ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА

ФРАНКА
ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ
КАФЕДРА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

КУРСОВА РОБОТА
зі світової літератури
на тему: Образ Шейлока в комедії Вільяма Шекспіра “Венеційський
купець”

Студентки 2-го курсу групи 25

напряму підготовки 035 «Англійська філологія»
Савчак Наталії
Керівник: доцент к. світ. літ. Мельник
Д.М.

Національна шкала _______________

Кількість балів:_____Оцінка: ECTS_____

Члени комісії ____________

__________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________
__________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________
__________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
 2

м. Львів – 2019 рік

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1: ТВОРЧІСТЬ ШЕКСПІРА.
1.1 Історія розвитку шекспірознавства та жанрова специфіка комедій
Шекспіра.
1.2 Характеристика комедії “Венеційський купець”.
РОЗДІЛ 2: КОМЕДІЯ ШЕКСПІРА “ВЕНЕЦІЙСЬКИЙ КУПЕЦЬ”.
ОБРАЗ ШЕЙЛОКА
2.1 Становище євреїв в XVI столітті.
2.2 Відтворення образу Шейлока у комедії “Венеційський купець”.
ВИСНОВОК
 3

ВСТУП
Вільям Шекспір (26 квітня 1564 – 23 квітня 1616) жив в епоху
Ренесансу, що в Англії припала на початок XVI – кінець XVII століття. Це
був дуже непростий і насичений подіями період, у основі якого був
гуманістичний світогляд та звернення до культурної спадщини періоду
античності. В Англії XVI століття розпочався розвиток драматургії та
театру. П’єси Вільяма Шекспіра здійснили фундаментальний внесок в
розвиток європейського театру, який досягнув свого піку популярності в
період Відродження.
Аналіз численних художніх текстів, статей і критичної літератури
письменників-модерністів вказує на те, що центральною фігурою для
багатьох із них був Вільям Шекспір. Всесвітньо відомі інтелектуали та
естети свого часу, Олдос Гакслі, Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс, Томас
Стернз Еліот створювали художній пошук у діалозі з Шекспіром.
Потрібно зазначити, що “діалогічне начало” стає у ХХ столітті основою
нових художніх моделей світу, які утворювалися в літературі модернізму.
[3, с. 215-216].
У пошуках власного письменницького стилю Вірджинія Вулф,
важлива фігура в модерністській літературі, неодноразово зверталася до
творчості своїх попередників, не тільки перечитуючи їх твори, а й
досліджуючи їх творчість, що знайшло відображення в її критичних есе. Її
твори містять численні цитати й алюзії, що відсилають читачів до
Великого Барда. За словами Марка Хассея, автора енциклопедичного
видання «Virginia Woolf A to Z» («Вірджинія Вулф від А до Я»), Вулф
вважала Шекспіра «втіленням англійської духу» [2, с. 254].
Якщо ми звернемося до історії вітчизняних студій літературної
спадщини Вільяма Шекспіра, то неможливо не згадати Івана Яковича
 4

Франка, який не тільки захоплювався роботами Шекспіра, а й зробив

неабиякий внесок у дослідження його творчості. Іван Франко вважається
засновником шекспірознавства в Україні. Відомо, що він є автором
багатьох шекспірознавчих розвідок та передмов до Кулішевих перекладів
Шекспіра. До того ж, слід зазначити, що Іван Франко і сам перекладав
роботи Шекспіра. Серед них уривки драм “Король Лір”, “Буря” та
повністю перекладена комедія “Венеційський купець”, до якої він і
написав передмову. За чверть століття наш співвітчизник переклав 12
сонетів і здійснив чималий прогрес як редактор робіт Вільяма Шекспіра,
над якими працювали інші науковці та перекладачі [12].
Таким чином, зазначене вище дозволяє нам стверджувати, що
спадщина Шекспіра як втілення вершин англійської літератури мала
неабиякий вплив на дослідників, письменників та критиків, які жили
кількома століттями пізніше за Великого Барда. Навіть сьогодні багато
науковців та професорів продовжують вивчати творчість Вільяма
Шекспіра як однієї з найбільш визначних особистостей доби англійського
Відродження.
Актуальність теми дослідження. Проблемне тло англійського
Відродження завжди привертали увагу дослідників, що зумовила появу
дуже великої кількості наукових праць присвячених цій темі. Але
Ренесанс і досі вивчений дуже нерівномірно, у окремих аспектах,
фактично нічого не змушує науковців повертатися до цього вкрай
важливого та насиченого періоду в літературі. Тому питання, пов’язані з
дослідженням ключових проблем доби Відродження у контексті різних
епох і дотепер не втрачають своєї актуальності. Їхнє вивчення і
переосмислення в певних середовищах провадиться відповідно до
політичних і культурних умов.
Мета дослідження: теоретично дослідити образ Шейлока у комедії
Шекспіра “Венеційський купець”.
 5

Завдання:
− дослідити історію розвитку шекспірознавства та
жанрову специфіку комедій Шекспіра;
− охарактеризувати особливості комедії “Венеційський
купець”;
− на основі здійснених досліджень охарактеризувати
становище євреїв в XVI столітті;
− охарактеризувати основні риси образу та характеру
Шейлока в комедії В. Шекспіра “Венеційський купець”
Об’єкт дослідження: комедія Шекспіра “Венеційський купець”.
Предмет дослідження: образ Шейлока у комедії Шекспіра
“Венеційський купець”.

