Семінарське заняття № 

2
Психологізм у творчості В. Шекспіра.
Психологія відносин батьків і дітей у трагедії «Король Лір»

Шекспір як видатний англійський драматург

Шекспір - одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія рухається гігантськими
кроками, змінюється образ планети, а людям усе ще потрібно те, що створив цей поет,
відділений від нас декількома сторіччями

Чим більш зрілим стає людство в духовному відношенні, тим більше відкриває воно глибин у
творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих положень, у яких опиняються люди, були точно
підмічені і відбиті Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і
можна відзначати стадії розвитку цілого народу.

Все драматичне, що трапляється з різними людьми і з суспільством у цілому, було зображено

Шекспіром з тим ступенем художнього узагальнення, що дозволяє в різні часи й здавалося в
змінившихся умовах, пізнавати себе і своє життя.

Історик, філософ, мораліст і психолог знаходять у Шекспіра підтвердження відкриваємих ними

істин. А він, художник, не повчаючи, утілював ці істини як історію окремих людських доль. І
робив він це так, що читач і глядач його драм прилучається до розуміння того, як рухається
історія, переймається бажанням помізкувати над сутністю найважливіших життєвих явищ,
краще осягає себе і оточуючих.

П'єси Шекспіра народилися на сцені народного театру його часу. Вони настільки злилися з
природою цього театру, що тепер, коли техніка сцени Відродження мало відома, по п'єсах
Шекспіра можна значною мірою відновити особливості тодішньої сцени й акторського
мистецтва.

Одержати смак до такого роду п'єс, навчитися писати їх в університетах того часу було просто
неможливо. Тодішня університетська наука з презирством ставилася до народного театру і
беззастережно засуджувала п'єси, що йшли на його сцені. У ту епоху в університетах вивчали в
якості зразків п'єси старогрецьких і римських авторів, особливо останніх.

Автори з університетською освітою, що писали для освіченої публіки, пишучи трагедії, як

правило, наслідували Сенеку, а в комедіях - Плавта або Теренція. Коли ж декілька молодих
магістрів з Оксфорда і Кембриджа - Марло, Грін, Пиль, Кид, поселившись у Лондоні, стали
заробляти писанням п'єс для народних театрів, їм прийшлося забути правила драми, вивчені в
університетах, і писати в тому дусі, до якого звикнули глядачі з народу.

Ці «університетські розуми» обновили драму не стільки в силу своєї освіченості, скільки

завдяки поетичному таланту. Вони збагатили мову драми, піднявши його на висоту справжньої
поезії. Вони підготували ґрунт для Шекспіра. Він скористався багатьма прийомами,
впровадженими ними в драму. Але головне він ніс у собі - поетичний дарунок, що
перевершував таланти його попередників, і таке гостре почуття драматизму, яким не володів
жодний з них.

Художня система драматургії Шекспіра виросла на ґрунті традицій народного театру і лише
дечим зобов'язана спадщині античного театру. Драма класичної давнини відрізнялася суворою
єдністю побудови. У п'єсах античних авторів дія, як правило, відбувалося в однім місці і
протягом стислого періоду, біля доби; сюжет містив лише одну подію, що зображувалася без
яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі починалася вже напередодні розв'язки
конфлікту.Драматургія Шекспіра не скована ніякими жорсткими рамками. П'єса зображує не
одну подію, а ланцюг подій, глядач бачить зародження, розвиток, ускладнення і розв'язку з
безліччю всіляких подробиць. Нерідко перед ним проходить усе життя людини. А поруч із
долею головного героя і героїні показані і долі інших учасників подій.

Шекспір часто веде дві, а то і три рівноцінні лінії дії. Деякі епізоди не завжди пов'язані з
головною дією, але по-своєму і вони необхідні,- для створення атмосфери і для окреслення
життєвих умов, у яких розвивається трагедійний або комічний конфлікт.

Порівнюючи два типи драми, німецький критик початку XIX сторіччя Август Вільгельм
Шлегель влучно визначив, що антична трагедія скульптурна, а трагедія Шекспіра - мальовнича.
І дійсно, в античній драмі велична і незмінна фігура героя або героїня подібна до прекрасної
статуї, тоді як у п'єсах Шекспіра багато різноманітних персонажів, і в цілому його драми
подібні строкатим, багатомірним картинам з безліччю цікавих деталей.

