МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ГРИ НА БАНІ, АКОРДЕОНІ

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БАЯНА

Праобраз баяну з'явився кілька століть назад, і вже тоді він мав значну перевагу
перед такими інструментами, як позитиви (маленькі кімнатні органи), регалі
(настільні органи). Для гри на них як правило було потрібно два чоловіки - музикант
і помічник, який керує міхами.
баян — це вдосконалена гармоніка з хроматичним звукорядом. Свою назву
інструмент одержав від імені давньоруського співця Бояна.
Уже в 90-х рр. XIX ст. багато майстрів, які працювали над виготовленням гармоніки,
називали свої інструменти баянами. Але найбільше сприяв популяризації цієї назви
відомий гармоніст-віртуоз Я. Орлеанський-Титаренко. В 1907 р. на його замовлення
петербурзький майстер П. Стерлігов виготовив хроматичну чотирирядну гармоніку,
основний звукоряд в якій розташував у перших трьох рядах, а четвертий ряд був
дублюючим. Значно розширена була ліва клавіатура: вона мала баси і готові
мажорні, мінорні і домінантсептакорди. Інструмент мав гарну настройку і приємний
тембр. Активно концертуючи, Я. Орлеанський-Титаренко сприяв поширенню баяна.
Гортаючи основні сторінки формування баяна як відмінного від гармоніки
інструмента, слід перш за все зазначити, як у 1891 р. майстер Мірвальд у Баварії
сконструював першу хроматичну гармоніку, в якій клавіші правої клавіатури
розташував у три ряди, а звуки були однакові за висотою на стиснення і розтягання
міха і йшли в порядку хроматичної гами. В цій гармоніці в Італії було вдосконалено
ліву клавіатуру, яка була доведена до 36 клавіш і, крім басів і мажорних тризвуків,
з’явилися ще й мінорні. У 90-х рр. XIX ст. ця гармоніка стала відомою в Москві.
Система Мірвальда дістала перевагу в Росії, бо розташування кнопок на правій
клавіатурі забезпечувало тотожність пальцівки в тональностях, що знаходяться в
мало-терцієвому відношенні, тоді як у гармоніках П. Стерлігова при наявності
півтонів звукоряд був розташований зручніше для переходу на його інструмент
гармоністів з діатонічних гармонік. Зате П. Стерлігов у своїх наступних баянах дуже
грамотно і зручно вдосконалив ліву клавіатуру, застосувавши кварто-квінтове
розташування по вертикалі басів, а також мажорних, мінорних акордів і
домінантсептакордів. Так система правої клавіатури, винайдена Мірвальдом, у
поєднанні з системою лівої клавіатури, сформованої П. Стерліговим, заклала основу
баяна — хроматичної гармоніки, яка стала інструментом не лише аматорів, а й
професіональних музикантів.
У 20—30-х рр. XX ст. було налагоджено промислове виробництво баянів 52x100, де
перше число означає кількість кнопок на правій клавіатурі, а друге — їх кількість на
лівій. Згодом для професіональних музикантів почали випуск баянів 58x120,
розширивши звукоряд правої клавіатури і додавши ще один вертикальний ряд
зменшених септакордів на лівій клавіатурі. Такі баяни (52x100) і (58x120)

