ТЕМА 1.3.

Основи шкільного курсу української літератури

ПЛАН
1. Загальнодидактичні принципи у викладанні літератури в школі.
Принцип національного виховання у процесі навчання виражає необхідність забезпечити
сприятливі умови для розвитку всіх пізнавальних сил учні формування у них духовного світу
(Людина в сім'ї). У процесі навчання школярі не тільки засвоюють певну систему знань, не
тільки розвиваються їхні розумові здібності, а й разом з тим формується їхня особистість –
визначається ставлення до різних явищ суспільного життя, до праці, до навчання
розвиваються моральні та естетичні почуття, воля. При цьому успішне формування
особистості визначається змістом предмета, застосовуваними методами, впливом учителя.
Однак єдність навчання і виховання не означає тотожність: кожний з них має свою специфіку
і свої завдання
Принцип науковості й доступності передбачає викладання предмета на рівні сучасної
науки, основи якої вивчаються, причому знання, що входять у ці основи, мають бути
зрозумілі учням певного віку й розвитку, посильні для засвоєння.
Системність, наступність викладання, як відомо, є основною умовою формування в учнів
системи знань. Систематизованими знаннями легше користуватися практично. Практичне
застосування знань у свою чергу зміцнює їх систематизованість. Ураховуючи принцип
системності й наступності в ході удосконалення програми з літератури, тематичне вивчення
цього предмета в середніх класах було замінено тематико-хронологічним, яке забезпечує
формування в учнів не суми, а системи знань, що в свою чергу успішніше готує ґрунт для
засвоєння історико-хронологічного курсу в старших класах, бо систематизовані знання легше
доповнювати, ніж несистематизовані.
Послідовність і наступність забезпечується шляхом встановлення зв'язків нового матеріалу
з уже вивченим, постійною активізацією знань і досвіду учнів, регулярним повторенням
пройденого. Вивчаючи матеріал частинами, учитель виділяє головне, суттєве в них, а потім,
підсумовуючи та узагальнюючи відоме, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, визначає
головні закономірності літературних подій, фактів, розкриває сутність теоретичних
положень.
Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом учителя визначає,
як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б
забезпечували свідоме засвоєння знань, гнули небезпеку механічного їх запам'ятовування.
Свідоме засвоєння важливе тільки після достатньо повного осягнення учнями сутності
виучуваних фактів і явищ активної і творчої роботи думки, скерованої вчителем в потрібному
напрямку, при чому забезпечується і певна самостійність, роль її в навчальній діяльності
школярів неухильно зростає.
Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в
тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних
положеннях, поняттях, законах необхідно знаходити їх вихідне начало, після чого визначати,
яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, загального
або навпаки.
Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил
школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психологічної діяльності
(розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних процесів (відчуття, сприймання,
пам'яті, уяви, мислення, мовлення, уваги тощо) її різновидів. Тільки за цих умов школярі
можуть успішно виконувати та пізнавальні завдання, розвивати свої інтелектуальні здібності
й сили.
Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивідуальних особливостей
кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати й проводити
спільну роботу учнів на виконання навчальних і практичних завдань і разом з тим
ураховувати індивідуальні особливості кожного школяра.
Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від
характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засвоєння його учнями той чи інший
принцип виступає як провідний

2. Завдання вивчення літератури в загальноосвітній школі на сучасному етапі.

