Семінарське заняття № 

3
Психологічний ракурс творчості Й. В. фон Гете.
Роман «Страждання молодого Вертера»

Сентименталізм як напрямок просвітницької літератури.

Сентименталізм - напрям у європейській літературі, другої половини XVIII —

початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів
простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм
розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості
на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому
добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав
свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна
подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в
інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури.
Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі
вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність
простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина,
до тонких чуттєвих переживань.             Визначальні риси сентименталізму:         -
відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення; 
- позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;         -
вільна побудова твору;         - підвищена емоційність зображення подій та
характерів, їх нетиповість;         - мальовничі сільські пейзажі;         - розробка
переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;         - інтенсивне використання
пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.                Видатними
представниками цього напряму є Ж.-Ж. Руссо (Франція), С. Річардсон (Англія),
Й.-В, Гете (Німеччина. 

Сентименталісти бачили своє завдання в тому, щоб розчулити читача, вони

описували нещасливе кохання, страждання благородної людини, утиски і
переслідування. Страждаючи від жорстокості дворян, сентиментальний герой
позитивно впливає на своїх кривдників.

Сентименталізм сприяв демократизації літератури. Головний герой

сентименталістів — людина середнього стану, здатна на благородні вчинки і
глибокі переживання. Вона не пристосована до життя, непрактична, не вміє жити
"за законами розуму", живе за законами серця, у світі зла і несправедливості є
наївним диваком. Герой сентименталістів пасивний, злі люди роблять його
нещасним, він, за словами М. Бахтіна, "навіть не гине, його приводять до
загибелі"

Улюбленими ліричними жанрами сентименталістів були елегія, ідилія, послання,

мадригал. Сентименталісти рідше зверталися до драматичних жанрів ("міщанська
драма", "серйозна комедія ", "сльозлива комедія"). Вони відмовилися від суворих
правил побудови творів. У епічних творах сентименталістів часто зустрічаються
ліричні відступи, їх автори нерідко відмовляються від елементів сюжету (зав'язка,
розвиток, дії, кульмінація, розв'язка). Особливе місце у їх творах займає пейзаж як
засіб розкриття внутрішнього стану персонажа. Він викликає здебільшого
меланхолійні переживання.

2.Аналіз роману “Страждання юного

Вертера”

Йому пощастило народитися не підданим дрібного деспота, а громадянином

вільного імперського міста Франкфурта-на-Майне, у якому сім’я його займала
високе й почесне місце. ервие віршовані досвіди Гете ставляться до
восьмирічного віку. Не занадто строге домашнє навчання під спостереженням
батька, а потім три роки студентської вольниці в Лейпцігському університеті
залишали йому досить часу, щоб задовольнити тягу до читання й испробовать всі
жанри й стилі епохи Освіти, так що до 19 років, коли важка хвороба змусила його
перервати навчання,

воно вже опанував прийомами версифікації й драматургії й був автором досить

значного числа добутків, більшість яких згодом знищив. Спеціально збережений
був віршований збірник Аннетте, і пасторальна комедія Капризи закоханого. У
Страсбурзі, де в 1770-1771 Гете завершив юридичне утворення, і в наступні
чотири роки у Франкфурті він був лідером літературного бунту проти принципів,
установлених И. Х. Готшедом (1700-1766) і теоретиками Освіти

У Страсбурзі Гете зустрівся з И. Г. Гердером, що веде критиком і ідеологом руху

“Бури й натиску”, переповненим планами створення в Німеччині великої й
оригінальної літератури. Захоплене

відношення Гердера до Шекспіра, стародавньої англ поезії й народній поезії всіх

націй відкрило нові обрії перед молодим поетом, чий талант тільки почав
розкриватися. Гете написав Геца фон Берлихингена) і, використовуючи
шекспірівські “уроки”, почав роботу над Эгмонтом (Egmont) і Фаустом (Faust);
допомагав Гердеру збирати німецькі народні пісні й склав безліч віршів у манері
народної пісні. Гете розділяв переконаність Гердера в тім, що щира поезія повинна
йти від серця й бути плодом власного життєвого досвіду поета, а не переписувати
давні зразки. Ця переконаність стала на все життя його головним творчим
принципом.
У цей період палке щастя, яким його наповнювала любов до Фридерике Брион,
дочки пастора, втілилася в яскравої образності й задушевної ніжності таких
віршів, як Побачення й розлука, Травнева пісня й З розмальованою стрічкою;
докори ж совісті після розставання з нею знайшли відбиття в сценах покинутости
й самітності у Фаустові, Геце, Клавиго й у ряді віршів. Сентиментальна
пристрасть Вертера до Лотте й трагічна його дилема: любов до дівчини, уже
зарученої з іншим, – частину власного життєвого досвіду Гете
Одинадцять років при веймарском дворі (1775-1786), де він був другом і
радником молодого герцога Карла Августа, докорінно змінили життя поета. Гете
перебував у самому центрі придворного суспільства. . Але найбільше користі
принесло йому тривале щоденне спілкування із Шарлоттой фон Штайн.
Емоційність і революційне іконоборство періоду “Бури й натиску” відійшли в
минуле; тепер ідеалами Гете в житті й мистецтві стають стриманість і
самоконтроль, урівноваженість, гармонія й класична досконалість форми.

