Генріх Гейне

(1797—1856)
Видатний німецький поет єврейського
походження Генріх Гейне називав себе останнім
романтиком. У своїх поезіях він зумів бездоганно
поєднати фольклорно-пісенну форму з високим
романтичним піднесенням.

«Любов! Це найбільш висока та переможна з усіх

пристрастей. Її всепокоряюча сила полягає у
безмежній великодушності, у майже надчутливій
безкорисливості.»
 Закінчивши ліцей, Гейне служив в банкірській конторі,
Біографія прикажчиком на бакалійному складі, комісіонером. Але служба
обтяжувала його, на відміну від поезії.
Згодом він вступив на юридичний факультет Боннського
університету, але захоплення філософією і літературою не залишив.
Провчившись вельми недовго в університеті, він перебрався до
Берліна.
У 1825 р. отримав ступінь доктора права в Геттінгенському
університеті та повністю віддався літературній праці.

Гейне народився 13 грудня 1797 в Дюссельдорфі в родині

Цей портрет
єврейського купця (торговця). Особистість сформувалася
Гейне
під впливом матері, шанувальниці французького
знаходився на
просвітництва та енциклопедистів. Духовному вихованню
робочому
юнака й розвитку його інтересу до поезії сприяв його
столі Лесі
дядько, пристрасний бібліофіл, який надав у його
Українки
розпорядження свою бібліотеку.
Подорожуючи Європою, Гейне став палким
прихильником Парижа і оселився в цьому
місті. У Франції він залишився назавжди як
політичний емігрант. Видав кілька книг про
сучасне становище в Німеччині, і
французького політичного і культурного
життя.
В кінці 1830-х рр. Гейне став революційним
радикалом, перейнявшись соціалістичними
ідеями.

Могила Гейне на Цвинтар

Монмартр.
Останні кілька років Гейне був прикований до ліжка тяжкою
хворобою. Цей період він називав “Матрацною могилою”.
Останніми словами поета були: “Писати! Папір, олівець!”
Генріх Гейне помер 17 лютого 1856 в Парижі та був похований на
кладовищі Монмартр (Париж).
Поезія Генріха Гейне як вище досягнення
німецького романтизму
Гейне почав писати в той час, коли в Німеччині
лірична поезія переживала розквіт. Епоха
романтизму зробила лірику традиційним
жанром німецької літератури. Його поезія
стала вищим досягненням німецького
романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні
умовності, говорячи про свої почуття без
риторики й поетики, а іноді дозволяв собі
навіть іронізувати над пристрастю своїх
почуттів. Простота, природність,
імпровізаційність його поезії підкорили
тодішнього читача. Гейне сприяв «спрощенню»
лірики, з космічних висот і неозорої далечіні
він переніс поезію у бюргерську вітальню, але
від цього вона не перестала бути щирою і
значною. Ліричні вірші раннього періоду Збірка складається з трьох частин: «Страждання
творчості Гейне склали цілу книгу «Книга юності», «Ліричне інтермеццо», «Знову на
пісень». Без любові немає щастя, без щастя батьківщині». Тема нерозділеного кохання у «Книзі
неможливе життя — це кредо ліричного героя пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної
«Книги пісень» Гейне. самотності героя у світі.
Книга пісень. Вірші збірки.
«Книгу пісень» можна сприйняти тільки в її цілісній єдності. Це ліричний роман про збагнення світу
молодою людиною, наділеною художнім даром, але без філістерських талантів. Звідси і тема глобальної
самотності, і навіть «прокляття», яка звучить в збірці в повну силу:

Я Атлас нещасливий! Цілий світ

Весь світ страждань на плечі
піднімаю.
Здіймаю непосильне, й серце
В грудях рветься і болить.

Ти серцем гордим сам того бажав!

