МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ГРИ НА ЦИМБАЛАХ

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Слово «цимбали» латинського походження. Це трохи змінена назва «цимбалум» —
металевих тарілок, які, до речі, відносяться до ударних інструментів.
Поширені цимбали по всьому світу. За структурою і тембром звука (якщо його
видобувати щипком) цимбали мають багато спільного з староруськими гуслями-
псалтирем. Найсуттєвіша різниця між ними полягає в принципах звукодобування: на
гуслях струни приводяться в коливання щипком, а на цимбалах — ударом молоточка
чи палички. Тому тембр цимбалів різкий, з металевим відтінком (очевидно, це й
стало причиною того, що інструмент прибрав назву металевих тарілок), але набагато
гучніший.
Серед численних струнних музичних інструментів трикутної форми, де звук
видобувається ударами молоточків, є стародавній арабський сантир (писантир). Він
зберігся до останнього часу в Єгипті. Перші зображення цього інструмента були
виявлені на стародавніх асірійських пам’ятниках. Надзвичайно цікавий асірійський
барельєф в Куюнджеці, на якому зображено музиканта, що грає на гуслеподібному
інструменті ударами паличок по струнах 1. Він тримає інструмент і грає на ньому
так, як тепер тримають і грають наші цимбалісти в Карпатах, — навісивши собі на
шию з допомогою довгого ременя.
Як же потрапили цимбали на Україну, прижились тут, зазнали значного
удосконалення і стали складовою частиною музичного інструментарію українського
народу? Слід гадати, що гуслеподібний асірійський сантир спочатку потрапив у
побут західноєвропейських народів під час хрестових походів войовничих феодалів
в країни Близького Сходу (Сірію, Палестину, Єгипет). Як відомо, ці походи,
організатором яких була католицька церква, розпочалися в кінці XI ст. і тривали до
другої половини XIII ст. На загарбаних землях хрестоносці створили Єрусалимське
королівство, в якому на початку XII ст. побував чернігівський ігумен Даниїл
Паломник 2. Це є свідченням того, що Київська Русь мала культурні зв’язки не лише
з народами країн Західної Європи, а й з країнами Близького Сходу. Ці зв’язки
певною мірою торкались також і музичного мистецтва. Поряд з цим не можна не
звернути уваги на той факт, що хрестові походи організовувались в основному з
територій Франції, Німеччини та Англії. Шлях хрестоносців пролягав через сучасні
території Австрії, Угорщини, Югославії, Болгарії, Румунії і далі до країн Близького
Сходу. Походи ці мали військово-колонізаторський характер і несли народам країн
Сходу лише розорення. Для європейських феодальних країн вони відкривали ринки,
сприяли пожвавленню торгівлі, а також, що слід особливо підкреслити, глибокому
знайомству з культурними надбаннями східних народів. Очевидно, в цей час і
занесено в Європу музичні інструменти східних народів, в тому числі асірійський
сантир, на основі якого в Європі створено цимбали.
Доречно пригадати такий факт: в чеській рукописній Велиславовій біблії XIII — XIV
ст. зображена жінка, що грає паличкою на трапецієвидному псалтирі (гуслях). Не
виключена можливість, що тут зафіксовано одну з перших спроб застосувати
принципи гри на гуслях-псалтирі паличками, запозиченими у східних народів. Та,
власне, і назви цих інструментів дуже схожі — «сантир» і «псалтир».
Цимбали дуже розповсюдились в Угорщині, Румунії, а також в Болгарії та Югославії
— саме в тих країнах, через які пролягав шлях хрестоносців. В Угорщині XIX ст.
інструмент зазнав значного удосконалення. Будапештський музичний майстер В.
