МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

на тему:
«Початковий етап роботи
з юними вокалістами»

Виконала Фідря В.А.

Викладач хорових дисциплін
Кіровоградської дитячої школи мистецтв

Кропивницький, 2019
 ВСТУП
Мистецтво співу – є одним із засобів музично-творчого
розвитку людини. Воно формує почуття прекрасного, та розкриває
всі можливості співочого голосу.
Молодший шкільний вік найбільш сприятливий для розвитку
музичних здібностей дітей. Саме в цей період вони найкраще
сприймають основи музичних знань та піддаються формуванню
вокальних навичок.
Значний потік музичної інформації підвищив популярність
вокального співу, діти з задоволенням відвідують студії, гуртки,
беруть участь у шкільному хорі. Але часто дитяче виконання пісні,
перетворюється на копіювання естрадних зірок, що спотворює
правильність звучання. Саме тому необхідно обрати вірний шлях
розвитку вокальних задатків дитини та побудови гарного
впевненого звучання голосу.
Прочитавши методичні рекомендації ви ознайомитесь з
особливостями процесу навчання вокального співу та
можливостями його успішного розвитку за умов, якщо: будуть
враховані вікові фізіологічні та психологічні особливості, а також,
будуть вірно підібрані методи навчання та прийоми подачі
матеріалу. Важливою умовою є правильне формування основних
вокальних навичок що включає в себе: розвиток дихання,
правильної співочої постави, дикції, артикуляції, звукоутворення,
ансамблю.
Формування вокальних навичок – процес складний і
довготривалий. В рекомендаціях я наводжу приклади нескладних
вправ, які досить дієві та ефективні, вимагають систематичного
виконання і є фундаментом великої та складної роботи вокаліста.
І ще одна умова успішного розвитку дитини, це
індивідуальний підхід з урахуванням особливостей кожного
вихованця. В методичних рекомендаціях ви ознайомитесь з
цікавими вправами, які розвиваючи слухові та голосові дані, дають
можливість фантазувати, навчають мистецтву імпровізації та
артистизму.
Пропоновані методичні рекомендації можуть стати у нагоді
викладачам вокального співу позашкільних закладів та вчителям
музики, які працюють в академічному та естрадному напрямку.
Вони містять практичні поради призначені для роботи з
вокалістами початківцями.
 1. Фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого
шкільного віку.

Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік 6-8 років. Це

вік відносно спокійного та рівномірного фізичного росту.
Рівномірно та пропорційно збільшується зріст, вага, ємність легенів
та інші органи. Кісткова система молодшого школяра ще
знаходиться в стадії розвитку. Процес окостеніння в цьому віці ще
не закінчуються , тому рухи обтяжливі та скуті, дитина швидко
втомлюється, знаходячись в одному положенні, а це заважає
виробленню правильної співочої постави, та пластичності рухів.
Дитина, стомлюючись, починає сутулитись, що спричиняє
поверхневе дихання, та погане звучання голосу. В цьому випадку
необхідні вправи які б допомагали звикати правильно сидіти, чи
стояти під час співу, а також правильно дихати.
Відбувається функціональне вдосконалення мозку –
розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово
змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування. Діти
стомлюються, займаючись одноманітною роботою і втрачають
інтерес до того, що відбувається, тому треба врівноважувати процес
навчання.
Заняття повинні складатись з коротких, кількахвилинних
моментів, а саме: розучування тексту, яке змінює розучування
мелодії, потім розучування ритму, з застосуванням долоньок, або
шумових інструментів. Невеличка розминка, для того, щоб діти не
засиджувались - музична гра, або танцювальні рухи, а якщо діти
надто збуджені, заспокоїть слухання музики. Ця рухливість, зміна
діяльності – є потребою дітей і завжди підтримує їх увагу та
інтерес. Враження від такого заняття та настрій дитини
сприятимуть подальшому успішному її розвитку.
Основною діяльністю дітей стає навчання, набуття нових
знань, вмінь та навичок. Дитина прагне до позитивного оцінювання
ї роботи, переживає почуття задоволення від досягнутого, а
підкріплюється це почуття похвалою педагога, навіть якщо це
незначний успіх, невеличкий крок вперед. Враховуючи
психологічні особливості дітей цього віку, треба брати до уваги
режим навантаження дитячого голосу, норми співу. Слід пам’ятати,
що процес засвоєння мелодії не простий і знаходить опору в
наявності загальномузичного інстинкту, а також вимагає
врахування даних природою задатків. Малі пісенні форми
найбільш прийнятні для опанування, краще розвивають слух та
голос. В роботі доцільно поєднувати розучування мелодії з рухами,
це розвантажує дитину від нерухомого положення, а найголовніше
дарує дитині радість, захоплення від пісні, створює ауру
справжнього емоційного піднесення. Це ефективно впливає на
формування музичних здібностей та артистизму.
Попереднє ознайомлення педагога з голосом дитини дає
можливість визначити такі ознаки: тембр, теситура, діапазон,
перехідні ноти, примарне звучання. Дітям притаманно копіювати
голоси різних співаків, тому під час дослідження дитячого голосу
треба звернути увагу на особливості голосоутворення, а саме на
вдих, засіб подачі звука, видих під час співу, роботу
артикуляційного апарату та дикцію. Щоб створити хороші умови
для засвоєння вокальних навичок, треба перш за все навчити
дитину слухати себе, відчувати особливості свого звучання. На
цьому буде базуватись як вокально-технічна робота, так і художнє
виховання юного вокаліста.
 2. Особливості формування основних вокальних навичок у
вокалістів-початківців.

