Основні етапи та особливості реалізації художнього образу.

Осягнення музичного твору починається загального ознайомлення з ним.

Дуже часто від першого враження від твору належить подальше його
засвоєння. Начальний етап засвоєння твору залежить від професійного рівня
колективу.
Способи розучування твору. Розбір твору повинен відбуватися окремими
частинами, відносно закінченими побудовами, зупинятися на більш складних
епізодах. Працюючи над окремими частинами не треба губити відчуття
цілого протягом всього розучування.
Прийоми вивчення технічно складних епізодів:
1. Проспівування у повільному темпі.
2. Зупники на звуках та акордах.
3. Ритмічне подрібнення (відчуття внутрішньої пульсації).
4. Використання допоміжного матеріалу (використання спеціальних вправ)
Дуже важлива і складна проблема у хоровому виконавстві - проблема
взаємовідношення елементів художнього і технічного у хоровому
виконавстві. У практиці роботи з хором поширено розподіл репетиції на два
етапи: технічне засвоєння твору і його художнє осмислення; розкриття
внутрішнього змісту, емоційної та образної суті твору. Але практика
показала, що цей погляд є помилковим. На будь-якому етапі роботи з хором
диригент повинен бачити перед собою головну мету - майстерне розкриття
ідейної та художньої суті твору і пов'язувати з нею всі технічні задачі.
Особливе значення в роботі над художнім у творі має емоційна атмосфера
репетиції, вміння диригента захопити співаків.
Найпоширеніша помилка молодих диригентів це багаторазове повторення
без конкретних вказівок, яке викликає у співаків тільки нудьгу. Кожне
повторення вимагає пояснення, з якою метою воно проводиться.
Робота на художньою складовою твору.
Безпосередньо творчий процес починається після освоєння технічної сторони
твору, тільки тоді диригент отримує повну свободу у виразі творчого "я".
Точне прочитання нотного тексту ще не говорить про переконливе
виконання. Для цього потрібні художня обдарованість, культура, тонке
сприйняття, фантазія, емоційність. Для того, щоб найбільш повно оволодіти
засобами виконавської виразності, треба усвідомити виразну суттєвість
кожного з окремих виконавських засобів виразності.
Втілення виконавського замислу (концертне виконання).
1. Специфіка концертного виконання
2. Засоби диригентської виразності.
Результатом усіх попередніх зусиль диригенту є концерт. Диригент бере на
себе повну відповідальність за якість інтерпретації музики не тільки перед
композитором, а й перед всіма хористами.
На концерті між хором та слухачами виникає той невидимий взаємозв'язок,
який викликає загальний настрій, атмосферу концерту. Якщо слухачі
відносяться до виконавців без інтересу, то це неодмінно вплине на тонус
диригента та учасників хору.
Концертне виконання повинно бути натхненним. Але це не стихія
безконтрольних емоцій, а свідомий настрій, що контролюється волею
Вимоги до диригента перед концертним виступом; осанка, інтонації голосу.
Манера спілкування з оточуючими. Диригент повинен бути підтягнутим,
натхненним, забраним і при цьому спокійним.
Як позбутися творчого хвилювання? Найкращий спосіб максимально
сконцентруватися на музиці, яку виконуєш. Важливим для диригента є
відчуття естради.
Відмінні риси концертного виконання:
1. На концерті диригент користується єдиним засобом спілкування з
колективом - це диригування Деякі диригенти недооцінюють необхідність
вдосконалення диригентської техніки, а це дуже важливий момент реалізації
виконавського задуму.
Перша причина недооцінки диригентських жестів, коли так відшліфовуються
всі нюанси, що достатньо буває тільки міміки диригента. Друга - відсутність
зв'язку між рухом руки диригента та його результатом. Третя – зумовлена
тим, що інструмент диригент-хор може грати самостійно. Тому велике
значення на концерті отримує диригентська техніка. Вона сприяє гнучкості
виконання.
Диригентські засоби виразності залежать від багатьох факторів, у різних
стилях диригентські засоби виразності мають певну специфіку. Диригування
класичної музики потребує особливої уваги до нотного тексту, точного
виконання всіх вказівок автора. Диригування повинно бути ритмічним,
чітким, велике значення має єдність темпу. Для класичного типу
диригування характерна економія жестів, часто використовуються кистьові
рухи. Велике значення має ясний показ контрастної динаміки, яка має певні
рамки. Також важливим е загальна підтягнутість та зібраність диригента.
Романтичний стиль диригування спирається не стільки на конкретні нотні
знаки, скільки на образні асоціації, що виникають з тексту; не на окремі
деталі, а на поетичні картини. Звідси диригент використовує більш вільні
засоби диригентської виразності. У романтичному стилі переважає
емоціональне над раціональним. Звідси можливі відхилення від темпу.
Використання вільних рухів великого розміру, руйнування диригентської
сітки задля тонкого фразування. Динамічна шкала у романтичному стилі
значно розширюється.