1
фабричного та індивідуального виробництва використовуються переважною
більшістю баяністів і нині.
У 40—70-х рр. сфера використання баяна значно розширюється. Баян стає
улюбленим інструментом багатьох музикантів і слухачів. Він звучить на сімейній
вечірці і на масовому весіллі, входить до складу троїстої музики та інших малих
інструментальних ансамблів. Це основний інструмент сільського вчителя музики,
міських і сільських колективів художньої самодіяльності. Професіональні баяністи
виступають у філармоніях та інших концертних установах. Баян став сольним і
ансамблевим інструментом професійних та аматорських оркестрів народних
інструментів. Створюються однорідні ансамблі та оркестри баяністів. Гучну славу
здобуває в Україні квартет баяністів Київської філармонії, організований
прославленим баяністом М. Різолем.
Музична промисловість України налагодила серійний випуск баянів на
Житомирській, Кременецькій і Полтавській фабриках. Серед музичних майстрів
різних часів особливо відзначаються К. Міщенко (Харків), Шевер (Нікополь),
Грабовський (Житомир), Брюхацький (Запоріжжя), Фусов, Лук’яненко, Кузовков
(Умань).
Як сольний і ансамблевий інструмент баян займає вагоме місце на концертній
естраді. Гра на баяні викладається в дитячих, середніх і вищих музичних навчальних
закладах. Але при всій мелодичності, поліфонічності, красі звука та інших
достоїнствах баяна, музикантів-професіоналів не задовольняють готові акорди, що
обмежують можливості виконавства, не дозволяють грамотно передавати
композиторський задум. Так зародилася ідея готово-виборного баяна. Вже
наприкінці XIX ст. з’являються баяни з виборною лівою клавіатурою за аналогією з
правою клавіатурою. Відмінність була лише в тому, що ліва клавіатура охоплювала
більш низький регістр. А в 1929 р. конструктор-винахідник П. Стерлігов
сконструював ліву клавіатуру з відповідним механізмом переключання готових
акордів на виборний звукоряд. За таким зразком і поширився серед професіоналів
готово-виборний баян індивідуального, а пізніше — фабричного виробництва.
З другої половини XX ст. починається новий етап у розвитку баяна як
високопрофесійного концертного інструмента: у цей час активно створюються
багатотемброві готово-виборні баяни, перший крок до яких зробив ще український
майстер К. Міщенко в кінці XIX ст. У 1970 р. Ю. Волкович виготовив
чотириголосий готово-виборний баян марки «Юпитер», що в 1974 р. отримав
Велику золоту медаль і диплом І ступеня на Лейпцизькій ярмарці. Цей баян приніс
нашим баяністам багато перемог на міжнародних конкурсах. Такого типу
багатотемброві готово-виборні баяни «Україна» виготовляються зараз
Житомирською фабрикою. З’явилися також п’ятиголосі багатотемброві баяни. В
таких інструментах є 15 і більше різних тембрів, які певною мірою наслідують
багато інструментів: гобой, кларнет, фагот і навіть орган.

2
Вдосконалення технічних можливостей інструмента, збагачення його тембральної
палітри дозволило значно підняти професійну майстерність баяністів. Якщо в 30—
40-х рр. XX ст. баяністи переважно акомпанували пісням і танцям, то з 50-х рр. баян
стає повноправним концертним інструментом. Сьогодні в репертуарі
високопрофесійних баяністів головне місце займають сонати, сюїти, концерти,
зокрема, твори світової (И. С. Бах, В. А. Моцарт, А. Вівальді, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Р.
О. Шуман, М. П. Мусоргський, П. І. Чайковський) та української (М. В. Лисенко, В.
С. Косенко, Л. М. Ревуцький та ін.) класики.
Незважаючи на те, що баян став явищем багатонаціональної світової музичної
культури, слід особливо підкреслити досягнення української баянної школи, яка
пов’язана перш за все з діяльністю Київської консерваторії, де з 1938 р. під
керівництвом професора М. М. Геліса була організована кафедра народних
інструментів. Тут у різний час науку баянного виконавства, примножуючи з
покоління в покоління, викладають професори І. Алексеев, М. Різоль, М. Давидов та
ін. Найбільшою популярністю з випускників користувалися І. Журомський, М.
Різоль, В. Безфамільнов, В. Зубицький та ін. Значний вклад у створення
національного баянного репертуару внесли К. М’ясков, І. Сільванський, І. Шамо, їх
справу гідно продовжили В. Зубицький, A. Білошицький, В. Рунчак, Ю. Шамо
(Київ), В. Підгорний (Харків), B. Власов (Одеса) та ін.

ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУКЦІЇ БАГАТОТЕМБРОВОГО ГОТОВО-

