БАНДУРА

Цікаві факти про бандуру

Перше письмове свідчення про появу бандури на землях України датується 1580
роком.
Відповідно до одної із версій, одним із прототипів нашого національного
інструменту була «пан-тура» – шумерський інструмент, що був створений у 3 тис. до
н.е.
Найвідоміша фабрика по серійному випуску бандур – Чернігівська фабрика та
Львівська фабрика «Трембіта».
Найвідоміші представники бандурного мистецтва – це Сергій Баштан, Василь
Герасименко, Роман Гриньків, Оксана Герасименко, Людмила Посікіра.
Українська чи англійська?
З давніх давен між істориками точиться запекла суперечка стосовно походження
бандури.
В кінці кінців вони розділилися на два табори. Так одна група на чолі з Фамінцином
стверджувала, що «бандора» вперше була створена у Англії у 1561 році, а вже звідти
пройшовши великий шлях дісталася терен тогочасної України, де її назва була трохи
переінакшена.
Прихильники іншої думки, як описав в своїх дослідженнях музикознавець Г.
Хоткевич, схиляються до того, що бандура це оновлена кобза і є чисто національним
музичним інструментом спочатку козаків, а потім і їх нащадків українців.
Першим бандуристом вважається Чурило, який виступав при дворі польської шляхти
у 1500 році. З тих пір почалося поширення цього музичного інструменту.
Походження назви бандури — з латинської (Пандура) через старопольську
(Barduny, i. e. Лютня).
Цікаво те, що дослідник І. Шрамко відносить бандуру і кобзу до стародавнього
культу Змії, члени якого зображали цей інструмент на скіфських золотих пластинах,
що були віднайдені в одному з поховань Херсонщини. Тобто бандура та її
попередниця кобза побутували ще за часів Київської Русі.
Кобза-Бандура споріднена з центральноєвропейською пандурою чи мандорою. Всі ці
інструменти через середньовічну лютню походять від тюркського копуза та
близькосхідного уда. Зображення кобзи-бандури відомі з 12 ст.
Відомо, що бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі
існували хори, оркестри, рапсоди-бандуристи.
Репертуар бандуристів був різноманітним: це думи, історичні, жартівливі пісні, пісні
до танцю.
Бандуристи офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами,
сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику.
На початку 19 ст. «старосвітська» бандура витіснила ладкову бандуру. В різний час
бандура мала від 7—9 до 20—30, а то й більше струн, виготовлених із жил; пізніше
їх обвивали мідним дротом.
1
 Штелін вказував на велике поширення бандури в Україні у середині XVIII cт.,
відзначав музичну обдарованість українських бандуристів і їхню веселу вдачу.
Найвидатніші давні кобзарі — Т. Білоградський (відомий лютнист, 18 ст), А. Шут
(19 ст), О. Вересай (19 ст) та ін.
У XIX ст. бандуристи були в Україні у маєтках польських поміщиків.
Отже, у XVII–XIX ст. бандура набула найбільшого поширення серед українського
народу.
В 17-му сторіччі ладкова бандура була популярна в Україні, а з початку XVIII ст.
мода на неї прийшла також у аристократичні кола Росії. Саме з метою
відмежуватися від простолюдної назви «кобза» у панському середовищі і почали
називати її шляхетною та модною західною назвою «бандора» на *латинській
манір*. Така назва зафіксована в багатьох польських джерелах (з 1441 р)
інструментів бандура тлумачиться як козацька лютня»(О. Фамінцин). Про те, що по
містах грають на бандурах, «а селяни… на кобзі», пояснюючи у дужках, що то «рід
бандури» сповіщав 1788 р. О. І. Рігельман. Більшість свідків (Бергхольц, Штелін,
Беллерман т. ін. ) сповіщали про бандуру XVIII ст. , як «інструмент схожий з
лютнею, але меншій за розміром та за кількістю струн», «тільки ручка дещо
коротша», «тон абсолютно схожий з тоном лютні». Отже, мова велася саме про
«козацьку лютню» — кобзу. Та поруч існували справжні бандури на «20 і більше
струн…на останніх (багатострунних бандурах) не усі струни натягуються уздовж
грифа, половина — на самому корпусі» (О. Фамінцин)
Отже, на початку XIX ст. , поруч з лютнеподібними існували й багатострунні
музичні інструменти, які «українізувавшись», почали зватися бандурами, а
виконавці на них — бандуристами.
Порівнюючи бандури з вересаєвою бандурою можна констатувати, що на бандурах
основними струнами для гри були коротенькі приструнки, розміщені праворуч від
