МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

З предмету: Історія українських автентичних інструментів

РЕФЕРАТ
на тему «Ідейна знаковість бандури як символа України її минулого»

Виконала:
студентка ІV курсу
кафедри Хорового диригування
Комар Ангеліна Василівна
Викладач:
Професор, Заслужений діяч мистецтв України
Гайденко Анатолій Павлович

Харків, 2022
 Ідейна знаковість бандури як символа України її
минулого
Біографія будь-якого музичного інструмета, як і кожної
людини, етносу, нації чи певної цивілізації, має свою
предісторію, закономірності винекнення, еволюцію, занепаду
чи відродження в нових формах. Як атрибут і матеріальної, і духовної
культури одночасно музичний інструмент є своєрідним кодом, що несе
інформацію про складні релігійнні уявлення етносу, що його створив, багату
міфологію, епос, фольклор. Інструментом, що здавна вважається символом
української нації, є бандура, яка є унікальним феноменом духовно-
матеріальної культури українскього народу, формування якої відбулось
упродовж багатьох століть.

Бандура – не просто музичний інструмент! Вона - душа українського

народу, його музика. Її звучання – це відлуння душі українців. Струни
бандури розказують нашу історію, не завжди славетну та героїчну, а інколи
болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності
українського духу. А у жіночих руках вона - символ ніжності й чарівності.

Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби

нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди
будуть дивувати і зачаровувати світ. З давніх-давен в українців існувало три
символи, що були невід'ємною частиною держави. Це калина, тризуб і
бандура.

Калина - символ вірності та чистоти, тризуб - сміливості, волі та

незалежності, а бандура - вільної української душі, яка не могла в собі
стримати жагучий порив дзвінкої чи сумної пісні.

Навіть славні козаки, йдучи походом на турків, не забували взяти із

собою цей інструмент. Бо що, як не бандура, підтримає на чужині тиху думу
про рідний край?
 Бандура є одним із символів України, що наділений містичною
здатністю стимулювати імунний супротив нації до зовнішнього тиску
ворожих сил. Служачи для врівноваження національного організму в
повсякденні, цей інструмент у часи великих потрясінь став могутнім
джерелом наснаги.

Українські кобзарі завжди були наставниками народу, виразниками його

волелюбних прагнень та сподівань. Вони ніколи не були просто
музикантами, що розважають людей. Вони були будителями народної
свідомості і тому кобзарське мистецтво стало суспільно-історичним явищем,
явищем суто націо-нальним і самобутнім, притаманним лише українському
народу. Духовний пріоритет кобзарської справи завжди
цінувався суспільством і народ шанував і любив своїх
народних співців, сприяв розвитку їхнього мистецтва.

Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями

національної ідеї, несли в народ правду про його
героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України,
що є вагомим чинником у формуванні національної
свідомості, духовної культури народу, патріотизму, любові
та поваги до історії та традицій.

Відомий музикознавець, дослідник Гнат Хоткевич

вважав, що до кобзи (попередниці бандури) додали приструнки і таким
чином утворився новий інструмент, що мав назву «бандура».

Про походження бандури  Г. М. Хоткевич у своєму "Підручнику гри на

бандурі" пише: "Що ж до дійсного походження нашої бандури, то воно було
таке: Історія показує нам, що всім народам взагалі, і то з давніх давен,
відомий був інструмент загального типа: пудло, ручка і струни по ній. Пудло
бувало ріжної форми, струн не однаке число, але суті це не міняє. Такий
інструмент мали всі народи довкола нас, такий інструмент мали й ми (про се
є певні свідоцтва навіть арабських письменників). От се й була наша кобза.
Потім, в ХVI ст., до основних струн, котрі йшли по ручці, українці додали
короткі струни (так звані приструнки) – і тоді сей інструмент почався
називатися бандура. Треба зауважити, що таких приструнків немає більше ні
на однім інструменті.

З різних джерел дізнаємось, що бандура широко побутувала серед

різних верств населення України. Були співці-бандуристи чи торбаністи у
панських маєтках, самі заможні люди часто грали на цих інструментах.
Відомо, що гетьман Мазепа сам грав на бандурі, складав пісні. І сьогодні
користується популярністю його пісня "Ой, горе тій чайці".
На Запорозькій Січі теж була музична школа, в якій навчали грати на різних
народних музичних інструментах, зокрема на кобзах і бандурах. Після
закінчення цієї школи кобзарі і бандуристи вивчали по кілька іноземних мов,
що давало їм можливість бути ще й козацькими розвідниками.і у одного
народа".

