СТРУННІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

(продовження)
Скрипка входить до складу професійних і аматорських ансамблів та
оркестрів народних інструментів. У мистецьких колективах найчастіше грають
скрипалі, які здобули спеціальну музичну освіту в системі навчальних закладів
України.
В оркестрах народних інструментів скрипка виконує провідну партію, і
це, поруч з іншими важливими факторами, значно збагачує музичну палітру
оркестру, надає йому яскравого національного забарвлення, дає змогу
виконувати різноманітний народний і класичний репертуар.
Стрій скрипки: «Мі» 2 октави, «Ля» 1 октави, «Ре» 1 октави, «Соль»
малої октави. Діапазон – від «Соль» малої октави до «До» 4 октави
До групи струнно-смичкових інструментів відносяться:
Альт має стрій: «Ля», «Ре» 1октави, «Соль», «До» малої октави, діапазон
від «до» малої до «Ре» 3 октави, записується в альтовому або скрипковому
ключах.
Віолончель – чотирьохструнний інструмент. Стрій «Ля», «Ре» малої
октави; «Соль», «До» великої октави. Діапазон: від «До» великої октави до
«Ля» другої октави.
Віолончель може записуватися у теноровому або басовому ключах
Басоля – струнно-смичковий інструмент. Назва "басоля" походить від
слова бас, басок – це українська назва баса. Г. Хоткевич вважав, що українці
запозичили басолю. З його слів, "прийшла вона до нашого народу мабуть трохи
пізніше, ніж скрипка, і була рідшим інструментом (ще й тепер не всюди
вживається), особливих змін цей інструмент при переході до України не
перетерпів: і формою, і величиною зостався той же…" [29, c. 34]. На думку А.
Гуменюка, появу басолі спричинили троїсті музики, на ній в цьому ансамблі
виконували виключно партію баса. Отже, басоля застосовувалася тільки в
ансамблях троїстих музик і побутувала переважно в західних регіонах України.
Басоля має вигляд великого скрипкоподібного інструмента, вона більша
за віолончель, але менша за контрабас. Будова і назви деталей басолі ті ж самі,
що у скрипки. Цей інструмент може мати три, чотири струни, у Закарпатті є
також п'ятиструнна басоля.
 Контрабас – найбільший за розмірами і низький за звучанням струнно-
смичковий інструмент. Його попередниками були різні види басових віол да
гамба. У XVIII ст. вони використовувалися поряд із контрабасом у симфонічних
оркестрах, але поступово контрабас витіснив їх.Контрабас
Тривалий час контрабаси мали різні розміри, кількість струн і стрій.
Італійські майстри А. Аматі, Паоло і П'єтро Маджіні виготовили зразок
сучасного чотириструнного контрабаса.
Вітчизняні дослідники не можуть точно встановити коли і як контрабас
потрапив в Україну. Відомо лише, що у XVII–XVIII ст. він використовувався у
кріпацьких симфонічних оркестрах у маєтках поміщиків. Учені вважають, що
контрабаси, як і інші музичні інструменти (особливо смичкові), були завезені в
Україну з Італії, Франції, Німеччини. Приблизно у XIX ст. контрабас почав
використовуватися в народно-інструментальних ансамблях троїстих музик. Із
західних регіонів він поширився по всій території України.
Контрабас – чотирьохструнний інструмент. Стрій: «Соль», «Ре» – великі
октави, «Ля», «Мі» – контроктави; діапазон: «Мі» – контроктави – «Соль» 1
октави.
Контрабас виконує басові функції і звучить октавою нижче, ніж запис.
Записується в басовому ключі.
Козобас Новим видом народного контрабаса називають козобас
(бийкозу). Використання козобаса в народній практиці було пов'язане з
ритуалом водіння кози, тобто із зимовим фольклорним циклом, коли по селах
ходили гурти колядників і щедрувальників. Він має таку будову: у нижній
частині дерев'яної палиці міститься малий барабан, у верхній – маленька мідна
тарілка. Через барабан проходить три струни, які опираються об кобилку і
фіксуються нагорі. Головка козобаса виготовлена у вигляді голови кози, що
зумовлює назву самого інструмента і вказує на зв'язок із народною обрядовістю.