грифу над декою інструменту, а баси на грифі відігравали другорядну ролю. На
бандурі О. Вересая основні функції у виконанні мелодії та басів закладені у способі
гри на грифі (як на гітарі), а шість приструнків виконували додаткову функцію —
збільшення діапазону при грі в одній позиції (народний спосіб гри, при якому рука
не рухається вгору по грифу, а знаходиться в одному місці).
Будь-яка відкрита струна (особливо жильна) звучить краще притиснутої без ладків
до грифу. Оволодіти грою на інструменті з стабільною висотою звуку набагато
легше. Тому перші приструнки і підштовхнули музикантів до створення нового
багатострунного музичного інструменту, який у XIX ст. витіснив лютнеподібну
кобзу, перейнявши від неї певні виконавські традиції, а у деяких сільських регіонах
й назву самого інструменту.
У радянські часи бандура трансформована у важкий, немобільний багатострунний
інструмент. Однак збереглася в первісному вигляді завдяки зусиллям архітектора і
музиканта Георгія Ткаченка і сьогодні відновлена молоддю з Київського
кобзарського цеху під керівництвом художника і музиканта Миколи Будника.
2
Сьогодні концертні бандуристи в Україні використовують інструменти Київського
типу переважно виробництво Чернігівської або Львівської музичної фабрики. Ці
інструменти зроблені за конструкцією І. Скляра та В. Герасименка.
Стандартна бандура пріма має 55-58 струн і настроєна в тональності соль мажор.
Концертні інструменти відрізняються від бандури пріми в тим що мають механіку
для перестроювання приструнків.
Концертні інструменти мають 61-65 струн. Обидві фабрики виробляли також
інструменти дитячих розмірів.
Басові струни – найлрвші, обвиті мідним дротом – канителлю, знаходяться на грифі,
приструнки – на деці. Внизу струни кріпляться на спеціальних шифтах, у горі – на
кілках шерстка та грифа.
Сучасна бандура має 56 струн, дитяча, якою користуватимуться початківці – 46 (12
басових і 34 приструнки). Звуковий діапазон дитячої бандури охоплює чотири з
половиною октави – від до-дієз великої октави до мі третьої.
Львівська фабрика випускає ще бандуру підліткову з механічним перестроювачем.
У українській діаспорі популярні бандури харківського типу конструкції братів
Гончаренків.
Інструменти бувають діатонічні (34-36 струн), напівхроматичні та хроматичні. Вони
мають механіку для швидкого перестроювання окремих
Вагомим явищем сучасного академічного бандурного мистецтва стала бандура
конструкції відомого українського бандуриста і майстра Романа Гриньківа (1969),
яку він виготовив для власної концертної діяльності і яка справила неймовірне
враження своєю досконалістю, високими технічними і звуковиражальними
можливостями, багатством тембральної палітри.
Дослідники зазначають, що «бандура Р. Гриньківа – це довершений інструмент
XXI ст., який стоїть на одному рівні з будь-яким найдосконалішим сучасним
концертним інструментом».
Значно розширився репертуар бандуристів. Написані інструментальні оригінальні
твори для бандури (концерти, сонати, сюїти та мініатюри М. Дремлюги, В. Власова,
В. Павліковського, концертні п’єси О. Коломійця, твори В. Кирейка, К. Мяскова, Г.
Гембери, Є. Мілки та ін.), які широко застосовуються в сучасній концертній і
навчальній практиці.
Поруч із професійними композиторами твори для бандури створюють фахівці-
бандуристи. Серед них – О. Герасименко, Р. Гриньків, Л. Коханська, Г. Топоровська
та ін.
Серед відомих представників вітчизняного бандурного мистецтва можна назвати
Сергія Баштана, Василя Герасименка, Романа Гриньківа, Оксану Герасименко,
Людмилу Посікіру. Це видатні педагоги, талановиті концертні виконавці, які
здійснюють вагомий внесок у розвиток музичної культури України.
Слід відзначити, що на сучасному етапі бандура використовується як сольний,
ансамблевий інструмент, існують тріо, капели бандуристів, бандура входить до
3
складу оркестрів народних інструментів, поєднується як з класичними, так і
електронними інструментами. У 70-80-ті рр. XX ст. бандура входила до складу
естрадних вокально-інструментальних ансамблів («Кобза», «Медобори» та ін.). На
сьогодні гідним репрезентантом національного бандурного мистецтва в Україні та у
світі є Національна капела бандуристів України.

