітка вимова приголосних та голосних. До артикуляційних
органів відносяться: губи, зуби, язик, м’яке піднебіння, нижня щелепа.
Артикуляція - найважливіша частина вокально-хорової роботи. Вона щільно
пов’язана з диханням, звукоутворенням та інтонуванням. Тільки за активної артикуляції
стає зрозумілим текст. На якість артикуляції впливають уміння відкривати рот під час
співу, правильне положення губ, вільне розташування язика в роті, а також звільнення
від напруження нижньої щелепи. Тому мовно – артикуляційний апарат повинен бути вільним
від скованості, натуральним та естетичним.
Надмірне підвищення активності артикуляції може вивести вокальну вимову з
позиційного звучання, а сам текст твору зробити штучним.
Форма рота при співі голосних

10
 Музичний слух
Музичний слух — це сукупність здібностей, завдяки яким людина може повноцінно
сприймати та об’єктивно оцінювати музику, а також розрізняти звуки по їх забарвленню,
висоті, гучності і тривалості.
Серед різних видів музичного слуху, що виділяються за різними ознаками
найважливішими є:
Абсолютний слух. Здатність впізнавати по слуху будь-яку ноту (до, ре, мі і т.д.) і
відтворювати її голосом без попереднього налаштування. Це відноситься і до звуків,
виконуваних не тільки на музичних інструментах (сирена, телефонний дзвінок, стук по
металевій трубі і т. д.) Абсолютний слух – це дар природи, але виявляється тільки в результаті
занять музикою – вивчення нот і гри на музичному інструменті.
Відносний слух. Відрізняється від абсолютного тим, що для визначення або
проспівування нот на слух необхідна настройка – звук або акорд, щодо якого подумки буде
збудований звукоряд. Розвивається в процесі навчання музикою.
Внутрішній слух - здатність чути музику в уяві. Бачачи ноти на аркуші, музикант може
програти в голові всю мелодію. І не тільки мелодію - крім неї, він в своїй уяві може добудувати
і гармонію, і оркестровку (якщо музикант професійний), і все що завгодно.
Вокальний слух - це здатність людини чути, сприймати та аналізувати якість голосу,
його темброве забарвлення, насиченість і вдповідність характерові звуку, трактуванні твору,
загальному образу. Вокальний слух має пряме відношення до сприйняття співочого голосу і до
його відтворення.
Тільки маючи високорозвинений музично-вокальний слух, можна навчитися правильно
співати.

11
 Значення вправ та вокалізів
Техіка співака виробляється на вправах та вокалізах. Значення вправ полягає в тому,
що вони формують голос і вирівнюють його, виправляють інтонацію, роблять голос технічно
зрілим, гнучким і, головне домпомагають формувати верхній регістр. Саме за допомогою
вокальних вправ розвивається професійне володіння голосом вокаліста. Вправи виконуються
на початку вокальних занять; вони “розігрівають” голосовий апарат, готують його до наступної
вокальної роботи. Отже, за допомогою вокальних розспівок розширюється діапазон, легко
виправляються завчені помилки та неправильні артикуляційні позиції.
Розспівки дозволяють зупинятися на окремих складних елементах вокальної техніки,
потрібно тренувати їх до автоматичної звички, поступово розширюючи діапазон вокальних
навичок.
Виконання вокальних вправ має на меті конкретні завдання, які сприяють:
 координації слуху з голосом;
 розвитку й закріпленню музичного слуху;
 напрацюванню правильної вимови голосних і приголосних звуків;
 розвитку співацького дихання ;
 гнучкості та рухливості голосу;
 набуттю вокально-технічних навичок;
 набуттю художньої виразності під час виконання творів.
У співі необхідно дотримуватись поступовості. Для початківців вправи повинні бути
найпростішими у межах (терції-квінти) і виконуватися в повільному темпі.
Вокаліз — твір для голосу без слів, виконується на голосну або на склади.
Використовується для розвитку голосу та вокальної техніки.
Це може бути опрацювання різних прийомів звуковидобування – legato, staccato, non
legato. Спів різних вокалізів необхідний для вироблення у співаків основних співочих навичок:
співочого дихання; рівного, плавного, вільного звучання голосу (кантилени), згладжування
регістрів, володіння перехідними нотами; розвитку рухливості, гнучкості голосу; поступового
розширення діапазону; досягнення високої позиції звучання, вирівнювання голосних і т.д.

