Динаміка формування співацьких навичок.

Необхідною умовою професійного навчання дитини сольному співу є оволодіння

співацькими навичками та спеціалізована методика вокальної роботи педагога-
вокаліста. У програмі «Сольний спів» для закладів мистецького спрямування і
музичних шкіл, складеній О.Г. Стахевичем, виділені теоретичні основи, методика і
прийоми, які учні повинні засвоїти в процесі кількарічного вокального навчання:

- якісне звукоутворення голосу; вирівнювання та змішування чітких голосних «у»,

«о», «і», «е», «а» (зважаючи на особливості фонетики мови) з метою формування
єдиної позиції їх вимови; активної вимови та озвучення приголосних за зразком «М-
М», «Н-Н»;

- визначення грудного та фальцетного типу голосоутворення та принципів їх

використання у виконанні (як в сольному, так і в хоровому співі); з’єднання
голосових регістрів в єдиний діапазон та їх акустично-тембральне вирівнювання на
рівні регістрового і внутрішньо-регістрового (від «відкритого» на «прикритий» звук)
переходів;

- виявлення акустичних можливостей голосового апарату дитини: носової, горла і

ротової порожнин з метою їх максимального резонансу та посилення імпедансу
надставної трубки, а також грудної клітини з метою виявлення грудного резонансу;

- опанування основних принципів роботи голосового апарату в співі (голосових

складок - щільне змикання при твердій, м’якій та при дихальній атаці звука в процесі
оволодіння типами вокалізації і штрихами legato, glissando, staccato, non legato;
розкриття рота: положення язика, горла і м’якого піднебіння, грудної клітини, голови
і тулуба в цілому);

- оволодівання установками співацького дихання в співі (глибокого вдиху на рівні

преса живота та вдихальної установки грудної клітини і нижніх ребер, які не повинні
спадати в співі; активної роботи діафрагми - живота за формулою «глибокий вдих -
поступовий видих»; затримки позиції вдиху як порожнин надставної трубки, так і
органів дихання в процесі співу);

- розвиток внутрішніх співацьких відчуттів: відчуття затримки - глибокого вдиху,

резонування порожнин надставної трубки, координації роботи артикуляційного
апарату, взаємодії дикції і кантиленного звуковедення, вільного від зайвого
напруження як в однорегістровій, так і в дворегістровій манері сольного співу; -
досягнення високого рівня художньо-виконавської майстерності (при прагненні до
кантиленного співу, штрихів, динаміки (філіровки), фразування, драматургічних
елементів виконавства); акторських здібностей; образної та емоційної психологічної
сфери, стилістики і характеру творів.
 Зміст вокального виховання в закладах загальної додаткової освіти можна
поділити за пріоритетами, віковими орієнтирами вокального розвитку, які слід
враховувати в процесі навчання.

У дітей 9-10 років педагог виявляє регістрову природу голосу дитини, демонструє
різне звучання голосових регістрів і розвиває фальцетний тип звукоутворення на
ділянці фа1-ре2, ми2, формуючи початкові навички вокального слуху - розрізняти
тембр регістрів голосу. Вправи обираються невеликого діапазону. Звертається увага
на чіткість голосних, кантиленний характер звуковедення, озвучування приголосних
без співу голосних, вправи на окремі склади слів «до-ре» тощо. У першому півріччі
вивчаються різнохарактерні вправи та вокалізи в діапазоні ре1-ре2, мі2, залежно від
індивідуальних особливостей дитини. Використовуючи ігрові ситуації вокального
навчання «артист-слухач», - коли одна дитина в процесі заняття співає, зображуючи
поведінку артиста, інші діти слухають і аплодують, дають свою «оцінку» поведінки
«артиста-співака» тощо. Саме в такому ракурсі необхідно провести заключний
контрольний урок.

У другому півріччі вивчаються різнохарактерні твори з текстом невеликого

діапазону, які необхідно транспонувати на ділянку мі1-ре2 в діапазоні ре1-мі2, на яку
повинне припадати основне співацьке навантаження. Вокалізи і твори з текстом
складають репертуар академічного концерту і перевідного іспиту в кінці навчального
року.