РОЗДІЛ 1: ТВОРЧІСТЬ ШЕКСПІРА

1.1 Історія розвитку шекспірознавства та жанрова специфіка

комедій Шекспіра
Комедійна творчість Вільяма Шекспіра заслужено займає чільне
місце в історії європейської літератури. Шекспірівська комедія виникла на
 6

етапі динамічного розвитку англійського гуманізму. Цей період прийнято

вважати найбільш піднесеним за всю епоху англійського Відродження,
адже в ті часи почалось руйнування основ феодалізму та затвердження
свободи особистості, тому його називають «епохою великих змін та
надій».
Проте, такий стрімкий розвиток національної свідомості загрожував
цілковитою загибеллю старого світу. Прихильники ідей гуманізму
найкраще усвідомлювали це. Та вони продовжували плекати віру у
суспільство стане ідеальним прихистком для вільної та прекрасної
людини. Саме таким воно зображене в комедіях Шекспіра. Метою
драматурга було піднесення гуманістичного ідеалу людини. Період
ранньої творчості (1590-1594рр.) Шекспіра характеризуються
заперечуванням потворних сторін сучасної йому дійсності, а також
відсутності сатири. Однією з визначальних рис також було заперечення
феодалізму.
Комедії Шекспіра схожі на чарівну казку, де завжди присутній
невмирущий оптимізм, де торжествують чесність та добро, які магічним
чином перемагають всіх ворогів. Вільям Шекспір створив фантастичний і
світлий світ, в якому люди живуть свідомо дотримуючись принципів
гуманізмів.
Герої його комедій позбавлені тягаря середньовічної аскетичної
моралі та втомливих правил повсякденності. В цих творах панує дух
радості, веселощів, свята та розваг, проте вони також не відірвані від
філософського підгрунтя. Це справляє враження того, що сама доля
допомагає головним героям виплутатись зі скрутного становища та
щоразу приводить їх до щасливого завершення. Досконалість світу, в
якому живуть герої Шекспіра, дозволяє їм безтурботно радіти, тим самим
окреслюючи ґрунтовну філософську ідею щасливої людини, що
насолоджується здобуттям довгоочікуваної волі. Ці бурхливі веселощі є,
 7

так би мовити, зухвалим викликом аскетичній догмі та лицемірній

пуританській доброчесності.
Варто зазначити, що і Шекспір, і його герої мають хороше почуття
гумору. Жарти героїв його п’єс завжди переважно м’які та щирі. Разом з
тим, гумор Шекспіра - явище важке та багатогранне. У його комедіях ми
можемо побачити все: від вишуканої дотепності високої комедії до
завзятої комічності та блазнювання. Важливо те, що Шекспір широко
використовує в своїх творах традиції народного фарсу. Проте він
позбавляє фарсовий початок своїх комедій сатиричної злості, до якої так
тяжів середньовічний комічний театр[4].
Як писав у своїх дисертаціях Микола Гаврилович Чернишевський,
автор низки політичних, філософських та літературно-критичних творів,
джерело комічного полягає в дисгармонійному, суперечливому [19].
“Безобразие - начало, сущность комического” - зазначає він у своїй статті
по філософії та естиці [15, с. 211]. Однак, дисгармонійне та суперечливе
має бути нешкідливим, щоб викликати сміх і дати нам змогу відчути свою
перевагу над тим, кого висміюють у комедіях. Таким чином ми можемо
сміятися над безглуздістю та марними спробами героїв прикрити свої
вади, натягнути на себе вуаль благородства та гідності [19].
Любов є центральною темою комедій Шекспіра. Драматург
зображує це почуття з гуманістичної позиції. Гуманісти оспівували любов
як найбільш благородний вияв людської особистості. Не дивно, що в
цьому полягала філософська ідея ренесансної епохи. Кохання в комедіях
Шекспіра - це джерело драматичних переживань та драматичного сміху.
Воно вільне від міщанських практичних інтересів, розкриває найкращі
якості людини, породжує в людині здатність жертвувати собою задля
щастя ближнього.
Окрім теми кохання, є ще дві, не менш важливі, важливі теми в
комедіях Вільяма Шекспіра. А саме - природи та музики. Вони
 8

акцентують увагу на образі ідеального світу, демонструючи його

поетичність та гармонійність. Поняття “природа” містить в собі ідею
чистого, безвозмездного, споконвічного добра, яке можна відшукати в
людині. В багатьох комедіях Шекспіра ми можемо прослідкувати, як герої
покидають вороже їм життя у великих (чи не дуже) і йдуть в царство
природи, бажаючи відшукати спокій та щастя (і це їм, звичайно ж,
вдається). Поетичний образ музики є уособленням балансу та гармонії
людини і світу. Музика - вічний супутник любові. Саме тому Шейлок, чиї
почуття надзвичайно похмурі, а думки песимістичні, ненавидить музику.
Для нього - це всього лише є неприємним вуху писком музичних
інструментів.
Кохання, природа та музика - головні теми, з яких складаються
комедії Вільяма Шекспіра. Саме вони допомагають автору створити образ
золотого світу комедії. А тогочасним ідеалам гуманізму - отримати своє
досконале естетичне відображення в п’єсах [4].
Тому, усвідомлюючи, наскільки геніальними та незвичними для того
періоду були роботи Шекспіра, важко уявити той факт, що його творчість
почали вивчати лише через сто років після його смерті. Першим, хто
написав коротку біографію Великого Барда був Ніклз Роу у 1709 році.
Звичний для нас образ Шекспіра в більшості випадків складався з
сумнівних переказів та спекуляцій. З кожним роком вчені спростовували
дедалі більше інформації з цих джерел. Проте, результати їхніх
досліджень викликають суперечки. Тож прогалини в біографії великого
митця й надалі заповнюються припущеннями та гіпотезами.
Цей процес зумовив виникнення феномену “шекспірівського
питання”. В наш час дослідники розділилися на два табори: прихильників
теорії реального існування Шекспіра, і тих дослідників, які вважають, що
“Шекспір” - це всього лише псевдонім людини, або групи людей, які не
хотіли, щоб їх особу було встановлено. Проте більшість вчених
 9

