Йоганн Себастьян Бах (1685-1750)

Універсальна постать у музичній культурі. Його творчість є кульмінацією розвитку

музики епохи Бароко. На відміну від Генделя, не зазнав при житті всесвітньої слави як
композитор (ніколи не бував за межами Німеччини, практично не друкував своїх
творів, був скромним багатодітним вірянином).

Кількість написаних Бахом творів – величезна (писав у всіх існуючих на той час
жанрах, за винятком опери), тому потребує класифікації:
І група – вокально-інструментальні жанри (кантати, ораторії, меси, пасіони).
ІІ група – органні та клавірні жанри (прелюдії і фуги, сюїти, партити, інвенції, ДТК,
хоральні прелюдії).
ІІІ група – інструментальні твори для різних інструментів (скрипки, віолончелі,
флейти, клавесину).
IV група – оркестрові світські жанри (Бранденбурзькі концерти).

Бах – музикант-філософ: звертається у своїй творчості до вічних духовних цінностей,

піднімає етичні, моральні, релігійні питання, котрі є актуальними для всіх епох і
поколінь.
Бах – різнобічна особистість: вчений, майстер по органу, першим здійснив
темперацію клавесину, винайшов клавесин-лютню, викладав латину, керував дитячим
хором, працював капельмейстером у різних німецьких містах.
Бах – трудоголік: протягом життя невтомно і постійно набував знань з різних
музичних предметів. Музичний талант йому переданий у спадщину: ще прадід Баха
був придворним музикантом, тому вже саме прізвище «Бах» асоціювалося з музикою.
Прекрасно володів різними музичними інструментами, був визнаний сучасниками
неперевершеним імпровізатором на органі та клавесині.
Бах – новатор: багато його музичних ідей було підхоплено наступними поколіннями.
Так, Бетовен вважав Баха «батьком гармонії», бахівські лади (зменшені, збільшені)
з’являться у композиторів ХХ ст.: Д.Шостаковича, П.Гіндеміта, М.Скорика.

Завдяки німецькому композитору Ф.Мендельсону у 19 ст. (сто років після смерті

Баха) розпочалося т.зв. повернення імені Й.С.Баха і належна оцінка його творчої
спадщини: віднаходження його рукописів, розпочато повне видання творів, їх
публічне виконання і.т.п.
ХХ ст. часто називають бахіанським через особливе зацікавлення його спадщиною.
Навряд чи про якогось митця написано стільки монографій, статей, досліджень, як про
Й.С.Баха.