Будова бандури
Бандура виготовляється з клену, верби або явору.
Вона складається з двох основних частин — корпусу та грифа.
Корпус виготовляється з кленової або яворної породи дерева. Верхня дека – з
резонансової ялини, покрита лаком(палітурою). Краї деки часто оздоблюються
орнаментом.
Корпус має верхню та нижню деки. Між ними знаходяться дві планки – «душа»
бандури.
Хроматизація звукоряду бандури, перенесена з фортепіано, не розв’язувала
проблеми широкого використання бандуристами різних, потрібних їм тональностей.
Порівняно зручно було грати в тональностях, що мають не більше двох дієзів (соль
мажор і ре мажор та паралельний їм мінор).
Перші спроби хроматизації звукоряду зробив О. Корнієвський ще в дожовтневий
період, ввівши півтон на сьомому ступені мінорної гами по всьому звукоряду
бандури.
Розташування приструнків та кілків на бандурах було таким, що заважало грати
харківським способом.
Майстри К. Німченко, І. Скляр та В. Тузиченко створювали удосконалену бандуру
київського зразка, на якій права рука грає на басах, а ліва на приструнках.
Зовнішній вигляд бандури змінювався: її кузов був круглим, овальним,
грушовидним тощо.
Тепер виготовляють бандури овальної форми з асиметрично поставленою ручкою.
Ця форма утворилася в результаті збільшення кількості приструнків, розташованих
на кузові інструмента.
Три пружини між деками надають міцності корпусу інструмента.
В центрі верхньої деки – резонаторний отвір, який підсилює звук. Краї верхньої
деки часто оздоблюють орнаментами.
В верхній частині корпусу розташований шерсток.
На нього прикріплені кілки та латунні поріжки, які тримають струни зверху.
Знизу ж вони кріпляться на штифти.
Нижче від резонаторного отвору кріпиться підструнник.
На грифі є поріжок і підструнник, або кобилка для басів, що підтримують струни на
певній висоті від деки.
Струни на бандурі охоплюють кілька регістрів, які різняться за тембром звучання:
нижній регістр (велика і мала октави) має глибокий оксамитовий м’який звук,
4
середній (перша і друга октава) - насичене , яскраве звучання, а верхній(третя
октава) – дзвінкий блискучий звук. Струни розміщуються від найтовщої до
найтоншої.
Чим грубша струна, тим нижче її звучання.
Довжина струн зменшується поступово, в міру наближення до краю бандури.
Струни, розташовані на грифі називаються басовими, а
ті, що на корпусі – приструнками.
Басові струни і частина приструнків мають мідну обмотку. На «Львів’янці» обмотка
до ноти соль 1 октави, а на Чернігівській – до ноти до 1 октави.

ПОСАДКА. ПОСТАНОВКА РУК

Розвиток виконавської техніки значною мірою залежить від правильної посадки та
тримання інструмента. Під час гри на бандурі положення корпуса, рук, плечей має
бути зібраним, але не напруженим, без будь-якого відхилення від природного.
Залежно від виконавських завдань, пристосовуючись до бандури, виконавець може в
процесі гри міняти положення корпуса і голови. Важливим чинником для
виконавства на бандурі відіграє стілець, на якому сидить музикант. Висота його
повинна відповідати зросту виконавця, сидіння має бути твердим. Бандурист
повинен сидіти приблизно на половині стільця, тримаючи корпус рівно, з деяким
нахилом вперед. Права нога ставиться під прямим кутом до стільця, ліва знаходиться
дещо попереду. Бандуру ставлять на коліна так, щоб площина верхньої деки була
розвернута вліво – тоді звук лине до слухачів. Ліву руку кладуть на пруг верхнього
краю інструмента, біля грифа, притискаючи бандуру до корпуса.

ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОЇ РУКИ ПІД ЧАС ГРИ

Положення правої руки слід розглядати тільки в процесі гри на інструменті. Воно
змінюється в залежності від того в якому регістрі грає виконавець, на якому ряді
струн, яке розміщення пальців застосовується, мають значення також і
індивідуальні фактори – форма руки, сила пальців. Але в усіх випадках праву руку
слід тримати так, щоб зап’ясток був трохи вищим від рівня передпліччя. Не можна
допускати надмірного прогинання зап’ястка ні до низу, ні до гори, це призводить до
невірного позиційного положення пальців на струнах і гальмує розвиток технічних
можливостей. Лікоть правої руки треба тримати близько до корпуса, не відводячи
його в бік, не слід також надто високо його піднімати або надто низько опускати.
Основний прийом гри на бандурі правою рукою – це щипок, який виконують
пучкою з нігтем, тобто кінчиком пальця, піднімаючи при цьому першу і другу
фаланги так, щоб палець залишався над струною, і не «ховався» в долоню. Щипок
має бути точним і щільним, а це залежить від вправності і зібраності пальців. Під час
гри пальці правої руки мають бути заокруглими, вільними, а пучки розміщуються на
рівні середини струн перпендикулярно до деки. В процесі гри пальці мають бути
міцними, дуже рухливими і не повинні втрачати контакту зі струнами. Рухи –

5
природні, плавні, без ривків, кожен палець працює самостійно і не залежно від
решти. Важливо, щоб пальці які не грають під час виконання знаходились над
струнами і не тяглись в бік пальця, який виконує гру.
Специфіка музичного звуку на бандурі.
Музичні звуки мають чотири основні властивості:
• Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла, тобто струни.
Басові струни товщі, довші і мають слабку натяжку, тому частота коливань у них
менша і звуки – нижчі. Струни першої, другої і третьої октав туго натягнуті і дають
більше число коливань, що забезпечує утворення високих звуків.
• Голосність визначається силою щипка.
• Тривалість звука зумовлена тривалістю коливального руху струни, тобто чим
довша струна, тим триваліше її звучання.
• Тембр звука змінюється залежно від прийому і місця звуковидобування.
Діапазон бандури поділяється на три регістри. Верхній – відзначається сріблястим і
коротким звуком, середній – забезпечує найяскравіше і найповніше звучання, для
нижнього регістру характерний оксамитовий, менш гучний звук. Бандура звучить
найкраще, якщо грати посередині струни, трохи нижче від лінії схрещування двох
рядів струн. Це основне місце звуковидобування на бандурі. Якщо потрібний сухий,
різкий звук – слід грати біля підставки. Найм’якіший звук дає щипок, виконаний
самою пучкою, гра нігтями призводить до утворення різкого, з металевим відтінком
звук. Струни бандури створюють відзвуки, тому для чистої гри треба звертати
особливу увагу на своєчасне приглушення струн.

Положення лівої руки під час гри

Ліва рука виконавця зігнута і зап’ястку, розміщується на прузі шерстка, біля грифа.
Великий палець злегка притискає нижню частину грифа, решта – заокруглена і
поставлені на баси. Під час гри плече і передпліччя лівої руки повинні бути
зведеними до гори. Лікоть не можна ані притискати до тулуба, ані відводити в бік,
що по порушувалося правильне розміщення пальців на грифі. Коли грає лише права
рука доцільно переносити ліву з грифа на шерсток. Це сприяє кращому кровообігу і
усунення зайвого напруження мя’зів.
Положення пальців лівої руки під час звуковидобування.
Граючи лівою рукою використовується виз звуковидобування – удар. При
звуковидобуванні на басах палець притискує струну, немов би спираючись на неї
пучкою, а потім перекочується на ніготь і падає на сусідню струну, даючи змогу
звучати попередній. При грі на басах завдання виконавця полягає в тому, щоб
урівноважити силу звука. Для отримання більш повного і якісного звука баса краще
грати на лінії шерстка. Гра біля поріжка придатна для створення особливого тембру,
в окремих випадках.
Прикривання струн.