Завдання даного курсу на сучасному етапі розвитку є досягнення високої ефективності
процесу вивчення літератури, наслідком чого повинне стати не тільки зміцнення знань, а й
посилення її виховного впливу, вироблення у школярів сталих інтересів до літератури.
Проголошення самостійної Української держави зумовлений цим актом процес
національного відродження поставили перед загальноосвітньою школою систему завдань
нового підходу до викладання основ, зокрема, літератури.
З принципових теоретичних позицій і з практичних потреб державного будівництва
випливають і найголовніші сучасні завдання викладання й вивчення літератури, а саме:
- формування в учнів на уроках і в позакласній та позашкільній діяльності національної
самосвідомості;
- виховання в кожному з них активної самодіяльної особистості, свідомого громадянина
України;
- формування засобами витонченої словесності майбутніх матерів, батьків, чоловіків, жінок,
себто проектування патріотичної й високоморальної української родини;
- розвиток розумових сил школярів – їхньої багатої мови, логічного мислення, міцної
довільної пам’яті, зосередженої уваги, відтворюючої уяви, а завдяки її – образного мислення;
- плекання сучасного кваліфікованого читача з аналітичним підходом до літературного твору
й самобутнім поціновуванням його змісту й форми. Прищеплення корисної й благородної
звички залюбки постійно читати, систематично стежити за літературною періодикою;
- стимулювання емоційної сфери учнів, високої культури їхніх почуттів, цілеспрямованості й
міцності переконань.
Школа на Україні покликана формувати таку особистість, яка б почувала себе частиною
нації, виявляла причетність до її історії, традицій, культури, духовного життя.
Зміст літературної освіти учнів, тобто система знань та вмінь, які повинні набути учні
певного класу, визначається шкільними програмами і державними документами,
обов’язковими для виконання кожним вчителем літератури. Вимоги до змісту шкільних
програм поставлені у стандартах мовно-літературної галузі. Визначений зміст літературної
освіти конкретизується й дозується у відповідності з віковими можливостями і
психологічними особливостями учнів у програмі з літератури для середніх і старших
класів.
Жити в Україні – це означає обов’язково знати українську культуру, її літературу, в якій
знаходять своє вираження історія народу, його моральні цінності, ідеали, традиції, звичаї,
його ментальність, національний характер.
Оволодіння літературою – це шлях до оволодіння українською мовою як державною, що
забезпечує ієрархічну цілісність державних структур суверенної України. Адже
першоелементом літератури саме є її мова в різноманітних стильових вираженнях.
Українська література – література світового рівня. Чимало її художніх творів набули
всесвітнього звучання.
У школі, через обмежені можливості, учні можуть ознайомитися лише з окремими явищами
всесвітнього письменства і передусім із тим, що мали найбільший вплив на українську
культуру. Насамперед це європейська література наших найближчих сусідів.
В Україні функціонують школи з російською, молдавською, угорською, болгарською,
польською та ін. мовами навчання, в них може вивчатися і відповідно російська, молдавська,
болгарська, польська та ін. літератури як окремі навчальні предмети, бо українська держава
забезпечує кожному народові його невід’ємне право вільного національного розвитку.
Зрозуміло, що не може бути єдиної програми з літератури, обов’язкової для всіх шкіл.
Як державний документ, що спрямовує уроки літератури і зв’язані з ними основні форми
позакласної роботи, програма становить для вчителя послідовно-систематичне керівництво
його навчально-виховною роботою з учнями.
Інваріантність програм зумовлена різними типами навчальних закладів (школи-ліцеї, гімназії,
профтехучилища, технікуми т.д.), диференціацією навчання в загальноосвітніх школах, яка
повинна задовольнити різні природні здібності учнів. Це, насамперед, класи з поглибленим
вивченням предметів, профільні, різні факультативи та ін.
Навчально-виховний потенціал класів із поглибленим вивченням літератури збагачується за
допомогою нових для учнів літературних творів, особливо нині, коли відкриваються нові
імена, друкується література українського зарубіжжя. Ці твори вивчаються глибше, ніж у
звичайних класах. Школярі оволодівають методологічними основами оцінки літературних
явищ, широким колом умінь і навичок літературної самоосвіти, різними методами аналізу
художніх творів.
Уроки в класах із поглибленим вивченням літератури повинні мати яскраво виражений
проблемний характер. Основні форми занять – це уроки-лекції, семінари, диспути, уроки
літературної творчості.
Найважливіші критерії добору художніх творів для вивчення у школі:
- висока художня цінність твору;
- велике суспільне й літературне значення його для тієї епохи, коли він був написаний, і для
сьогодення;
- доступність твору учням відповідно до їхніх вікових особливостей та розумового розвитку;
- зацікавленість школярів твором.

3. Зміст і структура шкільного курсу української літератури.

Зміст літературної освіти учнів, тобто система знань та вмінь, які повинні набути
учні певного класу, визначається шкільними програмами і державними
документами, обов'язковими для виконання кожним вчителем літератури.