Шунда створив великі, так звані угорські, цимбали, в яких кожний бунт або хор
складався з чотирьох, трьох або двох струн, настроєних в унісон. Таких бунтів
навішували 35 і вистроювали їх в хроматичний звукоряд. Його обсяг — від ре
великої октави до мі третьої октави. На нових цимбалах В. Шунда застосував
демпфер. Цей інструмент поширився також на території Закарпаття, загарбаного ще
в XI ст. угорськими феодалами. Немає сумніву, що інструменти угорського народу,
де цимбали у великій шані з давніх-давен і до останнього часу, як і його культура
взагалі, мали певний вплив на формування культури українського Закарпаття і його
народного інструментарію. Звідси цимбали розповсюдились серед гуцулів, а згодом і
по всій території Правобережної України (на Лівобережній вони зустрічаються
рідко).
Був і другий шлях, яким цимбали могли потрапити на Україну. В XII — XIII ст.
німецькі феодали загарбали землі прибалтійських і слов’янських країн, лицарі
Тевтонського ордена проникли аж на землі Білорусії і 1237 р. захопили м.
Дорогичин, не раз робили спробу підкорити Русь, але завжди зазнавали нищівного
розгрому. В німецькому війську були співаки, музиканти і декламатори, яких
називали міннезінгерами. Не виключена можливість, що вони занесли на територію
Білорусії арабський сантир, який був засвоєний, а згодом і модернізований
білоруським народом і став його національним інструментом.
Перша документальна згадка про цимбали і цимбалістів відноситься до XVII ст. 3
Чим же, якими художніми якостями цей інструмент привернув увагу українських
народних митців? Адже серед українського населення в XV ст. вже побутували
гуслі, кобза (бандура) та ін. Справа в тім, що український народ здавна кохався в
танцювальному мистецтві. Такі танці, як метелиця, гопаки, козачки, коломийки
тощо, виконувались у супроводі інструментального ансамблю, відомого під назвою
троїстої музики, до складу якої на Правобережній Україні входили цимбали.
Цимбалісти забезпечували високоякісний, технічно досконалий і звучний супровід.
Треба думати, що саме ці художні якості забезпечили цимбалам на Україні широке
розповсюдження і засвоєння їх народом як національного інструмента;
Цимбали в нас, як свідчать народні пісні, здавна використовуються для виконання
танцювальної музики часто в однорідних ансамблях цимбалістів, а також у
поєднанні з іншими інструментами.
Цимбали міцно ввійшли в музичний побут українського народу. Тепер вони широко
застосовуються в професійних та самодіяльних колективах. Репертуар цимбалістів
становлять віртуозні народні інструментальні п’єси, танцювальна народна музика, а
також твори класиків та радянських композиторів. Останнім часом введено клас гри
на цимбалах у Київському музичному училищі. Грунтовно знайомлять з принципами
гри на них також у Київській консерваторії.
Серед цимбалістів високої кваліфікації слід відзначити О. Незовибатька, В.
Мунтяна, Д. Попійчука, І. Золотаренка, М. Блещука та ін.

ОПИС ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
Зовні цимбали являють собою трапецієвидний резонансний ящик. Між верхньою та
нижньою деками — боковини, значно товщі від дек і виготовлені з дерева твердих
порід. На верхній деці вирізують два звукових отвори (голосники), іноді більше, і на
ній же ставлять поріжки з вирізами («кобилки»), які частину струн ділять пополам.
Кожна поділена поріжком струна дає можливість видобути на ній два звуки, що
перебувають у квінтовому співвідношенні. Решта струн натягується групами
(бунтами) по всій довжині цимбал. В кожному бунті по три струни, настроєні в
унісон. Розташування бунтів на цимбалах таке: один бунт, що лежить поверх
меншого поріжка, тягнеться через виріз більшого, а суміжний бунт з більшого
поріжка, навпаки, тягнеться у виріз меншого. Таке розташування найзручніше для
цимбалістів. Натягують струни, як і на бандурі, за допомогою металевих кілків, які
повертають спеціальним ключем. Бунти приводять в коливання ударами двох
спеціальних молоточків. Застосовується на цимбалах загальний демпфер
(глушитель), розташований на обох боках інструмента. Для зручності гри і
посилення звуку цимбали ставлять на три ніжки.
Цимбали, як і інші українські народні інструменти, за роки Радянської влади значно
удосконалені: стабілізовано форму, поліпшено акустичні властивості, розширено
діапазон, створено нові типи. Значних успіхів у вдосконаленні їх досягли І. Скляр та
О. Незовибатько. Скляр сконструював цимбали-приму, а Незовибатько — цимбали-
альт і цимбали-бас.
