Здобутки драматургії Вільяма Шекспіра

Вільям Шекспір — геніальний драматург і поет-бард не тільки Англії доби Відродження, а й усього
світу та всіх часів. Кілька століть поспіль глядачі різними мовами сприймають вічні істини, утілені в
образах героїв його драматичних творів. Ф. Енгельс назвав видатних діячів доби Відродження
“титанами за силою думки, пристрасті й характеру”: творчість Шекспіра-драматурга та Шекспіра-поета
цілком відповідає цій влучній характеристиці.

• Що таке «Шекспірівське питання»?

«Шекспірівське питання» — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В.

Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не
існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Серед них називали імена філософа Ф.
Бекона, лорда Ретленда, лорда Дарбі, лорда Оксфорда і навіть королеві Єлизаветі Тюдор. Свої
міркування вчені-дослідники намагалися відстоювати за допомогою аргументації, не позбавленої
деякої переконливості. Вони посилалися на те, що син простого торговця і чинбаря не міг так добре
знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у своїх п’єсах. Виходячи з
відомого факту про те, що Шекспір здобув лише початкову освіту, вчені дивувалися, яким чином і
коли він зміг так ґрунтовно вивчити стародавню історію та античну літературу, звідки йому були відомі
твори зарубіжних авторів, не перекладені в той час англійською мовою.

• «Шекспірівське питання»

У дослідників викликав подив і той факт, що Шекспір, який ніколи не залишав Англії, добре розумівся
на морській справі, оснащенні кораблів, навігаційних приладах, про що свідчать його п’єси. Водночас
дослідники звернули увагу й на той факт, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні
фактичні помилки та нісенітниці. Це свідчить про те, що В. Шекспір — один із найзагадковіших
письменників світу. Незважаючи на наведені аргументи проти авторства Шекспіра, глибокий аналіз
його творчості показує, що твори, які друкуються під іменем Вільяма Шекспіра, належать одному
авторові.

• Біографія

Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 р. в Стрэтфорді-на-Эйвоні. Його батько став міським
головою, і, оскільки будь-яка трупа, котра приїжджала в місто, спочатку повинна була дати виставу сі-
м’ї міської голови (таких гастролей за час юності Шекспіру в Стретфорді було 24), з раннього дитинства
Шекспір був залучений до театрального мистецтва. З 7 до 13 років він вчився в граматичній школі, де
головними предметами були латинска і грецька мови. У 18 років одружився на Енн Хетеуэй, котораю
була старша його на 8 років, але незабаром (близько 1585 р.) залишив дружину і дітей в Стретфорді, а
сам переїхав у Лондон, лише зрідка відвідуючи батьківщину, щоб привезти сім'ї зароблені в столиці
гроші.

Ставши актором, Шекспір грав невеликі ролі (чи не найбільша його роль - Тінь батька Гамлета),
очевидно, це було пов'язано з його інтенсивною роботою як драматурга.

• Біографія

Спочатку він працював в першій театральній будівлі Лондона, що називалася просто "Театр". З 1593
р. Шекспір - в трупі Джеймса Барбеджа ("Слуги лорда-камергера"), де він був пайовиком, що давало
йому деякий доход. У 1599 р. він увійшов до числа пайовиків нового театру - "Глобус", побудованого
після смерті Джеймса Барбеджа його синами, що очолили театральне підприємство. "Глонамист"
відкрився трагедією Шекспіра "Юлій Цезарь". До цього часу Шекспір стає досить заможною людиною,
купує для сім'ї найбільший будинок в Стретфорді, отримує нижче дворянське звання - джентльмен
(1599).

Як письменник, Шекспір до 1592 р. досить відомий, що слідует з різко негативного відгуку

вмираючого Роберта Гріна про нього як про небезпечного конкурента ("вискочка", "ворона, хизуюча в
нашому пір'ї"). На перше десятиліття XVII ст. доводиться розквіт його творчості. Після 1603 р. Шекспір,
очевидно, не выступав на сцені, зосередившись на драматургічному мистецтві.