У дітей віком 10-11 років розвиваються вокальні навички: внутрішнє відчуття

резонансу носоглотки за зразком приголосних «М-М», «Н-Н» на голосні,
встановлюється регістровий перехід на (ре1-мі1 спеціально підібраними мелодіями
невеликої протяжності, яку можна виконати в грудному регістрі на ділянці ля-ре1,
мі1, та у фальцетному регістрі октавою вище на ділянці ля-ре2, мі2. Тренування
регістрів - основний метод розвитку голосового матеріалу в процесі навчання, який
сприяє виявленню акустичних (резонансних) можливостей порожнини голосового
апарату і розвитку діапазону уверх до соль2, ля2, інколи й вище. Підбір репертуару
вокалізів і творів з текстом закріплює вокальні навички, опрацьовані в процесі співу
вправ. Можливе створення ігрових ситуацій у співі: запропонувати пропищати
окремі більш високі звуки на зразок колоратур «видатної» співачки. Підібрати
репертуар видатних співаків з метою постійного Прослуховування й розвитку
вокального слуху та аналізу рівня вокального виконавства.

У дітей віком 11-12 років збільшується навантаження на діапазон голосу реl-мі2,

фа#2, соль2 залежно від індивідуальних особливостей голосу хлопчика чи дівчинки.
Вводяться елементи техніки швидкості, виконання штрихів staccato, non legato.
Приділяється увага художнім засобам виконавства, артистизму. Набуває значення
охорона дитячого голосу через наближення етапу мутації голосу.
 У дітей віком 12-13 років треба поступово розмежувати співацьке навантаження -
у дівчаток на фальцетно-мікстовий регістр в діапазоні ре1-ля2, сиЬ2, а у хлопчиків -
на грудний у поєднанні з фальцетним в діапазоні сольм, лям-фа1, соль1. Репертуар
хлопчикам необхідно підібрати, зважаючи на можливості фальцету окремо, а
грудного регістру окремо.

Цей принцип зберігається і у дітей віком 13-14 років через мутацію та фізіологічне
формування грудного регістру підлітків як основного співацького. Фізіологічний
розвиток грудного регістру підлітків сприяє поступовому зниженню діапазону
голосу. Фальцет постає як допоміжний регістр голосу. У дівчаток звучання
фальцетно-мікстового регістру міцніє, грудний постає як допоміжний регістр.
Регістрова природа співацького голоску дівчаток і хлопчиків поляризується на основі
статевою визрівання. Одночасний розвиток обох регістрів дає можливість уникнути
помилок вокально-педагогічної роботи, не зашкодити здоров’ю дитячого голосу.
Виявлення акустичних можливостей голосового апарату є пріоритетною роботою. У
дівчаток зберігається співацьке навантаження на ділянку мі1-фа2, соль2 в діапазоні
ре1-соль2, ля2, сі2 за принципом індивідуального підходу. У хлопчиків співацьке
навантаження знижується на ділянку до-ре1, мі1 грудного регістру. Виникає питання
класифікації типу голосу (тенор, баритон чи бас у майбутньому). Дворегістровий
спів, який історично виник в епоху класичного Bel canto XVII-XVIII ст., є основою
вокальнопедагогічної практики в період мутації голосу дітей. Регістровий перехід у
дівчаток і хлопчиків віком 13-14 років зберігається на рівні ре1-мі1.

У дітей віком 15-16 років приділяється увага розвиткові основного співацького

регістра (фальцетномікстового у дівчат; грудного у юнаків). Постає питання
подальшої класифікації голосу, особливо у юнаків, які з теситури дитячого дисканта
чи альта переходять в теситуру тенора, баритона чи баса. Цей перехід означає, що
подальші орієнтири вокального виховання дівчат і юнаків змінюються та
ускладнюються проблемами формування мікстового звучання та прикриття звуку
основного співацького регістра. Випрацьовується внутрішньо-регістровий перехід
від «відкритого» на «прикритий» звук. Закріплюються попередньо одержані
співацькі навички: щільність атаки звука (твердої, м’якої, придихальної), відчуття
резонансу порожнини надставної трубки, особливо носоглотки та рота; відчуття
глибокого дихання; змішування голосних та озвучування приголосних з метою
опрацювання чіткої дикції тощо. Питання розвитку голосової рухливості вирішується
спеціальними вправами та підбором відповідних вокалізів.

У процесі вивчення музичних творів з текстом акцентується увага на музичній

виразності, фразуванні, емоційно-образній сфері та драматургії виконання.
Поглиблюється робота саме в сфері виконавства - вміння розкрити характер, зміст,
стиль, визначити виконавський план твору.