Волів блаженств, блаженств
безмірних серцю
Або ж незмірних – гордому –
скорбут,
Так от: тепер ти скорбний.
Атлас – друге ім'я міфічного Атланта, титана, якого в покарання
за непокірність олімпійські боги засудили тримати небесний
звід. Поет для Гейне – створення прокляте, він вимушений
розуміти цей світ набагато глибше, ніж звичайні люди. І це
розуміння зовсім не приносить радості.
Тема кохання у збірці «Книга пісень»
Важливо зазначити, що більша частина віршів «Книги пісень» створена під впливом яскравого почуття до
двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без
відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні
межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури.

Самотній кедр на стромині

Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем землі

Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої
почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми
читаємо про звичайні події з життя людини. Але звичайне любовне розчарування переростає в трагедію
самотності людини в бездуховному міщанському оточенні. Перед нами постають образи-символи
самотності.
«Коли розлучаються двоє» «Любили вони»
З часом юнацькі страждання дорогі для поета лише як спогади...
Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони, Любили вони — та обоє
Дивились, немов вороги,
I плачуть, і тяжко зітхають, I вперто обоє мовчали,
Без ліку зітхають, смутні. Хоч мліли обоє з жаги.
З тобою ми вдвох не зітхали. Вони розлучились — лиш зрідка
Ніколи не плакали ми; Їх сни єднали німі.
Вони давно вже померли
Той сум, оті тяжкі зітхання Й не знали про те самі.
Прийшли до нас згодом самі.

Центральна тема вірша — тема розлуки,

прощання. Відчуття втрати завжди
приходить пізніше, особливо, якщо йдеться
про нерозділене кохання. Поет любить і
страждає через те, що кохана дівчина не
відповідає йому взаємністю.
Вірш «Лорелея»
Ще одною перлиною романтичної творчості Генріха Гейне є його вірш «Лорелея». Він створений
по мотивах народних легенд про примарну красуню, що живе в скелі Лорі Лей (круча Лори), чари
якої згубно діють на людей.

Не знаю, що стало зі мною, Із золота гребінь має,

Сумує серце моє,— I косу розчісує ним,
Мені ні сну, ні спокою I дикої пісні співає,
Казка стара не дає. Не співаної ніким.

Повітря свіже — смеркає, В човні рибалку в цю пору

Привільний Рейн затих; Проймає нестерпний біль,
Вечірній промінь грає Він дивиться тільки вгору —
Ген на шпилях гірських. Не бачить ні скель, ні хвиль.

Незнана красуня на кручі Зникають в потоці бурхливім

Сидить у самоті, I човен, і хлопець з очей,
Упали на шати блискучі I все це своїм співом
Коси її золоті. Зробила Лорелей.
Аналіз «Лорелея»
Персоніфікована природна краса цього вірша
виступає озлобленою, вона з помстою дивиться на
облудний і корисливий світ людей. У далекому
минулому дівчина нібито кинулася з цієї кручі до
Рейну через нещасну любов. З тих пір її появу місцеві
жителі сталі пов'язувати із смертями чоловіків, як на
воді, так і в прибережних лісах. До цього образу
зверталося чимало поетів, але версія Гейне є найбільш
відомою. Гейне не переказує всім відому історію. Він
переживає її, філософськи осмислює любов і красу як
фатальні, несучі загибель явища. Доля весляра – доля
романтика, що втрачає зв'язок з реальністю і
У поезії «Лорелей» фольклорним є не лише сюжет, а й сам
прирікається на загибель: стиль вірша, який написано у простій, співучій манері
народної пісні. Краса русалки передається через ознаки,
Зникають в потоці бурхливім характерні для народної творчості: «золоті коси», «блискучі
I човен, і хлопець з очей, шати», «із золота гребінь має».
I все це своїм співом
Поезія «Лорелей» — одна з вершин лірики Гейне.
Зробила Лорелей. Використовуючи народну легенду і народні образи, поет
створює романтично піднесений твір про кохання, його красу
та згубність.
«Сноведіння»
Вірш Генріх Гейне «Сноведіння» належить до циклу «Страждання юності» збірки «Книга пісень». Цей цикл
якнайглибше розкриває особистість поета та його нерозділене кохання до кузини Амалії. В дусі
романтизму кохання осмислюється фатальною і безжальною силою, яка несе невгамовне страждання.