Українська література вивчається в усіх школах нашої держави, хоч і в різному

обсязі. Глибоке знання державної мови, культури, літератури українського народу
є сьогодні засобом дальшого зміцнення суверенітету України, громадянського
виховання підростаючого покоління, прилучення його до загальнонародних
моральних цінностей.

Інваріантність програм зумовлена також різними типами навчальних закладів

(школи-ліцеї, гімназії, профтехучилища, технікуми та ін.), диференціацією
навчання в загальноосвітніх школах, яка повинна задовольнити різні природні
здібності учнів. Це, насамперед, класи з поглибленим вивченням предметів, різні
факультативи тощо.
У загальноосвітніх школах учителям дозволено працювати за програмами, які
складені:
а) співробітниками Інституту педагогіки АПН України;
б) працівниками Київського університету ім. Тараса Шевченка та Інституту
українознавства;
в) викладачами Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова та
Прикарпатського університету.
У програми введені найвизначніші твори нашого письменства, що дають уявлення
про його жанрову та стильову розмаїтість, відкривають широкі можливості для
суспільно-політичного, морального і естетичного виховання підростаючого
покоління.
Не можна не погодитися з відомим методистом А.Лісовським, що твори для
вивчення в школі повинні добиратися з урахуванням принципу "non multa, sed
rnultum" ("небагато, але багато"). Це означає, що добір матеріалу і системи його
вивчення повинні будуватися на основі такої стратегії, що дозволяє за короткий
час розв'язати багато питань у плані літературної освіти учнів, їхнього виховання, а
також розвитку інтересу до літератури. Величезний об'єм художньої інформації
породжує чимало труднощів у її осмисленні. Намагання ввести до шкільної
програми велику кількість імен письменників та їхніх творів, завжди викликало у
вчителів реакцію супротиву. Насамперед це пояснювалося тим, що такий підхід не
дозволяє учням заглиблюватися в твори, ґрунтовно осмислювати їх, а тому й ефект
від ознайомлення незначний. Поверхово вивчені твори швидко стираються з
пам'яті і не стають складовою частиною особистості учня, хоч, звичайно, є інша
крайність — надто обмежена кількість творів, на матеріалі яких реалізується
літературна освіта учнів, не виправдовує себе через збіднене уявлення учнів про
українську літературу. Таким чином, у підходах до вивчення художніх творів у
школі повинне бути чуття міри.
Оскільки в різних програмах пропонуються для вивчення твори різних
письменників, мінімальний обсяг необхідних знань регулюється стандартами
літературної освіти. В них визначається також і мінімальний обсяг умінь та
навичок школярів.
У всіх класах програмою передбачено вивчення відомостей з теорії літератури,
виділені спеціальні години на розвиток усного і писемного мовлення. Цей час
учитель використовує для написання учнями переказів, творів та на інші види
стилістичних і граматико-стилістичних вправ.
Виділення певної кількості годин на розвиток усного і писемного мовлення аж ніяк
не означає, що лише на спеціальних уроках учитель повинен збагачувати мову
школярів. Художня література — це мистецтво слова. І чим краще оволодіє дитина
скарбами рідної мови, тим повніше вона відчує красу І силу художнього слова.
Тому всі уроки літератури, як цього й вимагає шкільна програма, повинні бути
пройняті турботою вчителів про розвиток мобної культури наших учнів, що
поступово формується на всіх етапах літературної освіти.
Програми відводять спеціальні години для уроків з позакласного читання, мета яких —
активізувати читацький досвід дітей.
Ми повинні виховувати дітей не на стражданнях народу, а на його громадянській мужності,
полум'яному патріотизмі.
Сучасна програма з літератури має передбачати два ступені навчання —
пропедевтичний, або початковий курс літератури в п'ятих-восьмих класах і
систематичний курс, на основі історико-літературного процесу, у дев'ятих-одинадцятих
класах. В основі програми у різних класах лежать ті принципи групування матеріалу, що
відповідають віковим категоріям дітей та завданням літературного їх розвитку. У п'ятому-
восьмому класах весь навчальний матеріал в основному згрупований за жанровим та
тематично-хронологічним принципами. За жанровим принципом групуються народні та
літературні казки, прислів'я, загадки, народні пісні та думи, за тематично-хронологічним —
окремі твори письменників.
Учні п'ятого класу починають вивчення літератури з народних казок, загадок, прислів'їв.
Народна казка — найдоступніший для учнів жанр фольклору. По суті з колискової пісні, з
казки починається літературна освіта дітей з перших кроків їхнього життя і осмислення
навколишнього світу.
Літературна казка дещо складніший жанр, який легко може бути засвоєний учнями тоді, коли
вони набудуть певних умінь і навичок аналізуй народної казки.
Здебільшого, у кожному класі середньої ланки літературної освіти збережено лінійний
принцип побудови програми. Це означає, що учні постійно знайомляться з новими для них
творами й іменами письменників, розширюючи свої літературні обрії. Проте лінійний шлях
побудови програми не виключає деякого концентризму. Через багатократне звернення до
творчості письменника концентризм пробуджує в учнів середніх класів інтерес до митця як
до особистості, збагачує їхнє уявлення про багатогранність його, художньої творчості.
Новим етапом літературної освіти учнів є історико-літературний курси дев'ятих-
одинадцятих класів. Глибини розуміння учнями окремих творів чиї творчості письменника
можна досягти лише тоді, коли вони розглядаються на широкому тлі літературного процесу.
Основу курсу літератури дев'ятих-одинадцятих класів складають монографічні і оглядові
теми. Центральне місце у шкільній програмі з літератури для старших класів посідає
вивчення творчості окремих письменників. Відібрані твори є своєрідними віхами
літературного процесу.
Курс літератури дев'ятих-одинадцятих класів, певною мірою, фрагментарний. Він і не
ставить за мету дати вичерпне уявлення учням про розвиток літературного процесу в той чи
інший період.
Вивчення художніх творів як явищ мистецтва у старших класах нерідко підмінюється
вивченням історико-літературного процесу. Історико-літературні знання роблять сприймання
художнього твору глибшим і повнішим; без них збіднюється осмислення мистецьких явищ.
Та все залежить від того, що ставити в центрі уваги: історико-літературний процес (і в зв'язку
з цим розгляд художніх творів) чи навпаки — розгляд творів на міцному ґрунті історико-
літературних знань.
У школі вивчається хоч і обмежене, але чітко окреслене коло літературних знань.
Курс літератури в середніх і старших класах передбачає читання і аналіз творів, які можна
поділити на три групи:
1) ті, що вивчаються текстуально;
2) твори для позакласного читання;
3) твори для самостійного читання.
Навколо творів першої групи будується система вправ і творчих робіт, спрямованих на
розвиток естетичного сприймання, літературних здібностей і мовленнєвих умінь учнів.