схиляються до першого варіанту. На його користь свідчать неодноразові

згадки про Великого Барда у роботах сучасників Шекспіра. Наприклад,
перший друкований відгук про митця написаний Робертом Гріном у 1592
році, був не надто схвальним: “...цей ворон, прикрашений нашим пір'ям...
гадає, що він єдиний потрясатель театральних підмостків Англії” [11].
Варто зазначити, що наші сучасники й досі захоплюються творчістю
Великого Барда. В 2011 році вийшов історичний фільм “Анонім”,
присвячений “шекспірівському питанню”. В цьому фільмі обіграна одна із
версій авторства Шекспіра. Головною сюжетною лінією є період життя
Оксфордського графа Едуарда де Вера, який за думкою самого режисера
фільму, Роланда Емеріха, був великим драматургом, який публікував свої
п’єси під псевдонімом Вільяма Шекспіра. Не бажаючи, щоб було відомо,
що це він автор, де Вера дозволив актору-невдасі купатися в променях
слави, видаючи себе за великого Вільяма Шекспіра, поки справжній автор
цих шедеврів залишався за кадром.
Не можна повністю довіряти цій теорії, чи відкинути її. Проте, якщо
повірити в її правдивість, можна знайти пояснення існування письмових
доказів, авторами яких є сучасники Барда, де зазначено, що Шекспір був
реальною людиною.
Фрідріх Шеллінг, німецький ідеаліст та філософ, розглядаючи драми
відомих попередників (Гете, Кальдерона, Шекспіра), зауважив, що саме
драматургія Шекспіра слугує для нього початковою точкою аналізу.
Головною рисою нової драми Шекспіра є поєднання двох
протилежностей: трагічного та комічного. На думку Шеллінга, можна
поглянути на це поєднання протилежних елементів як на спробу
зближення драматичного та епічного епосу [10, c. 32]. Як зауважує сам
Шеллінг, Шекспір відрізняється від Кальдерона та Гете невловимістю
замислу на противагу експліцитності його наступників. Таким чином
 10

Шеллінг надає перевагу неповторному авторському стилю Шекспіра, та

більше зосереджується на дослідженні саме його творчості [10, c. 32-34].
Захоплення Великим Бардом властиве і видатним німецьким діячам
культури XVIII - XIX ст. Так, Віланд возвеличував “того єдиного з усіх
поетів від часів Гомера, який чудово знав людей”. Лессінг наголошував,
що Шекспіра варто вивчати, а не обкрадати. Шекспір став для Гете
взірцем при створення “Гец фон Берліхінгена” та трагедії “Егмонт”.
Згодом Гете присвятив одну зі своїх робіт аналізу “Гамлета”. Знаменитий
російський митець Пушкін тяжів до творчості Шекспіра. У Шлегеля
драматург взагалі став втіленням генія поезії. [11] Таким чином з ми
можемо стверджувати, що Вільям Шекспір залишив неабиякий відгомін в
творчості своїх наступників, а його постать й досі викликає безліч
дискусій.
Нам також варто згадати двох видатних українських людей, які
зробили чималий внесок в розвиток українського шекспірознавства.
Пантелеймона Куліша та Івана Франка справедливо можна вважати
першими українськими шекспірознавцями. За життя Куліша було
надруковано лише три переклади драм Шекспіра. Інші переклади було
видано вже після його смерті, а редакцією займався Іван Франко. Завдяки
роботі цих двох митців українське суспільство ознайомилося з багатьма
драмами Шекспіра, а саме: “Король Лір”, “Гамлет”, “Макбет”, “Юлій
Цезар”, “Антоній і Клеопатра”, “Ромео і Джульєтта” [7, с. 240].
Проте Франко не тільки редагував уже готові переклади Куліша, а й
сам перекладав та писав передмови до робіт Шекспіра. Він переклав одну
з найвідоміших комедій - “Венеційський купець”, та статтю “Shakespeare
bei den Ruthenen” (“Шекспір в українців”). Значним моментом у розвитку
українського шекспірознавства стала публікація цієї статті у віденській
газеті “Die Zeit.
 11

Іван Франко виявляв особливу цікавість до сонетів Шекспіра, він

виступив автором перекладу понад десятка сонетів. Процес перекладу
Шекспіра ускладнюється завдяки прихованому змісту та красномовним
висловлюванням. Не зважаючи на це, Іван Франко бездоганно впорався з
цим завданням, зберігши ясність та логічність викладу[12].
Беззаперечним є факт того, що Іван Франко є одним із
родоначальників шекспірознавства та зробив чималий внесок в українську
перекладну літературу своїми роботами. Адже завдяки його
перекладацькій діяльності, український народ отримав змогу розширити
свій світогляд та познайомитися з геніальними роботами закордонних
авторів.