Перші письмові згадки сягають ХV-ХVІ століть, коли бандура була

улюбленицею гетьманів, українських аристократів. Традиційно до
репертуару бандуристів входили побутові і сатиричні пісні; народні
танки. Та основним жанром, у якому відтворене героїчне минуле
нашого народу, були думи, балади та історичні пісні, їх виконували
подорожуючі музиканти – кобзарі, переважна більшість з яких були
незрячими. Протягом століть бандура видозмінювалась. Стараннями
багатьох майстрів – професіоналів вона перетворилася на повноцінний
концертний інструмент.

Першим свідченням про появу бандури на теренах України є

інформація про Войташека, бандуриста, що був при дворі польського
магната Х. Зборовського, датована 1580 р. Українські бандуристи були
при царському дворі, у палацах вельмож, у маєтках польських і
українських поміщиків.
 Бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі
існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. Також бандуристи
офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами,
сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику.

Співців-бандуристів називали «народними гомерами України». Ці

талановиті сліпі музиканти, мандруючи містами й селами України,
співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги
хоробрих козаків з легендарного минулого, закликали до боротьби проти
гнобителів.

Сиві дідусі у полотняній одежині, що ходили від села до села, -

завжди були бажаними гостями у кожній селянській хаті. Бо там, де
звучала бандура, завжди було чути спів, і всі незгоди відходили ніби
самі собою. Бандуристи об’єднувалися в братства, передаючи традиції
свого мистецтва нащадкам.

Майстер (панотець) підбирав учнів, які мали гарний слух і голос.

Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед
товариством своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи майстер
дарував учневі бандуру.

Отже, у XVII – XIX ст. бандура набула найбільшого поширення

серед нашого народу. Саме український народ з його багатою
культурою витворив шляхом удосконалення власний національний
інструмент – бандуру, яка не має аналогів у світі.

Протягом століть бандура видозмінювалась. Стараннями багатьох

майстрів – професіоналів вона перетворилася на повноцінний
концертний інструмент.

Цікаві факти про бандуру:

Перше письмове свідчення про появу бандури на землях України

датується 1580 роком.
 Навчання на бандуристів тривало приблизно 3 роки. В кінці їх
ждало своєрідна посвята в кобзарі.

Сучасна конструкція бандури завдячує таким музичним майстрам як

В. Тузиченку, С. Снігирьову, В. Домонтовичу, Г. Палієвецю та О.
Корнієвському.

Найвідоміша фабрика по серійному випуску бандур – Чернігівська

фабрика та Львівська фабрика «Трембіта».

Найвідоміші представники бандурного мистецтва – це Сергій

Баштан, Василь Герасименко, Роман Гриньків, Оксана Герасименко,
Людмила Посікіра.

Суспільно - політична роль кобзарства особливо зросла з втратою

Україною її незалежності. Це добре розуміли поневолені та окупанти, які
завжди переслідували кобзарство. Незважаючи на репресії та масові нищення
“власть імущими” та поневолювачами, кобзарство, завдяки всенародній
любові та підтримці, вижило та збереглося до наших днів.

Нині, в період розбудови української держави, духовного відродження

України, є цілком закономірне зростання інтересу до історії кобзарського
мистецтва та його розвитку в сучасному світі.

Особливою віхою в розвитку кобзарського мистецтва є його сьогоденне

відродження. Сучасна бандура – це вже далеко не той інструмент, який
асоціюється лише з архаїчною минувшиною та стражданнями народу. Це
скринька, в якій сховані фантастичні темброві барви, це цілий світ образів та
емоцій. Бандура і справді фантастичний інструмент, який може співати не
лише про глибоко національне, а й про загальнолюдське.

Поступовий розвиток виконавства, зміцнення за останні роки

глибинних традицій цього унікального виду творчості дозволили поєднати
високопрофесійні надбання академічної школи із сучасними тенденціями
української культури.
 Список використаних джерел
1. Зінків І.Я Архетип бандури в українській музичній культурі. Українське
мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії, Львів: 2014 С. 4 –10
2.Зінків І.Я. Бандурна творчість Гната Хоткевича: між традицією і
модернізмом URL:
file:///C:/Users/Alla/Downloads/znppo_2012_12_65%20(1).pdf
3. Хоткевич, Г. Про кобзу та бандуру [Електронна копія] / Г. Хоткевич //
Музика масам. — 1928. — № 10-11. — С. 21-23
4. Електронний ресурс
(UPL: https://ukr-space.com.ua/news/72375)