ВИБОРНОГО БАЯНА
Як уже зазначалося, баян є вдосконаленою хроматичною гармонікою, і в загальних
рисах конструкція його є такою самою, як і гармоніки, що описана раніше.
Зосередимося лише на деяких особливостях багатотембрового готово-виборного
баяна.
По-перше, цей баян має широкий діапазон хроматичного звукоряду — від мі великої
октави до соль п’ятої октави.
По-друге, на правій клавіатурі баяна не три, а п’ять вертикальних рядів кнопок:
перший і другий ряди дублюються четвертим і п’ятим, що дає можливість, не
міняючи пальцівки, грати в будь-якій тональності.
По-третє, на лівій клавіатурі, крім основного і допоміжного рядів басів, а також
готових акордів (мажор, мінор, домінантсептакорд і зменшений септакорд) є
можливість переключення на хроматичний звукоряд (як і на правій клавіатурі), але
нижчого регістру.
По-четверте, механіка баяна дає змогу натиском на клавішу (кнопку) переключати
інструмент на різні голосові тембри. Щоб уявити, як це відбувається, необхідно,
перш за все, знати, що тембр звука залежить і від матеріалу, з якого зроблено
голосник, і від конфігурації язичка: він може бути тонший чи товщий біля вільного
кінця або однаковий по всій довжині. Забарвлення звука залежить також від
матеріалу, з якого виготовлені голосові планки, і форми резонаторної камери.
3
Корпус баяна складається з двох прямокутних дерев’яних коробок, з’єднаних міхом.
На коробці, призначеній для правої руки, розміщено гриф з клавіатурою (три ряди
«ґудзичків»). Клавіатура для лівої руки розташована прямо на зовнішній спинці
коробки. Всередині коробки прикріплені механіка клавіатури та планки з
голосниками. Коробки прикриваються спеціальними кришками з віддушинами
(отворами). Якщо натискати на клавіші, то віддушини відкриваються. Розтягуючи
або стискуючи міх, пропускаємо через віддушину повітря, яке коливає голосник,
закріплений на планці.
Розташування готових басів на баяні таке: перший та другий ряди від міха — це
баси, а третій, четвертий та п’ятий — акорди. Основним рядом басів є другий. До
кожного з басів відносяться акорди, розташовані у третьому (мажорний тризвук), у
четвертому (мінорний тризвук) і п’ятому (домінантсептакорд). Буває також шостий
ряд басів (зменшені септакорди). У правій руці розташування клавіш таке: білі
відповідають діатонічному звукоряду, а чорні — його хроматизми. Весь
хроматичний звукоряд баяна охоплює в сукупності до восьми октав.

АКОРДЕОН
Родоначальниками акордеона вчені називають багатоствольні флейти з язичком, що
вільно коливається під тиском повітря. Вже у III тисячолітті до н.е. такі інструменти
(кхен, шен, ченг, санг, кін) побутували в країнах Південно-Східної Азії – в Лаосі,
Бірмі, Тибеті, Китаї, Японії.
Перший інструмент під назвою "акордеон" створив у 1829 р. органний майстер з
Відня Кирило Деміан. Цей інструмент мав на правій клавіатурі п’ять клавіш, які
видавали основні звуки в ре мажорі. На лівій стороні інструмента К. Деміана було
п’ять клапанів для акомпанементу, що давали
десять різних акордів. Цей інструмент був придатним для виконання простих
діатонічних мелодій.
Отримавши патент на створення нового інструмента від 23 травня 1829 р. фірма
"Деміан і сини" налагодила виробництво у Відні перших ручних гармонік –
акордеонів [6, 26]. Така назва згодом закріпилася за гармоніками з акордовим
супроводом на лівій клавіатурі і вони набули поширення в країнах Західної та
Східної Європи. Існують свідчення, що у 1831 р. К. Деміан продовжив роботу над
удосконаленням конструкції гармоніки. Майстер винайшов пристрій, що дозволяв
відключати готові акорди від мелодичних звуків. Цей пристрій отримав назву
"мутація".
Дуже важливою стала також поява на гармоніках перемикачів, за допомогою яких
змінювали тембр. У 1838 р. у Відні на ручній гармоніці з’явився перший регістр, що
отримав в Австрії та Німеччині назву "Tremolo" (пізніше в Росії його називали
"розлив"). Із середини 40-х рр. XIX ст. такі інструменти набули великої популярності
в Західній Європі. Згодом, на гармоніках з’явився регістр під назвою "Tiefere Oktave"
– "низька октава". Він також зазвичай настроювався з деяким "розливом" і дублював
4
звучання основного голосу октавою нижче. Як бачимо, 30-ті роки XIX ст.
характеризуються активною експериментальною діяльністю майстрів з
удосконалення гармонік.
У цей період розпочалося фабричне виробництво гармонік, передусім в Німеччині –
в Клінгенталі та в Троссінгені. Великої популярності ці інструменти набули у
Франції. Паризький майстер Шарль Бюффе дещо змінив конструкцію акордеона і в
новому вигляді цей інструмент почали виготовляти Н. Фурно, А. Рейснер, органний
майстер М. Александр. Були видані перші школи гри на акордеоні А. Рейснера
(1832), М. Пішно (1831–1832), А. Мюллера (1834).
В Італію акордеон потрапив у 1840-х роках. Виробництво ж цього інструмента в
Італії розпочалось лише в 1863 році, коли Паоло Сопрані відкрив майстерню в
Кастельфідардо. Згодом це місто, а також Страделла і Камерано стали потужними
центрами Італії з виробництва акордеонів.
Перші гармоніки з клавішами на правій стороні, що були виготовлені на основі
моделі фортепіанної клавіатури, були презентовані на віденській Загальнонімецькій
промисловій виставці у 1854 р. Їх виготовив віденський майстер Матеус Бауер.
Інструменти мали діапазон більше трьох октав.
Такий різновид гармоніки отримав назву "гармонієфлют" і набув великої
популярності. Французькі фірми почали виготовлення різних моделей
гармонієфлютів. Однак дослідники зауважують, що моделі цих інструментів не дуже
були схожі на звичні нам акордеони. Передусім вони відзначалися другим способом
гри і характером звучання через принципово інший спосіб подачі повітря до язичків.
Цей інструмент був ручним різновидом фісгармонії, тут не існувало акцентності
атаки звуку
– однієї із головних властивостей гармоніки, баяна, акордеона. Водночас ручний
гармонієфлют, як один із різновидів гармоніки, підготував появу акордеона.
Уже з 1850-х рр. до інструментів з правою клавіатурою фортепіанного типу додали
найпростіший набір басів-акордів. Згодом з’явилися інструменти з правою і лівою
клавіатурами фортепіанного типу, але через невідповідність рівню виконавства і
репертуару вони поширення не набули.
Наприкінці XIX ст. у виготовленні акордеонів сталися помітні зрушення. Так, у 1898
р. відомий італійський майстер-конструктор Маріано Даллапе створив інструмент з
правою клавіатурою фортепіанного типу і повним набором хроматичного басо-
акордового акомпанементу. Діапазон його акордеона мав близько трьох октав (g –
e), а на лівій клавіатурі, яка складалася з хроматичного набору басів, мажорних і
мінорних тризвуків, налічувалося 48 кнопок. Згодом з’явився ряд домінантових
септакордів.
Такі акордеони набули великого поширення в усіх європейських країнах, на початку
XX ст. потрапили до США, а згодом – до Японії. У СРСР виробництво акордеонів
розпочалося у другій половині 1930-х років.