У середніх класах особливого значення, як і в початковій школі, має надаватися

виразному читанню. Виразне читання є засобом спілкування з письменником. Учні повинні
опанувати основні засоби виразного читання (пауза, темп, мовленнєвий такт, наголос,
інтонація, мелодика, передача підтексту твору), вміти ставити виконавське завдання, читати
твори різних жанрів, виражати ставлення до зображуваного.

У цьому віці учні засвоюють поняття про художню літературу як мистецтво слова, початкові
відомості про художній образ. Вони повинні усвідомити основні роди літератури, жанрові
особливості народної та літературної казки, байки, переказу, легенди, прислів'я, приказки,
загадки, оповідання, гуморески, народної пісні, балади, поеми.

Учні мають навчитися відтворювати в уяві художні картини, зображені письменником;

виділяти окремі компоненти художнього твору; встановлювати часові та причинно-
наслідкові зв'язки між змальованими письменником Подіями; групувати персонажів;
переказувати усно й письмово (детально, стисло) невеликий епічний твір або уривки з
великого за обсягом епічного чи драматичного твору; складати цитатні й звичайні плани;
характеризувати образ-персонаж та зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спіль-
ного та відмінного в їхніх характерах, в прийомах їх творення, розуміти роль цих прийомів у
реалізації творчого задуму письменника; визначати ідейно-тематичну основу твору,
композицію, сюжет, позасюжетні елементи, і письмовий твір-роздум за твором, що
вивчається; давати усний відгук про самостійно прочитаний літературний твір;
користуватися словниками, довідниковими відомостями з хрестоматії та інших книжок.