Давнина строго розмежовувала п'єси по їх загальній тональності, тоді були або вовкуваті, або
веселі уявлення-трагедії або комедії. У Шекспіра в одній п'єсі уживається серйозне з кумедним,
і в його трагедіях чимало блазенства, а в комедіях часом трапляються події, що знаходяться на
грані трагічного.

Шекспір приніс у драму важливі нові художні принципи, яких до нього взагалі не було в
мистецтві. Характери героїв у древній драмі володіли лише однією якою-небудь важливою
рисою. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості.
Водночас він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення збагатили не
тільки мистецтво, але і розуміння природи людини.

Драматичні шедеври Шекспіра в значній мірі затьмарили його творчість як епічного і ліричного
поета. А тим часом ця частина шекспірівської спадщини представляє великий інтерес. Навіть
якби Шекспір не написав жодної комедії, трагедії або хроніки, він усе рівно ввійшов би в
історію світової літератури як талановитіший поет англійського Відродження.

З епічних творів Шекспіра найбільше цінними в ідейному і естетичному відношенні є дві великі
поеми: «Венера й Адоніс» і «Збезчещена Лукреція».

Обидві поеми користувалися величезним успіхом за життя поета і навіть здобули йому
прізвисько англійського Овідія, що було в той час вищою похвалою, тому що Овідій в епоху
Відродження був одним із найбільш шанованих авторів.

Варто наголосити на деяких елементах світогляду, естетичної системи Шекспіра, які

наближують його до Платона, неоплатоніків і яскраво простежуються в «Сонетах». По-перше,
це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства — в досягненні цієї
гармонії, а найвища мета людського життя — гармонізація власної душі, прагнення до істинно
прекрасного. По-друге, Любов — сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки.

Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу.
Осягати істину людина може лише піднявшись на вищий ступінь пізнання — «intuitio
intellectualis», тобто «інтелектуальний екстаз», «інтуїція розуму», осягнення і конструювання
думкою. Нарешті, Людина — це і Космос в метафорі і кінцева мета творіння, ланка, яка
пов'язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.
Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі,
англійській зокрема, примушують замислитись над причинами невмирущого інтересу до
«старого» Шекспіра.

В сучасному світі, де ми постійно наштовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між

людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної
системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції, філософії трансценденталізму
стає зрозумілим.

Підтверджується пророча думка довго гнаного з філософії М. Бердяєва:

після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні колективності», тепер на шляхах

«космічних ієрархій» шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського.

Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і неоплатонізм Шекспіра
стає бароковим, тобто не античним (прозорим, гармонійним), а таким, що прагне гармонії,
пізнавши трагедію розкутого людського духу.

Король Лір”

Автор – Вільям Шекспір

Рік написання -1605-1606

Жанр – п’єса

Тема: сімейна трагедія Ліра, зрадженого дочками; трагедія людини, на очах якого, руйнується
його держава, який переніс падіння від короля до вигнанця в своєму королівстві і т.д.
Головні герої твору “Король Лір”:

Лір — король Британії

Граф Глостер
Едгар — син Глостера
Едмунд — побічний син Глостера

Доньки Ліра:

Гонерілья
Регана
Корделія

У шекспірівському «Королі Лірі» проблематика сімейних відносин тісно пов’язана з

проблематикою громадською і політичною.

Лір на початку трагедії – король середньовічного типу, подібно Річарду II, захоплений ілюзією
своєї всемогутності, сліпий до потреб свого народу, який розпоряджається країною, як своїм
особистим маєтком, який він може ділити і роздаровувати, як йому заманеться. Від всіх
оточуючих, навіть від дочок, він вимагає замість щирості однієї лише покірності.

Цим користуються дві старші дочки, Гонерілья і Регана, які лицемірно запевняють батька в
своїй любові. Їм протистоїть молодша, Корделія, яка знає лише один закон – закон правди і
моральності.
Лір вірить улесливим словам своїх двох старших дочок і розділяє між ними своє царство, єдину
ж справді люблячу його дочку виганяє і позбавляє спадщини за небажання лестити. Лір глухий
до голосу правди, і за це його чекає жорстоке покарання. Його ілюзії короля, батька і людини
незабаром розсіюються.