Молодший шкільний вік є дуже важливим та відповідальним

в житті дитини в плані його становлення як особистості. У дитини
активно розвивається мислення, уява, пам’ять, мова. Все це сприяє
активному музичному розвитку, розвиваються та вдосконалюються
музично-сенсорні здібності.
На початковому етапі знаходиться розвиток вокальних
навичок. В віці 6-8 років у дитини ще не сформовано голосовий
апарат – тонкі зв’язки, малорухоме піднебення, слабке поверхневе
дихання. Часто порушена координація між слухом та голосом.
Співоче звучання характеризується легкістю, але недостатньою
дзвінкістю звучання і потребує турботливого до себе ставлення. Що
мені допомагає долати ці труднощі? В першу чергу це -
продуманий репертуар, що відповідає співочим віковим
особливостям дитини, підбираючи який я враховую діапазон, тобто
об’єм звуків від самого високого до самого низького, в межах якого
гарно звучить голос. На початковому рівні, це ре – сі, в межах цієї
зони підбираю пісні для виконання, діти легко і без напруги
відтворюють мелодію, а це приносить задоволення і бажання
продовжувати працювати.
Дитину, яка вирішила займатись співом і починає робити
свої перші кроки я, насамперед, знайомлю з вокальними співочими
навичками. До яких належить: співоча постава, дихання,
звукоутворення, дикція, стрій, ансамбль.
В поняття співоча постава входить: вміння правильно тримати
корпус і голову під час співу, а також природно розкривати рот. Під
час співу, я вимагаю, щоб діти сиділи, або стояли прямо, не
втягуючи шию, але й не надто піднімаючи підборіддя, не
напружуючи м’язи шиї. Руки краще вільно опустити вниз (під час
співу стоячи), або вільно покласти на коліна (під час співу сидячи).
Язик та губи не повинні бути млявими або скутими, а
навпаки - рухливими й пружними. Під час вдиху не можна
підіймати плечі, бо це викликає поверхневе дихання, заборонене в
співі.
Іноді дехто з дітей, стоячи на сцені, самостійно обирають
собі якісь пози, що негативно впливає на якість загального
звучання і створює не зовсім красиве зовнішнє враження. Тому для
звикання до правильної співочої постави я, як керівник намагаюсь
багато разів показувати ті чи інші її елементи, та контролюю
виконання протягом всього заняття. З рештою дитина звикає і через
деякий час я помічаю автоматичне підсвідоме виконання вимог
щодо цього.
Наступна дуже важлива співоча навичка – це дихання.
Оскільки дихання – це основа співу, я приділяю дуже багато уваги
саме цьому важливому моменту. Я завжди стежу за тим, щоб
дихання вихованців було спокійним, рівномірним. Звичайно не всі
діти одразу розуміють як правильно дихати, тому я послідовно та
терпляче пояснюю, що вдих повинен бути коротким, енергійним з
невеличкою затримкою, яка слугує передумовою до вступу. Видих
при цьому рівномірний, поступовий і тривалий. Правильне дихання
формується поступово, тому на початковому етапі навчання в
репертуар я включаю пісні з короткими фразами, чи фразами,
розділеними паузами та пояснюю дітям, що характер дихання
залежить від характеру твору.
Існує кілька типів дихання: ключичне, реберне (грудне),
діафрагмальне (черевне), грудно-черевне (змішане). Найдоцільніше
користуватись нижньореберним діафрагмальним диханням, яке
найбільш відповідає природному диханню людини та дозволяє
легко оволодіти рівним тривалим співочим звуком. При цьому типі
дихання набирається найбільша кількість повітря, що дає змогу
довший час не робити нового вдиху, а у видиху участь беруть м’язи
черевного преса, найсильніші та найбільш еластичні. Вдих перед
початком співу має бути завжди організований і відповідати
характерові виконуваного твору.
Я привчаю дітей до безшумного, спокійного, але водночас
