Й. С. Бах. Біографія і огляд творчості.

Органні твори
Йоганн Себастьян Бах (1685-1750) – великий німецький композитор і
виконавець. «Не струмок – море має бути йому ім’я» – так сказав про Баха
Бетховен. І дійсно, музика Баха – безмежна і велична, бурхлива і лагідна, як
океан.
Бах народився у містечку Ейзенах в Центральній Німеччині (Тюрінгії). Його родина
була відома протягом кількох століть як музична династія. Бахи передавали свою професію
з покоління в покоління. Батько був його першим вчителем гри на скрипці та клавірі. У 10
років Бах залишився повним сиротою. Його вихователем став старший брат, який працював
органістом у сусідньому Ордруфі. Потайки, по ночах Йоганн Себастьян переписував ноти з
бібліотеки брата, але той упіймав його за цим заняттям і спалив зроблені молодшим братом
копії. В 15 років Бах вступає до гімназії Св. Михайла в Люнебурзі. На подальше навчання в
університеті він не має коштів. З 18-річного віку Бах починає працювати в невеликих містах
Німеччини скрипалем або органістом (Веймар, Арнштадт, Мюльхаузен). Він здійснює
подорож у понад 400 кілометрів, щоб послухати гру видатного органіста і композитора
старшого покоління Д. Букстехуде. У віці 22 років Бах одружується на Марії Барбарі Бах.
З 1708 року Бах майже 10 років прослужив у Веймарі придворним
концертмейстером (керівником оркестру), органістом та віце-капельмейстером
(другим композитором). Там він створив свої кращі органні твори.
У 1717 році Бах із сім’єю переїхав до Кетена, де служив у місцевого
князя головним придворним капельмейстером і музикантом. За відсутності
великого повнозвучного органу Бах писав там клавірну й оркестрову музику.
Тут померла перша дружина Баха, і він через півтора роки одружився на Анні
Магдалені Вількен. Вона виховала і чотирьох дітей від Марії Барбари, і своїх
власних. Бах багато уваги приділяв своїм дітям – вчив їх музиці, писав для
їхнього навчання спеціальні твори.
У 1723 році Бах переїжджає до великого центру – Лейпцига, де й
залишається до кінця свого життя. Тут він працює міським капельмейстером, а
також кантором (вчителем музики і керівником хору) у співацькій школі при
головній церкві Лейпцига – церкві Св. Фоми. Наступає розквіт його діяльності.
Бах створює свої найбільш масштабні вокально-інструментальні композиції:
більшість кантат та ораторій, зокрема «Страсті», Месу сі мінор. Він
продовжує писати клавірні та оркестрові твори. Єдиний жанр, який не цікавив
Баха – це опера. Він також керує студентським оркестром «Музична колегія»,
виступає у концертах як соліст. Відома історія, коли Бах був запрошений до
сусіднього Дрездена на змагання в грі на органі зі знаменитим французом Луї
Маршаном. Однак, коли той почув гру Баха (напередодні на репетиції), він
миттєво виїхав з міста, щоб уникнути поразки.
В останні роки життя у композитора почали сліпнути очі, хоча він
продовжував працювати до останніх своїх днів. За життя Бах був гідно
оцінений як геніальний виконавець на органі, але не як композитор.
Один з найвизначніших і найвідоміших творів Баха – це Токата і фуга ре
мінор для органу. Вона має патетико-драматичний характер. Токата (від іт.
торкатися, вдаряти) має вільну імпровізаційну манеру викладу. Вона
починається ораторсько-декламаційним вступом, складається з кількох
епізодів, що відрізняються за фактурою, регістрами, динамікою. Фуга має
стрімку тему, інтонаційно близьку до токати. Драматична кульмінація всього твору
наступає у коді.
Хоральні прелюдії для органу – це обробки мелодій протестантських
хоралів. Кожна з них несе глибокий релігійний і філософський зміст. Вони
відрізняються за характером (наприклад, прелюдія соль мінор – строга, сувора;
фа мінор – задумлива, сумна; Соль мажор – урочиста, радісна).

