НАУКОВА

ДІЯЛЬНІСТЬ
МИХАЙЛА
ДРАГОМАНОВА
 Драгоманов Михайло Петрович
Український публіцист, історик, філософ, економіст,
літературознавець, фольклорист, громадський діяч,
засновник українського соціалізму, представник відомого
роду українських громадських і культурних діячів
Драгоманових.
Народився 30 вересня 1841 р. у м. Гадячі на Полтавщині в
родині дворян. Особистість Михайла формувалася серед
простого люду. Батько, чесна і справедлива людина, добре
ставився до селян. Дядько Яків був колишнім декабристом.
Він учив хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для
добра рідного краю.
 М. Драгоманов навчався у Полтавській гімназії, де цікавився гуманітарними
дисциплінами і, насамперед, минулим українського народу. Місцевий учитель історії
О. Стронін прищепив Михайлові інтерес до праць європейських просвітителів
Вольтера, Руссо, Дідро та ін.
 1859 р. М. Драгоманов вступив на історико-філологічний факультет Київського
університету Св. Володимира. Тут у нього з'являються значно ширші і більші
можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з
тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у
студентському середовищі. Став одним із засновників недільних українськомовних
шкіл у Києві (1859). Ще під час навчання він викладав у недільній школі на Подолі, а
після її закриття - у Тимчасовій педагогічній школі.
 1863 — став членом товариства «Громада», що було формою пробудження свідомості
національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту,
права.
 З середини 1860-х років становлення Михайла Драгоманова як ученого відбувалося в
тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У тодішніх його роботах —
історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних — мимоволі відбувається
зміщення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання.
Наукова діяльність Михайла Драгоманова
1865 — прийнятий на посаду приват-доцента на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Київського
університету Святого Володимира. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції,
історії Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження). Опублікував низку статей зі стародавньої
історії.
1870 — захистив магістерську дисертацію на ступінь магістра загальної історії на тему «Питання про історичне значення
Римської імперії та Тацит».

Взагалі молодий учений глибоко усвідомлював доконечну необхідність

фундаментальної підготовки для нового етапу розвитку наукових студій у
галузі фольклористики, української літератури, суспільно-політичної
публіцистики. Вже наприкінці 1860-х років мав матеріал для укладання
фольклорних збірок. На той час він, володіючи кількома мовами, не лише
багато перечитав художньої, наукової літератури, зокрема, праці зарубіжних
учених О.Конта, Г.Спенсера, П.Прудона, І.Тена, Т.Бенфея.
Наукова діяльність
І.Франко, познайомившись із М.Драгомановим у 1875 році, згодом високо відзначив його
безпосередній вплив на формування великої когорти прогресивної молоді в Галичині.
"Надзвичайно критичний ум, фаховий історик з широкою європейською освітою, він вніс у
студіювання етнографічного матеріалу строгий історичний метод, гостро виступив проти
дилетантства і міфологічних, апріорних фантазувань, жадаючи порівняння студій і
докладного відрізнення в етнографічних матеріалах того, що міжнародне, запозичене, і
того, що повстало на власнім грунті", – так писав І.Франко 1900 року.
М.Драгоманов розширював поле та урізноманітнював форми діяльності, беручи активну участь у
всіх заходах "Київської громади" та створеного в 1873 р. "Південно-західного відділення
Російського географічного товариства" і проведеному в 1873 р. у Києві ІІІ Археологічному
з'їзді. Через рік М.Драгоманов очолив і зреформував у демократичному дусі газету "Киевский
телеграф", залучивши до участі в ній своїх однодумців і друзів – В.Антоновича, П.Чубинського,
С.Подолинського, О.Терлецького та ін.
Наукова діяльність
М.Драгоманов прожив на світі лише 54 роки, але і за цей час свого життя він написав понад 2 тисячі
друкованих праць, не враховуючи листування. М. Драгоманов, за словами своєї родички Лесі Українки,
тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, шо чисте діло вимагає чистих
засобів.
Працю М.Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу», написану за кілька років
до смерті, можна вважати заповітом науковцям у галузі досліджения укратнської історії. У ній він
закликав співвітчизників боротися разом з iншими народами проти самодержавства, за свободу й
децентралізацію суспільно-політичного життя. Наукова діяльність цього видатного українського
історика, літературознавця, фольклориста й філософа, не лише стала надбанням тогочасного
українознавства, а й дала поштовх подальшому розвитку української соціально-політичної думки. Його
ідеї виявилися прийнятнішими на західноукраїнському грунті, хоч зазнали їхнього впливу і діячі
Наддніпряншини.
Головні наукові праці М.Драгоманова були присвячені теоретичній політології, політичній історії або
конкретній політиці. М.Драгоманов, будучи одним з найпрогресивніших діячів свого часу, у наукових
працях, громадській і політичній діяльності проаналізував i систематизував чимало ідей, вплив яких на
сучасний політичний розвиток світу здійснюється в наш час. Творчість М.Драгоманова в політичному
сенсі цінна для нас як історичина пам’ятка i як живі уроки політичної правди для сьогодення і для
майбутнього.
 Основні твори:
1. Драгоманов М. П. Император Тиберий // Университетские известия [Киев]. — 1864.

2. Драгоманов М. П. О состоянии женщиы в первый век Римской империи // Университетские известия [Киев]. — 1864.
3. Драгоманов М. П. Малороссия в ее словестности // Вестник Европы. — 1870. — Июнь. — Кн. 6.

4. Драгоманов М. П. Восточная политика Германии и обрусение // Вестн. Европы. — 1872. — Кн. 2.

5. Драгоманов М. П. Литературное движение в Галиции // Вестн. Европы. — 1873. — Кн. 9; Кн. 10.

6. «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1874).

7. «Исторические песни малорусского народа» (Т. 1, 1874 — Т. 2, 1875, у співавторстві з В. Антоновичем).

8. «По вопросу о малорусской литературе» (1876).

9. «Малорусские народныя предания и рассказы» (1876).

10.«Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879)

11.«Нові українські пісні про громадські справи: 1764—1880» (1881).

12.«Историческая Польша и великорусская демократия» (1881).

13.«Політичні пісні українського народу 18—19 ст.» (Частина перша, Розділ 1, 1883 — Частина перша, Розділ 2, 1885).
14.«Чудацькі думки про українську національну справу» (1891).

15.«Австро-руські спомини. 1867—1877» (1889—1892).

16.«Листи на Наддніпрянську Україну» (1893) [1].

Дякую за увагу!