12
 ІІ курс
(4 семестр)

Робота голосових складок

Голосові зв’язки – це дві м’язові складки за допомогою яких утворюється звук. Вони
розташовані горизонтально в середній частині гортані.
Голосові зв’язки відіграють головну роль в утворенні голосу.
В звичайному стані, під час дихання зв’язки перебувають у розімкненому положенні, а
під час співу – у зімкненому. Голос утворюється тільки тоді, коли повітря, яке видихається,
проходить через голосову щілину і натягнуті зв’язки починають коливатися. Чим вищий голос,
тим більша частота коливань голосових зв’язок.
Від характеру змикання голосових зв’язок залежить характер вібрації та звучання
голосу. Недостатнє змикання зв’язок настає від перенапруження, від надмірного напору на
голосові зв’язки видихуваного повітря, якому вони не в силі протистояти. В наслідок цього
утворюється велика щілина, крізь яку відбувається значний витік співацького дихання, а тому
голос звучить в’яло і глухо. При перезмиканні втрачається використання верхніх резонаторів
голосового апарату. Звук, голос при цьому стають неприємними, горловими, форсованими.
Дихання ніколи не повинно домінувати над звуком, а навпаки, звук має домінувати над
диханням. Тільки при такій умові можливий зв’язок між голосовими зв’язками та повітрям,
що видихається.

13
 Атака звуку
Атака - це момент утворення звука.
Розрізняють 3 види атаки:
1) ТВЕРДА;
2) М’ЯКА;
3) ПРИДИХОВА.

При твердій атаці зв’язки змикаються до початку звука, під зв’язками утворюється
активний тиск повітряного стовпа і здобутий звук характеризується твердістю,
енергійністю. Але не слід забувати, що за частого застосування твердої атаки можуть
виникнути різні захворювання голосового апарату, які спричиняють неповне змикання, а
іноді навіть втрату голосу. Тверда атака виникає під час сильного напору повітряного
стовпа й може призвести до грубого, крикливого звука, а як відомо, форсований спів не
має художньої виразності і є шкідливим для дитячого голосу.
У молодшому віці тверда атака не використовується зовсім, у старшому - в окремих
випадках і лише як художній прийом. Тверда атака вживається у творах маршового
характеру, у швидкій, енергійній музиці й на нюансах mf; f; ff.

При м’якій атаці зв’язки змикаються менш щільно, і звук утворюється м’який.
Дихання, взяте крізь ніс, сприяє м’якшому змиканню голосових зв’язок. М’яка атака більш
складна порівнено із твердою й на початковому етапі нерідко призводить до млявого
звучання. Виробити м’яку атаку в хорі набагато складніше, ніж тверду.
Краса співацького голосу полягає не тільки блискові і силі звука, а й у його широті,
округлості м’якості і благородстві, все це надає голосові емоційної виразності .
М’яка атака вживається в ліричній музиці, у спокійних темпах і на нюансах mp;
pp; p.

Придихова атака – зв’язки змикаються неповністю, пропускаючи повітря (хата, хе ,

хо). Найчастіше придихова атака свідчить про хворобу горла, про можливі вузлики на
зв’язках, загальну млявість зв’язок, про слабкий вдих і розслаблений, млявий видих. Через
погано затримане дихання й пасивний безконтрольний видих може виникнути неточність
інтонування, так званий «під’їзд». За бажанням керівника хору придихова атака
використовується як художній прийом для створення певного забарвлення звука, що
відповідає змістові твору й характерові музики. Сферою застосування придихової атаки є
естрадний спів у мікрофон майже пошепки. Довготривалий спів у такій манері призводить
до того, що співак не може співати на повні груди, голосно.

Придихова атака може вживатися у творах для зображення таємничого характеру,

туги й горя, ніжності й ласки в спокійних темпах і на нюансах mp; p; pp.