Кантатно-ораторіальні твори Баха. Кантати. Ораторії.

Магніфікат. «Страсті за Матвієм». Меса сі мінор

Бах створював великі кантатно-ораторіальні твори протягом всього свого

життя. За умовами своєї служби він був зобов’язаний раз на місяць (в Лейпцігу
навіть раз на тиждень) приготувати з хором і оркестром до виконання під час
служби нову духовну кантату. І хоча це не обов’язково мав бути твір, музика
якого належала би самому Бахові, він написав близько 300 духовних кантат.
Таким чином, він повністю забезпечив своїми кантатами всі недільні і інші
святкові церковні служби на 4 роки! Крім духовних, Бах написав біля 30
світських кантат. Особливо цікавою є «Кавова кантата». Її герої: батько і
дочка висловлюють різне ставлення до нового тоді напою.
Згадаємо, що кантата (з іт. – «співати») – значний за розмірами
вокально-інструментальний твір для співаків-солістів, ансамблю або оркестру
та, нерідко, хору. Як писалась духовна кантата? Спочатку автор тексту брав із
Біблії потрібні вирази. Потім він складав вірші, що були співзвучні цим
виразам. Композитор писав кілька номерів: хорів, арій, речитативів, увертюр
або «симфоній» (так в часи Баха називали будь-які оркестрові епізоди). Для
хорових номерів брався текст із Біблії, а для арій і речитативів – авторський.
Однією із найвідоміших і наймасштабніших є Кантата № 21. Після
вступної «симфонії» звучить хор зі словами 93-го псалму про страждання людини та про
втіху, яку дає людині Бог. Далі іде скорботна арія сопрано «Зітхання, сльози, печалі,
турботи, страх і смерть». У наступному речитативі тенор звертається до Бога з проханням
не полишати людину в смутку і сумнівах. Після речитативу тенор виконує арію «Потоки
солених сліз». Хор втішає соліста рядком 41-го псалму: «Надійся на Бога». У другій частині
кантати є ще соло сопрано, баса, тенора та хори.
До найбільших свят Бах писав ораторії. Ораторія (від лат. «говорю») –
великий твір для співаків-солістів, хору й оркестру. Ораторія більша за
кантату, а крім того, у ній має бути міфологічний або біблійний сюжет. Бах
написав «Різдвяну», «Пасхальну» та інші ораторії. До цього жанру відносяться
також «Магніфікат» («Прославлення Бога Дівою Марією, яка дізналась про те, що народить
Божого Сина»), пасіони або страсті: ораторії про страждання і смерть Христа.
«Страсті за Матвієм» мають 78 номерів. Тут, на відміну від кантат,
виділяються партії Євангеліста, Ісуса, Пилата, Петра. Хор виступає в ролі
очевидців-учасників трагічних подій, виконуючи репліки юдейського натовпу.
Хору доручені також молитовні епізоди від імені прихожан-сучасників Баха,
які з відстані сімнадцяти століть співчувають Христу і схиляються перед його
жертовністю. В аріях солісти висловлюють думки і почуття, пов’язані з
розвитком подій. Найвідоміші номери із «Страстей за Матвієм» – це вступний
та заключний хори і арія альта (№47). Арія є лірико-скорботною кульмінацією
твору. Вона звучить в момент, коли апостол Петро тричі зрікається Христа
(тому її часто називають арією Петра). Прекрасна мелодія у ритмі сициліани
здається безкінечною. Вона звучить по черзі у співачки та солюючої скрипки, голоси
яких переплітаються у поліфонічному дуеті.
Бахівська «Висока меса» сі мінор включає в себе п’ять відомих нам
частин: «Kyrie eleison», «Gloria», «Credo», «Sanсtus» та «Agnus Dei». Але кожна
з них має поділ на номери, яких у сумі є 24. Кульмінаційними в творі є номери
«Crucifixus» («Круцифіксус», тобто «розіп’ятий») та «Et Resurexit» («Ет
Резурексіт» – «І воскрес»).

