МЕТОДИКА РОБОТИ НАД МУЗИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ

Для отримання справжньої професійної виконавської майстерності,

кожному виконавцеві на духових та ударних музичних інструментах
необхідно володіти навиками роботи над різноманітним музичним
матеріалом, який ділиться на два види:
1)інструктивно- технічним (гами, тризвуки, обернення ,вправи, етюди);
2) художній (п’єси у супроводі ф-но, різноманітні ансамблеві та оркестрові
твори,тощо).
Розвиток і вдосконалення технічних навичок учнів є невід’ємною
частиною від усієї системи навчання гри на духових та ударних
інструментах. Вони плануються педагогом і здійснюються комплексно в
процесі роботи над гамами, спеціальними вправами, етюдами і музичними
художніми творами.

Робота над довгими звуками. Особливості виконання

тривалих звуків.
Сучасна школа навчання гри на духових інструментах розглядає
виконання тривалих звуків як один з найважливіших засобів підвищення
фахового рівня музикантів-духовиків. Щоденна робота над тривалими
звуками дає можливість учневі на духовому інструменті:
- розвинути виконавське дихання;
- досягти витривалості м'язів губного апарату (амбушура);
- набути навичок точного інтонування, тембра і краси звука, його
усталеності, сили, рівності і повноти звучання протягом усього
діапазону інструмента.
При виконанні звуків довгої тривалості музикант повинен:
- розуміти мету вправи;
- сумлінно виконувати прийоми добування і ведення звука;
- домагатися точного передслухання висоти і тембру звука;
- стежити за рівністю і силою ведення звука на визначену динаміку:
р, f , pp, ff;
- музикантам-початківцям не рекомендується користуватися
прийомами звукодобування: вібрато, маркато, і сфорцандо;
- при виконанні crescendo необхідно стежити за тим, щоб звук не
знижувався, а при dimiduendo – не підвищувався (у флейтистів
навпаки), а також за тим, щоб фази crescendo і dimiduendo за
тривалостю були однаковими.
Необхідною умовою в роботі над тривалими звуками є вибір най-
раціональнішої системи вправ. У виконавській практиці відомі різноманітні
варіанти вправ, побудовані на тривалих звуках.
Так, для музикантів-початківців рекомендується виконувати вправи у
формі однооктавної, півтораоктавної і двооктавної мажорної або мінорної
гами. Крім гам виконуються їх арпеджовані тонічні тризвуки .
 Виконуючи вправи необхідно витримувати кожний звук на одному
видиху не менше чотирьох–шести чвертей у повільному темпі (на трубі,
тромбоні, баритоні – двох-чотирьох чвертей). При цьому необхідно уважно
стежити за чіткістю атаки, повнотою і рівністю звучання, інтонацією
кожного звука. Спочатку вправи здійснюються в динаміці forte, при повторі
– piano. Зміна динаміки можлива і при повторі кожного звука, особливо в
арпеджіо.
Із набуттям досвіду гри на інструменті рекомендується виконувати
системи вправ у тривалих звуках, розроблені відомими виконавцями-
педагогами.
Дуже поширені системи (схеми), які побудовані у виді арпеджованних
мажорних і мінорних тонічних тризвуків та септакордів, що охоплюють весь
діапазон інструмента. Часто виконуються тривалі звуки, побудовані по
натуральному звукоряді. Заслуговують на увагу схеми, побудовані на
квартово-квінтових, а також октавних послідовностях, що виконуються
штрихами detache і legato. Подібні системи виконання тривалих звуків є
найраціональнішими, тому що, по-перше, мають чітко виражену ладову
організацію звуків, по-друге – значно скорочують час на “обігравання” всіх
регістрів інструмента.
У роботі над тривалими звуками необхідно використовувати
різноманітні, динамічні варіанти, що сприятимуть набуття повноти і тембра
звука, його гнучкості, а також зміцненню губних м'язів і подиху, та
рекомендується виконувати в таких варіантах:
p - f ; pp - ff; pp<ff>pp; ff>. pp<ff і т.д.
Продовження системи виконання тривалих звуків, необхідно грати
зранку, тобто перед початком занять на інструменті.
(Важливо пам'ятати і про те, щоб кожний виконавець вибирав таку
систему вправ, котра б відповідала рівневі його власної підготовки і досвіду
гри на інструменті.)

Робота над гамами та арпеджіо.