5
Велике й швидке поширення акордеона у різних країнах світу дослідники
пояснюють декількома причинами. Насамперед, цікавими особливостями принципу
звуковидобування: по-перше, у таких інструментів при зміні тиску повітря, що рухає
язичок, відбувається й зміна інтенсивності коливань, і можна отримати звучання від
ледь чутного тихого до різкого і гучного, а висота звука при цьому не змінюється;
по-друге, інструменти з таким принципом звуковидобування здатні довго тримати
стрій, незалежно від температурних змін при експлуатації та зберіганні. Також
важливе значення мала портативність акордеона і порівняно невелика складність у
навчанні гри на цьому інструменті. Майстерно виконувати твори на акордеоні
вдавалося лише поодиноким музикантам, оскільки більшість інструментів другої
половини XIX – початку XX ст. мали різкий, пронизливий звук; гра на них була
переривистою, неакуратною, із задиханнями і схлипуваннями.
Спочатку акордеони мали вузькі і короткі клавіші, а гриф був розташований під
прямим кутом. Це було зумовлено тим, що під час гри на акордеоні, як і на баяні,
використовували лише чотири пальці. І лише на початку XX ст., коли відбувся
перехід до п’ятипальцевої гри на акордеоні, мензура клавіш збільшилася і
наблизилася до фортепіанної. Це також спричинило невеликі зміни у розташуванні
грифа правої клавіатури стосовно корпуса – його невеликий нахил у бік виконавця
був дуже зручним у процесі гри.
Водночас уже на початку XX ст. акордеоністи з метою розширення можливостей
свого інструмента здійснювали спробу удосконалити клавіатуру. Так, відомо, що
існували акордеони з двохмануальною правою клавіатурою, що значно збагатила
художні засоби інструмента.
Сучасний акордеон – це язичковий клавішно-пневматичний музичний інструмент з
повним хроматичним звукорядом на правій клавіатурі, басами і готовим (акордовим)
або готово-виборним акомпанементом на лівій. У різних країнах світу цей
інструмент зайняв вагому нішу в сучасній камерно-академічній культурі і водночас
залишається надзвичайно популярним в аматорському середовищі.
Наприкінці XX ст. в Україні продовжуються спроби удосконалити конструкцію
акордеона. Так, донецький акордеоніст і педагог Едуард Борисенко створив
сучасний варіант акордеона з двома мануалами, на який отримав патент у 1996 р. На
думку дослідників, цей інструмент є досить досконалим – розміщені на певній
відстані ряди другого мануалу дозволяють охопити розташування клавіш більше
двох октав, значно спростити виконання скачкоподібної фактури, розширити
репертуар творами поліфонічної музики.

