1 білет

Робота диригента над метро-ритмом у хорових творах.

Метро-ритм також як і мелодія має велике виразне значення.
Взагалі Ритм - закономірна послідовність звуків і пауз однаковою і різної
тривалості, організованої за допомогою метра. Його мета - висловлювати
глибину, характер музичного твору.
У хорових творах, створених на основі літературного тексту, музичний
метр (чергування сильних та слабких долей) вступає у взаємодію з метром
вірша. Практика підтверджує, що при вимові літературного тексту в єдності
з музичним текстом необхідно дотримуватися правильного поєднання
наголошених і ненаголошених складів. Тоді метро-ритмічного виконання
знайде яскраву виразність.
Початкове завдання диригента - досягти точного ритмічного ансамблю
виконання. З цією метою, виконуючи хоровий твір, потрібно
дотримуватися наступних правил:
1. Кожен диригент початківець повинен виховати в собі почуття
внутрішньої ритмічної пульсації, тобто в процесі виконання твору він
повинен відчувати рух дрібних тривалостей, сума яких становить ту
саму ритмічну побудову. У хорових колективах використовують
спосіб умовного ритмічного дроблення великих тривалостей на більш
дрібні, виробляючи тим самим пульсацію дрібних тривалостей.
«Пульсація» цих тривалостей особливо необхідні при диригуванні в
помірному і швидкому темпах таких розмірів, як 6/8 "на два", 9/8 "на
три", 12/8 "на чотири. Після ритмічного дроблення великих
тривалостей на більш дрібні можна поступово нівелювати пульсацію,
внутрішньо зберігаючи її відчуття.
2. Велику складність виконання представляє пунктирний ритм. В
художньому виконанні короткі звуки пунктирної долі можуть
пом'якшуватися або загострюватися. У музиці ліричного спокійного
характеру короткий звук пунктирної долі звучить дещо тривалим, а в
музиці героїчного характеру короткий звук виконується гостро,
енергійно. У пунктирному ритмі перша нота тобто нота з точкою, стає
сильнішою, акцентованою, друга нота - шістнадцята - більш слабкою.
При диригуванні пунктирного ритму необхідно чітким, активним
1
жестом підкреслити сильну ноту - ноту з крапкою. Гостра, миттєва
"віддача" жесту послужить імпульсом до гострого виконання
наступної за нею дрібної тривалості. Восьму з точкою треба
виконувати з деяким натиском, а більш коротку, шістнадцяту, - легко і
чітко.
У повільних темпах можна застосовувати ще один прийом показу
пунктирного ритму-поділ другого малого жесту даної долі на два ще
більш дрібних шістнадцятих. Перший з них слід виконувати
виразніше, подібно малому поштовху, так як він служить в цьому
випадку як би замахом до шістнадцятої. Наприклад

В хорових творах нерідко зустрічається пунктирний ритм, в

якому перша, сильна нота має біля себе дві крапки. Щоб показати цю
дрібну тривалість, необхідно затримати жест на першій долі, потім за
допомогою непідготовленого ауфтакту (непідготовлений ауфтакт - це
ауфтакт, який використовується при подачі вступу на частину долі
такту) різким миттєвим змахом жесту вгору підкреслити наступну,
шістнадцяту тривалість.
У хорових творах зустрічається також синкопа.
Синкопа – це ритмічне угруповання, що утворюється внаслідок
переміщення звичайного наголосу з сильної долі такту на слабку.
Вона становить одну з характерних рис західно-українських народних
пісень, особливо лемківських.

Зустрічаються такі види синкоп:

2
1. синкопа на долях такту. При диригуванні таких синкоп
виділяється кожна синкопована доля.
2. синкопа на частинах долей такту. При диригуванні даної синкопи
необхідно чітким жестом, енергійно, з деяким натиском підкреслити
третю долю, на якій починається синкопа. Четвертий жест схеми
виконати вже спокійно

3.Синкопі на початку або в середині твору передує пауза. Показ

такої синкопи проводиться таким чином: необхідно чітким жестом
підкреслити обидві долі.
4. Безперервне остинатне чергування синкоп. якщо синкопа
повторюється в кожному такті багато разів, то показується зазвичай
тільки початкова синкопа, інші потрібно диригувати м'яко, рівно.

При виконанні хорових творів слід звернути увагу на те, який голос,
що створює особливий вид ритмічного поділу, - головний, провідний
або, навпаки, грає в цьому місці підпорядковану роль. Якщо він
головний, необхідно сумлінніше диригувати партію саме цього
голосу.
Найчастіше порушення ритму трапляється через недоспівування
довгої тривалості і появу коротких, недотримання тривалості ноти з
крапкою, прискорення дрібної тривалості.
Ефективним прийомом подолання ритмічних труднощів є
промовляння літературного тексту на одному звуці, завдяки чому
увага співаків зосереджується на ритмічності виконання та сприяє
опануванню певного ритмічного звороту. Доки хор промовляє текст,
на роялі можна програвати партитуру.