Починаючи з ХХ ст. явища полістилістики також впливають на диригентські
засоби виразності. Диригування стає ще більш вільним. У ньому
спостерігається поєднання стилів диригування та переважання
індивідуальності виконавця. (пантоміма, міміка, пози)
Крім поширених жестів, у кожного диригента існує індивідуальна
жестикуляція, залежить вона від багатьох факторів особистості та досвіду.
Індивідуальна жестикуляція потребує емоційності, оскільки зрозуміла лише
завдяки артистизму. Жести диригента ніби матеріалізують звучання хору в
пантомімі, що допомагає яскравіше та повніше втілити художній намір.
Виразне значення корпуса диригента виявляється не стільки у його рухах,
скільки в певних позах. Рухи головою дозволяють охопити великий простір,
«взяти» у поле зору весь хоровий колектив, що сприяє глибині його впливу
на нього. Деякі диригенти використовують рухи головою для посилення того
чи іншого виразного елементу під час виконання (прохання насичити звук,
посилити динаміку). Від манери тримати голову залежить загальна
виразність корпуса диригента Саме тіло (а точніше хребет) є опорою
диригента, від якої залежить ефективність дій диригента. Коли хребет не
вирівняний, він втрачає свою здатність підтримувати тіло.
Один з найвиразніших елементів диригування – постанова диригента, яка
втілює образ твору, художній смисл та ідею, стиль та жанр, яскравість та
рельєфність трактування. Спостерігаючи за диригуванням видатних
майстрів, ми бачимо, що в майже нерухомому тілі та руках рельєфно і
виразно звучать темпометроритм, динаміка, штрихи тощо. Саме в
диригентській позі, виразі обличчя проявляються характерні особливості
музичного образу твору. Розправлені плечі, рівний хребет виражають різний
ступінь упевненості, зібраності, натхнення та сили волі.
Виразні рухи не тільки відображають емоції, а й зумовлюють їх виникнення.
Тому важливе значення для розвитку артистизму молодого диригента мають
заняття танцями, які вирівнюють тіло, звільнюють його рухи, вони стають
визначеними та завершеними. Завдяки танцям жести диригента набувають
пластичності та виразності.
 Іноді професійний музикант не може узгодити свої бажання з
колективом музикантів чи співаків. Маючи гарний музичний потенціал,
розуміючи всі тонкощі художнього образу твору, диригент не може його
передати хоровому колективу. Оскільки реалізація виконавської
інтерпретації, артистизм диригента безпосередньо залежать від його
енергетики. Для диригента енергетика - уміння впливати на хор,
передавати йому власний емоційний стан та привертати увагу не тільки
колективу виконавців, а й слухачів. Сильна енергетика заохочує та викликає
співпереживання. Якщо енергетика диригента слабка, то його виконання,
залишить глядачів байдужими. Оцінка критиків виступу відомого
українського диригента С. Турчака яскраво свідчить про його енергетику:
«Майстерність видно у всьому, і в тому, з якою легкістю він тримає ритм
оркестру, і в тому, яка вільно і чітко дає він вступ різним інструментам, а
головне в тому, що він вміє у музично насичених місцях «брати в руки
оркестр і вести його, нагнітаючи напруження до кульмінаційних вершин»
(Рожок, 2013, с 81) .
Енергетична концентрація, фізична та емоційна сила є запорукою
вольової рішучості, інтуїції та натхнення диригента.
Збільшенню енергетики сприяє робота над звільненням тілесних рухів, що
згодом можна перенести і на внутрішній емоційний стан. Підвищувати
загальну енергетику та темпоритм можна за допомогою вправ З цієї точки
зору інтерес для хормейстера становить система розкріпачення особистості
американського педагога по сценічної мови Крістін Лінклейтер (Лінклейтер,
1993) . Вона вважає, що зрозуміла, яскрава та вільна мова – основа чіткого
мислення людини.
Важлив значення в роботі над артистизмом має розвиток у хормейстера
емпатії – уміння співчувати іншим людям. Високий рівень емпатії -
професійно необхідна якість хормейстера.  Співпереживання музичного
образу, уміння донести його емоційно до слухача характеризують рівень
емпатії диригента. Саме «співчуття» проектується на артистизм музичного
образу в душі диригента. Органічне та інтенсивне співчуття музичного
образу є ознакою майстерності диригента, його «артистичним магнетизмом».
Важливе значення для розвитку емпатії майбутнього хормейстера має
читання високохудожньої літератури та перегляд гарних фільмів, де
показані високі почуття та стосунки між людьми, де пробуджується вміння
слухати душею та серцем. Емпатію музиканта відмінно розвиває слухання
професійної музики, а ще краще не просто спостерігати за живим
виконанням, а бути самому учасником яскравих концертних колективів,
учасником фестивалів, конкурсів.
Дієвим засобом пробудження емоційності й енергетики є стрес, який
активізує здатність людини до корінних внутрішніх змін.