Сучасні цимбали конструкції І. Скляра та О. Незовибатька мають гарний зовнішній
вигляд і приємне звучання.
Діапазон їх — від до першої октави до сі третьої октави, звукоряд — хроматичний.
Настроюються цимбали, як і бандура, по-різному, але найкраще по квінтах. Щоб
пом’якшити різкий, дзвінкий (з металевим відтінком) звук, а також щоб можна було
грати на них тихо, молоточки обшивають звичайним сукном або повстиною.
Технічні і художньо-виражальні можливості інструмента дуже широкі. На ньому
зручно виконувати віртуозні пасажі 8, подвійні ноти, арпеджовані акорди. Останні
на цимбалах без демпфера слід застосовувати вміло, бо при частій зміні акордів, як і
на бандурі, накладається гармонія. Добрий художній ефект дає застосування
стаккато, тремоло, піццікато, гра щипком (як на гуслях чи бандурі) та різні прикраси:
форшлаги, групетто, мордент, трелі та глісандо. Стаккато — найбільш
розповсюджений прийом гри на цимбалах. Особливо широко цей штрих
застосовується під час виконання танцювальних, швидких мелодій, а також в
різноманітних пасажах. Зрідка стаккато застосовується в мелодіях, що виконуються
в повільному темпі, особливо урочистого, величавого характеру.
Тремоло застосовується переважно в протяжних мелодіях. Цей штрих можливий як
на одній струні, так і на двох у будь-якому інтервальному співвідношенні (терції,
сексти, октави тощо). Особливо складно і важко виконувати тремоло під час
перенесення рук з однієї струни на іншу, бо під час такого перенесення, особливо на
струну, що знаходиться на далекій відстані, переривається звучання. В кантиленних
мелодіях це зовсім небажане. Якщо ж тремоло виконують двома руками на одній
струні, то виконавець продовжує однією рукою частими ударами приводити струну
в коливання, а іншу руку переносить на іншу струну і приводить її ударами цього
молоточка в коливання, розрахувавши так, щоб приєднання другої руки до неї
створювало враження безперервності звучання. Приєднується рука до іншої дуже
швидко. Часто в швидких танцювальних мелодіях застосовується коротке, сухе
тремоло, яке чергується із стаккато. Звук, утворюваний за допомогою тремоло, має
широку амплітуду сили звучання — від піаніссімо до фортіссімо. Цей новий штрих
поки що доступний лише професіоналам.
Зрідка у виконавській практиці використовується штрих піццікато. Струни цимбалів
приводяться в коливання щипком пальців (нігтями або пучками). Якщо піццікато
виконується нігтями, то звук утворюється сильний, сухий і різкий, коли ж пучками,
то тихий, м’який. Цей штрих можна застосовувати як на одній струні, видобуваючи
окремі звуки, так і на багатьох (окремими акордами). Піццікато можливе в
основному на цимбалах-примах.
Трелі та форшлаги виконуються також на цимбалах-примах, причому найбільше
художнє враження вони справляють на слухача у високому регістрі. Застосовується
також глісандо. Його можна виконувати ковзанням пальців зверху вниз
(найзручніше) або знизу вгору. Краще, звичайно, ковзати пальцями біля підставок.
До і після застосування глісандо можна використати будь-який інший штрих.

ПОСАДКА, ПОСТАНОВКА РУК.

Посадка: На цимбалах грають сидячі. Сидіти треба на половині стільця напроти
середини інструмента і на відстані не ширше долоні руки. Корпус тримається легко з
невеликим нахилом до інструмента, але під час гри можливі відхилення в різні боки.
Ноги розташовуються на підлозі, одна нога може бути висунута трохи вперед.
Висота інструмента є важливим моментом посадки. Інструмент повинен
розташовуватись так, щоб лікті рук находились на рівні струн нижнього регістру,
плечі не можна піднімати.
