ПОЛЬ ВЕРЛЕН

Проєкт підготовано
Наприкінці ХІХ ст. в кав’ярнях Монмартру часто з’являвся
невеличкий лисий опецькуватий чоловічок із високим
сократівським чолом. За скромне частування за столом він
декламував вірші та роздавав автографи на серветках. Поряд із ним
часто можна було побачити молодих поетів і малярів. Здивованому
обивателю пояснювали, що цей ще не старий чолов’яга, чимось
схожий на фавна, — «король поетів». Обиватель дивувався,
знизував плечима, бубонів собі під ніс щось про кінець світу,
купував «королеві поетів» чергову чарку хмільної рідини, не
забувши взяти серветку з автографом. А незабаром діти цього
обива-теля продавали ці серветки на аукціонах із великим зиском
для себе, а діти дітей — за його віршами вчилися читати. Чарівна
метаморфоза: із «прoклятого» Король поетів перетворився на
хрестоматійного.
 П. Верлен.
Г. Курбе, 1866

[ Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений "принцом
поетів" і шанований як визнаний майстер символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком.

Факти особистої біографії поета та його творчість нерозривно пов'язані. Натура пристрасна й неврівноважена, Верлен
часто згинався під тягарем життєвих обставин, заплутувався в суперечностях власної долі й характеру. ]
 Поль Марія Верлен народився в 1844 році в сім’ї із середніми
статками. Батько, військовий інженер, вважав себе невдахою і для сина
прагнув іншої долі. Іншої долі для себе хотів і Поль. Тільки для батька ця
інша доля асоціювалася з кар’єрою адвоката чи банкіра, а хлопець прагнув
якнайшвидше стати дорослою людиною і поринути в мистецьке життя.
Його захоплювали вірші парнасців, хоча насправді великим він вважав
лише Шарля Бодлера.

Важливу роль у долі Верлена відіграло ототожнення себе з людьми,

що народилися під знаком лиховісного Сатурна, планети, яка нібито
позбавляє людей розуму, а натомість наділяє неспокійною бен-тежною
уявою. Свою першу збірку поет так і назвав — «Сатурнічні поезії» (1866).
Вона витримана у традиціях романтизму, парнасців і Бодлера, у ній наявні
протиставлення яскравого минулого й безбарвного сьогодення, естетизація
дійсності, специфічна пластичність і гармонія форми, надлишкова
риторичність вірша. Однак уже в цих ранніх творах проявляється глибока
своєрідність бачення світу, основу якого становить інтуїтивне осягнення
“Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь того, що «співає всередині», вгадується прагнення поета злити враження
Верленове серце” від дійсності з образами душевних станів, виникає неповторна мелодія
– Г. Гейне
верленівської строфи.
 Наприкінці 60-х років Верден співробітничає в
літературних журналах; у 1869 році видає власним коштом збірку
під назвою "Вишукані свята" (“Галантні свята”). Поетичне
слово в його віршах впливає не стільки завдяки своєму
предметному значенню, скільки завдяки "смисловому ореолу",
який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме через це поети-
символісти вважали Верлена своїм попередником.

Збірка «Вишукані свята» дала поштовх подальшим творчим

шуканням поета. Любовна пристрасть до Матильди Моте,
чарівної шістнадцятилітньої дівчини навіяла Верлену вірші,
зібрані в третій книзі «Добра пісня» (1870). Це розповідь про
палке й водночас несміливе кохання до дівчини, яка полонила
поета чистотою і жіночою чарівністю. Віршам, які увійшли до
збірки, притаманна спільна мелодія. Голос поета стає ніжним,
ліричним. Він пише про очікування, про нетерпіння, з яким
«чекає союзу двох сердець», про скромну принадність своєї
(1853-1914) нареченої, про пробудження в душі високих почуттів.
 Збірку "Добра пісня" було видрукувано влітку 1870 року, напередодні
франко-прусської війни. Саме тоді відбулося й весілля Верлена та
Матильди. Молодята оселилися в Парижі, й незабаром їм довелося
пережити облогу столиці прусськими військами. Після 1871 року
верленівска меланхолія поглиблюється. У цьому відіграють свою роль і
поразка Паризької Комуни, і особисте життя, що не склалося. Родинні
відносини перетворюються на справжню драму після знайомства поета з
Артюром Рембо.
Із січня 1872 року Верлен повсякчас перебуває із Рембо,
який глибоко вплинув на нього своєю думкою про необхідність
пошуку нових шляхів поетичної творчості. Поети вирушають у
мандри до Бельгії, до Англії, знову повертаються до Бельгії. Між
(1854-1891) ними відбувається кілька суперечок і примирень, аж поки в
липні 1873 року не вибухає кульмінаційна сварка. Верлен
стріляє в Рембо з револьвера й легко ранить його в руку, за що
його заарештовують, а згодом засуджують до двох років
ув'язнення.

Кадр з фільму “Повне затьмарення” (1995). Фільм описує історію

знайомства і взаємовідносин двох видатних французьких поетів
— Поля Верлена і Артюра Рембо.
 Ще у в’язниці Поль Верлен звернувся до Бога, навіть
спробував навернути до католицизму Рембо. Тож після
повернення до Парижа він намагався відновити стосунки з
дружиною, але Матильда його не вибачила. Прагнучи розпочати
нове життя, Верлен переїхав до Лондона й викладав там у
коледжі. Його життя нічим не було схоже на те, яке він вів до
цього часу. Головні його правила — мудрість і віра. Після
повернення до Парижа довго не міг знайти роботи, зрештою, став
учителем. Він намагався знайти себе в селянській праці, жив у
передмісті Парижа. У першій половині 1880-х рр. Верлен
надрукував вірш «Поетичне мистецтво» (1882), а також книжку
літературно-критичних статей «Прoкляті поети» (1884). У ній він
створив низку портретів поетів-символістів (назвавши їх
«прoклятими») і дав ґрунтовну характеристику цієї найновішої
школи, визнавши геніями зовсім невідомих тоді широкій публіці
Стефана Малларме, Артюра Рембо та ін. Успіх «Проклятих поетів»
викликав цікавість публіки не лише до них, а й до Верлена, тож
Фрагмент картини Анрі Фантен
він почав видавати свої твори та одержувати за них гонорари.
Латура “За столом” (1872).
Верлен (зліва) та Рембо.
 Анрі Фантен Латур. “За столом” (1872)
«Прокляті поети»: Поль Верлен (сидить крайній
зліва), Артюр Рембо (сидить біля Верлена).
 Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній
церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Леконта де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за
Верлена.

Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки
хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях.

8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях.

Улюбленим місцем в Парижі було кафе «Чорний кіт», де Поль Верлен був одним з постійних клієнтів. Також поет
входив до списку постійних клієнтів ще одного паризького закладу «Моторний кролик».

«Екс-ле-Бен» – відомий термальний курорт Франції. У місті часто бували письменники і знаменитості, кілька разів
сюди приїздив і Верлен.