14
 ІІІ курс
(5 семестр)

Опора співацького звуку та дихання

Дихання та опора звуку — це основа співу, завдяки яким у подальшому розвивається
голос співака. Опора дихання є складовою частиною співацької опори.
Співацька опора – результат координованої роботи всіх частин голосового апарату,
співацька опора – це складна єдність трьох компонентів: опори звуку, яка є фіксацією
вібраційних відчуттів у передній частині піднебіння біля коренів верхніх зубів (резонансний
пункт), опори дихання, як відчуття рівня напруження дихальної мускулатури (м’язів черевного
пресу, міжреберних м’язів, діафрагми та мускулатури бронхів, легенів, тощо) і опори
мовлення, як відчуття ступеня чіткості та розбірливості дикції та артикуляції. Основним
критерієм співацької опори являється якість відтвореного звуку.
Опора дихання - це уміння підтримувати необхідний для голосоутворення
підскладковий тиск повітря, що видихається. Вокалісту необхідно вміти контролювати
дихання, щоб занадто активний вдих не призводив до надмірної опори дихання, від якого
утворюється форсоване дихання та звук. Якщо вдих шумний, з перебором дихання, то видих
характеризується значним напором видихуваного повітря. При цьому голосові складки
перенапружуються, змінюється характер їх коливань. Звук стає форсованим: крикливим,
невиразним, збіднілим тембрально. Сила звуку знижується.
Отже, опора дихання і звука – це гармонійна м’язова співдружність між диханням і
звуком, між черевним пресом і співацькою позицією звука – резонансовим пунктом.

15
 Діапазон та регістри голосу дорослої людини
Діапазон – це звуковий об’єм голосу від самого нижнього до самого верхнього звука.
Діапазон в значній мірі – природна якість, однак при розвитку голосу він може бути
збільшеним як доверху так і донизу.

У роботі над розширенням діапазону голосу важливе місце займає згладжування

регістрів. Регістр – ряд звуків голосу, які формуються одним і тим же способом та однорідні
за тембром. В залежності від переважного використання грудного чи головного резонаторів
розрізняють грудний, головний і мішаний регістри. Під мішаним регістром або мікстом
розуміється регістр голосу, в якому чітко проявляється як грудне так і головне резонування.
Регістрова будова голосу у чоловіків і жінок різна.
В чоловічому непоставленому голосі розрізняють два натуральних регістри – грудний і
головний (фальцет). В грудному регістрі чоловічого голосу, що займає 1, 5 октави діапазону,
щільне змикання голосових зв’язок дозволяє використовувати сильний підзв’язковий тиск, що
дає можливість добувати сильні та багаті за тембром звуки, які визивають чітке відчуття
вібрації грудей. Однак робота в такому режимі можлива тільки до перехідних звуків. При співі
більш високих звуків голос внаслідок різкої зміни механізму звукоутворення переходить у
фальцет. У рідких випадках, коли будова гортані чоловіків така, що грудний механізм може
легко переходити в мікстовий, голос природно отримує єдине регістрове звучання.
В жіночому голосі присутні три регістри: грудний, середній(центр, медіум) і головний.
У жінок голосові зв’язки більш короткі, що створює посилення їх мішаної роботи в рамках
медіуму. При переході до верхньої частини діапазону у жінок чистий фальцет не створюється
і робота зв’язок залишається мішаною.
У кожному голосі є перехідні звуки – звуки, що знаходяться на межі натуральних
регістрів голосу.

ПЕРЕХІДНІ НОТИ:
сопрано мі1, фа 1- м2і, фа 2
меццо-сопрано до1,ре1-до2, ре2
тенор мі1, фа1,соль 1
баритон ре 1, мі 1
бас до 1, ре 1

16
 ІІІ курс
(6 семестр)

Класифікація голосів та їх коротка характеристика

З 16 ст. установилися голоси: Сопрано, Альт, Тенор, Бас. У процесі розвитку
багатоголосного співу склалась основна класифікація голосів кожна з цих груп має свій об’єм,
тембр, забарвлення.

ЖІНОЧІ ГОЛОСИ.
Жіночі голоси поділяються на три групи:
-сопрано;
-меццо-сопрано;
-контральто.

Сопрано – найвищий жіночий голос.