ПРАВА КЛАВІАТУРА.
Права клавіатура складається з трьох продольних рядів клавіш. Нумерація рядів
починається від корпуса баяна, тобто першим рахується ряд, який знаходиться
ближче до корпуса. Ці ряди розташовані ступенями: другий ряд – нижче першого, а
третій нижче другого. В кожному ряду правої клавіатури є білі і чорні клавіші. У
6
першому і другому ряду – попарно, у третьому – три білі, одна чорна. На білих
клавішах розташовані основні звуки «До» мажорної гами. Чорні клавіші дають
альтеровані звуки (підвищення звуку – дієз; і пониження звуку - бемоль). Кожній
клавіші відповідає тільки один звук, який на клавіатурі більш не повторюється.
Низькі звуки розташовані вгорі клавіатури, високі – з низу. Якщо нажимати клавіші
послідовно по поперечним косим рядам, не пропускаючи ні одного ряда і клавіш на
ньому і при цьому спускатися до низу – відбувається рівномірне підвищення по
півтонам послідовність звуків (хроматична).
Кожна тринадцята клавіша, яка відраховується у вказаному порядку від любої
клавіші, дає звук, схожий за звучанням першої клавіші, але інша за висотою (октава).
Такі звуки називаються однойменними, так як вони мають однакову назву. Якщо
відрахувати в продольному ряді – це буде п’ята клавіша, яка дає схожий
однойменний звук.
В правій клавіатурі в першій парі білих клавіш – нижня дає звук «до» малої октави.
Звук «до», який знаходиться у другій парі (відраховуючи зверху клавіатури), дає
початок першої октави. Звук «до», наступної пари – початок другої октави і т. д.
Діапазон правої клавіатури залежить від конструкції бачна – від «соль» великої до
«ля» четвертої.
Клавіші 1-го; 2-го; 3-го рядів розташовані вздовж клавіатури таким чином, що кожна
середня клавіша дає звук рівний за висотою малої терції. Завдяки такому
розташуванню клавіш складається можливість виявити три основні позиції для гри
правою рукою. В першій позиції програються твори в мажорних і мінорних
тональностях, які починаються з клавіш першого ряда (до, мі-бемоль, соль-бемоль,
ля мажор і ля, до, мі-бемоль, фа-дієз мінор). У другій позиції виконуються мажорні і
мінорні твори, які починаються з клавіш другого ряда. Теж саме і у третій позиції.

ЛІВА КЛАВІАТУРА.
Ліва клавіатура складається з п’яти, а іноді з шісти рядів. Ці ряди рахуються по
направленню від міха до краю, тобто перший ряд знаходиться біля міха. Клавіші
повздовжніх рядів лівої клавіатури розташовані трохи зсунуті до верху. Таким
чином складаються поперечні ряди перекошені до верху.
Клавіші 1-го і 2-го повздовжніх рядів дають басові звуки. Кожна клавіша 3-го, 4-го,
5-го (6-го) рядів дає звучання готових акордів.
Головним рядом лівої руки є другий повздовжній ряд басів, який називається
основний. Клавіші основного ряда розташовані так, що кожна сусідня клавіша дає
звук квінтою вище попередньої і відраховується з низу до гори вздовж клавіатури.
Сім білих і п’ять чорних клавіш складають всі 12 хроматичні звуки однієї октави.
Крім сіми білих і п’яти чорних клавіш існують ще білі і чорні клавіші, які
повторюють вже вказані вище клавіші, які призначені для зручності гри (без
стрибків).

7
Перший ряд лівої клавіатури називається допоміжний. Клавіші першого ряду
розташовані так само як і у другому ряду і є повторенням другого ряду (основного),
але перший ряд відносно другого за висотою зсунутий на велику терцію догори (по
написанню нот). В нотах клавіші допоміжного ряда позначаються буквою «д», яка
ставиться під або над нотою.
Баси кожної клавіші записуються однією нотою, але звучать три однойменних звука
відразу в трьох октавах.
При натисканні однієї клавіші 3-го; 4-го; 5-го; 6-го рядів звучить відразу цілий
акорд, тому в нотах записуються всі ноти, які складають певний акорд. Для
облегшення знаходження акордів на баяні в нотах використовують умовні
позначення:
• 3-й ряд – мажорні акорди (великий тризвук), позначається буквою «В».
• 4-й ряд – мінорні акорди (малий тризвук), позначається – «М».
• 5-й ряд – домінантсептакорди, позначаються цифрою «7».
• 6-й ряд – зменшений тризвук, позначається буквою «Зм».
Якщо після баса стоїть акорд, який має одне з цих умовних позначень, то цей акорд
береться відповідно з позначеним в тому ж поперечному ряді, в якому знаходиться
бас, який відповідає звуку основного ряду.
Якщо акорд записаний над басом, то бас і акорд виконується одночасно.
Якщо басовий звук позначений і береться на допоміжному ряді («д»), то біля акорда
у маленьких дужках записується нота, якій відповідає акорд.
Якщо бас записується нотами, тривалість яких більше тривалості акорда, то басовий
звук береться на інструменті і не відпускаючи палець натискається відповідний
акорд.
Якщо басова нота одна, а акорд від іншого басу, то біля ноти основного басу у
маленьких дужках записується бас, від якого береться акорд.