1.2 Характеристика комедії “Венеційський купець”

“Венеційський купець” є унікальним твором Шекспіра. Ця п’єса
належить до найбільш суперечливих творінь Барда. За класифікацією
першого фоліо твір є комедією, однак вирізняється трагічним баченням
світу і людини у ньому. Мабуть, жодна з п’єс Шекспіра не поєднує в собі
стільки різножанрових традицій - це лірична любовна комедія з
характерними для ранньої творчості Шекспіра ренесансними
персонажами, вигадками, жартами (явно запозичена з фольклору історія
сватання з вибором скриньки і, нарешті, історія нетерпимості і ненависті,
що веде до злочину) [18, с. 2].
І, якщо в “Ромео і Джульєтті”, “Гамлеті” і навіть “Королі Лірі”
блазнювання і клоунада виглядали доволі органічно у творі і не
порушуючи його цілісності, то в “Венеційському купці” цього не
відбувається. Це, відповідно, створювало і досі створює великі труднощі
для постановників п’єси. Трішки простіше було за часів Шекспіра, коли
Шейлок сприймався публікою як збірний образ іновірця та лиходія, якого
ніхто не розумів, і чия поразка викликала радість публіки. Це вважалося
 12

символом перемоги добра над злом. А монолог лихваря “Хіба у єврея

немає очей...” сприймався як спроба Шейлока виправдати своє
лиходійство. Вимога про фунт християнської плоті робила єврея тільки
гіршим в очах тогочасного суспільства. І підтверджувала легенди про
“ритуальне жертвоприношення” євреїв, тим більше, що самих євреїв в
Англії практично не було. Адже вони були вислані у Францію ще в XIII
столітті, і отримали дозвіл законно жити на території Англійського
королівства тільки в другій половині XVII століття [17].
За твердженнями певних дослідників, ще одна подія зумовила
антисемітський настрій аудиторії - страта Лопеса, єврея португальського
походження, який був особистим лікарем Єлизавети. Його звинувачували
у спробі отруїти королеву, проте причетність Лопеса до справи так і не
змогли. Слід зазначити, що в цей період в Англії панувала нетерпимість по
відношенню до будь-яких іноземців, а надто до іновірців. Загальновідомий
факт переслідування католиків в Англії. За версією біографів Шекспіра
сім’я його батька втратила вплив і становище в місті через свої релігійні
погляди. І хоча ми не можемо сказати напевне, до якої конфесії належав
Шекспір, у його п’єсах знайдено чимало алюзій до католицької віри.
Деякі критики вважають, що саме ця обставина спонукала драматурга з
такою гіркотою писати про релігійну нетерпимість [5].
Нортроп Фрай вважає, що “Венеційського купця” потрібно
трактувати як приклад християнської аргументації: новозавітна милість
протиставляється старозавітним проблемам - сплаті боргу та помсті.
Проте, як зазначає у своїй роботі Гарольд Блум (“Західний канон”), він не
згоден з цією думкою. Єврей Шейлок, один із головних героїв
“Венеційського купця”, задуманий та створений був Шекспіром - який, на
думку Блума, поділяв антисемітські погляди своїх сучасників - як
комічний лиходій. Адже Антоніо демонструє свою істинну християнську
натуру, зневажаючи та проклинаючи лихваря. І це саме він “зглянувся” та
 13

запропонував зберегти Шейлоку життя за умови негайного і, як ми

можемо здогадатися, насильницького, хрещення. І Шейлок, як не дивно,
погодився. Як далі пише Гарольд Блум, “Така умова, вигадана самим
Шекспіром, ніяк не пов'язана з традицією знімати неустойку в “належному
за законом точному розмірі”. Можна по-різному розуміти вищенаведений
епізод, проте навіть я б не наважився назвати його християнською
суперечкою”. [6].
За твердженням А. В. Бартошевича, Венеція у творі – це брудне
похмуре місто, де живуть лицеміри, злісні та прагматичні лихварі. “У цій
Венеції вимагати м’ясо боржника - річ цілком звичайна. Антоніо і його
товаришів аніскільки не дивувала сама ідея про фунт м’яса, їх обурювало
тільки те, що таку умову насмілювався ставити якийсь єврей” [5].
У цій комедії можна прослідкувати традиції середньовічного
карнавалу з музикою та танцями. Сучасники Шекспіра з великим
задоволенням  приходили на вистави за відомим сюжетом. Людям
подобалося відвідували театри, щоб отримати задоволення від вистави за
добре відомою історією.
Важливою темою є кохання Порції та Бассаніо. Бассаніо, не
зважаючи на низький соціальний статус кохає Порцію і хоче на ній
одружитися. Заради коханої він просить допомоги у свого друга Антоніо,
а той, щиро радіючи за приятеля, не в змозі йому відмовити. Завдяки
щасливому збігові обставин закохані одружуються.
Проте, після цього, Бассаніо не покидає в біді свого друга Антоніо,
адже саме через нього він позичив гроші у Шейлока і через це може
поплатитись життям. Врешті-решт героїне не лише виплутуються з
неприємностей, ще й отримують можливість відсудити половину статків
Шейлока. У фіналі п’єси антагоніст постає приниженим та знедоленим,
тож можна стверджувати, що п’єса закінчиться добре для всіх, окрім
нього.
 14

