Актуальність дикції у вокальному виконавстві.

«У всіх звуків, з яких складається слово, своя душа, своя природа, свій зміст, які
повинен відчути розповідач», - говорив К. С. Станіславський.

Тема моєї роботи: «Артикуляція як найважливіша умова роботи над

вокальним твором» дуже актуальна на сьогоднішній день, так як чітке, природне,
ясне мовлення літературного тексту в поєднанні з правильним вокальним тоном
при виконанні є запорукою успіху вокаліста. Багато дітей приходять навчатися
вокалу з нечіткою, млявою дикцією, з дефектами промовляння деяких
приголосних і поєднань згодних з голосними, з можливими психологічними і
м'язовими затиснуті. Тому, перед педагогом стоїть завдання виявити такі дефекти
і затискачі, та спробувати їх усунути шляхом тривалого тренування над
спеціально виробленими вправами.
Спів вважається первинним з усіх видів музичного виконавства. Коли
дитина починає видавати звуки, агукать це і є задатки співочого голосу, перші
прояви його музикальності. Ще в ранньому віці дитина починає реагувати на
пісню, не розуміючи її сенсу і змісту. У міру розвитку мови і мислення дитини,
йде усвідомлення нових уявлень, переживань, з'являється інтерес до пісні і її
самовідтворення, так як голос - це єдиний інструмент, яким володіє дитина з
раннього дитинства.
Тому, вокальний вид діяльності є одним з головних видів для залучення
дитини до музики, для розвитку її емоційного і духовного світу, розкріпачення від
різного затискання, як рухових, так і внутрішніх, заповнює його дозвілля,
допомагає творчості.
Академічний спів - сукупність слова і красивого округленого музичного
співочого тону, зване навиком артикуляції. Разом з співочим диханням і
звукоутворенням він утворює вокальну мову.
Під час навчання академічному співу вокаліст повинен навчитися
повноцінно володіти своїм співочим голосом. Спів і мова створюють великий
вплив один на одного, та як утворюються одним голосовим апаратом.
Здійснення розмовного та співочого звуків утворюється артикуляційних
апаратом, який складається з м'язових органів ротоглоточного каналу: губ,
твердого та м'якого піднебіння, глотки, язика та нижньої щелепи. Існують значні
відмінності в постановці співочого голосового апарату і розмовної мови. Ця
особливість відбувається за допомогою гортані і артикуляційного апарату. Коли
людина говорить, її гортань зв'язно діє з артикуляційним апаратом. А коли вона
співає - ці органи діють самі по собі: гортань постійно знаходиться в одному
положенні і не повинна впливати на зміну в вимові. В період співу слова лягають
на вокальну лінію. Голосні і приголосні звуки повинні бути вирівняні і не
порушувати кантиленного звучання.
Спів - це найважливіший засіб музичного виховання дитини, допомагає у
вирішенні завдань всебічного і гармонійного його розвитку. Тому клас вокалу
один із затребуваних і ефективних видів занять. Так як в процесі співу вокаліст
переживає емоційний, пізнавальний і музичний розвиток. Перш за все, пережити
музичний образ допомагає зміст твору, його словесний текст. Твір не може бути
виконано тільки звуковисотним інтонуванням, в ньому обов'язково присутній
літературний текст. І цей текст при виконанні обов'язково повинен бути
філігранно пов'язаний зі співом. Вокальне мистецтво своєю сукупністю художніх
і технічних засобів, тобто тембром, чітким словом, емоційністю допомагає
підкреслити смисловий зміст тексту в його музичному втіленні.
Одним з найважливіших засобів художньої виразності, засобом донесення
сенсу і змісту музичного твору, його образу є дикція. Інтенсивність роботи
апарату артикуляції говорить про якість дикції, про чітке вимовлення всіх звуків і
розбірливості слів. Але якщо він млявий, у дитини погана дикція. У початківців
вокалістів артикуляційний апарат часто працює слабо, мляво, в роботі бере участь
дуже мало м'язів обличчя, губ, язика. Вони не надають значення, що необхідно
чітко вимовляти звуки і текст в творі. Навіть при розмовній мові «з'їдають»
закінчення, вимовляючи їх сумбурно, ковтаючи багато приголосних звуків. Дуже
часто діти співають з затиснутими зубами, закидаючи голову в гору. Це веде до
затискання нижньої щелепи. При співі деякі учні напружують гортань,
піднімають затиснутий корінь язика. Все це призводить до гортанного і
напруженого звуку, аппарат затискається і заважає чітко і зручно, без напруги,
артикулювати. Вже не кажучи про тих дітей, які мають дикційні дефекти при
вимові різних приголосних.
Саме тому темою моєї роботи є «Артикуляція як найважливіша умова
роботи над вокальним твором ».
Ротова порожнина вокаліста повинна бути природною, вільною і
естетичною. Нижня щелепа повинна легко відкриватися вниз без напруги, але не в
бік. Якщо вона затиснута, то у дитини відбувається спів на горлі через те, що це
затискання через під'язикову кістку підтягує вгору гортань, а також
перенапружувати мову. Губи і язик вільно рухаються для красивої мови і
прекрасного співу. Вірне і природне відкривання рота сприяє точному положенню
в роті язику, глотки і гортані та установки в цілому голосового апарату. Вона все-