6
Одним з характерних ознак струнних інструментів, зокрема бандури, є накладання
одного звуку на інший – своєрідний відзвук виникає в наслідок вібрації струн. Тому
під час гри їх необхідно прикривати. Для цього необхідно розвивати техніку
прикривання струн тими самими пальцями, якими звук видобувається. У тих
випадках, коли відзвук виникає в наслідок звучання багатьох струн, варто
застосовувати ковзний рух правої руки, яким можна притушити вібрацію у межах
двох-трьох октав. Рука при цьому рухається від верхніх струн до нижніх,
спираючись лише на 2-й, 3-й, 4-й пальці. Долоня і 1-й палець притискаються до
струн у кінці руху.
Гра інтервалів та акордів.
Для вдосконалення техніки гри на бандурі необхідно навчатись добре виконувати всі
інтервали та акорди. При виконанні терцій зап'ясток слід трохи пригнути донизу,
пальці заокруглені, не напружені, необхідно стежити, щоб вони не були надто
притиснуті один до одного, або навпаки, розпластані. Терції зручно грати 2-м та 3-м
пальцями. . Звук видобувається кінчиками пальців і легким рухом кисті, амплітуда
якого зменшується з наростанням темпу. Після щипка пальці залишаються над
струнами і не підгинаються до долоні. При виконанні подвійних нот треба досягти
одночасного звучання.
Сексти треба грати 1-м і 3-м пальцями. Головне завдання – досягти активності
пальців і раціональності рухів.
Під час виконання октав усі пальці відіграють однаково важливу роль. Вони мають
бути заокруглені, ненапружені – це дає змогу кисті рухатись вільно. Як правило,
октави грають 1-м та 4-м або 1-м та 3-м пальцями.
Виконання акордів – важливо стежити, щоб усі звуки видобувались з однаковою
силою, звернути увагу на вироблення відповідних м’язових відчуттів: вмінню
відчувати рух плеча, передпліччя, кисті та пальців. Всі пальці торкаються струн
одночасно, а після виконання акорду – залишаються над струнами. Корисно
запропонувати вправи, призначені для розвитку навичок виконання одно-, двох-, три
акордових послідовностей.
Прийом-удар.
Граючи правою рукою на приструнках можна користуватись прийомом-ударом –
для цього майже випрямлений палець б’є по струні, а потім сповзає з пучки на ніготь
і падає на сусідню струну, після чого повертається у висхідне положення. Звук,
видобутий у такій спосіб, сильніший і глибший, ніж при щипку. Цей прийом
застосовується для виділення мелодії на фоні акомпанементу та верхніх звуків
акорду.
Тремоло – швидке багаторазове повторення одного, двох або більше звуків – дає
змогу видобути на бандурі безперервний звук довільної тривалості. Виконується на
одній або двох струнах за допомогою рівномірних ударів нігтем 2-го пальця, або 2-
го та 3-го – при виконанні подвійних нот правої руки поперемінно догори і донизу,

7
використовується як медіатором. Для більшої опори 2-й палець спирається на 1-й, а
кисть правої руки кладеться на сусідні струни.
Глісандо – у висхідному русі глісандо виконується ковзанням 1-го або 3-го пальців
по струнах. При низхідному русі – ковзає 2-й або 3-й пальці легенько натискаючи на
струни. Глісандо буває діатонічним і хроматичним. Діатонічний виконується на
нижніх або верхніх рядах струн. Хроматичний – на місці перехрещення струн.
Харківський спосіб гри – полягає в тому, що ліва рука виконавця перекидається
через шерсток долонею до деки. Таке положення називається перекидкою. Це дає
можливість лівою рукою виконувати мелодію на приструнках, а правою – супровід і
навпаки.