Серед українських мистців, котрі опинилися на заокеанських берегах

Америки, на особливу увагу заслуговує Василь Шуть — композитор, піаніст,

дириґент і педагог. Це був талановитий майстер великих оркестрових
полотен — симфоній, симфонієт, поем, хорових аранжувань, камерних
квартетів, фортепіанних творів, романсів і пісень.

«Шуть — людина великої музичної та загальної світової культури, він

суверенно володіє всіма засобами композиторської техніки», — писав про
мистця відомий музикознавець Микола Недзвецький. А поетеса Ганна
Черінь, із якою Василь Шуть тісно співпрацював, стверджувала, що це був
композитор, котрий міг за тиждень написати оперу, але завжди запитував,
хто її виконуватиме.
Василь Шуть народився 26 квітня 1899 року в багатодітній родині бухгалтера
земського правління Кирила Шутя та Катерини з роду Романовських у м.
Золотоноші на Черкащині. Ще в ранньому дитинстві він захопився
малюванням, але якось, коли батьків не було вдома, так «прикрасив» своїми
малюнками хату, що отримав від матері на горіхи. Тож після того випадку з
малюванням було покінчено, а з’явилося зацікавлення музикою.
На початках він навчився грати на мандоліні, навіть організував невеличкий
струнний оркестр із однокласників, а в 15-річному віці почав опановувати
фортепіано. Цьому посприяв випадок, коли батько відкупив у сусіда, котрий
виїздив із Золотоноші, стареньке піаніно. Ось тільки шкода, що грошей на
навчання у батьків не знайшлося й довелося йому вчитися музики за
допомогою підручника. Та вже за рік він не тільки досить добре оволодів
інструментом, а й почав створювати власні композиції.
Добре жилося хлопцеві під батьківським дахом, але потрібно було починати
й свою справу. 1926-го Василь, шукаючи праці, виїхав до Переяслава, де став
учасником місцевого аматорського театру. Там він закохався в балерину
Марію Росінську, із якою невдовзі одружився.
Нові пошуки роботи привели Василя до Києва, де він випадково зустрів
рідну тітку, котра радо прийняла племінника, а через кілька днів привела до
Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. І коли на
прослуховуванні він виконав свою сонату, його зарахували до числа
студентів.
Швидко промайнуло чотири роки навчання композиції в класі В.
Золотарьова. 1930 року на випускному іспиті Василь Шуть блискуче виконав
у фортепіанному перекладі свою першу симфонію, за що отримав похвалу
від випускної комісії. Але диплома йому так і не дали, бо мав незадовільну
оцінку з теорії марксизму-ленінізму. Однак це не завадило Василеві на
правах дириґента ввійти до складу мандрівного театру, що саме збирався на
гастролі Донеччиною. У тому ж колективі працювала дружина композитора.
Шахтарські пайки, які видавали в ті голодні роки, були для них доброю
підтримкою.
1936-го театр закрили, і композитор повернувся до Києва, де керував хорами
та вчителював у музичних школах. Із початком Другої світової війни мистець
потрапив під мобілізацію без видачі військової форми, його відправили до
Харкова, а там усіх, кому було за 40 років, відпустили. Тож довелося йому
самотужки добиратися до вже окупованого німцями Києва.
На щастя, дружину Василь застав живою, але з квартири, яку вони займали в
Печерській лаврі, її випровадили. Якийсь час подружжя мешкало в
покинутому приміщенні книгарні.
Восени 1943 року родина Шутів вирушила на Захід і якийсь час жила в
Бреслау (тепер Вроцлав), працювали на спиртовому заводі. На щастя, у
великій спортивній залі, де ночували 80 осіб, було фортепіано, і композитор
мав змогу у вільний час працювати над своєю Третьою симфонією, що, за
задумом, мала бути досить монументальним, сповненим драматичної
напруги та кінетичної енергії твором. Це про неї в 1960-х рр. музикознавець
М. Недзвецький напише: «Я би сказав, що поряд із Другою симфонією Л.
Ревуцького й увертюрою з опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського Третя
симфонія Василя Шутя є одним із невмирущих досягнень української музики
взагалі. За інструментальним мисленням її можна прирівняти до здобутків
таких видатних композиторів, як Й. Брамс, А. Брукнер, Р. Штраус, М.
Римський-Корсаков і П. Чайковський».
Після Бреслау Шуті перебували в таборі для переміщених осіб у Ганновері,
де композитор брав досить активну участь у житті української громади. Він
навчав дітей гри на фортепіано й теорії музики, а також знаходив час для
творчості. 1950-го його Другу симфонію з успіхом виконав симфонічний
оркестр Ганновера.
1951 року Шуті еміґрували до США й оселилися в Чикаґо. Тут композитор
спочатку працював робітником на шоколадній фабриці, а згодом — на
кабельному підприємстві. На диво, це був найпродуктивніший період його
творчості. «Звідкілясь раптово з’явилися співучі мелодії, ясні гармонії, світлі
думки, — писав він у листі до друга. — Як із рукавів чарівника, посипалися
пісні, романси, сонати та симфонії». Тут слід згадати його збірки пісень для