Він має такі різновиди:
1) Колоратурне сопрано - найвищий жіночий голос, діапазон до¹-фа³ (для цього голосу
характерні рухливість у виконанні пасажів, прозорість тембру, легкість і свобода
звучання у верхньому регістрі).
2) Лірико-колоратурне за своїм діапазоном наближається до колоратурного сопрано
(збагачуючи її звукове забарвлення у верхніх тонах, і сприяє переборенню технічних
труднощів).
3) Ліричне сопрано – високий жіночий голос, діапазон до¹-до³ (властива м'якість тембру,
гнучкість і велика виразність в кантилені).
4) Лірико-драматичне - це голос, якому доступні як легкі верхи ліричного сопрано, так і
драматичний звук у середньому регістрі.
5) Драматичне сопрано- діапазон лям-сі²- до³ (відрізняється силою звучання на всьому
діапазоні, щільним нижнім регістром).

Меццо-сопрано – низький жіночий голос, діапазон лям - сіь² (голос з більш широким, глибоким
густим і сильним звучанням).
Він має такі різновиди :
1) Високе меццо – сопрано – доволі рухливий голос («теплий» тембр, ноти грудного
регістра звучать м’якше ніж у низького меццо – сопрано).
2) Низьке меццо – сопрано – відрізняється від високого менш рухливістю голоса
(компактне звучання, але з більш густими грудними нотами).

Контральто - це найнижчий з жіночих голосів, діапазон фам - соль² (голос має дуже красивий,
оксамитовий тембр з широким діапазоном грудного регістру також до того ж і дуже
рідкісний).

17
 ЧОЛОВІЧІ ГОЛОСИ.
Чоловічі голоси поділяються на три групи :
-тенор
-баритон
-бас.
ТЕНОР– найвищий чоловічий голос.
Він має такі різновиди:
1) Тенор - альтіно- найвищий чоловічий голос, діапазон дом - фа² (голос звучить прозоро
та легко, відмінна ознака його-це своєрідне фальцетне, інколи мікстове звучання, схоже
на звучання жіночого голосу; при слабких нижніх нотах альтіно вільно володіє
граничними верхніми нотами).
2) Ліричний- високий чоловічий голос, діапазон дом-до² (для цього голосу характерний
«сріблястий», ніжний тембр, рухливість голосу, нижні ноти звучать слабо).
3) Лірико-драматичний - займає середнє положення між ліричним і драматичним, має
позитивні якості того й другого.
4) Драматичний - або героїчний, діапазон дом -сі¹ (голос з густим, повним і соковитим
тембром, драматичний тенор має велику силу звуку у верхньому регістрі та глибину у
нижньому).
5) Характерний - це тип тенора, (голос який визначається специфічним забарвленням
партій на сцені).

БАРИТОН - середній чоловічий голос за своїм тембром належить до групи басів але
вирізняється з поміж них вищим звуковим об’ємом, у якому є звуки тенорових тембрів, тому
баритони іноді зараховуються до нижніх тенорів.
Він має такі різновиди :
1) Ліричний – найвищий голос серед баритонів, діапазон ляв - соль♯1 (за характером
тембру та звучністю близький до драматичного тенора, звучить м’яко і за своєю
природою дуже рухливий).
2) Лірико-драматичний – займає середнє положення між ліричним і драматичним
баритоном, маючи позитивні якості і одного і другого.
3) Драматичний- більш сильніший, потужний, густий, мужній, але менш рухливий голос,
аніж ліричний баритон, діапазон ляв – соль1( забарвлення його, переважно на нижніх
тонах, наближається до басів).

БАС-низький чоловічий голос.

Він має такі різновиди :
1) Кантанте – найвищий голос серед басів, діапазон мі в-мі1 (за характером звучання
нагадує драматичний баритон і відрізняється від нього більш густим тембром, ноти
нижнього регістру звучать більш упевнено).
2) Центральний – займає середнє положення між басами профундо і кантанте (звуки
басового голосу глибокі в нижньому регістрі й сильні у верхньому).
3) Профундо – низький басовий голос, діапазон мів – мі1(особливо цінний своїми глибокими
низькими звуками).

18
 Етапи розучування творів шкільного репертуару
Розучування творів шкільного репертуару в класі – це захоплюючий процес осягнення
музичного образу пісні, оволодіння вокально-хоровими і виконавськими навичками,
розширення художнього світогляду, розвитку музичних здібностей, художньо-образного
мислення дітей.

Основні етапи розучування шкільного пісенного репертуару:

 ознайомлення;
 розучування;
 закріплення.