ВИДИ БАЯНІВ. АКОРДЕОН.

1. Багато-тембровий, готово-виборний баян – має три клавіатури: праву, ліву
виборну, яка переключається на готову. Регістри в правій, лівій руках, а також для
підборіддя.
2. Виборний баян має ліву хроматичну клавіатуру як і праву.
3. Баян з готовими акордами. В лівій клавіатурі, коли натискається одна кнопка
звучить акорд „В” – мажорний; „М” – мінорний, „7” – септакорд, „Зм” – зменшений.
В правій руці баян має кнопки на 3-5 рядах.
4. Оркестрові баяни – мають тільки праву клавіатуру.
5. Темброві баяни – мають тільки праву клавіатуру і назву духових інструментів:
флейта-пікколо, флейта та ін.
6. Акордеон – права клавіатура має клавіші, як і фортепіано, бувають з готовими
акордами і готово-виборні.

8
ПОСАДКА І ПОСТАНОВКА БАЯНУ, АКОРДЕОНУ.
Перед початком гри навчається, взявши інструмент лівою рукою за основу кріплення
плечових ременів і притримуючи його знизу правої, ставлять його на коліна.
Спочатку надаватися лівий ремінь на ліве плече, потім правий - на праве. Ременю
для правої руки надаватися на середину надпліччя і служить для збереження
стійкості інструменту. Його потрібно відрегулювати так, щоб між корпусом баяна і
грудьми грає залишалося невелике вільний простір.
Регулюванню ременів потрібно надавати велике значення, так як вона забезпечує
більшу стійкість інструменту при грі, а це, в свою чергу, дає можливість учневі
вільно володіти звуком і виконувати найскладніші, технічні прийоми.
Плечі при грі піднімати не слід.
Боковий робочий ремінь служить опорою для лівої руки при розтягуванні міха. Він
теж повинен бути відрегульований, так як тісний ремінь заважає руху руки вздовж
клавіатури, а надто вільний змушує неприродно згинати кисть при розтискаючи міх,
що ускладнює гру. Крім того, при зміні напрямку руху міха можуть виникнути
поштовхи, що порушують рівність звучання.
Розташування лівої руки на лівій клавіатурі (вид зверху).
Інструмент повинен стояти стійко, паралельно корпусу баяніста; міх розташовується
на лівому стегні. На практиці майже у всіх баяністів в стегно впирається гриф, що
цілком природно, тому що лише в цьому випадку при грі на стиск баян, набуває
необхідну стійкість.
Правильна постановка інструменту при посадці.
Руху що навчається повинні бути природними, плавними і легкими.
Будь-яка рухова діяльність людини є почергова робота різних груп м'язів. Від
правильної постановки рук залежить робота потрібних груп м'язів, а, отже,
правильне звуковидобування, виконання штрихів, техніка ведення міху. Необхідно,
щоб з першого ж дотику пальців до клавіш навчається витрачав мінімум м'язових
зусиль для вилучення співучого, соковитого (якісного звуку).
З самого початку навчання потрібно зробити, щоб навчається під час гри не робив
різких судомних поштовхів, щоб в посадці не було скутості, які не порушилася
рівність дихання. Все це часто відбувається через велику нервової напруженості. Ця
напруженість може бути вродженою якістю того, хто навчається, або результатом
неправильного і непослідовного піднесення технічних прийомів і завищених,
непосильних вимог.
Якщо говорити про посадку акордеоніста, то в більшості випадків ці правила
незмінні. Гриф акордеона є продовженням корпусу, як у верхній, так і в нижній
частині, отже, стійкості при грі на ньому можна домогтися тільки упором грифа у
внутрішню частину стегна правої ноги, і підгонкою ременів відповідним чином.
По відношенню до тулуба інструмент повинен бути зміщений вліво настільки, щоб
правий полукорпус, який під час гри не повинен зміщуватися, і частково міх
спиралися на ліву ногу; його рухома частина - лівий полукорпус при цьому
9
виявиться на вазі. Додаткова стійкість правого полукорпуса під час гри досягається
упором грифа в стегно правої ноги. Рекомендована установка інструменту вимагає і
відповідного регулювання довжини плечових ременів: лівий ремінь повинен бути
значно коротше правого. Це забезпечить правильне положення інструменту під час
гри і нормальну роботу правої руки без зайвого вигину в зап'ясті. Не рекомендується
сидіти, відкинувшись на спинку стільця, а також притримувати акордеон
підборіддям.