Звуковидобування у козобаса відбувається так: виконавець водить смичком по
струні, яка не має певної висоти, і б'є кінчиком смичка по тарілці і барабану.
Ліра – старовинний струнний інструмент. Учені вважають, що
попередниками ліри були кілька струнних інструментів, які відрізнялися
структурою, принципами звуковидобування, тембром. З них найвідомішими є
чотири типи ліри.
Перший – старогрецька ліра, зовні подібна до кіфари. Цей струнно-
щипковий інструмент був поширений на Близькому Сході, у Греції та Римі.
 Другим типом ліри був однострунний смичковий інструмент, який мав
грушовидну форму і був подібний до древньослов'янського гудка. Він
побутував серед народів Західної Європи.
Третім типом ліри був багатострунний смичковий інструмент, зовні
подібний до скрипки. Він набув поширення серед народів Європи у XV–XVIII
ст. Відома ціла сім'я лір, що побутувала в той період. До неї входили ліра і
ліроне да браччо (сопрано і альт), ліра да гамба (баритон), ліроне перфетта (бас).
Ці інструменти мали від п'яти до чотирнадцяти надгрифних струн і одну-дві
бурдонні.
Учені стверджують, що колісна ліра з'явилася у Західній Європі у VIII–X
ст. Інструмент мав три струни, вісім клавішів та колесо замість смичка і
використовувався в музичному побуті багатьох європейських країн. Після XV
ст. колісну ліру поступово витісняють досконаліші смичкові ліри, однак у
народі інструмент продовжує побутувати. У XVIII ст. зацікавленість лірою
знову зростає, це пов'язано з виникненням нового стилю під назвою
"пастораль", яким передбачено стилізацію міського побуту і мистецтва під
народний, сільський побут, смаки. У цей період французькі музичні майстри
Батон Старший, П'єр і Жан Лув'є, Делон, Ламбер, Нансі, Барк працюють над
удосконаленням інструмента і виготовляють ліру, що мала діапазон до двох
октав і хроматичний звукоряд.
Питання щодо появи ліри в Україні є досить суперечливим. А.
Новосельський, Д. Ревуцький, М. Фіндейзен вважали, що ліра з'явилася в
Україні на початку XVII ст. із Заходу і отримала тут назву "риля" або "риле". На
думку А. Бабія, ліра потрапила до Європи зі Сходу через Візантію, там її знали
під назвою "organistrum", а в Україну вона прийшла через Польщу у XVI ст. М.
Привалов із приводу появи ліри в Україні стверджує, що в кінці XV – на поч.
XVI ст. вона була занесена до Польщі з Італії придворними музикантами
польських королів, а з Польщі ліра у XVI ст. потрапила в Україну, де згодом
набула значного поширення. А. Гуменюк припускає, що в першій половині
XVII ст. ліру занесли в Україну з Франції козаки, які були учасниками
фландрської війни. Єдине, що можна точно стверджувати, це те, що ліра завжди
використовувалась у музичному побуті українського народу. Вона була
поширена серед бродячих професійних музикантів, багато з яких були
незрячими.
Репертуар лірників складали переважно канти і псальми. Та, варто
зауважити, що мистецтво лірників не було таким популярним серед народу, як
мистецтво кобзарів, останнє завжди затіняло його.
 Тема для самостійної роботи:
1. Історичні відомості виникнення інструментів фракційної групи:
скрипка альт, віолончель.
2. Видатні виконавці світу – скрипалі, альтисти, віолончелісти,
контрабасисти. (підібрати та прослухати записи)
3. Виконавці на смичкових інструментах – українці (зробити підбір
записів )
4. Застосування інструментів фракційної групи в оркестрі (народних
інструментів; симфонічний оркестр)