Шаленою популярністю стали користуватися п’єси Шекспіра тоді,

коли їх почали ставити в театрі “Глобус”, який був вперше відкритий в
1599 році на південному березі річки Темзи. Це була величезна,
триповерхова споруда, яка, завдяки своїй будові, дозволяла вміщувати
доволі велику кількість людей за один раз. Театр був розрахований на,
щонайменше, 2000 людей. Сцена сягала близько 15 метрів квадратних.
Завдяки таким розмірам, глядачам було комфортно спостерігати за
п’єсами з будь-якої відстані. Не важко уявити, чому театр завжди був
забитий відвідувачами, адже “Глобус” був першим загальнодоступним
театром в Англії станом на XVI століття. Тож для людей подібне було в
новинку, і вони ладні були платити немалі суми, щоб потрапити
всередину.
“Венеційський купець” є однією з п’єс, які принесли театру
неабияку славу. Адже в ній поєднуються одразу два популярні жанри:
трагедія та комедія. “Венеційський купець” є чудовим прикладом
трагікомедії. П'єса закінчується трагічно для одного з головних
персонажів, Шейлока - єврейського лихваря - який зазнає фінансового
краху та принижень. Та щасливий кінець чекає на інших провідних
персонажів, які є християнами [1].
Публіці надзвичайно подобалася саме ця п’єса, адже в центрі
сюжету був герой, який значно відрізнявся від інших персонажів своїм
менталітетом. Шейлок - багатогранний та добре продуманий герой.
Підтверджують це слова О. Пушкіна: “Шейлок скупий і кмітливий,
мстивий, лукавий і дотепний” [13, с. 315].
Поява Шейлока на сцені завжди викликали бурхливу реакцію
публіки. В деякі моменти глядачі ненавиділи цього сварливого та скупого
лихваря-ненависника християнської віри. Іноді розуміли його турботу та
любов до дочки. Та частково погоджувалися, коли Шейлок говорив про
рівність між усіма людьми. Проте, найчастіше єврей своїми негативними
 15

рисами характеру викликав у глядачів саме насмішку Адже добре сміятися

над чужими вадами, не звертаючи уваги на власні. Тож, фактично, один
герой допоміг принести п’єсі “Венеційський купець” велику популярність
в XVI столітті.

РОЗДІЛ 2: КОМЕДІЯ ШЕКСПІРА “ВЕНЕЦІЙСЬКИЙ

КУПЕЦЬ”. ОБРАЗ ШЕЙЛОКА

2.1 Становище євреїв в XVI столітті.

Одним з провідних мотивів комедії Шекспіра є висвітлення

соціального становища євреїв того часу. Спираючись на свідчення
істориків різних епох ми можемо з впевненістю сказати, що євреї
зазнавали соціальних утисків у різний час. Зокрема після завершення
хрестових походів, починається переслідування євреїв у Європі. В період з
XIII до XV століття їх вигнали з Англії у Францію, з Франції в Іспанію, а
звідти в Німеччину та Італію. Саме в Італії вони зазнавали найменших
соціальних утисків. в.
Англійська знать зневажливо ставилась до євреїв, привласнюючи
собі їхнє майно. Євреям забороняли покидати межі країни оскільки
вбачали в них важливе джерело доходу. Англіська влада проводила
політику насильницької християнізації. За таких складних умов становище
єврейських громад було нестабільним. За розпорядженням короля
богослови читали євреям проповіді, а також радили королю забирати дітей
з родин та виховувати їх у лоні католицтва. За таких обставин подальше
перебування євреїв в Англії стало неможливим, тому король був
змушений дозволити їм покинути країну[9, с. 62-63].
 16

Переселення євреїв у Францію не покращило їхнього становища.

Французькі королі продовжували переслідувати євреїв з різною метою –
через бажання збагатитись або релігійну нетерпимість. Зрештою їх
вигнали з Франції за “вчинки євреїв проти святої віри”, тож вони були
змушені переселитися до Іспанії, Німеччини та Італії[9, c. 63].
Проте проводила ще жорсткішу політику стосовно євреїв. Німецькі
євреї найчастіше потерпали від помилкових звинувачень, на грунті
середньовічної упередженості. Німеччиною ширились чутки про те, що
євреї нібито таємно викрадають християнських немовлят і вбивають їх
напередодні Великодня. Також стверджували, що євреї викрадали
церковний хліб і використовували його в окультних ритуалах. Німецька
інквізиція страчувала євреїв через спалювання на багатті. У XV столітті
переслідування євреїв в Німеччині ослабло [9, c 63-64].
Завдяки високому рівню освіти і здібностям до ремесел, євреям
вдалось зайняти високі посади в обох королівствах Іспанії: Кастилії та
Арагонії. Іспанські королі цінували ці якості євреїв і часто залучали
найбільш здібних до участі в державному управлінні. Майже кожен
король мав при собі збирача данини, міністра фінансів, радника,
придворного лікаря або вченого з єврейського народу. Проте це зумовило
антипатію зі сторони іспанського народу, оскільки придворними ставали
саме євреї.
Фернандо Мартінес, священик із Севільї, заохочував іспанців до
жорстокого ставлення до євреїв. У своїх проповідях він активно викривав
"лжевчення" іудеїв та наголошував на зростанні їхнього матеріального
стану, що на його думку шкодило іспанській державі.
Іспанські євреї зазнавали жорстоких напади з боку церкви, простого
люду та інквізицію. Таким чином вони піддавались насильницькій
християнізації, але деяким все ж не вдалось уникнути смерті на вогні [9, c.
65-66].
 17

