Тема 2.3.

Методичні основи проведення уроку літератури

ПЛАН
1.Урок як основна форма навчально-виховної роботи з учнями:
- своєрідність уроків української літератури;

Самобутність уроку літератури вчителі- словесники вбачаюь в особливостях

художньої інформації, у способах її інтерпретації, у методах донесення її учням.
А найважливішою методичною проблемою у вивченні літератури вчитель
вважає саме аналіз художнього твору, і сам, не чекаючи від науковців порад ,
шукає нового їх осмислення й прочитання в контексті епохи та розвитку
світової літератури.

Думка про те, що уроки літератури вирізняються з-поміж усіх інших шкільних
занять, не потребує доказів. Література виконує головну роль у формуванні
світогляду, характеру й особистісних якостей та естетичних смаків учнів.
Мистецтво слова допомагає читачам пізнати великий і складний світ і себе в
ньому, осмислити людські стосунки і знайти шлях до царства Краси та Істини.

Особливо цінним є те, що на уроці світової літератури не просто відбувається

знайомство учнів з новим художнім твором, а здійснюється поліфонічне
спілкування: письменник — учитель — учні. Долаючи роки й відстані, до
сьогоднішніх читачів доходять думки й почуття найсвітліших умів людства.
Аби вони були повністю й адекватно сприйняті, учитель, за словами методиста
Р.Ф. Брандесова, має виконувати функцію своєрідного “транслятора” —
підсилювача художніх емоцій літературного твору.

Соціально-естетична значущість уроку світової літератури полягає в тому,

що він пробуджує у дітей потяг до краси, до розуміння високохудожніх
витворів мистецтва слова, виховує у дітей повагу до культурної спадщини
інших народів, допомагає усвідомити своєрідний шлях кожної окремої
літератури й водночас побачити загальні літературні закономірності розвою
світового письменства.

Яким же має бути цей урок, аби зворушити дитячу душу, пробудити в ній кращі
людські якості, запам'ятатися, стати дороговказом у майбутньому? Над цим
питанням ламали голови досвідчені вчені-методисти і вчителі-практики багато
років поспіль, особливо ж інтенсивним було його обговорення у 80-90-ті рр.,
коли відбулися позитивні зміни у суспільстві. Більшість диску-тантів дійшли
спільної думки, що урок літератури має бути співтворчістю вчителя та
учнів.
Де ж узяти вчителя-творця? Як сформувати його творчу спрямованість? Дуже
часто випускник філологічного факультету педагогічного вузу приходить у
школу з достатнім багажем теоретичних знань, проте відсутність власного
педагогічного досвіду призводить до того, що навіть мислячий, сумлінний
початківець прилаштовується до стереотипів, незважаючи на власну психо-
особистісну природу. У результаті тиражуються однакові, стандартні уроки, у
ході яких нівелюються індивідуально-творчі здібності молодого вчителя та його
вихованців.

Творчого вчителя дуже легко вирізнити серед його колег “урокодавців”. Творча
особистість учителя виявляється насамперед у своєрідності виконуваних
професійних функцій, у нестандартності вирішення навчально-виховних
завдань за різних обставин.

Але цю творчість не слід асоціювати з гарячковою гонитвою за окремими

ефектними прийомами і формами навчання, що перетворюють деякі уроки
(найчастіше так звані “відкриті”) на феєрверк. Справжня творчість
грунтується на знаннях і вміннях вчителя-ремісника, котрий майстерно
володіє всіма секретами своєї професії. Отже, учитель-творець гармонійно
поєднує ремесло і творчість. Саме про такий рівень професійності говорив
М.Т.Рильський: “Ми працю любимо, що в творчість перейшла”.

Творчо налаштований учитель прагне побороти стандартний підхід,

одноманітність у вирішенні щоденних навчально-виховних завдань. Це
підтримує в учнів постійний інтерес до уроків літератури. Таких занять діти
чекають, як свята, оскільки вони захоплюють атмосферою пошуку,
зацікавленого занурення у глибини літературного твору, співпереживають його
персонажам.

Нестандартність роботи творчого педагога часто пов'язана зі своєрідністю його

індивідуальності: одному притаманний артистизм, другому — поетичність мови
і сприйняття світу, третьому — особливий талант у спілкуванні з дітьми тощо.
Вивчення й узагальнення досвіду творчих учителів дозволяє зробити
висновок: чим самобутніша й оригінальніша індивідуальність словесника, тим
яскравіше виявляється творчість у його професійній праці.