глибокого вдиху. При швидкому темпі та енергійному характері
музики вдих має бути короткий, швидкий, а в творах ліричних,
наспівних – м’який, спокійний.
Діафрагмальне дихання повинно бути доведено до
автоматизму, тому я рекомендую дітям дихати «черевом» завжди: в
транспорті, під час уроку, на прогулянці. Діафрагмальний тип
дихання є максимально природнім і корисним для всього
організму. Цей тип дихання є звичним для професійних співаків,
спортсменів, лекторів та ораторів. Він є частиною лікувальної
гімнастики, йоги, східних бойових мистецтв.
Наступна вокальна навичка – це звукоутворення. Правильне
звукоутворення насамперед залежить від вміння володіти своїм
голосом.
 Спів – єдиний вид музично-виконавського мистецтва, в якому
музичне втілення органічно переплітається з виразним донесенням
мовного тексту. Перед голосовим апаратом постає завдання не
тільки формування гарного співочого тону, а одночасно й ясного та
чіткого промовляння поетичного тексту.
Артикуляція – це частина голосового апарату, яка формує
звуки мови, а органи, що входять до її складу – артикуляційні
органи. Робота цих органів націлена на створення звуків мови
(голосних та приголосних). До артикуляційного апарату
відносяться: ротова порожнина (щоки, губи, зуби, язик, щелепи,
піднебення), глотка, гортань.
Велике значення для правильного звукоутворення має чітке
формування голосних звуків. Якість голосних залежить від того, як
вокаліст відкриває рот. Треба вільно опускати нижню щелепу,
утворюючи губами коло (рупор), тоді звук виходить округлений,
«закритий». Наведена послідовність а, е, і, о, у- найзручніша для
артикулювання голосних, бо кожний наступний голосний не
викликає особливих змін у позиції рота, губ, язика. Щоб полегшити
дітям формування правильного співочого звука, я пропоную до
кожного голосного додавати той чи інший приголосний, наприклад
«м», тоді вправа матиме такий вигляд ма, ме, мі, мо, му.
Голосні о, у, і, е, потребують особливої уваги. Артикулюючи
голосний «о», слід витягувати губи трохи вперед («округляти» їх).
Для артикуляції голосного «у» треба більше витягувати губи
вперед. Артикулюючи голосний «і», рот слід тримати майже
закритим, а губи мають трохи відкривати передні зуби. Щоб вірно
артикулювати звук «е», треба надати ротові позиції напівусмішки.
Приголосні при співі і у вимові формуються майже однаково, але
при співі промовляються більш чітко і легко.
Дикція – має важливе значення при донесенні літературного тексту
до слухача. Тому вихованці повинні засвоїти ряд дикційних
навичок. Важливою умовою хорошої дикції є підкреслена,
утрирувана вимова приголосних звуків. У переважній більшості
випадків кожний приголосний звук вокалісти повинні вимовляти,
як подвоєний. Діти повинні набувати єдиної манери формування
голосних звуків з правильним для кожного звука положенням рота,
губ, язика.
Стрій – це точне за висотою відтворення всіх музичних звуків.
В роботі з вокальною групою я слідкую за тим, щоб спів був
інтонаційно чистим. Мінімальне заниження чи завишення мелодії
недопустиме. Важливим у виробленні строю є правильне дихання,
округлення звуку. З власного досвіду можу сказати, що стрій може
залежати ще й від настрою виконавця. Тому репертуар повинен
подобатись дітям.
Спів в ансамблі – це злагодженість, злитість звучання кожного
голосу. Звичайно, унісонний звук - це результат великої кропіткої
праці. Саме він дає інтонаційну чистоту співу, вміння пристосувати
звучання свого голосу до голосів інших виконавців. У досягненні
майстерного ансамблю велику роль відіграє єдина вокальна
культура виконавців (однаково узяті голосні звуки, однакове
положення рота при відтворенні голосних, співоче дихання тощо).