Постановка рук. Основні положення
1. Плече та лікоть обох рук повинні рухатись біля корпуса граючого, їх не можна
сильно притуляти до тулуба, або відставляти в сторони.
2. Палички, які мають вирізи, тримати між другими фалангами вказівного і
середнього пальців. Всі пальці повинні без напруги бути зігнуті і приближені до
долоні.
3. Необхідно відпрацьовувати паралельні рухи кистей і паличок, розташовуючи
руки в районі середньої підставки. Передпліччя під час гри рухаються біля струн не
торкаючись їх, не спираючись на струни.
Є два основних положення рук:
1. розкрита кість (у вільному стані) разом з передпліччям лежать на струнах,
спираючись на кінці майже витягнутого середнього і безіменного пальців та ребра
долоні, використовуючи мізинець та великий палець;
2. піднесена зі сторони передпліччя кість спирається на мізинець та кінчики
безіменного та середнього пальців. Великий палець повинен бути підібраний до
вказівного. В обох випадках вказівний палець не спирається на струни, а разом з
середнім служить для збереження вертикального положення паличок.

ПРИЙОМИ ЗВУКОВИДОБУВАННЯ.
1. Удар – видобування як в швидких, так і в повільних темпах;
2. Тремоло – швидке багаторазове повторення одного або двох звуків,
виконується шляхом чергування ударів паличок. Основне призначення тремоло –
досягнення безперервного звучання струн;
3. Піццікато – видобування звука щипком. Якщо звук тихий – щипок
подушечками пальців. Голосно – щипок нігтем;
4. Гліссандо – ковзаючий перехід від одного звуку до другого. Виконується
ковзанням пальців, паличок по струнах. Гліссандо є висхідним і низхідним;
5. Арпеджіо – виконання звуків акорду один за одним.

ТЕХНІКА ВИКОНАВСТВА НА ЦИМБАЛАХ.

У виконавській практиці народних музикантів основним прийомом
звуковидобування продовжує залишатися «удар», який використовується як в
повільних, так і в швидких темпах. Прийом «удар» здійснюється шляхом одинарного
впливу на струни. Зв'язок звуків в мелодії здійснюється завдяки відсутності
глушіння. Обертони, які виникають після удару татка, накладаються на попередні,
більш слабкі, але продовжують звучати. Створюється безперервно вібруючий, гуде
фон, що дозволяє зібрати звуки в єдину мелодію.
«Удар» одинарне вплив молотка підрозділяється на два основних види - ваговій
(всією рукою) і кистьовий (пензлем). Кожна з різновидів знаходиться в тісному
взаємозв'язку з іншого, періодично купуючи домінуюче значення. Удари
виробляються в 3-5 см. Від підставок. Прийом «удар» призначений для вилучення як
окремих звуків, так і акордів, які можуть бути ускладнені ритмічними,
тембральними і динамічними моментами. Цим прийомом в основному досягаються
швидкі рухи. У повільних темпах виконання ударом можливо тоді, коли музика за
своїм характером урочиста і велична. Обшивка молоточків замшею або шкірою
надають звуку м'якість.
Одночасно з цим зберігся і народний прийом гри чистим деревом молотків. Для
цього потрібно молотки повернути в пальцях для удару не обшивкою, а завитками.
Цей прийом отримав назву «collegno» - перевернутими молоточками (деревом). Його
використовують як колористичний ефект рідко, коли потрібно зображення в музиці
будь-якого спеціального моменту.
В сучасній музиці як колористичного прийому використовують «удари дерев'яною
стороною молотка по краю деки», в результаті чого виходить імітація кастаньєт або
китайської коробочки.
Поряд з ударом, у цимбалістів широко поширений прийом «тремоло» - швидке
багаторазове повторення одного або двох звуків шляхом чергування ударів
молоточків. Застосовують його для досягнення безперервного звучання струн або
для продовження великих тривалостей. Так як область застосування «удару»
обмежена і найбільш прийнятна в сфері розчленованої артикуляції, то для
використання штриха «legato» і досягнення зв'язкового, плавного звучання потрібен
був новий прийом. Так виникло тремоло (від італійського «tremolo», що означає
«тремтячий»). У народно-інструментальної практиці воно майже не застосовується,
тому що для виконання народних пісень і танців досить була застосування «удару».