Реформація, контрреформація і релігійні війни розворушили

«європейський мурашник», розсіюючи єврейські громади. Їм доводилось
часто переселятись, перш ніж осісти десь остаточно [8, с. 63]
Ісаак Абарбанель був останнім видатним очільником іспанського
єврейства, у час їхнього переселення в Італію з Іспанії в XVI столітті.
Єврейський народ вважав, що в Італії зможе жити спокійно. Неаполь та
Венеція стали першими містами масового розселення євреїв. Проте з
часом їхнє становище почало різко погіршуватися. Почалися
переслідування євреїв, разом з тим Інокентій III видав принизливі для
євреїв закони. Римська влада почала організовувати гетто [9, с. 70-71].
Проте умови ізоляції не завадили євреям зберегти свою культури та
традиції. Втім, існувало і досить багато міжконфесійних відносин.
Приблизно в той же час, друкар-християнин Данило Бомберг заснував у
Венеції єврейську друкарню. Спільними зусиллями християни, євреї і
вихрести видали в 1520-1523 рр. два видання Талмуду [8, с. 60].
Завдяки книгодрукуванню, Талмуд (кодекс релігійно-юридичних
правил життя євреїв) почав поширюватися. Проте видавці зіткнулись з
негативною реакцією духовенства. Тож інквізиція наказала спалити всі
примірники Талмуда. Згодом євреям було дозволено відновити друк за
умови, що будуть вилучені всі розділи, які суперечать християнській
релігії. Цензорами, переважно хрещені євреї, викреслювали з книги всі
вказані моменти і не дозволяли їх передруковувати.
Ісаак Абрабантель, зрозумівши, що його народ може збідніти,
сформулював доволі логічну концепцію: “Немає нічого нечесного в
відсотках... тому що справедливо, щоб люди отримували прибутки зі своїх
грошей, вина або зерна, а якщо хтось бажає взяти в іншого гроші... то чому
б фермеру, [який] отримав пшеницю, щоб засіяти своє поле, що не віддати
позикодавцеві 10 відсотків у разі успішного засіву, на який він зазвичай
 18

розраховує? Це - звичайний договір, причому чесний”. І довгий час люди

жили за цим принципом [8, с. 63].
В Італії існувала група енергійних єврейських громад,що могла
захищати свої права. Запоруку добробуту євреї вбачали в розвитку
власних здібностей. В Італії XVI століття був відомий історії ряд успіху
євреїв. Наприклад, Авраам Колорні, уродженець Мантуї домігся
виняткового успіху на посаді інженера на службі у герцогів. Як і Леонардо
да Вінчі, він спеціалізувався на військовому обладнанні і спорядженні,
розробляючи міни, вибухові речовини, понтони, надувні човни, складені
облогові драбини і форти [8, с. 61].
Незважаючи на непрості суспільні обставини, італійські євреї в XVI
- XVII століттях досягли неабиякого розвитку. Серед них з'явилися
видатні талмудисти, проповідники, каббалісти, мовознавці, історики та
філософи. Жінки на рівні з чоловіками брали участь у розвитку єврейської
культури. Так, найвидатнішими з них були Дебора Аскареллі та Сара
Суллам [9, с. 70-71].

2.2 Відтворення образу Шейлока у комедії “Венеційський купець”

Єврей-лихвар Шейлок – найсуперечливіша постать комедії.

Звичайно ж, не можливо називати шаблонними інших героїв, однак
зображення бурхливого співіснування доброго і злого у людській душі
доведена до найвищої точки саме в образі Шейлока. І, відповідно, цей
образ зазнавав таких різних сценічних інтерпретацій – від всім звичного
комічного лиходія до трагічного мстивого героя-месника чи бунтівливої
особистості, чи зрадженого та покинутого на призволяще батька.
Усі ці образи сплелися в міцний вузол тому, аби зрозуміти
мотивацію Шейлока, буде правильно виокремити в його образі основні
складові частини: Шейлок – лихвар, Шейлок – єврей та ненависник
 19

християн, Шейлок – люблячий батько та дбайливий господар. Однак,

інтерпретуючи образ, не варто забувати,про його цілісність. Тому,
аналізуючи Шейлока-лихваря, не можна забувати про його національну
приналежність, а, говорячи про Шейлока-батька, треба пам’ятати про його
складні стосунки з християнами та християнством загалом [14, с. 205-206].
Шейлок у Шекспіра - особа досить неприємна, він жадібний,
сварливий, жорстокий і мстивий. Він щиро ненавидить музику. Єдина
радість для лихваря, крім багатства, - донька Джесіка, яка полишає батька,
тікаючи з християнином, не відчуваючи при цьому жодних докорів
сумління. За часів Шекспіра, актори, які грали Шейлока, носили руді
перуки і довгі накладні носи. Цей образ прийшов ще з містерій, де євреї
ображались як мучителі Ісуса. Головна мета Шекспіра – посміятись на
лиходієм, який втрапив у власну пастку [16].
Дуалізм шекспірівського Шейлока відображають два монологи, що,
дають нам змогу прослідкувати ключові моменти необхідні для
сприйняття та розуміння цього образу: монолог Антоніо (Дія IV. Сцена I) і
монолог самого Шейлока (Дія III. Сцена I).
Різка позиція Антоніо в суді (Дія IV. Сцена I), викриває перед усіма
присутніми незворушного (Бо перед супротивником таким ти змушений
стояти, у якого // Камінне в грудях серце: то тварина), зажерливого,
жадібного, того, кого можна сміливо порівняти з диким звіром (Або
голодного спитати вовка, // Чому він силує овечку мекать [18, с. 9] ),
бездушного, як камінь (Вам швидше виконати пощастить, // Найтяжчу річ,
аніж зм'якшити це – // Єврейське серце (є хіба твердіше?) [18, с. 9] )
кредитора Шейлока. Його монолог демонструє усі стереотипи, що
стосувались євреїв того часу. Через свою національну приналежність та
сферу діяльності Шейлок не може бути виправданим(Прошу, сеньйори,
пригадайте: ви // З євреєм сперечаєтеся. [18, с. 9]). До нього навіть не
завжди хочуть звертатися прямо: (А через те, прошу вас, досить вже, //
 20