 Старші доньки Ліра підкоряються лише почуттю нестримного користолюбства. Втративши

свою королівську владу, Лір зустрічає з їхнього боку нелюдську жорстокість. Позбавлений даху
над головою, в грозову ніч він виявляється бездомним жебраком.

Втративши все Лір оновлюється. Зазнавши бідності, втративши все він став розуміти набагато
більше, став інакше дивитися на владу, життя, людство. Він задумався про «нещасних, голих
бідняків», «безпритульних, з голодним черевом, в дірявому лахміття», які змушені, подібно до
нього, боротися з бурею в цю жахливу ніч. У цьому переродженні Ліра – весь сенс його падіння
і страждань.

Поруч з історією Ліра і його дочок розгортається друга сюжетна лінія трагедії – історія графа
Глостера і двох його синів, Едмунда і Едгара. Подібно Гонерільї і Регані, незаконний син графа,
Едмунд, також відкидає всі родинні та сімейні зв’язки, здійснюючи ще гірші злидні з
честолюбства і користі. Виходить, що випадок в сім’ї Ліра не поодинокий, а загальний, типовий
для часу, коли, за словами Глостера, «любов холоне, дружба гине, брати повстають один на
іншого, в містах і селах – розбрат, у палацах – зради, і узи розриваються між дітьми і батьками »
Образ короля Ліра з балади “Король Лір та його дочки”

Король Лір – символ трагічної батьківської любові.

Король Лір з фольклорної балади є образом вічним.

Риси характеру короля Ліра: чесний, поважний, мирюлюбний, мирний правитель, авторитарний
(не допускає обговорень, не терпить заперечень), гординя, егоїзм.

Король Лір на початку твору показаний жорстоким егоїстом, що вимагає покори та великої
любові не тільки від підданих, а й від своїх дочок. Шлях страждання та спокути змінюють
героя, у фіналі твору ми бачимо люблячого батька, людину, що картає себе за учинену ним
несправедливість.
Король Лір на початку творуу
Сильний правитель Жебрак, якому дочка повернула владу
Жорстокий батько Люблячий батько
Людина, що легко піддається лестощам Пройшов важкий шлях від засліплення лестощами до
прозріння
Недалекоглядний егоїст Людина, що усвідомила свою провину та важко картає себе за це

Лір, не дивлячись на свій норов, беззаперечно довіряє своїм дітям. Розкривається ще одна риса
героя: наївність і довірливість.

Регана принизила свого батька передусім як короля, володаря держави, відмовивши йому в
атрибуції влади. Тим самим вона виказала йому й свою зневагу як дочка. З гнівом та образою
звинувачує дочку в несправедливості. Король Лір гнівлива людина, проте він гостро відчуває
несправедливість та повстає проти неї.

Середня дочка принизила свого батька ще більше — не як короля, а як людину, запропонувавши

йому жити зі слугами та споживати недоїдки. Вона, дійсно, змія — холодна, жорстока, з
отруйним жалом ненависті.

Слова старшої та середньої дочок щодо готовності прийняти смерть заради батька виявилися
суцільною брехнею, насправді сестри холодні та бездушні егоїстки.

Жебраком король Лір став не тільки фізично, він жебрак як батько і як король, тому що
власними руками позбавив себе влади, привів до влади дочок-зрадниць та вигнав ту, яка любила
його по- справжньому.

Втративши корону, дім та дітей, старий Лір нарешті збагнув щирі почуття Корделії, її чисту
душу. Король Лір, опинившись на вулиці, не йде до Корделії, тому що усвідомлює страшну
несправедливість, що скоїв як батько проти власної дитини.

Душевна рана, яку причинили йому власні доньки, та страшна несправедливість, яку батько
вчинив проти власної дитини, стали причиною божевілля короля Ліра.

Корделія побачивши короля, бідного жебрака, залишається вірною своїм словам, вона поводить
себе як слухняна дитина, незважаючи на жорстокість батька у ставленні до неї.

Корделія готова заради батька на все. Вона повернула короля Ліра на царство та віддала за
батька життя. Але король Лір не пережив смерті Корделії. Біль від втрати єдиної дитини, що
залишилися йому вірною, та усвідомлення того, що він певною мірою винен у її смерті, й
спричинили смерть героя. Горе, що спіткало короля, це покарання за його жорстокий вчинок
проти власної дитини.