3
Найбільш сприятливі умови для ритмічного ансамблю створюються у
творах гомофонно-гармонічного складу. Набагато складніше створити
ритмічний ансамбль у творах з різною ритмічною структурою в
кожному голосі.
При одночасному виконанні хором неоднакових ритмічних структу
опорою для ритмічного ансамблю є метр. У таких випадках
особливого значення набуває ясний диригентський жест, який чітко
фіксує кожну долю метричної структури.
В хорових творах найчастіше зустрічається тріоль. У помірному або
швидкому темпі відзначають тріоль за допомогою одного жесту. У
більш повільному темпі диригент повинен відзначати жестами кожну
складову частину тріолі.
У хорових творах зустрічається також і квінтоль. У швидких темпах
квінтоль відзначають за допомогою одного жесту. У повільних темпах
кожну восьму квінтолі відзначають окремим жестом.

Складний ритмічний малюнок може також виникнути як наслідок

розмежування хорової партитури на окремі пласти. Так, в хорі «Кто,
волны, вас остановил» Б. Лятошинського фактура поділяється на дві
автономні за ритмічною організацією верстви: у верхній зберігається
основний розмір твору (4/4), тоді як в нижній регулярно проводиться
тріольний малюнок, який створює ілюзію розміру 12/8. Такий
художній прийом виправданий змістом поетичного тексту: нижній
пласт фактури втілює образ хвиль.
Застосування композиторами поліметрії (поліметрія – це поєднання
по вертикалі двох – трьох різних тактових розмірів) та поліритмії
(поліритмія – це одночасне поєднання двох або кількох ритмічних
малюнків) може базуватись на певних сюжетних особливостях
хорового твору. Наприклад, у хорі «Туман хвилями лягає» М. Лисенко
майстерно використав поєднання чоловічого (у тридольному метрі) та
жіночого (у дводольному метрі) планів.
У практиці диригування одночасне тактування правою і лівою рукою
в різних метрах не вживається. При поліметричній і поліритмічній
фактурі знаходиться такий змах, який однаково зручний для різних
фактур. Для цього в одних випадках використовується прийом
тактування на «раз» або «alla brave», в інших обирається один з
4
 розмірів, що становить поліметричну тканину і йому підкоряються
інші. Диригент повинен перш за все засвоїти, якому хоровому голосу
або групі голосів належить головна мелодія, і тактувати розмір тільки
цього голосу або групи голосів. При розучуванні необхідно
опрацювати партії кожного хорового голосу окремо.
Тактування довгих ритмічних тривалостей.
Під довгими розуміють такі ритмічні тривалості, на які в тактуванні
доводиться два, три, чотири, а то й більше жестів. Довгі ритмічні
тривалості в хорових творах означають затримку музичної течії.
Піднята ліва рука відображає затримку руху, що виникла через появу
довгої ноти. Затримку руху показують звичайними жестами лише
початок даної ритмічної тривалості, а потім її кінець. Проміжні долі,
що заповнюють цю довгу ритмічну тривалість, показують дуже
малими, неактивними, ледь помітними жестами.

Процес диригування визначається ритмом руху, який містить в собі

рівномірне поєднання напруги і розслаблення. Рухи порівнюються
між собою так: чим легше, тим вони швидше, коротше.
В основі ритмічності рухів при будь-якому вигляді циклічної роботи
лежить здатність людини до рівномірності скорочень і розслаблень
м'язів рухового апарату.
П.Г. Чесноков пише: «Точність рухів диригента повинна виражатися:
по-перше, в математично рівній тривалості за часом всіх помахів в
такті (ритмічність); по-друге, в ясності малюнка кожного розміру; по-
третє, у відмінності рухів на сильних і слабких частинах такту: сильні
частини повинні відзначатися більш енергійно, ніж слабкі ».
Висновок.
Для розвитку метро-ритмічного ансамблю можна боротися одним
способом: привчати співаків до можливості щосекундної зміни темпу,
що автоматично тягне за собою розтягування або скорочення
ритмічних одиниць;
- виховувати у них виконавську гнучкість, чуйність і миттєву реакцію на
диригентський жест.
У досягненні метро ритмічної стійкості може допомогти текст
вокально-хорового твору, вірно розставлені в ньому наголоси,

5
смислова логіка. Тому керівнику необхідно досконало проаналізувати
музичну й поетичну сторону твору.
Починаючи з самих ранніх зразків, поліфонічним творам
композиторів XVII - ХVIII століть властива ритмічна контрастність
голосів. Твори віденських класиків містять в собі чіткість, пружність і
енергійність метро-ритмічної пульсації. Твори епохи романтизму
багаті пластичністю, розспівністю, витонченістю і синкопованістю
ритмічних малюнків; музика імпресіонізму - живописно-
колористичними можливостями метро-ритму, а репертуар ХХ століття
- загострено-експресивними гранями рітмовиразністю.