дітей і юнацтва «Нас п’ятеро» (тато, мама, синьоока Маруся, капризна
Катруся та бадьорий син Михайло), «Веснянки», «Гармонічні та поліфонічні
твори для школярів» і «Вокальні твори до слів Т. Шевченка».
Минуло лише два роки від часу приїзду композитора до США, а про нього
вже знало все українське Чикаґо. 20 грудня 1953-го в залі Школи Шопена з
нагоди 25-річчя творчої діяльності мистця відбувся концерт, участь у якому
взяли Н. Тарбай, Л. Онихан, Ю. Клюковська, З. Филипович, В. Мельничина,
Н. Андрушко, С. Шах, І. Повалячек, В. Чижик, Я. Яримович, М. Дуда, П. Мак
і П. Мартинович. Організатором цього концерту був колектив товариства
«Нова сцена». Увесь прибуток від цієї імпрези було скеровано на видання
музичних творів композитора, зокрема на збірки «Легкі п’єси для
фортепіано» та «Два українські танці в концертному виді», що були
опубліковані 1960 року.
Ще більше поповнився творчий доробок мистця після його виходу на
заслужений відпочинок. Окрім того він займався педагогічною практикою як
удома, так і в житлах своїх учнів. Дружина композитора вчила дітей танців, а
він — музики. Це була дуже товариська сім’я. Як писала Ганна Черінь:
«Вони швидко входили в контакт із людьми, як з українцями, так і з особами
інших націй. Василь Кирилович із кожним умів знайти спільну мову та
зацікавлення. Він полюбляв писати жартівливі вірші, але ніколи не писав до
них музики, а шукав гарну поезію інших авторів. Вдачу мав горду й належну,
хоч і сумирну».
Послугами композитора як акомпаніатора неодноразово користувалися
відомі співаки Ія та Любко Мацюки, вокальне тріо «Повалячек, Дуда й
Чижик», українські молодіжні хори. Із поетів Чикаґо він найтісніше
співпрацював з Ганною Черінь, на лібрето якої написав оперету «Поїзд
щастя», уперше поставлену колективом театральної студії при катедрі Св.
Володимира й Ольги в Чикаґо. Створені в співпраці з поетесою пісні для
дітей постійно друкував журнал «Веселка», а збірку «Десять дитячих пісень»
було видано навесні 1973-го. У той час ним було написано музичну комедію
«Одруження пиворіза» на лібрето поета Василя Чапека. У світ вона вийшла
1971 року в журналі «Нові дні» в Торонто.
Як композитор Василь Шусть відзначався особливою пильністю до
опрацьованого матеріалу. Якось, дізнавшись про те, що в Харкові
виконували його Четверту симфонію, написану на тексти віршів Тараса
Шевченка, він дуже шкодував, що не зміг побувати там особисто. Мистець
був добре обізнаний із подіями в рідному краї та постійно цікавився, чи
співають там його пісні. Знав також, що з колись великої багатодітної родини
серед живих залишився він сам, бо половина родини померла, а двох братів
розстріляли енкаведисти. Незадовго до смерті п. Василь любив розповідати
друзям і учням про свої плани та задуми, які, на жаль, йому так і не вдалося
реалізувати.
Композитор помер під час літніх канікул, 23 серпня 1982 року, у Чикаґо.
Далеко не всі з його приятелів змогли прибути на похорон. І все ж на
панахиду, що відбулася 26 серпня в церкві Св. Софії, прибуло стільки
шанувальників таланту композитора, що зала храму не могла їх усіх
умістити.
Вагомим є мистецький доробок Василя Шутя, зокрема чотири симфонії, дві
симфонієти, концерт для фортепіано з оркестром, концерт для скрипки з
оркестром, балет «Танець голубих дзвонів», симфонічна поема «Ісус траву
косив» (слова Я. Савченка), концертіно для труби з оркестром, дві сонати для
скрипки з фортепіано, струнний квінтет, сім струнних квартетів, три
фортепіанних тріо, фортепіанний секстет, дві сонати, більш ніж 30 вокальних
творів, низка дуетів, тріо та велика кількість обробок українських пісень і
танців. Серед його творчої спадщини є твори на слова Т. Шевченка, І.
Франка, П. Тичини, М. Рильського. Особливо популярними з-поміж його
пісень і романсів були «Як почуєш вночі» на слова І. Франка, «Не тебе палко
я люблю» М. Лермонтова, «Муза» О. Пушкіна, «Марія» М. Рильського,
«Студентська серенада» Т. Курпіти, «Спіть, скалічені» О. Олеся, «Люби її,
нам рідну Україну» О. Неприцького-Грановського, «Гетьте, думи» Лесі
Українки й інші.
Твори Василя Шутя виконували піаністка Дарія Каранович-Гординська,
скрипаль Богдан Сперкач, співаки Микола Фабрика, Василь Мельничин,
Марта Кокольська, Ія Мацюк, Мирослава Мелодія-Крук та інші митці.
Якщо на початку творчість Василя Шутя була наближеною до
модерністичного стилю, то з роками вона все більше набувала класичного
стилю із широким використанням українського фольклору. В одному з листів
до приятеля він писав: «Справжні новатори не робляться штучно, а такими
народжуються. Не за новими теоріями потрібно писати музику, а навпаки –
нова теорія оформиться як наслідок справжніх нових творів, що виникли зі
справжнього натхнення». Чого-чого, а натхнення композиторові не
бракувало. Його творчість стала значущим вкладом до мистецької скарбниці
української музики.