Поданий перелік знань і вмінь учнів є мінімальним.

У старших класах поглиблюється поняття про народну лірику, народну драматургію і

народний епос та їх жанри, про жанрову своєрідність творів письменників (послання,
новела, памфлет, фейлетон, нарис, сонет, роман і його види, драма, комедія, трагедія та ін.),
про кінодраматургію.
Старшокласники мають опанувати теоретико-літературні знання про суспільне
значення художньої літератури.

Цей мінімальний перелік знань і вмінь учнів має бути значно розширеним У класах з
поглибленим вивченням літератури.

Однак слід відмовитися від характерного для програм старших класів академізму, прагнення
всебічно висвітлити історію літератури. Це перевантажує навчальні програми й негативно
впливає на літературну освіту учнів.

Надаючи великого значення рідній літературі в духовному розвитку особистості, не варто

забувати, що її вивчення може бути успішним лише тоді, коли вона розглядається не як
ізольована, а як замкнута художня система, а в тісних взаємозв'язках з літературами інших
народів, у контексті світового літературного процесу. А тому, крім рідної літератури, в усіх
школах учні повинні вивчати курс світової літератури. Саме через неї школярі прилучаються
до кращих надбань нашої цивілізації, до загальнолюдських цінностей. Тільки в контексті
світової культури можуть бути правильно осмислені твори національних письменників.

4. Навчальна література: вимоги до підручника та його варіанти.

Важливим здобутком у розвитку теорії та історії підручника української літератури є
напрацювання О. Бандури. У контексті новітніх освітніх завдань актуальним залишаються
твердження науковця про те, що підручник «має бути не тільки джерелом знань, а й
робочою книгою, яка вчить школярів самостійно осмислювати і міцно запам’ятовувати
навчальний матеріал і здобувати нові відомості самостійно, мобілізує і спрямовує їхні
розумові зусилля у потрібне русло»

Підручник є офіційно визнаною основною навчальною книгою, в якій систематично

викладено навчальний предмет або його частини відповідно до програми. Учні користуються
ним під керівництвом учителя як на уроці, так і при виконанні домашніх завдань. Він має
бути придатним для формування певних загальноосвітніх наукових знань, умінь і навичок,
сприяти розвитку особистості, відповідати сучасним методам і організаційним формам
навчання.

У підручнику подають науково достовірну і сучасну інформацію. її наводять з урахуванням

таких принципів дидактики, як систематичність, послідовність, наступність, наочність,
засвоюваність. Рекомендовано проблемний виклад матеріалу з критичним його осмисленням,
але при цьому необхідно дотримуватися оптимального співвідношення між науковістю та
доступністю. Підручник має формувати в учнів наукову картину навколишнього світу. Він
повинен визначати систему та обсяг знань, що потрібно обов'язково засвоїти, а також містити
завдання та вправи, які забезпечують формування необхідних умінь і навичок. Підручник має
відповідати віковим особливостям та рівню попередньої підготовки учнів. Для формування
емоційно-чуттєвого ставлення до явищ реального життя у підручнику вміщують матеріали,
здатні викликати емоції з урахуванням психічно-вікових особливостей учнів.

Текст підручника пишуть зрозумілою мовою з урахуванням дитячої психології. У реченні

не може бути більше 16 слів. Доцільно зменшувати кількість прислівникових і
дієприслівникових зворотів. У разі використання спеціальних термінів наводять їх коротке
визначення і переклад терміна іноземного походження. Підручник повинен мати покажчик
термінів, систему запитань і завдань для роботи з ними. Терміни, визначення понять,
формулювання законів, пояснення явищ мають відповідати загальноприйнятим у науці та
практичній діяльності. Не можна переобтяжувати підручник незнайомими поняттями.

У підручнику, крім основного тексту, наявний апарат орієнтування - передмова, вступ,

зміст, сигнальні символи (геометричні, цифрові, буквені, знакові чи у вигляді рисунків
умовні позначення), алфавітний, іменний і тематичний покажчики тощо. Матеріал,
викладений у підручнику, організовують для кращого засвоєння за допомогою поділу на
розділи, параграфи, висновки тощо.

Підручник має містити апарат організації засвоєння, що охоплює вправи, завдання і

запитання для перевірки знань і зді