Ознайомлення. Цей етап включає в себе: вступне слово вчителя (розповісти коротко
про композитора і автора слів, зміст твору); демонстрацію твору (запис твору; власне
виконання яке повинно бути виразним, емоційним, технічно точним і високохудожнім);
використовувати наочність (іграшки, малюнок до твору, фотографії композиторів тощо).

Розучування. Розучування пісні проводиться по фразах (з грою мелодії і одночасним

диригуванням; без супроводу, «з голосу» (метод «копіювання» в молодших класах та
сольфеджуванням у старших класах та інші варіанти). Для найкращого запам’ятовування
кожну фразу необхідно проспівати з дітьми 2- 3 рази, а потім переходити до розучування
наступної фрази (якщо текст досить складний, то вчитель повинен його проговорити окремо
від мелодії). Після цього необхідно з’єднати розучені фрази, куплети. На цьому етапі слід
стежити за правильністю дихання; чистотою інтонування; важким ритмічним малюнком;
округленістю звуку та виразністю співу; фразуванням.

Закріплення. На даному етапі проводиться робота над технічним втіленням художньої

інтерпретації пісні (визначаючи характер кожного куплету, з яким настроєм його треба співати,
яким звуком, динамікою, агогікою тощо). На цьому етапі твір можна інтерпретувати різними
способами – «за ролями», по рядах, по ланцюжку, в ансамблі з учителем, з солістом, із
супроводом ударних або шумових музичних інструментів, інсценування пісні. Художнє
виконання може проводитися в класі чи в позакласному заході, приурочуватися до певної події,
підсумкового уроку семестру, заключного уроку-концерту.

19
 ІV курс
(7 семестр)

Вікові особливості дитячого голосу

Дитячі голоси приблизно відповідають жіночим, але відрізняються від них прозорістю
й легкістю, світлістю й ніжністю голосу. Дитяча гортань значно менша, ніж гортань дорослої
людини, а справжні голосові зв’язки коротші, тонші. Інтенсивність росту гортані залежить від
віку.
Велику роль у вокальному вихованні відіграють вікові особливості дитячого голосу.
Розвиток дитячого голосу умовно поділяються на кілька періодів: дошкільний –до 6-7 років;
передмутаційний - 11-13років; мутаційний – 13 -15років; післямутаційний-15 -17років.
В організмі людини в підлітковому та юнацькому віці (12-18р.) відбуваються великі
анатомо-фізіологічні й нервово-психічні зміни, які впливають на всю його життєдіяльність. У
цей період дитина перетворюється на дорослого, внаслідок чого в голосовому апараті
відбуваються дуже складні процеси.
Мутація- (латинське слово MUTATIO-зміна)- зміна голосу в період статевого дозрівання.
Умовно мутацію можна поділити на три періоди:
1)Передмутаційний період .
2)Мутаційний період.
3)Післямутаційний період.
Передмутаційний період (11-13 років) – протікає без особливих змін у голосовому
апараті. Але у хлопчиків і дівчаток у голосі в цей період з’являється скрипучість, хриплість.
Іноді голос стає нестійким і часом порушується інтонація. На зв’язках з’являється легке
почервоніння, але механізм голосоутворення залишається колишнім. Це означає, що хлопчики
співають ще дитячими голосами в першій і другій октаві. Голоси хлопчиків і дівчаток у
передмутаційний період не вирізняються за тембром, силою і діапазоном, проте для хлопчиків
характерна особлива дзвінкість і сріблястість звучання.
Мутаційний період (13-15 років)- пов’язаний із раптовою зміною гортані. Розмір
гортані у хлопчачої гортані в цей період збільшується на дві третіх, у дівчачої –на третину.
Голосові зв’язки розтягуються, робляться товщими, внаслідок чого голос змінюється. Голоси
хлопчиків знижуються на октаву й починають звучати в малій октаві. У звучанні голосів
дівчаток не відбуваються такі різкі зміни, але їхні голоси в цей період стають насичиннішими,
яскраво проявляються темброві якості і збільшуються в діапазоні. У перехідному віці голос
дівчаток не змінюється так різко, як у хлопчиків, зміцнюється, стає сильнішим, переходить із
фальцетного дитячого в грудний і збагачується обертонами. До 17 років формування жіночого
голосу, як правило, завершується.
Післямутаційний період (15-17 років)- є найважливішим, адже в цей час колишні
хлопчики, а тепер юнаки, вчаться по-новому співати й утворювати звуки. У післямутаційний
період юнаки відчувають психологічні труднощі у процесі звикання до нового голосу, бо вони
ще пам’ятають власний дитячий голос. Резонатори ростуть непомітно, тому юнаки не відразу
перебудовуються на резонування більш низького голосу. Особливо важко буває баритонам, які
мали до мутації високі дискантові голоси.