Прохань, благань і різних зайвих слів; [18, с. 9] ). А в кульмінації Антоніо

уже не винуватець, а благородна жертва, що готова віддати себе в руки
правосуддя, сподіваючись на швидкий і правий суд: (Ви наді мною
швидше суд миніте // Й жагу єврея вдовольніть [18, с. 9]). [14, с. 207].
Якщо порівнювати монолог Шейлока та промову Антоніо, то можна
помітити неструктурованість монологу єврея. Здавалося б, прозовий,
позбавлений ритму, він нагадує істерику, потік розбурханих почуттів. Але
зрештою, читач усвідомлює, що промові Шейлока притаманна певна
впорядкованість.
Розпочавши з образ, які виголосив в його адресу Антоніо, Шейлок
майстерно переводить мову в інше русло – і вже не йдеться про
конкретного нападника й конкретного постраждалого. Шейлок
використовує особисті образи екстраполюючи їх на своїх
одноплемінників. Тож читачеві здається, що в його особі ображено увесь
народ: (Він мене облаяв; він став мені на заваді, коли я міг заробити
півмільйона; він брав мене на посміх, коли я зазнавав збитків; знущався з
моїх заробітків, ганив мій народ, заважав моїм торговельним справам,
розхолоджував моїх друзів і розпалював ворогів,— і за що? За те, що я
єврей! [18, с. 6] ).
Також присутня спроба зобразити євреїв та християн однаково
рівними: (…І коли ви нас кривдите, хіба ми не повинні мститися? Якщо
ми подібні до вас у всьому, то хочемо бути подібними до вас також і в
цьому. [18, с. 6]) Шейлок говорить від імені свого народу, перекладаючи
відповідальність за свою агресію на супротивників: (Я вживу тих самих
паскудств, яких ви мене вивчили, і горе мені, якщо я не перевершу своїх
учителів! [18, с. 6] ) Отож, Шейлок – це не розгублена, ображена жертва, а,
швидше, хитрий та поміркований політик, який вміло прикриває власні
мотиви загальними інтересами [14, с. 209].
 21

Одним із найяскравіших фрагментів, що розкривають сутність

Шейлока є його монолог, проголошений у суді. Тут Шейлок не просить,
не виправдовується, не скаржиться, а, випроставшись у повен зріст і
розправивши плечі, безстрашно наступає на своїх противників. Йому
немає чого боятися, коли правда на його боці: (Якого присуду мені
боятись? // Адже чиню я по закону? [18, с. 9] ).
Та й хто ж ті судді? Богобоязливі, поважні громадяни, стовпи
суспільства, що цинічно й безжально вичавлюють залишки сил і життя зі
своїх рабів, таких самих Божих створінь, можливо, навіть таких самих
християн, торгуючи ними, як тваринами. (Рабами володіє кожен, ви їх
женете на рабську, на ганебну // І на найтяжчу працю, як отих // Собак, чи
мулів, чи ослів,— бо ви // Купили їх. [18, с. 9] ).
І якщо вони вважають, що такий стан речей є правильним і не бачать
причин відмовлятися від свого ("Адже раби ці — наші!" [18, с. 9] (як
пропонують зробити Шейлоку), то й у Шейлоковій вимозі немає нічого
неправильного – він чесно купив і хоче отримати свій товар: (Скажу вам
так: фунт м'яса, що тепер // Його від вас я вимагаю,— мій, // Бо я велику
дав за нього ціну! // Він — мій, і я бажаю його мати! [18, с. 9]). Монолог
Шейлока дуже чіткий та динамічний, що відрізняє його від попереднього,
завдяки майже повній відсутності емоцій і образності. Маємо лише одне
порівняння (...їх женете на рабську, на ганебну // І на найтяжчу працю, як
отих // Собак, чи мулів, чи ослів… [18, с. 9] ) [14, с 209-210].
Власне відсутність багатої словесної образності дозволяє виразно
побачити логіку Шейлокового мислення. Цей монолог підкреслює
дуальність образу – тут і виплекана, холоднокровно прорахована помста, і
хитре вміння повернути ситуацію з ніг на голову задля своєї користі [14, с.
210-211].
Це дає нам змогу прослідкувати різноплановість образу Шейлока.
Ця неоднозначність і дає підставу для таких різних підходів до
 22

трактування образу. Правду ж читач повинен знайти сам, аналізуючи

вчинки. Проаналізовані монологи та й загалом все протистояння Шейлока
та Антоніо породжують багато запитань. Чи варто розглядати образ
Шейлока лише крізь призму антисемітизму (нетерпимості до євреїв)? Чи
не звучить конфлікт шекспірової драми сьогодні як сатира на міжрасові,
міжконфесійні конфлікти, що збурювали і все ще збурюють суспільство?
Адже суть проблеми проста й лежить поза расовою чи релігійною
приналежністю.
Зважаючи на це доволі дивно спостерігати демонізацію образу
Шейлока лише тому, що вона вигідна самому Антоніо. Адже він не мав
можливості та бажання сплатити свій борг. Вдумливий підхід дозволяє
зрозуміти, що наш герой насправді може діяти як лиходій. Зрештою
Шейлоу не стає кращим з точки зору читача. Шейлок майстерно грає роль
жертви, що чинить зі своїм гнобителем так, як той чинив з ним. Це, з
одного боку, – дуже зручна позиція: бути вічною жертвою і
виправдовувати цим свої непорядні вчинки. Однак, небезпека цієї позиції
полягає в иому, що Шейлок сам себе водить по колу.
Шейлок не уособлює образ холоднокровного вбивці, проте і
романтичним героєм його важко назвати. Тільки шаблонних персонажів
можна поділити на “добрих” і “поганих”. Зрештою, такою банальною
класифікацією не можна застосувати до Шейлока, адже його образу
притаманні як слабкі так і сильні сторони[14, с. 210-211].