Багаторічна педагогічна і виконавська практика гри на духових
інструментах сформувала цілу систему щоденних занять на інструменті. У
цій системі слід відзначити методичні основи роботи над гамами й
арпеджованими акордами. Без опанування їх гри немислиме формування
виконавської майстерності музиканта-духовика.
Відомо, що гами й арпеджіо є типовими видами фактури
інструментальної музики. Їх опанування дозволяє музикантові застосовувати
вже засвоєні (готові) технічні формули при грі оркестрових партій, вивченні
етюдів і п'єс.
Саме гами й арпеджіо є випробуваними засобами для розвитку
багатьох сторін виконавської техніки, які сприяють:
 - формуванню правильної координації рухів пальців із діями губного
апарату, язика і подиху;
- досягненню рівності звучання в усіх регістрах інструмента;
- вироблення правильних аплікатурних навичок;
- удосконаленню ладово-слухових уявлень інтонаційної чистоти
виконання;
- розвиток промовистості(чіткості, точності), а також розвитку й
удосконаленню технічної рухливості.
Вивчення гам і арпеджованих акордів виконавцеві слід розпочинати з
першого року навчання гри на інструменті. Але, насамперед, він має добре
вивчити теоретичні принципи будови і ладові тяжіння мажорних і мінорних
гам, тонічних арпеджіо, домінантсептакордів і зменшених септакордів,
навчитися визначати їх на слух, будувати і співати від будь-якої ноти.
Гами бувають діатонічні (мажорні і мінорні), їх арпеджовані тонічні
тризвуки, домінантсептакорди і зменшені септакорди; гами хроматичні, й
іноді – цілотонові.
При вивченні і виконанні гам та арпеджіо необхідно дотримуватися
науступних вказівок:
- усі види гам і арпеджіо мають починатися і закінчуватися тонікою або
основним звуком і, зазвичай, на сильній (іноді на відносно сильній) долі
такту. Арпеджовані акорди в прямому русі викладаються від основного і до
основного звука. Обертання септакордів, для завершення всього циклу вправ,
вирішуються в тонічний звук;
- залежно від виду інструмента і рівня підготовки музиканта, слід
максимально використовувати діапазон інструмента. Гами й арпеджіо
будуються в 1, 11/2, 2, 21/2 октави.
При обертанні акордів, якщо є можливість, необхідно опускатися на
терцевий звук і продовжувати послідовність обертання. Гами й арпеджіо в
півтори й у дві з половиною октави грають вгору до квінтового звука;
- у всіх гамах необхідно визначити метроритмічне оформлення.
Зазвичай гами в 1, 11/2, 2 октави виконуються у квартольному оформленні, у
21/2 і 3 октави – у тріольному викладі. Тонічне арпеджіо в прямому виконанні
здійснюється в тріольному оформленні, а в 21/2 октави – у квартольному. В
обертанні без повтору верхнього основного звука в тріольному, а з повтором
– у квартольному оформленні. Крім того, тонічний тризвук виконується в
«ломаній» рухливості з тріольним оформленням. Д7 і зм. ВVII здійснюються у
квартольному оформленні як у прямій рухливості, так і в обертаннях;
 - при виконанні гам і арпеджіо слід використовувати такі види штрихів:
detache, legato, staccato, marcato, а також їх комбінації. Необхідно
застосовувати різні динамічні нюанси і різні види аплікатури.
Для найефективнішої роботи рекомендується: вибирати ті гами і
арпеджіо, які б відповідали рівневі підготовки музиканта (тональність,
діапазон, темп, штрих та ін.). Гами й арпеджіо слід виконувати тільки
напам'ять. Щодня виконавець має працювати на 1-2 мажорними і мінорними
гамами.
Практика гри на духових інструментах свідчить, що при виконанні гам і
арпеджіо в музикантів-початківців часто спостерігаються такі недоліки:
- неритмічність виконання;
- відсутність рівності звучання різноманітних регістрів;
- неточне інтонування;
- нераціональне використання аплікатури;
- відсутність промовистості в грі.
Неритмічність виконання найчастіше виявляється в порушенні взятого
єдиного темпу, коли до кінця виконання гами прискорюють темп (не
вистачає подиху) або ж навпаки – дещо його уповільнюють. Крім того
трапляються порушення ритмічності в чергуванні рахункових долей, а також
усередині ритмічних груп. Відбувається це, зазвичай, у тому разі, коли
виконання пов'язане із застосуванням незручної аплікатури (для тромбоніста
– перехід на дальні позиції), наявністю мелодійних стрибків, при зміні
регістрів і динамічних відтінків та ін.
При наявності подібних явищ необхідно виконувати в такому темпі, у
котрому можливо зіграти вправу рівно від початку і до кінця. Попередньо
слід проробити незручні в ритмічному й аплікатурному відношенні місця в
повільному темпі. А також чітко визначити і правильно робити зміну подиху
(після чотирьох або восьми чвертей).
Відсутність рівності звучання звичайно виявляється в тому, що не всі
звуки здійснюються однаково в змісті повноти, сили і тембру. Ці недоліки
наявні при відсутності в музиканта навичок гри на «обпертому» диханні (гри
на опорі), регулюванні сили видиху у взаємодії з губним апаратом.
Конструктивні особливості інструмента також можуть спричинити