20
 ІV курс
(8 семестр)

Питання практичної роботи з дитячими голосами

Викладачу вокалу слід докладати значних зусиль для поступового, нефорсованого
розвитку голосу, вироблення правильних вокально-технічних вмінь та навичок, виховання
вокального слуху, образного мислення, творчої фантазії. Слід враховувати рівень розвитку
голосу учня в його віковому аспекті тому що голосові зв’язки остаточно формуються в дітей
семи років, – тому про заняття з дітьми дошкільного віку не може бути й мови. Робота у
дошкільних закладах повинна бути поставлена таким чином, щоб розвивати в дітей музичну
пам’ять. В репертуар повинні входити прості пісні та поспівки.
На основі досвіду вокально-педагогічної роботи встановлено три вікові групи дітей,
кожна з яких має свою специфіку і вимагає особливого вокального підходу.
Діти молодшої групи (7-10 років) повинні співати легко, натурально, не крикливою
манерою. Голос хлопчика мало чим відрізняється від голосу дівчинки. Найбільш натуральною
та правильною у дітей є фальцетна манера співу, тому вокальний педагог повинен слідкувати
за збереженням даної манери, не допускати напруженого форсованого звучання, наслідування
голосу старших. Діапазон голосу дітей молодшої групи знаходиться переважно в межах ре-
мажорної октави. Педагогу слід пам’ятати, що верхні звуки можуть зашкодити голосу,
оскільки створюють напруження гортані і голосу в цілому. Характерною особливістю звучання
дитячого голосу є головне резонування, потрібно зберігати та розвивати цю манеру
звукоутворення, використовуючи вправи зі співом зверху вниз, в рамках тонічного тризвуку,
що сприяє кращій координації слуху і голосу, сприяє чистому інтонуванню, однорідному
звучанню.
Вокальні вправи поділяються на два види, а саме: вправи для настроювання голосу та
вокально-технічні вправи.
На даному етапі роботи необхідно виробляти співацьке дихання, плавний, без
поштовхів, спокійний вдих. Виробленням правильного дихання слід займатися обережно і
поступово, пам’ятаючи, що діти не спроможні сприймати складні поняття. Правильному ритму
дихання, організованому вдиху та видиху допоможуть гімнастичні вправи під акомпанемент
музики.
Робота з дітьми середньої (перехідної) групи (11-14 років) є найбільш відповідальною.
Відбувається формування співацького голосу, зміни структури голосового механізму.
З’являються ознаки мутації, що може тривати від кількох місяців до декількох років. При співі
в голосі часом з'являється сиплуватість, іноді кашель без ознак застуди, виникають труднощі
при співі високих нот. У дівчаток в цьому віці закінчується формування голосу, активніше
включаються в роботу грудні резонатори, яскравіше виявляються тембри. Діапазон
розширюється до 1,5-2 октави. Вирішальним значенням в даний момент є правильний режим
голосу, спокійний, некрикливий спів швидко заспокоює голос. Робота над розвитком
правильного дихання повинна мати свідомий характер. Домінуюче значення як в молодшій,
так і в середній групах має робота над словом. Деякі діти страждають дефектами мови, тому
викладач зобов’язаний працювати над виробленням у дітей правильної дикції та артикуляції.
Вокальні вправи в середній групі розширюються до меж октави, співати рекомендується
зверху вниз, слідкуючи за звуковисотною позицією голосу.
У старшій групі (15-17 років) робота над звуком носить більш різносторонній характер,
у зв’язку з тим, що голос наближається до звучання голосу дорослої людини. Важливим етапом
є робота над закріпленням дихання. Весь дихальний процес повинен носити м’який, але
21
енергійний характер. Від характеру дихання нерідко залежить чистота інтонування. Коли
дихальний апарат і м’язи перенапружені, звук стає скутим і часто завищується. При
недостатньому напружені, при розслаблених м’язах з’являється пониження тону.

