КЗ «ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ»

Балтської міської ради Одеської області

Доповідь на тему:

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ
УКРАЇНСЬКОГО ДИРИГЕНТА
А.АВДІЄВСЬКОГО

Виконав учень
4/8 класу
Чорний Володимир

БАЛТА 2023
 Анатолій Авдієвський п’ятдесят років був художнім
керівником і головним диригентом Національного заслуженого
академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.
Анатолій був старшим сином у сім’ї, яка виростила попри всі
випробування п’ять дітей. Щоб врятувати їх від голоду, батькам
вдалось вивезти родину на Одещину.
Щоправда, світлин тих часів немає… А страшні спогади
маестро чув у дитинстві від бабусі.
Дар Божий давав можливість Анатолію Авдієвському чути
голос природи. Його сестра Валентина згадує, що він якось прибіг
до неї та сказав, що чув, як співають піски. Він дуже любив відкрите
море і піски навколо.
Його рідна сестра зізнається, що як не намагалась, але не
могла почути сама отих: «Дзень, дзень!», звуків, які видавали піски
навколо моря, голос природи, який чув її старший брат.
Він пройшов шлях від хлопчика, що «грав» на кришках від
каструль на маминій кухні, до народного артиста України, лауреата
Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіка
Академії педагогічних наук України, Академії мистецтв України,
професора, Герой України.
Анатолій Авдієвський прожив довге й насичене життя. Останні
50 років Анатолій Тимофійович був художнім керівником і
головним диригентом Національного заслуженого академічного
українського народного хору імені Григорія Верьовки.
Маестро Авдієвський залишив чимало спогадів і одкровень
про свої відкриття у музиці, народній пісні.
Про автентику він говорив з побожністю, як про те, що не
можливо створити, а можна лише отримати в спадок і зберегти.
«Я давно зрозумів, що ми, освічені люди, котрі позакінчували
виші, неспроможні розкрити технічні засоби, збережені народом на
генетичному рівні. Це передавалося із роду в рід
найталановитішими і зробило увесь наш народ талановитим.
Розумію думку Лепського щодо неповторності дитячого співу,
особливо при виконанні духовної музики. Він висловив її у
козацькому селі, коли познайомився із багатодітними сім’ями, де
всі хлопчики й чоловіки співали. Зауважу: дружини козаків не
співали, матері були виховательками й берегинями родинного
вогнища», — визнавав Авдієвський.
Про сакральність пісні Анатолій Авдієвський розповідав так, як
людина, яка збагнула велику таємницю, віддавши пізнанню все
життя: «Коли душа співає, людина стає пророком, бо в неї
гармонійний стан, вона здобуває крила. Співає душа — людина
творить і перетворює цей світ на ще більшу красу. Можна навіть
сказати, що пісня — то форма існування душі народу. Це явище
набагато серйозніше, складніше, утаємниченіше, ніж ми уявляли.
Нині люди багато в чому починають прозрівати, зокрема й у
ставленні до народної пісні. Якби ми знали, як потрібно цінувати,
дорожити народною піснею, яка завжди мала величезну місію в
людському житті».
У роки, коли про Незалежність України мріяли лише
найсміливіші, хор Верьовки, яким керував Анатолій Авдієвський, ніс
у світ образи українок і українців, мову, музику, дух — все те, що не
вимагає перекладу і відкриває серця.
Сьогодні, у важкі воєнні роки, ті, хто взяв керівництво
прославленим хором після маестро Авдієвського, визнають його
талант дипломата.
«Він був дуже відомою людиною. Він відчував, як треба
балансувати, щоб зберегти хор», — розповів про важкі 70-ті Ігор
Курилів, український диригент, продюсер, який є нині керівником
Національного заслуженого академічного українського народного
хору імені Григорія Верьовки.
За великим рахунком, вважає Ігор Курилів, як і у 1943 році, коли хор
тільки створили, так і у всі роки його діяльності, а особливо — 50
років під керівництвом Анатолія Авдієвського, це був
найпотужніший спосіб зберегти бойовий дух нації. І те, що хор
вдалось зберегти не, як музей, а творчу лабораторію — величезна
заслуга саме Авдієвського.
До слова, на початку вересня у Національного заслуженого
академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки
— теж ювілей — 80 років від дня заснування. І більшу частину цього
віку його розвивав саме маестро Авдієвський.
Попри всі складнощі, колектив таки збирає повні зали,
виїжджає за кордон за кошти іноземних донорів, і, на відміну від
деяких колективів, які роками заробляли на “Лускунчиках”,
популяризує у світі саме українську музику.
Одним з яскравих прикладів є українська пісня “Розпрягайте
хлопці коні”.

Існують дослідження, автори яких стверджують, що пісня

виникла в часи махновщини (1917-1921рр.). Краєзнавець Віктор
Яланський у книзі, виданій у 1999 році, «Нестор і Галина,
розповідають фотокартки», спираючись на розповідь дружини Н.
Махна Галини Кузьменко, доводить, що автором цього твору є
махновець з Полтавщини Іван Негребицький.
Військо Нестора Махна в той складний і суворий час воювало
практично з усіма владами і режимами, які тоді існували. Був у
«батька» свій оркестр, який складався з двадцяти музикантів-
євреїв. Саме вони розучили і вперше виконали нову пісню, що стала
улюбленою не лише серед вояків, а й для всього населення
України. Дехто називає «Розпрягайте, хлопці, коні» похідним
маршем махновців.
Існує версія, що якось у Гуляйполі сиділи в штабі засмучені
нещодавньою загибеллю в бою соратників Нестор Іванович, його
дружина, вчителька Галина Кузьменко, командири загонів. До
кімнати зайшов молодий русявий юнак і звернувся до Махна з
проханням прийняти його до війська. Це був учитель з Полтавщини
Іван Негребицький, котрий і запропонував послухати його нову
пісню. Своєю красою і мелодійністю пісня вразила, зачарувала
повстанців. Невдовзі вона поширилася по всій Україні і стала
улюбленою серед українців.
 ЛІТЕРАТУРА

1. Інтернет - https://songs.in.ua
2. Інтернет - https://vechirniy.kyiv.ua