порушення рівності звучання.
Найкращим засобом усунення цих недоліків буде щоденна робота над
виконанням тривалих звуків на повному видиху. При цьому необхідно
звернути увагу на ті звуки, що мають відзначені вище недоліки.
Не точне інтонування при грі спостерігається в музикантів із
слаборозвиненим ладово-гармонійним слухом, коли виконавець не відчуває
фальші при виконанні гами або арпеджіо. Іншою причиною неточного
інтонування може бути незнання засобів виправлення в підстроюванні
певного звука.
Досягти відповідної інтонаційної гнучкості музикант може за
допомогою 3-х основних засобів:
- чіткого засвоєння ладово-гармонійних тяжінь;
- використання узгоджених дій губного апарату і дихання;
-застосування найраціональнішої і коригувальної (додаткової,
допоміжної) аплікатури, а також систематичні заняття сольфеджіо.
Усі ці засоби мають бути тісною уявою пов'язані як між собою, так і зі
слуховим самоконтролем того, хто грає.
Відсутність музикальності і виразності при виконанні гам і арпеджіо
властиві тим музикантам, що вважають ці вправи лише «сухим» технічним
тренуванням. Водночас робота над гамами й арпеджіо потребує
високохудожнього й емоційного виконання.
Одним із важливих засобів досягнення виразного виконання гам і
арпеджіо є широке застосування різних штрихів і метроритмічних побудов.
Для цього рекомендується музикантам-початківцям застосовувати штрихи
detache і legato, підготовленішим музикантам, крім них – штрихи: staccato,
marccato, non legato і portato.
Крім окремого застосування кожного із зазначених штрихів, слід
використовувати і комбінації штрихів. Для посилення виразності виконання
гам, необхідно застосовувати контрастну динаміку:
p-f; pp-ff; p<f>p; pp<ff>pp; f>p<f; ff>pp<ff та ін.
Досягненню виразності виконання гам і арпеджіо сприятиме також
правильна зміна дихання і метроритмічна завершенність вправи.
При роботі над цим матеріалом для самоаналізу рекомендується:
- музикантам-початківцям виконувати гами й арпеджіо (без обертань) у
спокійному темпі штрихом detache. Надалі використовувати штрих
legato і staccato;
- міну дихання в початковий період навчання здійснювати через кожні
2-4 чверті (особливо тим, хто грає на великих мідних духових
інструментах), потім – через 4-и – 8-м чвертей;
- паралельно з вивченням гам і арпеджіо систематично розвивати свій
музичний слух – сольфеджуванням, визначенням інтервалів і акордів на
слух, записом диктантів, вивченням ладових тяжінь та ін.;
- для досягнення чіткості звукодобування музикантам мідної групи після
тривалого опанування виконання гам у штрихах detache і legato корисно
застосовувати штрих marccato;
 - вивчення гам і арпеджіо починати в одну октаву, а зі зміцненням
губного апарату, розвитку подиху, опанування аплікатури інструмента
поступово збільшувати діапазон до 1, 11/2, 2, 21/2 і 3 октав. При цьому
вивчаються найдоступніші, небагатозначні тональності;
- найдоцільнішим темпом при виконанні гам для мідної групи має бути
помірний темп, для дерев'яної – швидший;
- музикантам, які достатньо добре опанували гру на своєму інструменті,
виконувати гами терціями, квартами і т.п.
Важливо, щоб кожний музикант при виконанні будь-яких вправ,
зокрема гам і арпеджіо, навчився ставити перед собою цілі (звукові, технічні,
ритмічні або художньо-виразні) і в процесі занять досягав їх виконання.
Отже, гами й арпеджовані тризвуки є універсальним навчально-
тренувальним матеріалом для музикантів-духовиків. Систематична і
цілеспрямована робота над ними надає можливість учневі на духовому
інструменті, розвивати, удосконалювати і підтримувати на високому
фаховому рівні різні виконавські прийоми та техніку пальців. Виконання гам
і арпеджіо сприяє опануванню аплікатури інструмента, досягненню повноти і
рівності звучання різних його регістрів, розвиткові і вихованню ладових
слухових уявлень і навичок чистого інтонування, а також удосконаленню
виконавської техніки. Гами й арпеджіо є типовими видами фактури
інструментальної музики. Їх опанування надає можливість виконавцеві
застосовувати засвоєні («готові») технічні формули при вивченні п'єс,
оркестрових партій, етюдів, що значно скорочує обсяг роботи над ними і
полегшує завдання засвоєння.
Щодня музикант повинен працювати над 1-2 гамами, постійно
вдосконалюючи їх виконання. Повертаючись неодноразово в процесі занять
до раніше вивчених гам, музикант має прагнути до поліпшення виконання і
досягнення швидшого темпу, довівши виконання до автоматизму та
віртуозності. У музиці для духових інструментів досить часто трапляються
хроматичні пасажі. Щоб заздалегідь підготувати себе до їх виконання в
етюдах, п'єсах і оркестрових партіях, виконавці на духових інструментах
мають постійно працювати над хроматичною гамою.
Високий рівень, відпрацьований хроматичною гамою в процесі роботи
до автоматизму, дозволяє виконавцеві грати весь пасаж автоматично,
незважаючи на ноти, з яких він складається, і на аплікатуру.