Хочу зауважити, що для досягнення гарного ансамблю, не

слід зловживати допомогою темперованого інструменту
(фортепіано, баяну), розучуючи мелодію краще співати її голосом,
тому що тільки голос може бездоганно чисто інтонувати в
натуральному акустичному строї. Вокальний твір опановується
невеликими частинами: фразами, реченнями, а то й мелодичними
зворотами. В процесі такого розучування твору дитячий ансамбль
міцніє, розвивається гармонічне почуття їх внутрішнього
музичного слуху. Дитина з розвинутим відчуттям гармонії значно
швидше й легше засвоює вокальні твори, отримуючи при цьому
справжню естетичну насолоду.
 3. Практична робота по розвитку вокальних співочих
навичок дітей молодшого шкільного віку.

Виконання будь-якої, навіть найпростішої, пісні вимагає від

виконавців цілого комплексу вокально-хорових навичок, і ці
навички ми розглянули вище. А тепер, я хочу поділитись досвідом,
та запропонувати вашій увазі той комплекс практичних вправ, який
дає змогу справлятись з нелегким завданням по розвитку вокальних
співочих навичок дітей молодшого шкільного віку.
В основі моєї педагогічної діяльності лежить принцип
індивідуального підходу до кожної дитини, що дозволяє зберегти і
розвинути її власні голосові особливості (тембр, манера
звуковибудування, подачу музичного матеріалу).
Часто діти не вміють відтворити музичний звук, який чують, в
них немає координації між слухом та голосом. На заняттях нашої
студії, я приділяю цьому питанню багато часу і рано чи пізно така
координація з’являється. Іноді на чистоту інтонації впливає
сором’язливість дитини, або відсутність уваги. Треба враховувати
психологічні особливості вихованця: характер, темперамент. До
кожного необхідно знайти підхід і дібрати ті слова, які дійдуть до
його розуміння.
В роботі по формуванню вокальних навичок я приділяю
велику увагу розспівуванню і вивченню вправ, які сприяють
розвитку звуковисотного та ладотонального слуху, почуття
тяготіння в тоніку, почуття ритму, дикції, артикуляції, міміки,
дихання.
Я враховую те, що діти молодшого шкільного віку ще
люблять ігри, тому підбираю вправи так, щоб кожна з них мала
цікавий зміст і елемент гри, таку родзинку, яка б могла зацікавити
дитину, адже саме цікавість допомагає відчути виразні особливості
співу. Ці вправи готують до подолання різноманітних співочих
труднощів, допомагають розвивати музичний слух і голос. В
процесі роботи діти вчаться відрізняти музичні відтінки, лад та ін.
Хочу привести приклади. Такий казковий персонаж як Баба
Яга є відомим і викликає у дітей яскраві емоції, тож дуже
ефективно проходить імпровізація з використанням дзеркала. На
дитину я надягаю перуку Баби Яги, і вона, дивлячись в люстерко,
придумує мелодію на слова «На красунечку Ягусю я дивлюсь, не
надивлюся». Діти придумують свої варіанти мелодій і виконують
емоційно та виразно, застосовуючи різні способи співу – легато,
стакато, нон легато. У кожної дитини складається свій образ
казкового персонажу. В одних дітей вона виходить зла, у інших –
смішна, в третіх – добра та весела, але в кожного своя, неповторна.
