СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

РОМАНТИЧНА ДРАМА. Г. КЛЕЙСТ «ПЕНТЕСИЛЕЯ».

П. Б. ШЕЛЛІ «ЗВІЛЬНЕНИЙ ПРОМЕТЕЙ»

4. Своєрідність романтизму у творчості Персі Біші Шеллі.

У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби
проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його
поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться
періодом миру і процвітання. Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема
"Аластор, або дух самотності" (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути
цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя.
Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи
самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не
захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм.
Шеллі в своїх ліричних і публіцистичних творах освітлював актуальні проблеми того
часу. Його політична поезія стала вираженням народних прагнень до звільнення від буржуазно-
монархічного режиму. Для художньої системи Шеллі характерні складна символіка, яскрава
метафоричність, асоціативність образів. Він тяжів до широких узагальнень і поетичних
абстракцій.
Його вірші вражають силою і безпосередністю почуття, музикальністю, різноманіттям і
новизною ритмів, вони насичені яскравими метафорами і епітетами. Шеллі тонко відчуває
природу. У ліричних віршах поет малює картини безтурботного синього моря, змикається з
блакиттю небес, він передає враження, які зародилися в його душі в Італії. Іноді думка поета
летить до далекої батьківщини, чиї сині льоди, сріблястий іній і колючий холодний вітер так
багато говорять серцю вигнанця. Описи природи у Шеллі часто осяяні філософською думкою.
Такий ряд віршів, відомих під загальною назвою «Мінливість», вірш «Хмара». У них
стверджується ідея безсмертя природи, вічного її розвитку і зміни. Поет як би проводить
паралель між мінливістю в житті суспільства і в житті природи.

2. Творчий шлях та особливості романтичного методу у новелах та драмах Генріха

фон Клейста. Естетичні погляди.

Його творчість найбільш послідовно та повно передає дух романтизму. Це художник не

просто трагічний. Він художник катастрофічний. Трагічний розкол між лицарськими ілюзіями
хлопця з аристократичної родини і суворою правдою дійсності призвів до подвійного
самогубства (Клейст спочатку вбив свою наречену, а потім вистрелив у себе). Невипадково Гете
казав: «Що до мене, то письменник цей… викликає завжди жах».

Важко уявити собі більш протилежних художників, ніж Гете й Клейст. Якщо для Гете
античність завжди була осередком Прекрасного, то Клейст у своїй драмі «Пентиселея» руйнує
цей ідеал. Проблема самотності людини, що так характерна вже для перших творів німецьких
романтиків (наприклад, Тіка), знаходить чіткий вираз в творчості Клейста. Герой його драм та
новел — самотня, замкнена в собі людина, штучно ізольована від суспільства. Тому внутрішній
світ такої людини набуває перебільшено напруженого, ірраціонального, майже патологічного
характеру. У центрі творів Клейста, як правило, виняткові події — щось дивне, незвичайне для
автора є вираженням найбільш суттєвого в людях. І хоча фантастика не грає такої важливої роль
в його творах, як наприклад в новелах та казках Гофмана і Тіка, події, які описує Клейст стоять
на межі можливого та неможливого, вражають своєю неординарністю.

Вторгнення французького війська у Німеччину викликало шквал обурення в душі

Клейста. Окрім публіцистичного «Катехізису німців», Клейст створює драму «Битва Германа», в
якій оспівує велич середньовічних германців і виправдовує руйнування ними Риму. Французи
сприймались тоді як нащадки давніх римлян, і тому драму сприймали як антифранцузьку. У ХХ
ст. фашисти не оминуть увагою цей гранично націоналістичний твір Клейста і використають
його на підтвердження власної ідеології.

Але не вся творчість Клейста була зосередженою на національній тематиці. В новелах

«Землетрус у Чилі» (1807), «Міхаель Кольхаас» (1810) Клейст виходить на загальнолюдський
рівень осмислення вічного конфлікту між людиною і несправедливою цивілізацією.

Також характерним є звернення до загадкових потаємних глибин людської душі, до світу

її підсвідомого. В основі періоду лежить діяльність Гайдельберзького гуртка та творчість таких
видатних письменників, як Генріх Клейст, Ахим фон Арнім і Клеменс Бертнано, брати Якоб і
Вільгельм Грімм.