ВИСНОВОК

Як ми вже зауважували, комедії Шекспіра вирізняються позитивним

настроєм. Його твори наповнює святкова атмосфера, а добро завжди
перемагає зло. Читаючи комедії Великого Барда, ми можемо зануритися в
цей чарівний світ, повний радості та чудесної музики, яку ми, фактично,
 23

чуємо на власні вуха, в процесі прочитання. І, зважаючи на незвичність

робіт Шекспіра, є дуже дивним те, що в Україні про нього дізналися лише
за кілька століть після його смерті.
З огляду на те, що шекспірознавці вважають “Венеційського купця”
найбільш суперечливою п’єсою Шекспіра, не дивно, що навколо неї було і
досі є стільки дискусій. Похмурий та в’їдливий гумор, що не властивий
іншим комедіям Шекспіра є саме тим, що «Венеційського купця» серед
інших творів. Наближеність подій до реальності зумовлена тим, що
Венеція описується як похмуре та брудне містечко, наповнене брехунами.
Також, важливо згадати, що у п’єсі зображено справжнє становище
інаковірців та осіб інших національностей (що було великою рідкістю в
XVI столітті). Ставлення городян до соціальних меншин, зокрема євреїв,
вони були сприйняті іншими людьми, що й пояснює причину такої
шаленої популярності комедії в ті зумовило гучну популярність цієї
комедії у часи Шекспіра. часи.
З допомогою контексту, вибудованого на основі джерел історичної
фактографії ми можемо належним чином проаналізувати становище євреїв
в країнах Європи XVI століття. Це пояснює популярність комедій за
участю персонажів єврейського походження за часів Шекспіра. Тут
мусимо враховувати те, що євреї завжди сприймали підозріло та
упереджено. Вони пережили чимало знущань та жорстокості, що завадило
їхньому соціальному та культурному розвитку. Таким чином, аудиторія
більш охоче висміювала незрозумілі їм національні групи та їхні окремі
риси.
Літературознавчий метод аналізу, застосований до образу Шейлока,
дав нам змогу краще розглянути суспільство часів англійського
Відродження у якому люди часто нехтували законами та діяли на власний
розсуд, вважаючи це цілком прийнятно. Ця особливість стає ключем до,
багатогранності образу шекспірівського антагоніста. Шекспір вдало
 24

сконцентрував увагу на тому, що людина не може бути абсолютно доброї

або злою. Шекспірівський Шейлок виступає універсальним образом, що
покликаний висвітлити непросте поєднання позитивних та негативних рис
характеру в усіх нас. Саме ці особливості надають персонажеві певної
позачасовості, що означає актуальність комедії і в наш час.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Cummings M. The Globe Theatre // Shakespeare Study Guides in

Kindle Format - Copyright © 1995, 2003, 2010, 2017
2) Hussey M. Virginia Woolf A to Z // A Comprehensive Reference for
Students, Teachers, and Common Readers to Her Life, Work, and Critical
Reception. Oxford University Press; 1996 edition (November 21, 1996) - с. 254
3) Бандровська О. Шекспір і модерністи: літературно-критичний
діалог / О. Т. Бандровська // Ренесансні студії. Львів - 2012 - с. 215-216
 25

4) Батрошевич А. В. Мир шекспировских комедий // Уильям

Шекспир. Критика. Особенности комедий Шекспира - 2017 г.
5) Бартошевич А. Шекспир на английской сцене - конец XIX —
первая половина XХ
6) Блум Г. Западный канон // Шекспир как центр канона // Журнал
“Иностранная литература” - 1998 г.
7) Василюк А. Значущість статті Ярослава Гординського “Кулішеві
переклади драм Шекспіра” для шекспірознавства та франкознавства -
Україна - Львів - 2014р. - с. 240
8) Джонсон П. Популярная история евреев - Англия // A History of
the Jews / пер. с англ. Зотов И. Л. - Вече - 2001 г. - с. 60, с. 61 , с. 63, с. 65
9) Дубнов С. Краткая история евреев - Санкт-Петербург - 1912р. - с.
62-63, c. 63, c. 63-64, с. 65-66, с. 70-71
10) Ерофеева Н. Зарубежная литература. XVII век // Практикум для
педагогических вузов - Россия - 2004 г. - с. 32, c. 32-34
11) Затонський Д. Вільям Шекспір // Твори в шести томах // Том 1 -
Дніпро - 1984 р.
12) Зорівчак Р. Шекспіріана Івана Франка // Часопис “Каменяр” -
2012р.
13) Павлішена Л. Художня інтерпретація літературних образів та
сюжетів у комедії І. Карпенка-Карого “Розумний і дурень” / Л. В.
Павлішена // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного
університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - 2012р. - с. 315
14) Соловей О. Відтворення Образу Шейлока із Шекспірової комедії
“Венеційський купець” в українському перекладі Ірини Стешенко.
Україна. Львів - 2012 р. - с. 205-206, с. 209-210, 14, с. 210-211
15) Чернышевский Н. Г. Статьи по эстетике // Серия: Классики
русской философии - Россия - 1938 г. - с. 211
 26

16) Чужкова А. Венецианский купец // Газета “Культура” - Россия -

2014р.
17) Шамина В. Пьеса Шекспира “Венецианский купец” на
зарубежной и отечественной сцене // Статьи в зарубежных журналах и
сборниках - Нижний Новгород - 2010 г.
18) Шекспір В. Венеційський купець - Англія - 1596-1797 рр. //

Венеційський купець в перекладі з Англійської Ірини Стешенко - Україна

- 1950 р. - с. 2, с. 6, с. 9
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=1252&page=2
19) Штейн А. Великий мастер комедии // Шекспировский сборник -
Росія - 1958 г.