Емоційне виконання пісні – запорука того, що діти
полюблять її, будуть співати з задоволенням та виразно. Крім того
без емоційного компоненту музичного слуху неможливо розвивати
музичні здібності дітей. Наприклад, при виконані гри «Іноземець»,
діти під час співу уявляють перед собою іноземного гостя, який
повинен зрозуміти за настроєм та емоціями на обличчях дітей, про
що вони співають. Якщо пісня весела, то очі дітей світяться
радістю, а якщо сумна, то брови опущені і насуплені, обличчя
сумні.
У вправі «Через скло» діти мають заспівати так, щоб через
скло, по губах, були зрозумілі не лише слова, а й характер пісні.
Для розвитку почуття ритму молодших вихованців, теж є
цікаві ігрові вправи, націлені на розвиток цього компоненту
музичних здібностей. Діти з цікавістю грають в гру «Повтори
ритм». Одна дитина виконує оплесками, притопами, або на
музичному інструменті (наприклад, бубоні), ритм, всі інші
повторюють його.
Вправа «Від шепоту до крику» може продемонструвати
динамічні можливості голосу. Я пропоную дітям промовляти цифри
«раз, два» - пошепки, «три, чотири» - тихим голосом, «п’ять, шість»
- середнім звуком, «сім, вісім» - голосно, «дев’ять» -дуже голосно,
«десять» - кричати.
Вправа, яку я хочу навести нижче розвиває не тільки
артикуляційну моторику дихання, гнучкість голосового діапазону,
розуміння звукозображувальності мови, а, розвиває ще й загальну
моторику організму. Вправа має назву «Весняні голоси». Діти у
цьому цікавому завданні наслідують різні звуки природи, які можна
почути навесні. Текст промовляю я, а діти його озвучують.
Вправа «Весняні голоси» Пригріло весняне сонечко (усі
піднімають руки вгору, ніби
вітаючи сонце, і кожен виконує свій звук у фальцетному регістрі).
З пагорба побіг веселий струмочок (рухають язиком, зображуючи
булькіт струмочка).
Струмок до країв наповнив велику глибоку калюжу (діти на
гліссандо опускаються голосом у нижній регістр).
Водяний потік перелився через край (діти на приголосний «ш»
голосом зображують хвилю).
 Вибралися з-під кори жучки («жжж-жжж» – у низькому
регістрі, комашки «ззз-ззз» - у більш високому), розправили крильця
(«крш» - з інтонацією, що підвищується), і полетіли хто куди
(«тр-тр-тр» - пошепки на різній висоті).
Раптом під купою хмизу щось зашаруділо («шур-шур, шур-
шур»).
І виліз їжачок (сопуть носами, енергійно втягуючи і
видуваючи повітря).
Ожив під теплим весняним сонцем і мурашник (кожен
співає на стокато «гострі», веселі звуки в різних регістрах).
Ліс наповнився пташиними голосами (діти одночасно імітують
різні пташині голоси).
От і прийшла весна (кожен виконує звук як на початку
вправи).
Заняття співом повинно приносити не лише радість та
позитивні емоції, а й виконувати психопрофілактичну функцію,
створювати можливість для самовираження.
Так, поступово, діти, які відвідують заняття у вокальній студії,
залучаються до музичного мистецтва, вчаться гарно співати, а це
дуже важливо, через те, що разом з музичними здібностями у дітей
формуються нові знання та інтереси. Стає багатшим і
різноманітнішим їх духовний світ.
 4. Вокальні вправи, як засіб розвитку вокальних навичок