ПОСТАНОВКА ЛІВОЇ РУКИ НА БАЯНІ, АКОРДЕОНІ.

Є кілька основних правил:
лівий ремінь не повинен бути надто розслаблений або затягнуть (рука повинна
вільно рухатися вгору і вниз), оптимально кисть розташовується тоді, коли третій
палець вільно може дістати до допоміжного ряду басів, перший палець не повинен
відтягатися, відкопилюватися назад до кришки корпусу, а повинен знаходитися
ближче до решти пальцях лівої руки.

РУХ МІХУ
Для руху міху необхідно протягнути кисть лівої руки під робочий ремінь натисніти
великим пальцем на кнопку повітряного клапана, плавно розтисніть і стисніть міх.
Міх необхідно вести віялоподібно, при цьому виконавець повинен відчувати натяг
плечових ременів; при розтискаючи - правого, при стискаючи - лівого. Якщо баян,
акордеон стійкий - значить, плечові ремені відрегульовано правильно. Не можна
допомагати руху міха нахилами корпусу, рухами плечей, ніг або відтягувати лівий
напівкорпус вперед або вгору. Вправа. Натиснувши на повітряний клапан,
виробляється разжим і сжим міха, супроводжуючи кожен рух рівномірним
рахунком.
Вправа. Натиснувши на повітряний клапан, виробляєте разжим і сжим хутра,
супроводжуючи кожен рух рівномірним рахунком.

ПРАВА КЛАВИАТУРА БАЯНА

Музичні звуки, розташовані послідовно, в порядку підвищення або зниження,
утворюють музичний звукоряд.
Звукоряд ділиться на рівні ділянки - октави; кожна октава включає сім звуків
основних назв: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Звукоряд правої клавіатури баяна
складається з великої (неповної) ,. малої, першої, другої, третьої і четвертої
(неповної) октав.
Клавіші правої клавіатури баяна розташовані в три ряди; рахунок рядів починається
від решітки. Кількість клавіш на різні баянах може бути різним: 52, 58, 61 і більше.
На білих клавішах витягуються основні, натуральні звуки, а на темних -
альтерірованние (підвищені і знижені).

10
У першому і другому ряду білі клавіші розташовуються попарно. У кожній парі
клавіш першого ряду на верхній витягується звук ля, а на нижній - до. У другому
ряду верхня біла клавіша видає звук ми, нижня - сіль. У третьому ряду білі клавіші
згруповані по три: верхня клавіша видає звук сі, середня - ре і нижня - фа.
Запам'ятавши розташування і назви клавіш, неважко знайти всі основні звуки
октави. Зверніть увагу на те, що звуки правої клавіатури підвищуються при русі вниз
по грифу і знижуються при русі вгору по грифу.

ПРИЙОМИ ЗВУКОВИДОБУВАННЯ НА БАЯНІ.

Тверда (яскрава) атака звуку
Після того як учень навчився правильному веденню хутра, освоїв підготовчі вправи
на незалежність рухів різних частин рук, можна переходити до головного -
народженню звуку.
Тверда атака звуку залежить від інтенсивності попереднього ведення хутра та
швидкості удару по клавіші. Яскравість атаки буде більш помітною, якщо відразу ж
після появи звуку моментально розслабити ліву руку, зменшивши тим самим
інтенсивність ведення хутра. Освоювати цей вид артикуляції слід на правій
клавіатурі, варіюючи інтенсивність роботи хутром, висоту підйому кисті і швидкість
удару по клавіші. Значно складніше зробити це на лівій клавіатурі, так як лівою
рукою потрібно вести хутро, що вимагає напруження м'язів плеча, і вільно робити
удари по клавіші за допомогою кисті і пальців, варіюючи інтенсивність атаки звуку,
а також його динаміку.
М'яка атака звуку
Цей вид звуковидобування необхідний для виконання співучої музики - кантілени.
Техніка звуковидобування освоюється в такій послідовності:
1. палець злегка зігнутий і стосується клавіші;
2. плавним, еластичним рухом кисті і пальців натискаємо клавішу;
3. починаємо плавний рух хутра, який мав би випереджати натискання клавіші;
4. досягнувши необхідного рівня гучності, продовжуємо вести хутро рівно стільки,
скільки вимагає тривалість ноти;
5. для м'якого завершення звуку необхідно плавно зупинити хутро, потім звільнити
кисть і підняти руку з клавіатури; після зняття пальця не повинно бути чутно удару
клапана по деці.
М'яка атака вимагає від виконавця активної уваги і доброго слухового контролю.
Посилення звуку повинно бути природним і нетривалим.

