Поняття про музичне інструментознавство

З давніх давен наш народ славився своїми традиціями, своєю писемністю і музикальністю.

Особливо український інструментарій, це невід’ємна частина історії нашого народу. Це вияв

нашого душевного багатства, і свідчення нашої високої духовної культури.

Галузь мизикознавство що вивчає походження і розвиток інструментів, їх конструкцію,

акустичні властивості, а також класифікацію інструментів, називається музичним
інструментознавством. Інструментознавство тісно пов’язане з фольклористикою, ергологією
(технологія виготовлення муз.інструментів), етнографією, музичною акустикою. Існує два різних
методи дослідження музичних інструментів – музикознавчий і органологічний. Перший
пов’язаний з виконавством, а другий зосереджує увагу на конструкції інструмента, і його еволюції.
Початок формування інструментознавства як самостійної галузі зробили музикознавці Майон, і
Закс. Також, Закс спільно з Горнб Остелем зробили сучасну систему класифікації музичних
інструментів, що прийнята у всьому світі.
З основ українського інструментознавства.
Українське музичне інструментознавство започаткував М.В.Лисенко, опублікувавши у
Львівському журналі «Зоря» (1894) низку статей, що згодом були видані окремою книгою
«Народні музичні інструменти на Україні». Також йому належить праця присвячена творчості
легендарного кобзаря Остапа Вересая, в якій міститься і органологічна характеристика кобзи
Вересая.
Фундаментальною працею укр.інстр стала книга українського письменника Гната Хоткевича
«Українські інструменти українського народу». У 1967 році музикознавець Гуменюк видав книгу
«Українські народні музичні інструменти», в якій зробив спробу простежити історію музичних
інструментів, їх будову, і сферу побутування.
Класифікація музичних інструментів.
Спроб систематизувати музичні інструменти було багато, але не всі вони були науковими, і
зручними для користування, оскільки не мали єдиних і при тому логічних критерій поділу
інструментів на відповідні групи. Одна з давніх класифікацій – це система Боеція. Наукову
концепції сучасної класифікації музичних інструментів на початку 20 століття сформулював Майон.
Він поділив усі музичні інструменти на 4 групи за єдиним критерієм – залежно від джерела звуку.
Але, він не запропонував єдиного наукового критерію для поділу інструментів у середині групи. Це
зробили Горн Бостель, і Захс, поділивши інструменти кожної групи на підгрупи, залежно від
способу звукотворення звуку. Отже, є чотири групи поділу музичних інструментів в залежності від
джерела звуку: отже, самозвучні (ідіофони), перетинкові (мембранофони), струнні (хордофони),
духові (аерофони).

Самозвучні музичні інструменти (ідіофони).

Це музичні інструменти, джерелом звуку яких є сам корпус, або його частина. Звідси і назва,
від грецького ібіос – власний, фавн – звук. Як правило той чи інший інструмент, що належить до
ідіофонів виготовляється з однорідного звучного матеріалу (каменю, дерева, металу), хоч і буває
що, із звучного матеріалу виготовляють лише звучну деталь.
 Самозвучні – це найдавніші, та найпростіші музичні інструменти, їх попередниками були
кам’яні, кістяні, дерев’яні знаряддя епохи палеоліту, які слугували людям для подачі сигналів
одночасного об’єднання зусиль під час різних трудових процесів. Можна з великою вірогідністю
припустити, що перший музичний інструмент був камінь, а удар каменя об камень найдавнішою
грою на ударних інструментах. До давніх самозвучних інструментів належить багато речей
побутового вжитку: підкова, металева рейка, звичайна дошка, дзвінок тощо. Функція самозвучних
музичних інструментів у житті людей досить різноманітна. Це насамперед сигнальні знаряддя –
ударом в дошку, рейку, дзвін повідомляли про повінь, пожежу, стихійне лихо, збирали людей для
оголошення певних указів, різних повідомлень. Також прив’язували до різних тварин, і т.д.
Ідіофони є тими музичними інструментами, які найяскравіше підкреслюють думку про
виникнення музики в процесі трудової діяльності, а музичних інструментів з речей побутового
вжитку.
Класифікація самозвучних інструментів.
Залежно від способу видобування звуку ідіофони поділяються на ударні, щипкові, фрикційні.
Ударні ідіофони – це самозвучні інструменти, звук в яких видобувається ударом предмета об
предмет, або окремої деталі об корпус. Це різні брязкальця, дзвіночок.
До щипкових ідіофонів належать ті, звук яких видобувається щипком частини інструмента
(дримба).
Фрикційні визначаються як такі, звук яких видобувається тертям всього корпусу, або його
частини.

Перетинкові музичні інструменти (мембранофони, або мембранні).

(литаври, барабан, бубон і т.д.)
Перетинкові – це музичні інструменти, джерелом звуку яких є натягнута перетинка
(мембрана): шкіра, міхур, синтетична плівка тощо. Основу мембранофонів складаються відомі
ударні інструменти (литаври, барабан, бубон). Мембранофони виникли після ідіофонів. Це були
найперші рукотворні інструменти. В україні перетинкові музичні інструменти відомі з часів
Київської Русі. Вони використовувались як інструменти скоморохів, що викликало осуд церкви, і
водночас як військові – сигнальні. \
Класифікація перетинкових інструментів
Залежно від того, яким способом видобувається звук із мембранофона, вони поділяються на
ударні, фрикційні, і мирлитони. Ударні – звук яких видобувається ударом кулака, долоні,
колотушки тощо. У фрикційних звук видобувається тертям. Це тертя може відбуватися
безпосередньо по мембрані, а може бути опосередкованим. Коли через центр мембрани
проходить шнур, або пучок волосу. І тертям об нього музикант спричиняє вібрацію мембрани.
Окремою групою перетинкових є мирлитони, або наспівні барабани. Перетинка у цих інструментах
приводиться не тертям або ударом, а людським голосом, наспівом або мовою. Мирлитони не
утворюють власних звуків, і не змінюють їх висоти, а лише підсилюють людський голос, надаючи
йому нового характерного забарвлення. Мирлитони в свою чергу поділяються на так звані вільні
мирлитони, перетинка в яких приводиться в дію без попереднього накопичення повітря в
резервуарі, і на трубо, та посудо мирлитони, що є своєрідним посудом, з перетинкою всередині.