1. Розвиток англійської драми. Відродження та творчість Шекспіра.

Якщо п'єси, що з'являлися на сцені загальнодоступних театрів (а "Глобус" і

був таким), не визнавали законодавці "доброго смаку" за "справжнє
мистецтво", то ліричну поезію, осяяну авторитетом Петрарки, а також епічні
поеми, особливо на античні сюжети, вони вважали вельми високо. Шекспір
писав і такі твори, і вони потрапляють до друку раніше, ніж його трагедії та
комедії. До "Метаморфоз" Овідія сходить поема "Венера і Адоніс" (вид.
1593), до Овідія і {[іменний покажчик]} Тита Лівія - поема "Збезчещена
Лукреція" (вид. 1594). У цих творах Шекспір віддав данину класичним
захопленням європейського гуманізму. Їх цінували сучасники поета. За
словами одного з них, "солодкий, дотепний дух Овідія ожив у
солодкозвучному й медоточивому Шекспірі, про що свідчать його "Венера й
Адоніс", його "Лукреція", його солодкі "Сонети", відомі його особистим
друзям" [Цит. за: Анікст А. Творчість Шекспіра. М., 1963. С. 20.] . І все ж не
в епосі знайшов себе Шекспір як самобутній і сильний художник. У поемах,
присвячених його знатному покровителю герцогу Саутгемптону,
"солодкоголосність" переважає над епічною міццю. А.С. Пушкін, який
відгукнувся на "Лукрецію" своїм жартівливим "Графом Нуліним", навіть
назвав її "доволі слабкою поемою" [А.С. Пушкін про літературу. М., 1962. С.
247.] .

Зате як ліричний поет, як автор сонетів, Шекспір може бути віднесений до

числа найбільш чудових європейських поетів Відродження. Його 154 сонети
були опубліковані, мабуть, без безпосередньої участі автора в 1609 р. У
всякому разі дослідників бентежить розташування віршів у цьому виданні.
На їхню думку, якби Шекспір сам складав названу книжку, вона вирізнялася
б більш логічною побудовою. Що ж стосується до звернення Шекспіра до
форми сонета, то і в цьому він тісно пов'язаний з художнім побутом епохи
Відродження. У Петрарки було безліч послідовників у різних європейських
країнах. Англія не становила в цьому відношенні винятку. До кінця XVI ст.
захоплення сонетом набуло на батьківщині Шекспіра характеру свого роду
нав'язливої моди. Досить сказати, що з 1592 по 1597 р. там було надруковано
близько двох з половиною тисяч сонетів[Див.: Морозов М.М. Избранные
статьи и переводы. М., 1954. С. 276.] . Але ж далеко не всі написані сонети
потрапляли до друку.

Сонети Шекспіра, надруковані 1609 р., почали створюватися значно раніше і

були ще наприкінці XVI ст. добре відомі в колі аматорів красного
письменства. Не можна сказати, що Шекспір був зовсім далекий від
вишуканості, що тяжіла до гри ефектними метафорами, гіперболами і
порівняннями. Але він був великим поетом, який не міг сенс істинної поезії
побачити в галантній великосвітській грі. Дружба була для нього
справжньою дружбою, а кохання справжнім коханням. У сонеті 21 Шекспір
писав:

Не змагаюся я з творцями од,

Які розфарбованим богиням
У подарунок підносять небосхил
З усією землею й океаном синім.
Нехай вони для прикрашання строф
Твердять у віршах, між собою сперечаючись,
Про зірки неба, про вінки квітів,
Про коштовності землі й моря.
У коханні й у слові - правда мій закон.
І я їстиму, що мила прекрасна,
Як усі, хто смертною жінкою народжений,
А не як сонце або місяць ясний.
Я не хочу хвалити любов мою,
Я нікому її не продаю.

Ми занадто мало знаємо особисте життя Шекспіра, щоб бачити в його

сонетах його достовірний літопис. Ймовірно, сонети писалися в різний час і
за різних обставин. Усе ж немає підстав сумніватися в тому, що правда
життя слугувала твердою основою його лірики. Можливо, поетична правда
сонетів і не завжди збігалася з правдою життєвих обставин, але з правдою
людських почуттів вона безсумнівно збігалася. На відміну від банальних
петраркістів Шекспір не поривався в примарні небесні сфери. Йому дорога
була земля, квітуча земна природа, світ земної людини, суперечливий,
складний, часом навіть потворний, але потенційно прекрасний, що утверджує
себе в дружбі, любові та творчості. І хоча невблаганний Час торжествує над
усім земним, але творчий порив людини здатний восторжествувати і над ним.
Шекспір не раз торкається цієї величної теми. Адже будь-якій людині дано
продовжити своє існування в потомстві (сонети 2, 3, 4 та ін.). А
безсмертним потомством поета є його творіння. Що може зрівнятися з
могутністю поета, який у своїх творіннях здатен дарувати людині
безсмертя? Звертаючись до друга, поет заявляє в сонеті 81:

Твій пам'ятник - захоплений мій вірш,

Хто не народжений ще, його почує.
І світ повторить повість днів твоїх,
Коли помруть усі ті, хто нині дихає.