Замість великих геніїв його героями стають цілком звичайні люди. Вільні строфи
його віршів спокійні й безтурботні по змісту й ритміці, але помалу форма стає
жорсткіше, зокрема Гете предпочитает октави й елегійні двустишия великої
“трійки” – Катулла, Тибулла й Проперция.

Коли в 1805 помер Шиллер, трони й імперії содрогались – Наполеон перекроював

Європу. У цей період він писав сонети до Минне Херцлиб, роман “Виборча
спорідненість” і автобіографію. В 65 років, надягши східну маску Хатема, він
створив “Західно-східний диван”, збірник любовної лірики. притчі, глибокі
спостереження й мудрі роздуми про людське життя, моральність, природу,
мистецтві, поезії, науці й релігії опромінюють вірші Західно-східного дивана. в
останнє десятиліття життя поета він закінчував Вільгельма Мейстера й Фауста

Творчість Гете відбило найважливіші тенденції й протиріччя епохи. У

підсумковому філософському творі – трагедії ” Фауст ” (1808-1832), насиченою
науковою думкою свого часу, Иоганн Гете втілив пошуки сенсу життя, знаходячи
його в діянні. Автор праць “Досвід про метаморфозу Рослин ” (1790), “Вчення про
кольори” (1810). Подібно Гете-художникові, Гете-натураліст охоплював природу
й вес живе (включаючи людини) як єдине ціле

До сучасного героя звертається Гете й у самому знаменитому добутку цього

періоду – епістолярному романі “Страждання юного Вертера” (1774). В основі
цього роману, перейнятого глибоко особистим, ліричним початком, лежить
реальне біографічне переживання. Улітку 1772 р. Гете проходив адвокатську
практику в канцелярії імперського суду в маленькому містечку Вецларе, де він
познайомився із секретарем Ганноверского посольства Кестнером і його
нареченою Шарлоттой Буф. Уже після повернення Гете у Франкфурт Кестнер
повідомив йому про самогубство їхнього загального знайомого, молодого
чиновника Иерузалема, що глибоко потрясло його.

Причиною була нещасна любов, незадоволеність своїм суспільним становищем,

почуття приниженості й безвихідності. Гете сприйняв цю подію як трагедію свого
покоління

Роман виник роком пізніше. Гете обрав епістолярну форму, освячену

авторитетами Ричардсона й Руссо. Вона давала йому можливість зосередити увагу
на внутрішньому світі героя – єдиного автора листів, показати його очами
навколишнє життя, людей, їхні відносини.
Поступово епістолярна форма переростає в щоденникову. Наприкінці роману
листа героя звернені вже до самого себе – у цьому відбивається наростаюче
почуття самітності, відчуття замкнутого кола, що завершується трагічною
розв’язкою

На початку роману домінує прояснене радісне почуття: покинувши місто з його

умовностями й фальшю людських відносин, Вертер насолоджується самотою в
мальовничій сільській місцевості. Руссоистское преклоніння перед природою
сполучається тут з пантеїстичним гімном Всюдисущому. Руссоизм Вертера
проявляється й у співчутливій увазі до простих людей, до дітей, які довірливо
тягнуться до нього.

Рух сюжету відзначений зовні незначними епізодами: перша зустріч із Лоттой,

сільський бал, перерваний грозою, що одночасно спалахнула в обох спогад про
оду Клопштока як перший симптом їхньої духовної близькості, спільні
прогулянки – все це знаходить глибокий зміст завдяки внутрішньому сприйняттю
Вертера, емоційної натури, цілком зануреної в мир почуттів. Вертер не приемлет
холодних доводів розуму, і в цьому він – пряма протилежність нареченому Лотти
Альбертові, до якого він змушує себе харчувати повагу як до гідної й чималої
людини

Друга частина роману вводить соціальну тему. Спроба Вертера реалізувати свої
здатності, розум, утворення на службі в посланника натрапляє на рутину й
педантичну причепливість його начальника. На довершення цього йому в
принизливій формі дають відчути його бюргерське походження. Заключні
сторінки роману, що оповідають про останні годинники Вертера, його смерті й
похоронах, написані від імені “видавця” листів і витримані в зовсім іншій,
об’єктивній і стриманій манері

Гете показав духовну трагедію молодого бюргера, скованого у своїх поривах і

устремліннях відсталими, застиглими умовами навколишнього життя. Але,
глибоко проникнувши в щиросердечний мир свого героя, Гете не ототожнив себе
з ним, він зумів глянути на нього об’єктивним поглядом великого художника.
Через багато років він скаже: “Я написав “Вертера”, щоб не стати їм”. Він
знайшов для себе вихід у Творчості, що виявилося недоступним для його героя