Усі найбільш важливі події

життя Київської Русі тісно

пов'язані з музикою. Свята —
родинні (народження або
весілля), громадські або
землеробські —
супроводжувалися обрядовими
піснями, музикою, танцями та
видовищами. З піснями
вирушали у воєнний похід. У
супроводі ритмічних звуків
бубнів та труб-зурн вступали в
бій з ворогом, з піснями
святкували перемоги. Піснями-
плачами та голосіннями
супроводжувався поховальний
обряд.
Ліра
Колісна ліра — струнний смичковий музичний інмтрумент , у якому
роль смичка виконує колесо. На трьох (іноді більше) струнах грають мелодію,
притискаючи струни клавішами, а дві інші струни — бурдонні.
 1 — троник ; 2 — корба; 3 — валок (вісь іде всередину ліри, на ній крутиться
колесо-смичок); 4 — дзядик; 5 — байор (півгриф); 6 — колесо; 7 — підставка
(кобилка) до мелодії; 8 — дві підставки: до тенора і байорка; 9 — брумар; 10
— клавіатура; 11 — клавіші; 12 — нити (півклавіші); 13 — дека; 14 — кибіт;
15 — налубок; 16 — шия; 17 — кілки; 18 — мелодія (струна); 19 — тенор
(струна); 20 — байорок (струна); 21 — фартух
Гуслі
Гу́ слі (гу́ сла) — старовинний шипковий музичний інструмент, найпоширеніший
на Київській Русі. Є найстародавнішим руським струнним щипковим музичним
інструментом, у якому струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонансний
ящик. Виконавець на гуслах називається гуслярем.

Першим безперечним свідченням наявності гусел на території Київської Русі є

«Слово о полку Ігоревім» (XII ст.):
Да той, браття, наш Боян
Тож не десять соколів він на лебедів пускав,
А свої літучі персти він на струни накладав,
І живії струни славу самі грали тим князям .
Так сталося, що різні види гусел у народі розрізняли насамперед за зовнішнім
виглядом, формою. Це і визначило в переважній більшості їх назви:
крилоподібні, шоломоподібні, або гуслі-псалтир, столоподібні, або гуслі-
ящик, які ще узагальнено називали прямокутними. Проте всі вони беруть
початок з простої гусельної дощечки, на якій було натягнуто кілька струн.

Крилоподібні гуслі
В Україні їх ще називали
«яворчаті» або «яровчаті».
Інструмент цей робили переважно з
явора, корпус був довбаний,
пізніше — клеєний. Зовні корпус
має вигляд крила, звідки й назва —
крилоподібні.

Головною ознакою крилоподібних гусел є те, що на них грають бряцанням по

струнах, і від того звук цих гусел голосний, дзвінкий. Звідси й друга назва
крилоподібних гусел — «звончатые», яка супроводжує в Росії цей інструмент з
давніх часів.
Бубни
Бу́ бон — дуже поширений ударний
музичний інструмент з невизначеною
висотою звуку у вигляді обруча, на який
з одного боку натягнуто шкіру. У
прорізах обруча встановлено малі
металеві тарілочки— брязкальця.
Відомий з давніх часів. Бубон — це
круглий тонкий дерев"яний обруч, з
одного боку натягнений шкірою. З
протилежного боку натягують жильні
струни або дротики, на які підвішують
дзвіночки. У спеціальні прорізи
монтують металеві брязкальця, що за
формою нагадують тарілки від барабана,
тільки в мініатюрі. Хоча бувають бубони
і без бряскалець. Основне завдання в
оркестрі: Утримувати темп, та надавати
певного колориту та характеру в музиці.
Використовують переважно в
танцювальнй музиці та похідних
маршах.