Клавірні твори Баха. Інвенції. «Добре темперований клавір».

Будова фуги

Й. С. Бах був не лише композитором і виконавцем, а й конструктором,

майстром, експертом і настроювачем музичних інструментів, особливо, органу
і клавіру. Бах знав і цінував творчість видатних попередників і сучасників, які
писали для клавіру: Франсуа Куперена та інших французьких клавесиністів,
італійця Доменіко Скарлатті, Г. Ф. Генделя. Однак у трактуванні клавіру Бах
був новатором. Він довів можливість використання на ньому усіх
24 тональностей (за умови нової системи настройки – темперації), запровадив
нові технічні прийоми. На клавірі Бах відтворював звучання співака-соліста і хору,
скрипки і труби, органа і оркестру.
Ми вже знаємо, що багато своїх клавірних творів Бах написав для занять
зі своїми дітьми, починаючи від старшого – Вільгельма Фрідемана. Четверо
його синів стали композиторами. Свого часу вони були настільки відомими,
що їхня слава на деякий час затьмарила собою ім’я батька. Найбільш видатними
були другий син – Карл Филип Емануіл (берлінський) і наймолодший – Йоганн Христоф
(лондонський).
Два зошити бахівських інвенцій включають в себе 15 дво- та
15 триголосних п’єc (триголосні названі автором «симфоніями»). Слово
«інвенція» перекладається як «винахід». Автор хотів підкреслити, що ці
невеличкі «вправи» є зразком композиторської техніки. В обох зошитах він
розташував п’єси за принципом контрасту тональностей і ладу (мажору і
мінору). Кожна інвенція написана в «своїй» тональності. Починаючи від до
мажору і до мінору, тональності «ідуть» вгору (остання – сі мінор). Складні
тональності Бах пропустив. Інвенції мають яскраві теми-образи. Серед
двоголосних інвенцій найбільш відомими є бадьора № 1, рішуча № 4, урочисто-
радісна № 8, збуджена № 9, печальна № 13, лагідна № 14.
«Добре темперований клавір» (ДТК) – збірник із 24-х міні-циклів
«прелюдія і фуга» у всіх 24-х розташованих по хроматичній гамі тональностях.
Тобто, тут в одній тональності звучать прелюдія (зазвичай, гомофонно-
гармонічного складу) та фуга (поліфонічного складу). Як правило, прелюдія і
фуга контрастні за образами та жанровими рисами. Бах написав два томи ДТК,
які розділяє 20 років.
 Прелюдія – це коротка імпровізаційна п’єса. Раніше прелюдією називали
вступ до співу в церкві. «Небесна» прелюдія до мажор з І тому нагадує
імпровізацію на арфі (арпеджовані акорди). Через півтора століття французький
композитор Шарль Гуно додасть до цієї прелюдії красиву мелодію на слова
молитви «Аве Марія». Прелюдія до мінор схожа на маленьку органну токату, вона
невпинна і гнівна.
Фуга (від іт. «біг») – форма поліфонічної музики, у якій є тема спочатку
звучить одноголосно, а потім проводиться у інших голосах. Правила написання
фуги такі: в першому голосі звучить «тема». Ніби навздогін, з цією ж мелодією
вступає другий голос (його партія називається «відповіддю»). Тим часом
перший голос прямує далі (його мелодія в цей момент називається
«протискладання»). Якщо у фузі більше ніж два голоси, то вони теж обов’язково
повторюють «тему» або відразу після другого голосу, або трохи пізніше, після так званої
«інтермедії». У фузі терміном «інтермедія» позначається розділ, в якому «тема» не звучить в
жодному з голосів. Коли всі голоси провели «тему», закінчується перший розділ фуги –
експозиція. Далі йдуть наступні розділи: розробка і реприза. Познайомимося з будовою фуги
на прикладі поважно-урочистої фуги до мажор та грайливо-танцювальної до мінор.
Бах написав для клавіру також по 6-ть «Французьких» та «Англійських»
сюїт і 6-ть партит (інша назва сюїти); «Італійський концерт» для клавіру.