Початковим етапом співу є виконання вправ на розвиток

дихання та розспівування, і виконує такі функції:
-розігрів і налаштування голосового апарату дитини до роботи;
-розвиток вокально-технічних навичок, досягнення якісного та
красивого звучання в творах.
Створення емоційного настрою та введення голосового
апарату в роботу неможливий без дихальних вправ, бо тільки,
навчившись, правильно дихати, можна навчитись надавати голосу
силу, звучність, рухливість, польотність та інші необхідні якості.
Саме тому я розпочинаю заняття з вправ на дихання. Вправи
виконуються стоячи.
Вправа 1. Прямий корпус. Стопи трохи розведені, носки в
різні боки. Руки на стегнах. Рот закритий. На «раз» - піднятись на
носки, при цьому вдихнути через ніс, на «два» опуститись на
п’ятки з видихом через рот. Повторити 3-5 разів.
Вправа 2. Вихідне положення, як у вправі 1. При вдиху
через ніс на «раз» - піднятися на носки, на «два», «три» -
повільніше опуститися на п’ятки з більш повільним видихом.
Вправа 3. Вихідне положення, як у вправі 1. При вдиху
через ніс, крок вперед з перенесенням центру ваги на передню ногу,
а при видиху – крок назад з опусканням на п’ятки.
Вправа 4. За знаком керівника вихованці роблять вдих, на
якусь мить затримують повітря на рахунок «раз, два, три, чотири,
п’ять» поступово видихають його. В процесі роботи цю вправу
можна ускладнити, уповільнивши темп рахування і збільшивши
цим тривалість видиху.
Після вправ на дихання можна переходити до співацьких
вправ, роль яких важко переоцінити, тому що вони такі ж важливі
як розминка для спортсмена, адже вокалісту також треба розігріти
м’язи і підготуватись до вокальних навантажень. Розспівування на
моїх заняттях займає велику частину часу на початковому та
основному рівнях навчання (20-30 хв.). В подальшому, по мірі
укріплення голосового апарату і оволодіння основними вокальними
прийомами, час на розспівування скорочується до 15 хв.
Вправи на артикуляцію:
1. Для активізації язика треба порухати язиком з боку в бік,
вперед, назад, вправо, вліво, кругові оберти в різні сторони
 «гвинтиком», «трубочкою». Висунути кінчик язика і швидко-
швидко порухати ним з кута в кут.
2. Треба відчути кінчик язика, він активний, твердий, як
молоточок (в цьому дітям допоможе уява). Постукати
кінчиком язика по зубам зсередини, ніби беззвучно
промовляти: так, так, так, так. Добре в цей момент уявити
«високе піднебення» і об’ємний рот. Енергійно
промовляючи: Т-Д, Т-Д, Т-Д.
3. Щоб укріпити м’язи гортані, енергійно промовляти: К-Г, К-Г,
К-Г.
4. Щоб активізувати м’язи губ, надути щоки, скинути повітря
різким «хлопком» крізь стиснуті (зібрані в пучок) губи.
Енергійно промовляючи: П-Б, П-Б, П-Б.
5. Ця вправа для розслаблення нижньої щелепи. Відкрити рот,
порухати щелепою в різні боки, відчути свободу цього руху.
Робити це краще перед дзеркалом, доки не відчуєте легку
втому. Нижня щелепа повинна бути розслабленою, але
прикритою.
Для розвитку дикції я використовую читання скоромовок.
Читати їх потрібно спочатку повільно, поступово прискорюючи,
по мірі успішного вдосконалення. При цьому важливо слідкувати
за ритмічністю промовляння, не забуваючи про темп:
Хитру сороку спіймати морока, А на сорок сорок, сорок морок.
На дворі трава, на траві дрова, Не рубай дрова, на траві двора.

Вибіг Гришка на доріжку,

На доріжці сидить кішка,
Взяв з доріжки Гришка кішку,
Хай впіймає кішка мишку.