22
 Література
1. Антонюк В.Г. Постановка голосу: Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. – К.: Вища школа, 2000.
2. Гмиріна С.В. Добір навчального вокального репертуару як складова фахової підготовки
естрадного співака / Гмиріна С.В. // Музичне мистецтво в освітологічному дискурсі. –
2016. – № 1. – С. 105–108.
3. Голубєв П.В. Поради молодим педагогам – вокалістам.-К.: Муз. Україна, 1983.-62с.
4. Гусева А.Н. К проблеме исследования жанра вокализа / А.Н. Гусева // Проблемы
музыкальной науки. – 2010. – № 2(7). – С. 148–151.
5. Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики. М.: Музыка, 1968. – С. 353- 383.
6. Доронюк В.Д., Сливоцький М.Ю Основи вокально –педагогічної творчості вчителя
музики –Івано –Франківськ 2007.
7. Євтушенко Д. Г. Роздуми про голос. (Нотатки педагога-вокаліста) – Київ: Музична
Україна, 1979. - 90с.
8. Коломоєць О. М. Хорознавство: Навчальний посібник.- Київ: Лтбідь, 2001.-168с.
9. Малышева Н.О. О пении. Методическое пособие.М.: Советский композитор, 1988, с
132-141
10. Менабени А.Г. Методика обучения сольному пению. Учеб. пособие для студентов пед.
ин-тов. М.: Просвещение, 1987.
11. Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів з дисципліни «Постановка
голосу» / Уклад. Л.М. Червонська, І.М. Пащенко. – Мелітополь: Видавничий будинок
Мелітопольської міської друкарні, 2019– 40 с.
12. Микиша М. Практичні основи вокального мистецтва Видавництво «Музична Україна»,
Київ, Пушкінська 32, 1971.-90с.
13. Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе
/ Д.Б. Огороднов. – К: Музична Україна,1989. – 165 с.
14. Прядко О.М. Розвиток співацького голосу: Навчальний посібник.-Кам’янець-
Подільський : ФОП Сисин О.В., 2010.-128 с.

Інтернет-ресурс :
1. http://vocalmuzshcola.ru/vokal/rezonatory-golosa
2. https://naurok.com.ua/metodichna-robota-formuvannya-ta-vdoskonalennya-vokalnih-
navichok-zasobami-vokalnih-vprav-113359.html
3. http://slovopedia.org.ua/58/53409/387976.html

23
 ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................................................. 3
І курс ................................................................................................................................................................ 5
(1 семестр) .................................................................................................................................................. 5
Співацька постава ................................................................................................................................. 5
Будова голосового апарату ................................................................................................................... 6
Дихання ................................................................................................................................................... 7
І курс ................................................................................................................................................................ 8
(2 семестр) .................................................................................................................................................. 8
Резонатори та їх роль у звукоутворенні ............................................................................................ 8
Гігієна та охорона голосу. ..................................................................................................................... 9
ІІ курс ............................................................................................................................................................. 10
(3 семестр) ................................................................................................................................................ 10
Дикція та артикуляція ....................................................................................................................... 10
Музичний слух ...................................................................................................................................... 11
Значення вправ та вокалізів ............................................................................................................... 12
(4 семестр) ................................................................................................................................................ 13
Робота голосових складок .................................................................................................................. 13
Атака звуку ........................................................................................................................................... 14
ІІІ курс ........................................................................................................................................................... 15
(5 семестр) ................................................................................................................................................ 15
Опора співацького звуку та дихання ................................................................................................. 15
Діапазон та регістри голосу дорослої людини ................................................................................. 16
(6 семестр) ................................................................................................................................................ 17
Класифікація голосів та їх коротка характеристика ................................................................... 17
Етапи розучування творів шкільного репертуару .......................................................................... 19
ІV курс ............................................................................................................................................................ 20
(7 семестр) ................................................................................................................................................ 20
Вікові особливості дитячого голосу .................................................................................................. 20
(8 семестр) .................................................................................................................................................... 21
Література .................................................................................................................................................... 23

24