Діагностика голосових та музичних здібностей дитини.

Основною формою організації вокальних занять у гуртку сольного співу як закладу

загальної додаткової освіти є індивідуальний урок двічі на тиждень. Широкі
можливості спільної навчально-виховної роботи педагога і учня створюють
сприятливі передумови для здійснення вокальнотехнічного розвитку в єдності з
художнім, найбільш повного врахування індивідуальних особливостей розвитку
кожного учня. Розпочинаючи вокальну роботу з учнем, викладач мусить всебічно
вивчити його можливості й на цій основі скласти характеристику розвитку
вокальних, загальномузичних, музично-виконавських, психофізіологічних
здібностей, а також скласти загальний план вокального розвитку учня, який
слугуватиме основою індивідуального робочого плану на кожне півріччя. У цьому
плані визначаються завдання щодо оволодіння вокальнотехнічними навичками,
вправи та навчально-художній репертуар.
Для виявлення голосових даних найкраще запропонувати учню виконати його
улюблену чи просто знайому йому пісню. При цьому необхідно допомогти
виконавцю підтримкою за допомогою фортепіано. Така гармонійна підтримка
необхідна тому, що діти (та й дорослі) без попередньої підготовки досить часто,
навіть маючи гарний слух, не в змозі чисто заспівати пісню без супроводу
інструмента. Зручна тональність дозволяє виявити природний тембр і робочий
діапазон голосу.
Робочий діапазон - це той обсяг звуків, який співак відтворює без особливих
зусиль і яким йому звично користуватися. Робочий діапазон менший, ніж весь
діапазон голосу. У високих дитячих голосів він в межах мі1-мі2, в альтів - до1-до2.
До 9-10 років він менше октави: ре1, мі1-сі1, до2.
Голосові дані краще виявляються тоді, коли пісня не важка для виконавця, має
помірний темп, нескладний ритмічний малюнок і, насамперед, протяжний
(кантиленний) характер. Прослуховування пісні чітко вкаже, в якій теситурі краще
звучить голос. Теситура - це співвідношення верхніх і нижніх нот в меж ах
діапазону мелодії. У пісні з високою теситурою (якщо вона відповідає голосу) ми
почуємо красиві верхні ноти в сопрано і дискантів, а в пісні з низькою теситурою
виявляться м'які, бархатисті, низькі, грудні ноти в альтів. У зручній теситурі співак
буде невимушено й природно співати, і тому яскравіше визначиться тембр і тип
його голосу.
Виявлення зручної теситури має таке ж значення і для визначення хорової партії
у дітей, голоси яких ще цілком не сформувалися (8-9 років) і ще не зрозуміло, альт
він, сопрано чи дискант. Визначення зручної для виконавця теситури іноді має
вирішальне значення і при діагностиці голосів дорослих, коли важко розібрати,
тенор він чи баритон, драматичне сопрано чи меццо-сопрано. Виконання пісні дасть
можливість виявити музично-виконавські і загально-музичні здібності учня.
Після пісні можна перевірити весь діапазон голосу, тобто визначити його повний
обсяг, від найнижчої до самої високої ноти.
Діапазон можна виявити завдяки вправам - спів тризвуків, поступово
розташованих нот, найкраще - на одному голосному звуці в сполученні з дзвінкими
приголосними, а також на «приспівках». Визначення діапазону варто починати з
його середньої ділянки, секвенційно (по півтонах) у висхідному та нисхідному русі.
При визначенні діапазону визначають і перехідні регістрові тони. Якщо при цьому
переходи з одного регістру в інший точно визначити не вдається, то їх виявленням
варто зайнятися окремо, запропонувавши співати перехідні, а також поруч
розташовані ноти: ре1-соль1; ля1-мі2 (для дітей після 12 років). У хлопчиків-альтів
середній регістр іноді виражений нечітко, елементи грудного звучання можуть
поширюватися до верхніх перехідних нот, внаслідок чого в них перехід до головних
нот здійснюється сутужніше, ніж у дискантів. Дисканти, крім того, відрізняються
вільним, більш широким діапазоном головного регістра (мі2-ля2).
Перехідні ноти, характер звучання й обсяг головних і грудних нот мають
вирішальне значення для визначення типу голосу. Незважаючи на те, що природа
голосу в основному виявляється вже в молодому віці, варто утриматися від
остаточного визначення виду голосу в цей період, і от чому: розвиток молодого, а в
юнаків і нового, голосу, ще не можна вважати закінченим, тому що його
формування продовжується і пов'язане зі схованими від очей морфологічними,
фізіологічними і нервово-м'язовими змінами. Тому ні діапазон, ні сила, ні зона
голосу, що звучить, не можуть остаточно зумовити його характер, вони дають змогу
лише перспективно орієнтувати на безболісне поводження з ним. Найбільш
обережним повинне бути визначення голосу юнака після закінчення мутації. У
цьому віці юнаки прагнуть виконувати недоступні для їхнього голосу твори, тому
необхідно виявляти багато педагогічного такту, проводити дружні бесіди, щоб
зацікавити їх у тому репертуарі, що на даному етапі може нешкідливо сприяти
здоровому розвитку їхнього голосу. їхній голос в основному вміщується в ре-
мажорній малій октаві.
При прослуховуванні пісні і визначенні діапазону, звичайно можна помітити
один чи кілька звуків, що мають особливо вільне, природне і красиве звучання. Це
звучання називають примарним звучанням, а звуки з таким звучанням - примарними
звуками. На них найкраще виявляється тембр і тип голосу. Примарні звуки у дітей
виявляються легше, ніж у дорослих, їх варто шукати на середній ділянці діапазону,
трохи вище звуків звичайної мови.
Зона примарного звучання у дітей:

8 - 9 років фа1-ля1;
соль1-сі1, до2 високі голоси
10 - 11 років
фа1-ля1 низькі голоси
ля1-до2 високі голоси
12 - 13 років
мі/фа1-ля1 низькі голоси
сопрано
фа1-до2
у тенорана на октаву нижче
15 - 17 років
мі1-сі1 меццо-сопрано
рем-лям низькі чоловічі голоси

Примарне звучання у дітей краще виявляється при тихому співі!

Визначення такого звучання важливо і при діагностиці голосів дорослих. Це
основна ознака для розрізнення ліричних, драматичних і меццо-характерних голосів.
Діти, копіюючи естрадну манеру співу, можуть у силу своєї наслідувальної
здатності невпізнанно змінювати свої голоси. Вони часто спотворюють свій
природний тембр, штучно «горлять», гугнявлять, згущають звук, «садять» його на
груди, тощо.
Виявлення природного тембру складає першорядну задачу для педагога.
Природна фарба голосу при спотворенні звуку може виявлятися не відразу.
Зустрічаються учні з «наспіваною» альтовою манерою звуковідтворювання, до якої
вони настільки звикають і з якою так освоюються, що часом буває дуже важко
розпізнати дійсний тип голосу. Іноді тільки у процесі занять, коли учні починають
засвоювати легку, чітку подачу звуку і високе головне звучання, виявляється
красивий, вільний сопрановий чи дискантовий регістр, на підставі якого змінюється
думка про тип голосу. Виявляти й оберігати коштовні властивості тембру голосу
дитини, його красу важливо і тому, що ці якості можуть зберегтися і після мутації.
В індивідуальний робочий план вокального розвитку учня поряд з вихованням
загальних, необхідних навичок голосоутворення, намічають і методичні шляхи
усунення негативних особливостей голосоутворення, а також індивідуальний підхід
до особистості учня.
Необхідність об’єктивного діагностування і оцінки голосових, загальномузичних,
психофізіологічних та музично-виконавських здібностей дитини в органічному
зв’язку має методологічне й практичне значення, аналізом яких займалися Г.П.
Стулова, Є.П. Печерська та ін.
До об’єктивних характеристик музичних та голосових даних учня можна
віднести:
1. Загально-музичні здібності - особистісне відношення до музики (інтереси й
переваги), слухова увага, готовність виконувати музичні завдання, швидкість
переключення з однієї вправи на іншу, спонтанний прояв музичності, музично-
виконавський ентузіазм, швидкість реакції, звуковисотний слух, музична пам’ять,
почуття ритму.
2. Музично-виконавські здібності - здібність відтворення (виразність виконання,
музичність, емоційна чутливість і виразність, почуття стилю, здібність до творчості,
імпровізації), якісні характеристики вокального звучання (інтонація (чиста,
фальшива), динаміка, тембр, дикція).
3. Психофізіологічні особливості - тип нервової системи, здібність утримувати
увагу, пам’ять, спостережливість, уява, творча фантазія, інтереси, нахили, ставлення
до навчання, швидкість формування навичок, наполегливість у подоланні перешкод,
швидкість реакції.
4. Голосові дані, індивідуальні особливості голосоутворення - теситура (висока,
низька); сила звуку, гучність, звуковисотний діапазон, примарні звуки, тембр