Формування якісного співочого звуку, як правило, відбувається

під час виконання вправ. Рівність звучання голосу, рівність
голосних, розвиток діапазону це насамперед результат роботи над
спеціально підібраними вправами.
Вправи для вихованців, які тільки починають навчатися співу
повинні бути прості в музичному відношенні, не включати в себе
великої кількості нот, бути ритмічно простими і мелодично
зрозумілими. Вправи для розспівування повинні виконуватись
систематично і не повинні змінюватись на кожному занятті, тоді
діти будуть розуміти, для відпрацювання якої навички ця вправа
призначена.
Наприклад:
Вправа 1. Вправа виконується з називанням нот
(«сольфеджування») і потребує уважного відношення до чіткості
вимови приголосних, а також треба слідкувати за правильністю
манери виконання голосних.

Ускаднений варіант вправи, для відпрацювання подовженого

видоху

Вправа 2. На вирівнювання голосних при зміні висоти звучання

Вправа 3. В цій вправі треба слідкувати за єдиною манерою

звукоутворення та відповідною формою рота.

Вправа 4. Вправа на розвиток рухливості голосу, виконується з

називанням нот, або складів.
Вправа 5. Для виконання потрібно добиватися чіткого промовляння
даних складів.

Ускладнений варіант вправи.

Вправа 6. На виспівування голосних звуків разом з приголосними.

Сприяє активізації голосового апарату, допомагає утворенню
природного округлого звуку.

Ці вправи сприяють не тільки розвитку вокальних навичок,

подоланню вокальних труднощів, а й розвивають витривалість,
силу волі, вміння вірно користуватись своїм голосом.
Вправи на розвиток вокальних даних я обов’язково
використовую, підлаштовуючи їх під будь-яку тему та тип заняття.
Наприклад на занятті з теми «Подорож у чарівний світ звуків», я
познайомила дітей з музичними та шумовими звуками і їх
властивостями. В процесі заняття використала багато вокальних
вправ, на розвиток голосового апарату, артикуляції, дикції та
дихання, на основі музичних та шумових звуків .(Додаток)
Таким чином систематична цілеспрямована робота дає
можливість успішно розвивати вокальні дані дітей молодшого
шкільного віку, а це є творчим стимулом для самоствердження
дитини як вокаліста.
Висновки

Отже можна зробити наступні висновки: розгляд

психологічних і фізіологічних особливостей дітей молодшого
шкільного віку показав, що в них не до кінця сформований
голосовий апарат – тонкі зв’язки, малорухоме піднебення, слабке,
поверхневе дихання. Організм знаходиться в процесі росту, активно
розвивається мислення, уява, пам’ять, мова. Тому треба дуже
обережно та виважено підходити до питання розвитку музичних
здібностей дитини і робити все можливе, щоб зацікавити,
активізувати та успішно розвивати природні музичні дані.
Провідною діяльністю являється навчання – набуття нових знань,
вмінь, навичок. Основними вокальними навичками, які формуються
під час співу у дітей молодшого шкільного віку є дихання,
артикуляція, звуковибудування. Початковим етапом співу
є вправи на розвиток дихання та розспівування. Фізіологічні
можливості і вокальні здібності у дітей різні, тому вокально-
тренувальні вправи слід добирати індивідуально та працювати по
принципу «від простого до складного».
 ЛІТЕРАТУРА

1. Гумінська О.О. Уроки музики [Текст] / О.О. Гумінська;

ред.Б.Є.Будний.-Т. : Навч.книга -Богдан, 2007.-104с.
2. Захаров А.П. Вокально-хорове виховання [Текст] / А.П.Захаров;
ред.Л.М.Мокрицька. -К. : Головполіграфвидав, 1963.-32с.
3. Золотарьова О.І. Усі уроки музичного мистецтва [Текст] /
О.І.Золотарьова; ред.О.В.Лєбєдєва. -Х. : Основа, 2012.-254с.
4. Соколов В.Г. Работа с хором [Текст] / В.Г.Соколов;
Л.Б.Смирнова.-М. : Главполиграфпром, 1963.-152с.
5. Щур М.В. Шкільний хор [Текст] / М.В.Щур; ред.С.В.Ткачов.-Х. :
Ранок, 2010.-96с.
6. Яскулко М.А. Музика [Текст] / М.А.Яскулко.-Х. : Ранок, 2009.-
144с.