- вимоги до сучасного уроку української літератури;

У працях сучасних методистiв сформульованi основні вимоги до уроків

мови та лiтератури, якi орiєнтують учителя на те, щоб кожен його урок сприяв
розвитку пiзнавальних iнтересів учнiв, формуванню навичок самостiйного
здобуття знань, прищеплюванню любові до праці. Вимоги до сучасного уроку:
üвідповідна теоретичне підгрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;
üза умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту
уроку; üурок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї
умови призводить до механічного запамятовування матеріалу, послаблення
інтересу, затримки загального розвитку; üслід урiзноманiтнювати органiзацiйнi
форми уроків мови та лiтератури, вдосконалювати їхню структуру, рацiонально
використовувати час; üурізноманітнювати види робіт, методи та прийоми
навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати
індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи; üдобирати субєктивно
значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні
мовленнєві зразки для наслідування; üзабезпечувати інтенсивну мовленнєву
практику учнів, цілеспрямовану і üсистематичну роботу над розвитком звязного
мовлення; üпостiйно активiзувати учнів (максимальне включення до різних
видів діяльності) і розвивати їхню самостiйність та ініціативність; üураховувати
навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв
вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості
учня; üвиховувати в учнiв стiйкий iнтеpec до мови та лiтератури; üпостiйно
збуджувати позитивне емоцiйне ставлення до навчання, стимулювати iнтелект
та естетичнi потреби школяра; üдбати про високу педагогiчну культуру
вчителя-словесника, його постiйне духовне збагачення, ідейно-моральне
зростання. Специфічні вимоги до уроків української мови: vдбаючи про
науковість змісту уроку, слід користуватися лише достовірними відомостями, в
яких відсутня розбіжність у поглядах вчених-мовознавців; vу забезпеченні
наукового рівня змісту уроку та піднесенні інтересу учнів до предмета варто
ознайомлювати їх не тільки з теорією української мови, а й з деякими
питаннями мовознавства; vне слід надмірно захоплюватися теорією, варто дбати
про економне розкриття теми, щоб мати час на практичне засвоєння матеріалу;
vоптимальне наповнення змісту уроку мови значною мірою досягається через
вивчення мовного матеріалу укрупненими, логічно завершеними частинами із
використанням узагальнюючих таблиць, схем тощо; vважливо виділяти з
широкого кола відомостей найбільш істотне, головне, узагальнювати і
систематизувати вивчене на основі певного теоретичного положення, мовного
поняття або правила; vважливе місце у змісті уроку посідає цілеспрямована,
систематична і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями;
vпопередньо орієнтувати учнів на важливість матеріалу, який вивчається для
мовленнєвої практики; vнеобхідно, щоб мовний матеріал, практичні завдання і
вправи сприяли вихованню особистості учня, розкривали суть мови як
суспільного явища, її комунікативні функції, закономірності розвитку.
Специфічні вимоги до уроків української літератури: vвраховувати специфіку
літератури як мистецтва слова; vвиховувати естетично розвиненого читача
української літератури; vзбагачувати учнів необхідними знаннями з історії та
теорії літератури; vпідносити авторитет й престиж української літератури в
загальносвітовому контексті; vзацікавлювати учнів художнім твором як
специфічним "інструментом" пізнання світу й себе в ньому; vвраховувати
особливості уроку лiтератури, забезпечувати їх iдейну цiлеспрямовaність,
виховувати людину нового часу, людину-гуманіста, високодуховну,
національно-свідому, освічену, творчу особистість; vформувати навички аналізу
художнього твору з урахуванням індивідуального стилю автора, в контексті
відповідної історичної епохи та з позиції сучасного читача; vорієнтуватися на
таке вивчення літератури, у процесі якого учень сам робить висновки в
результаті дослідження художнього тексту; vвиховувати старанність, почуття
обовязку; vзабезпечувати глибоке розкриття загальнолюдського змісту
літератури. Уроки літератури мають навчити розуміти, відчувати силу і красу
художнього слова, відкривати для себе нову реальність - художню. Аналіз
результатів анкетувань, експериментальних даних і безпосередніх спостережень
за педагогічним процесом вказують на типові недоліки в організації уроків мови
та літератури: üодноманітність навчального матеріалу, надмірний академізм чи
примітивізм в аналізі мовних явищ і літературних текстів; üповідомлення
інформації, що не має субєктивної значущості для учнів; üнеувага до її новизни,
теоретичної й практичної цінності; üодноманітність методів навчання на
уроках; üнизький рівень залучення школярів до співпраці у навчальному
процесі; üвідсутність орієнтації на певні форми виявлення творчих сил і
можливостей учнів; üвідсутність динамізму у процесі спілкування з класом,
атмосфери мистецтва, щирості; üнедостатня увага до образно-естетичної
сторони слова, твору; üпереважній кількості уроків не вистачає самостійних
пошуків учнів, не враховуються інтереси, запити та особливості сприймання
ними художніх творів. Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до
нововведень у навчально-виховній роботі, зумовлюють створення і
застосування педагогічних технологій, які забезпечують цілеспрямоване
вироблення в учнів певних якостей. Шкільна практика, як ніколи, виявилася
тепер наближеною до науково-педагогічних надбань. Спостерігається ефект
зустрічних течій, коли творчі наробки вчителів знаходять всебічний глибокий
теоретичний аналіз і повертаються у шкільне виробництво як науково
обґрунтовані й практично доцільні моделі навчання.