Тремоло можливо як на одному звуці, так і на двох при різних інтервалах - октави,
терції, сексти і ін.; може бути тривалим на всю протяжність виконуваної ноти і
використовуватися в співучої музичної мелодії, а може бути коротким, уривчастим і
застосовуватися в швидких рухах, часто в упереміж з ударом. Вільне еластичне
тремолювання є одним з найбільш важливих засобів музичної виразності цимбаліста
і служить для реалізації багатьох художніх завдань. Професійні виконавці досконало
володіють цим прийомом.
Крім удару і тримоло на цимбалах можливі прийоми звуковидобування, які
застосовуються у виконавській практиці менш часто, але при вмілому використанні
є засобами художньої виразності. З цих коштів широко поширена гра щипком.
Існує дві основні види pizzicato - нігтем і подушечкою пальця.
Піццикато нігтем передбачає: 1. щипок однієї струни (зустрічається часто, звук при
цьому виходить середньої гучності); 2. щипок хору струн (звук витягується більш
яскравий, насичений).
Піццикато подушечкою також по-різному: 1. щипок пружним пальцем для
вилучення щільного виразного звуку; 2. щипок м'яким розслабленим пальцем для
м'якого ніжного звучання. «Рizzicato» зазвичай застосовується як ефектний
виконавський прийом. Щипками обох рук можливе виконання двох, трьох і більше
звуків.
Флажолет - прийом звуковидобування, який найбільш активно почали застосовувати
на цимбалах в останні роки. Для його отримання потрібно легко доторкнутися
пальцем до струни в місці її поділу на певні частини, а іншою рукою зробити «удар»
паличкою або щипок, одночасно з «ударом» (щипком) палець швидко зняти зі
струни. «Флажолетів» на цимбалах можна витягувати октавні (звучить на октаву
вище), двухоктавние (звучить двома октавами вище), квінтові (звучить квінта через
октаву) і терцових (звучить терція через октаву). Цимбалісти в основному виконають
натуральні октавні й двухоктавние флажолети, терцових і квінтові звучать не так
виразно.
Використання флажолетів має темпові кордону, тому їх вживання можливо тільки в
помірних темпах.
Виконання з сурдиною - «соn surdinо» - витяг сухого приглушеного звуку. Цей
прийом звуковидобування - один з нових на цимбалах.
Для виконання «сурдини» виконавець притискає пальцем (середнім або вказівним)
потрібну струну в місці її дотику з підставкою, а іншою рукою виробляє удар або
щипок струни в звичайному місці. За допомогою незначного зсуву пальця в ту або
іншу сторону цимбалісти можуть домогтися різної якості звучання - глухого,
тьмяного і більш яскравого. Темброва забарвлення сурдини, її характер залежать від
регістра цимбал, в якому вона виконується. У нижньому регістрі «Сурдіна» нагадує
звучання східних народних інструментів - сатура або чанга.
Одним із часто вживаних в народному виконавстві прийомів звуковидобування є
арпеджіо - виконання звуків акорду, гармонії один за іншим, послідовно, як в
порядку зростання, так і зменшення висоти. У деяких випадках арпеджіо може
містити майже все звуки акордів повного діапазону цимбал. Часта зміна акордів
передбачає спритність рук виконавця для їх глушіння, щоб одні звучання не
накладалися на інші.
Яскравим виразним засобом при грі на цимбалах є glissando (ковзаючи) - це ковзний
перехід від звуку до звуку, який здійснюється ковзанням пальця, нігтя, або паличок
по струнах в хроматическом порядку. При грі пальцем або нігтем цимбалісти
застосовують як висхідний, так і спадний glissando яке виходить більш якісним в
межах струн, розташованих на одній підставці (середньої і правої). Але за
допомогою майстерні передачі ковзання від однієї руки до іншої цимбалісти
домагаються виконання довгого glissando, що охоплює звукоряд до двох з
половиною октав.