Professional Documents
Culture Documents
Ua-69048684
Ua-69048684
Вступ
Історія ударних музичних інструментів
Тарілки – ударний музичний інструмент
Історія виникнення барабанів
Народні ударні та шумові музичні інструменти в Україні
Висновок
Список використаної літератури
2
Вступ
4
Історія ударних музичних інструментів
7
руці виконавця – колотушка, якою він б'є по шкіряній мембрані. Такий
барабан із тарілкою використовується також у невеликих духових оркестрах.
8
складається з басового барабана, ножної педалі, уловлювача, малого
барабана, тамтама, малих тарілок і великих підвісних тарілок.
В 1960-их роках рок-барабанщики почали розширювати барабанні
установки, і в результаті з'явилися складні комплекти, які сьогодні є нормою.
Був доданий великий дзвін і тарілки, а так само другий басовий барабан, щоб
збільшити швидкість. Були також розроблені електронні барабани, які могли
створювати звуки недоступні традиційним барабанам. Вони ввели у
використання синтезовані барабанні звуки, що застосовуються в багатьох
сучасних музичних стилях.
10
інших випадках барабан ставлять на підставку. Звук великого барабана
глухий, похмурий при слабкому ударі і могутній, грізний – при сильному.
Великий барабан має ще спеціальне пристосування – демпфер (глушитель):
усередині барабана до мембрани за допомогою педалі притуляється повстяна
чи резинова подушечка, завдяки якій звук стає коротшим, тихішим, м'якшим.
Малий барабан часто називають ще військовим. Л. Черкаський подає
наступний опис цього інстумента: "Його діаметр 360 мм, ширина металевої
обичайки 200 мм. На відміну від великого барабана, у малому під час гри
мембрани перебувають у горизонтальному положенні. Під мембраною
малого барабана для тембральних ефектів розміщено чотири–десять і більше
струн або м'які спіральні пружини. Спеціальним важелем ці струни (чи
пружини) можуть відводитися від мембрани. Грають на малому барабані
двома дерев'яними паличками, що мають невеликі потовщення на кінцях. На
малому барабані добре звучать як поодинокі удари, так і ефектне тремоло
(часті удари обома паличками), поволі переходячи по всьому діапазону від
ледве вловимого звука до гучного".
Варто зазначити, що саме для української народної музики характерне
використання барабана з тарілкою. Він широко застосовується в ансамблях
троїстих музик та оркестрах народних інструментів. Барабан із тарілкою
рівномірно поширений по всій Україні, але в різних регіонах цей інструмент
має різні назви: на Поділлі – бухало, у центральній і східній Україні –
барабан, на Гуцульщині – бубон, бубонь, бубень, на Бойківщині – бубон.
Литаври (тулумбас) – ударний мембранний інструмент. Деякі учені
вважають, що слово "литаври" походить від грецького "політавреа" і означає
багато барабанів. Друга назва цього інструмента має турецьке походження –
тулумбас, козаки литаври називали словом "котли".
Батьківщиною литавр вважають Далекий Схід, а до Європи литаври
потрапили у XV ст. як військовий музичний інструмент.
Литаври широко побутували в Запорізькій Січі. Вони
використовувалися як військовий інструмент (для передачі сигналів, наказів),
11
як ударний музичний інструмент у полковій музиці Війська Запорізького,
входили до клейнодів Запорізької Січі. Литаври були різних розмірів, у
найбільші з цих інструментів били одночасно вісім чоловік. Їх називали
набатом і зберігали в Запорізькій Січі. У XVIII ст. литаври увійшли до складу
симфонічних оркестрів поміщиків і дворян, зокрема вони входили до складу
оркестрів Розумовських, Юсупова, Панчулідзева та ін.
З другої половини XX ст. литаври вводяться в усі професійні народно-
інструментальні ансамблі, у самодіяльні та професійні оркестри народних
інструментів.
Литаври мають котлоподібний корпус із міді, латуні чи алюмінію,
обтягнутий зверху телячою шкірою. Вони належать до мембранних
інструментів, які настроюються. Висота звука залежить від сили натягу
шкіряної мембрани: чим сильніше натягнута мембрана, тим звук вищий, і
навпаки.
В оркестрах застосовують дві–п'ять і більше литавр, найчастіше –
комплект із трьох литавр: великих, середніх і малих. На литаврах можна
видобути хроматичний звукоряд. Ноти для литавр пишуться в басовому
ключі.
Звуковидобування у литавр відбувається ударом по мембрані дерев'яною
колотушкою, на кінці якої закріплена шкіряна, пробкова, губчаста чи
повстяна кулька. У литавр великий діапазон сили звука: від ледь вловимого
до розкотистого (ppp–fff). Чим нижчий звук, тим він тяжчий, більш тривалий;
чим вищий звук, тим він коротший, легший.
Бугай (бербениця) є шнуро-фрикційним музичним інструментом (від
італ. frictio – тертя), звуковидобування у нього відбувається тертям пальців
по закріпленому в центрі мембрани пучку кінського волосся.
Достеменно невідомо, коли з'явився бугай. Є свідчення, що у XIX ст.
бугай як обрядовий інструмент епізодично використовувався в музичному
побуті чехів, поляків, молдован, румунів. В Україні він побутував на
Гуцульщині, Закарпатті, Тернопільщині, Рівненщині як акомпануючий
12
ансамблевий інструмент. Його називали "цеберко", "бербениха",
"бербенятко".
Варто відзначити, що і сьогодні бугай подекуди трапляється на
Тернопільщині, Рівненщині та в інших регіонах. Поширенню цього
інструмента в Україні сприяє те, що він входить до складу невеликих
інструментальних ансамблів професійних колективів, таких як Національний
академічний оркестр народних інструментів України, Національна заслужена
капела бандуристів України та ін.
Л. Черкаський так описує будову бугая: "Корпусом інструмента є
конусоподібна, бокалоподібна або циліндрична діжечка, набрана з вузеньких
смерекових клепок (планок), які скріплені між собою дерев'яними
(ясеневими) чи металевими обручами. Нижній отвір діжечки може бути
закритий смерековим дном, а може бути й просто відкритим. Верхній отвір
обтягнуто шкіряною мембраною, що кріпиться обручем. До середини
мембрани кріплять пучок волосся з кінського хвоста. Розміри діжечок
різноманітні. Невеличкий бугай має висоту корпусу 350–400 мм, діаметр
мембрани 180–200 мм. Висота великих інструментів становить 700–900 мм,
діаметр 250 мм і більше. Під час гри великий інструмент ставлять на підлогу,
граючи ж на малому, один із виконавців його тримає, а інший грає".
Грають на бугаї, смикаючи з проковзуванням за пучок волосся
зволоженими у квасі (пиві) руками. Залежно від того, у якому місці пучка
зупиняється рука, змінюється висота звука. Практично видобуваються
найбільш стійкі звуки акорду, хоча в сільських ансамблях часто грають і на
одній ноті, утримуючи певний темпоритм і вносячи в гру ансамблю
народний колорит, елемент гумору.
13
Висновок
14
Список використаної літератури
15