• Театр «Глобус»

• Кінець життя

Біля 1612г. він покидає "Глобус", переїжджає з Лондона в Стретфорд і, мабуть, кидає літературу.
Шекспір помер 23 квітня 1616 р. і був похований в рідному Стретфорді, в церкві Трійці.

• Періодизація творчості

• Адресати сонетів Шекспіра

Сонети Шекспіра — вершина англійської лірики доби Відродження. Шекспір — автор 154 сонетів,
вочевидь, написаних між 1592 та 1598 роками, коли популярність сонета в Англії перевищила інші
форми ліричної поезії. Деякі з них продиктовані даниною традиції, деякі — живим почуттям. Окремим
виданням сонети вийшли 1609 року. Видання сонетів — один із найзагадкові- ших епізодів в історії
прижиттєвих видань Шекспіра. З невідомих причин він їх оприлюднювати не хотів. Але два сонети
були надруковані у 1599 році. Відтоді жоден сонет світу не побачив. Лише через десять років по тому
вийшла окрема книжка. На титулці була присвята: «Тому єдиному, кому забов’язані своєю появою
сонети, містеру V/. Н., усілякого щастя та вічного життя». Кому ж було присвячено книгу? Хто та
молода людина, яку оспівує поет?

1. Сонети, присвячені другу. (В. Шекспір написав 154 сонети. З них 126 (з 1-го по 126-ий) присвячені
другу, решта — коханій. Імен немає. Навіщо вони стороннім? Для Шекспіра ці люди — занадто дорогі.
Хто ж його друг? Він молодий; знатний, багатий і великодушний. Дослідники вважали, що ним був
один із покровителів драматурга і поета Генрі Різлі, граф Саут-гемптон. Це був освічений аристократ,
шанувальник театру. Саме його дослідники вважають адресатом присвяти до сонетів. Оспівуючи
друга, Шекспір виражає основну ідею Відродження — велич людини. Поет уславлює в людині якості,
які заперечувалися Середньовіччям: здоров’я, фізичну красу, гострий розум. Поет щедро роздає
похвали. Лише одне його турбує: аби не зникла краса, яку поглине час. Ніби турботливий батько, він
переконує друга продовжити красу і самому жити в дітях, адже самотній життєвий шлях подібний до
смерті. Починаючи з 17-го сонета посилюється, мотив неможливості існування один без одного.

2. Сонети, присвячені коханій. (Другим адресатом сонетів великого барда була смаглява леді. їй
присвячені сонети зі 127-го по 156-ий. Хто ж вона? Знову загадка. За однією з версій, — це Мері
Фіттон, фрейліна королеви Єлизавети, за іншою — Мері Герберт, графиня Пембрук. Чим цікаві ці со-
нети? Поет у них виступає проти давньої літературної традиції, започаткованої ще фольклором і
розвинутої Дайте і Петраркою. Згідно з традиціями, тільки білявки вважалися прекрасними, лише
вони були героїнями казок і романів. Якщо жінки із сонетів Данте і Петрарки — біляві, майже безті-
лесні, нагадують божества, то кохана Шекспіра — чорнява, земна жінка, з крові й плоті, зі своїми
вадами та недоліками. Але вона, така недосконала, як магніт, притягує до себе поета:
Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав.

І дише вона так, як дишуть люди,

А не конвалії між диких трав. ...

І все ж вона найкраща з-поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

• Екранізації п’єси «Ромео та Джульєтта»

• Екранізації Гамлета

Наразі про Гамлета знято 91 фільм!

• Екранізації трагедії «Макбет»

• Екранізація «Отелло»

• Висновок

Всесвітню славу принесли Шекспіру його драматичні твори: історичні хроніки, трагедії й комедії. Тут
він сягнув такої висоти, що його твори й сьогодні, як і мистецтво стародавніх греків, хвилюють нас і
багато в чому є взірцем.