(регістр (грудний, фальцетний, мікстовий), вібрато (в нормі, анормальне, відсутнє
зовсім), вокальна позиція (близька, далека, висока, низька), злитність, дзвінкість
голосу (ВГІФ) (є, ні), рівність тембрового звучання (є, ні), ступінь напруженості
звуку (форсований, затиснутий, млявий, в нормі, відкритий, з носовим призвуком)),
дикція (розбірливість, рівність голосних), артикуляція, дихання (тип. фонаційний
видих), динаміка (одноманітність динаміки або гнучкість нюансіровки) -
динамічний діапазон, опора звуку, наявність кантилени, наявність рухливості
голосу, перехідні регістрові тони, тип голосу.
Особливості голосоутворення можуть бути позитивними, тобто збігатися з
професійними навичками співака, чи шкідливими. Деякі негативні особливості
голосоутворення зустрічаються дуже часто серед початківців і є немовби типовими.
У дітей це - млява подача звуку й артикуляція, поверхове дихання і тощо.
Варто акцентувати увагу на індивідуальних негативних особливостях
голосоутворення, таких, як: гучний поверховий вдих за допомогою підняття плечей
(ключичне дихання), придихова або надмірно тверда атака, спадання грудної клітки
при співі, сильно затиснута нижня щелепа, напружений язик, гугнявість, «горління»,
сип, дефекти мовлення: шепелявість, гаркавість і т. ін. При цьому потрібно
з'ясувати, чи пов'язані вони з анатомічною своєрідністю голосового апарату
(гугнявість - після інфекційних хвороб чи операції; погана дикція і дефекти
мовлення при неправильному прикусуванні, при короткій вуздечці язика; обмежена
рухливість нижньої щелепи через зміни в щелепному суглобі і т. ін.), чи обумовлені
його нездоровим станом (сипіння від незмикання складок при запаленні гортані,
різні призвуки в голосі при хронічному захворюванні мигдалин і глотки, зміна
звучання при захворюваннях носової порожнини і носоглотки), чи є просто звичною
манерою співу, шкідливими звичками, придбаними в процесі самостійного
вокального досвіду.
Гальмувати вокально-музичний розвиток дитини можуть його специфічні
задатки (відсутність слухової уваги, загальмованість, надлишкова збудливість,
особливості пам’яті, загальний емоційний фон особистості, надмірна
сором’язливість, відсутність вольових якостей).
Слід пам’ятати про те, що слух у дітей розвивається поступово, в процесі
навчання, тому ми не можемо позбавляти занять співом дітей із слаборозвиненим
слухом і голосом. Таким учням слід приділяти більше уваги. Якщо учень співає
чисто, правильно - значить у нього нормальний слух; якщо ж він співає
неправильно, то це ще не значить, що в нього слух поганий. Можливо, що він чує
добре, але голос його не слухається, не підкоряється слухові. Через деякий час
голосовий апарат розвивається, розширюється діапазон, розвиваються зв’язки між
слухом і голосом, і діти починають співати правильно.
Буває і гак, що учень співає зовсім чисто, але не всі звуки, а тільки в обмеженому
діапазоні, наприклад, тільки звуки низькі, або тільки високі. У цих дітей обмежений
не слух, а співацькі можливості. Отже, не поспішайте з висновками і не відмовляйте
учню в заняттях, а приділіть йому більше уваги.