таки не повинна надмірно відкидатися вниз і бити по гортані. саме положення
мови і губ впливає на форму ротового резонатора і на тембр голосу. Губи беруть
участь у формуванні голосних і губних приголосних. Посмішка допомагає
освітлити тембр. М.Гарсіа говорив: «Губи повинні лежати на зубах».
Величезну значимість у голосовибудові грає м'яке ньобо. Його постійно
високе положення значно впливає на резонатори ротоглоточного каналу, форму
рупора. М'яке ньобо нерозривно пов'язане з носоглотковим каналом та гортанню -
це впливає на тембр та забарвлення звуку. Правильно впливаючи на
артикуляційні органи, ми можемо впливати на весь голосовий апарат. Стежку до
професійної творчості відкриває свобода, природність і гармонійність. Обличчя
виконавця не повинно відображати техніку вокалу, якісь незручності, а бути
природним і вільним. Існує безліч недоліків у вокалістів, які потребують їх
усунення на шляху до професіоналізму:
- не можна занадто широко відкривати щелепи, через це стискається глотка,
не чути вібрація голосу, пропадає резонуючий звід у голосового апарату;
- якщо зуби при співі знаходяться дуже близько, голос стає з горловим відтінком;
- якщо губи висуваються вперед у вигляді воронки, відбуваються лаючи звуки;
- якщо рот відкритий овально, як у риби - це додає голосу приглушений
відтінок, заважає артикуляції, особа стає непривабливим, грубим і неприємним.
Під час співу рот повинен бути овальної форми, нижню щелепу
відокремлювати від верхньої під своєю власною вагою, куточки рота повинні
бути трохи підняті, притиснуті до зубів - такий стан надає обличчю приємне
відчуття. Всю свою увагу вокалісту необхідно зосередити на зчеплення голосних
між собою. Швидка та чітка вимова приголосних буде при цьому організована
вірно, не робити скандованим звук та не рвати кантилену.
У співі музичне втілення нерозривно пов'язане з виразним і ясним
повідомленням тексту, відбувається процес інтеграції музики і слова.
Наша мова, звернена до аудиторії, або текст під час співу, повинна бути
чіткою за вимовою, виразною і досить гучною, аби долинала до останніх рядів
залу для глядачів. Для цього необхідна чудова чітка дикція, ясна промова слів.
Але, на превеликий жаль, ми можемо спостерігати той факт, що багато дітей
мають порушення у мовленні (вимовляють неправильно звуки). Отже, дефекти
мови негативно позначаються на дикції, фонетичної сторони мови, а отже і на
майстерності вокального виконавства.
Текст, відтворений при співі або мові повинен бути чітким, виразним,
яскравим, емоційним і досить гучним, щоб його добре було чутно в кінці залу.
Для того, щоб досягти бажаних результатів необхідно багато і плідно трудитися
над чіткою та ясною вимовою слів і музичних фраз в цілому.
Необхідно багато працювати над удосконаленням артикуляційного апарату,
розробляти його технічні можливості. Це складне, але цілком здійсненне
завдання, якщо рухатися поступово до поставленого завдання від простого до
складного, поєднуючи технічні завдання з мисленням і емоційністю дитини.
Одним з найбільш ефективних способів корекції мовних порушень є
систематичне використання в процесі співу вокально-артикуляційних вправ,
артикуляційної гімнастики. У результаті плідних і систематичних занять вокаліст
досягає поставленої мети - виконати музичний твір якісно, осмислено, технічно
правильно у всіх відносинах.
Отож, дикція і артикуляція є основними компонентами вокального
виконавства, що можна вважати дуже злободенним, своєчасним і актуальним.
За багаторічну вокальну практику вони були запозичені з методик
педагогів, які займаються питаннями вдосконалення звукопромовної культури
мовлення дітей (Б.І. Айзенберг, А.А. Бондаренко, О.М. Гвоздьов, М.Л. Каленчук,
М.Р. Львів, В.І. Максимова, З.В. Савкова, А.І. Савостьянов, Е.М. Чарелі,
В.В.Емельянова і ін.), застосовані на досвіді та вдосконалені для застосування на
заняттях.
Крім цього, актуальним є і музичний розвиток дітей в цілому, і вокальний
розвиток, який впливає на загальний розвиток особистості дитини: формується
його емоційна сфера, загострюється сприйняття, розвивається воля, витривалість,
уяву, творче мислення, знімаються психологічні і фізичні затискачі,
підвищуються комунікативні навички.
 Найголовнішим помічником у формуванні співочого апарату є викладач.
Він повинен володіти методами і прийомами виховання вокаліста з становлення
дитячого голосу, бути чуйним психологом, здатним допомогти дитині впоратися з
психофізичними затисками, розкріпаститися в дружній доброзичливій обстановці.
Діяльність педагога повинна в сукупності поєднувати в собі безліч
якостей, перш за все це культура і техніка мовлення. Вона повинна нести в собі
грамотність, жвавість, образність, логічність, культурність, ерудованість, багата
інтонаційно та лексично. Культура мовлення нерозривно пов'язана з
відпрацьованою технікою мови – технологічну систему дихання,
голосоутворення, дикції, до автоматизації доведених навичок вимови. Все це
допомагає взаємодії вчителя з учнями.