- критерії ефективності уроку літератури.

Одне з головних положень уроку – цілеспрямованість навчання з орієнтацією на

досягнення конкретного кінцевого результату. Це спонукає до відбору якісного
матеріалу для уроку. Вчитель має вибрати форму його подачі, прийоми й види
робіт, композиційну структуру уроку, його етапи й встановлювати зв'язки між
 ними, будувати систему тренувальних, перевірочних та інших видів робіт,
спрямовані на досягнення поставленої мети.
В. Сухомлинський відзначав, що "урок – це дзеркало загальної та педагогічної
культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його
кругозору та ерудиції".
Ефективність уроку – це ступінь досягнення заданої мети педагогічної
діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності та достатності)
витрачених зусиль, засобів і часу.
У ході свого педагогічного дослідження ми склали систему апарата, що оцінює
ефективність уроків сучасної шкільної освіти [1].
1. Критерії ефективності оцінки змісту уроку:
 відповідність теми та змісту уроку тематичному плану й навчальній
програмі предмета;
 врахування сучасного рівня розвитку науки;
 точність використовуваної наукової термінології;
 інформативність, розкриття основних понять теми, сполучення
теоретичного матеріалу з конкретними прикладами;
 реалізація принципу зв'язку теорії з практикою;
 реалізація внутрішньопредметних та міждисциплінарних зв'язків;
 співвідношення змісту уроку зі змістом підручника (наприклад,
викладається матеріал, що відсутній в підручнику, роз'ясняються особливо
складні питання, дається завдання самостійне частина матеріалу підручника,
переказується підручник і т. п.).
2. Критерії ефективності оцінки методики ведення уроку:
 дидактична обґрунтованість використовуваного виду уроку та
відповідних йому форм, методів викладу матеріалу;
 структурованість змісту уроку: наявність плану, списку літератури,
вступної, основної та заключної частини уроку;
 акцентування уваги класу на основних положеннях і висновках уроку;
 раціональне сполучення методичних прийомів традиційної педагогіки та
інноваційних методів навчання (проблемного, програмного, контекстного,
проектного);
Наведемо приклади проблемного підходу з практики.
 Проблемний виклад можна використати при вивченні історії державної
символіки. Спірним, наприклад, залишається питання: звідки взявся в Україні
тризуб? Учням пропонуються різні точки зору істориків з цього питання. Таким
чином, приходимо до висновку, що питання про походження тризубу поки
залишається відкритим.
 логічність, доказовість та аргументованість викладу;
 ясність і доступність матеріалу з урахуванням підготовленості учнів;
 відповідність темпів викладу можливостям його сприйняття та ведення
записів учнями;
 використання методів активізації мислення учнів;
 використання прийомів закріплення інформації (повторення, включення
питань на аналіз розуміння чи засвоєння, підведення підсумків за розглядом
кожного питання, наприкінці уроку);
 використання записів на дошці чи наочних прикладів;
 використання роздаткового матеріалу;
 використання мультимедійних засобів навчання.
Зміст пошукової бесіди в тому, щоб залучити учнів до вирішення висунутих на
уроці проблем за допомогою підготовленої заздалегідь системи питань. Ця
форма використовується в тих випадках, коли учні мають необхідні знання для
активної участі в вирішенні запропонованих проблем.
Наприклад, на початку узагальнюючого уроку в 11-му класі пропонується
завдання проблемного характеру: "У чому джерела і яке значення руху
шістдесятників?"
Для вирішення цієї проблеми вчитель ділить клас на п'ять навчальних груп, які
рухаються по етапах:
 1-й етап: "розминка" – актуалізація знань (фактично перевірка
домашнього завдання) у формі тестового завдання;
 2-й етап: від кожної групи по три учні на аркуші ватману пишуть терміни,
дати, імена, пов'язані з заявленою темою; аркуші роздаються групам, які
повинні скласти опорний конспект по даній темі;
 3-й етап: робота з текстами документів (аналіз і відповіді на питання до
них);
 4-й етап: перевірка знання хронології (індивідуальна робота).