Основні штрихи, опанування яких є необхідною умовою виконавського апарату

баяніста або акордеоніста.
Staccato — звук короткий, гострий, виконується невеликим замахом найчастіше за
допомогою кисті руки. Довжина ноти, яка виконується на staccato, не має
перевищувати половини від позначеної в нотному тексті. «Кистьове» staccato
11
найчастіше використовується баяністами та акордеоністами під час виконання
акордів, подвійних нот (терцій, секст, октав та ін.) а також окремих нот, залежно від
художньо-емоційного змісту музичного твору.
Staccatissimo — вищий рівень короткості та гостроти звучання, виконується
короткими та легкими ударами пальців та кисті.
Legato — звуковедення із плавним, безперервним переходом одного звука в інший.
Під час використання прийому пальці не слід піднімати занадто високо, клавіші
необхідно натискати без удару, відчуваючи кінчиками пальців поверхню кожної
Legatissimo — дуже зв’язно, дещо більше ніж legato, але звуки не мають «наповзати»
один на одного
Non legato — окреме виконання звуків. Звучання має дорівнювати приблизно
половині довжини зазначеної ноти.
Portato — звуки виконуються як на legato, але акцентованіше, легкими пальцовими
ударами.
Tenuto — звуки витримуються повністю відповідно до зазначеної в нотному тексті
довжини ноти.
Marсаtо — виконується активним ударом пальця та невеликим поштовхом міха,
немов підкреслюючи кожну ноту.
Détaché — кожен звук виконується окремим рухом міха на «розтяг» та «стиск».
Пальці при цьому можуть залишатися на клавішах. У швидкому темпі виконується
як tremolo міхом.
Martele — акцентоване staccato, що нагадує marcato, але виконується гостріше.

ПРАВА КЛАВИАТУРА АКОРДЕОНА

На правій клавіатурі виповнюється, як правило, основна мелодія музичного твору.
Мелодією слід вважати таке чергування звуків, яке сприймається як найбільш
природне, благозвучне, передає той чи інший настрій або почуття.
Права клавіатура акордеона складається з чотирьох октав: малої (неповної), першої,
другої і третьої (неповної). Октава, як ділянку звукоряду, починається завжди з звуку
до і закінчується на звуці сі.
правильна постановка правої руки на клавіатурі акордеона залежить від того як
виконавець може розслаблювати руку. І тому можна попросити виконавця опустити
руку вниз, розслабити у своїй всі м'язи, та був підняти вгору, згинаючи в ліктьовому
суглобі, задіявши у своїй лише м'язи плеча, зберігши розслабленими передпліччя й
кисть. У цьому природному становищі кисть підноситься до клавіатури.
Передпліччя й кисть повинні утворювати єдине ціле, припустиме лише незначний
згин в лучезап’ястному суглобі. Ось мусить бути розташована паралельно стосовно
клавіатурі. Зазвичай учні припускаються помилки, нахиляючи долоню убік 5-го чи ,
рідше, 1-го пальців. Викладач повинен відразу виправити учня, щоб потім уникнути
проблеми, пов'язані з туше. Пальці при грі перебувають у природному становищі та

12
округлені. Пальці ставляться на клавіши частиною між подушечками і нігтями.
Перший палець ставиться на клавішу бічною частиною близько нігтя.

ОСНОВНІ РЕГІСТРИ АКОРДЕОНА МАЮТЬ ТАКІ НАЗВИ:

«Кларнет» — лад (звучить лише нота обраної висоти)
«Скрипка» — лад + розлив (вібрато, звук розладжений);
«Віолончель» — октава (нижче обраної висоти);
«Бандонеон» — лад + октава;
«Акордеон» — лад + розлив + октава;
«Піколо» — звук на октаву вище обраної висоти;
«Флейта» — лад + піколо;
«Мюзет» — лад разом з розлаженими звуками вище і нижче, іноді з піколо;
«Челеста» — лад + піколо + розлив;
«Орган» — октава + піколо (звуки на октаву вище і нижче обраного);
«Фагот» — лад + октава + піколо;
«Фісгармонь» — октава + піколо + розлив;
«Квінта» — звуки з інтервалом у квінту;
«Тутті» — усі регістри звучать одночасно.
У нотах для акордеона регістри позначаються над нотним станом крапками у колі,
розділеному на три частини: крапка вгорі позначає піколо, внизу — октаву, крапки в
середній смузі — лад і розливи.

13