Mir träumte einst von wildem Liebesglühn,

Von hübschen Locken, Myrten und Resede, Про шал кохання снив я в давнину,
Von süßen Lippen und von bittrer Rede, Про ніжні квіти й кучері чудові,
Von düstrer Lieder düstern Melodien. Про поцілунки при гіркій розмові
І дум смутних мелодію смутну.
Verblichen und verweht sind längst die Träume,
Verweht ist gar mein liebstes Traumgebild'! Давно зів'яли мрії, й разом з ними
Geblieben ist mir nur, was glutenwild
Найкращих снів моїх розвіявсь чар!
Ich einst gegossen hab in weiche Reime.
Зостався тільки той нестримний жар,
Що я вливав колись у ніжні рими.
Du bliebst, verwaistes Lied! Verweh jetzt auch,
О безпритульна пісне! Линь же й ти,
Und such das Traumbild, das mir längst
entschwunden, Шукай, знайди ті сни несамовиті
Und grüß es mir, wenn du es aufgefunden – І перед ними похились в привіті,
Dem luft'gen Schatten send ich luft'gen Hauch. Коли ти тільки зможеш їх знайти.

Особливо зворушливо, навіть трагікомічно звучить ця балада юного Гейне в контексті його любовного
циклу, зверненого до кузини Амалії. У творі наявна і романтично гіперболізована вся безнадійність і жах
цього довічного нерозділеного кохання.
Злійший ворог Германії
Найпарадоксальнішим чином видатний поет Германії виявився за життя найзлішим ворогом Германії.
Німці виспівували його вірші, часто вважаючи їх народними піснями, і ненавиділи їх автора, як розпусника,
і бодай демона. Навіть у фашистській Німеччині його вірші продовжували вивчати в школах, стверджуючи,
що це народні пісні. Та і нинішня Германія ставиться до Гейне суперечливо: він залишається
найпопулярнішим поетом, що давав ляпаси німецькому народу.
У роки нацистського правління в Німеччині Гейне заборонили і всі його пам'ятники були зруйновані.
Серед книг, які нацисти публічно спалювали в 1933 році, були і роботи Гейне. Ці вогнища підтвердили
його пророцтво:
«Там, де спалюють книги, в кінці спалюють і людей.»

В Гейне була характерна манера авторського голосу: він

постійно прямо звертався до читачів сучасних і майбутніх
Незважаючи на зовнішню простоту форми, його вірші
володіють внутрішньою гармонією, яка нерідко втрачається
в перекладах.
Вшановування пам’яті
• Дюссельдорфський університет імені Генріха Гейне —
німецький університет, розташований в столиці землі
Північний Рейн-Вестфалія, Дюссельдорфі. Університет
засновано в 1965 році на базі Медичної академії
Дюссельдорфа. Після кількох розширень протягом
десятиліть, з 1993 року університет складається з п’яти
факультетів. На даний момент в університеті навчаються
понад 36 000 студентів денної форми навчання.

• Також існують багато середніх закладів освіти на честь Генріха Гейне, розташовані у різних куточках
Європи.
Станція метро, присвячена правам людини, очима
німецького поета і письменника Генріха Гейне
У 2000 році німецький філософ Барбара Райтер і паризька
художниця Франсуаза Шейн ініціювали будівництво
монументального твору на вокзалі Вестхафен у Західному
Берліні. Це інсталяція, присвячена правам людини, яка
проглядається через твори німецького поета Генріха Гейне
та в дизайні якої інтегровано питання втрати ідентичності
через численні міграції населення по всьому світу.

Письменник Генріх Гейне тривалий час жив у Франції та

емігрував туди як реакція на антисемітську та расистську
політику своєї країни. Двоє головних героїв проекту
вибрали цей прекрасний маленький текст Гейне і записали
його на станцію німецькою та французькою мовами.
Дякуємо за увагу! ♡

Підготували студентки групи 203-а

Остащенко Ольга, Павловська Анастасія, Берлізова Анна, Юлія Буцикіна