ВІЛЬЯМ

ШЕКСПІР
Паночишена Д., Пухтяр А.,
Тарчевська В.
ШЕКСПІР
Найвидатніший англійський поет і
драматург XVI століття. Епоха, в якій
жив і творив письменник, називається
епохою Відродження, або Ренесансом.
Вона вражає нестримним злетом
фантазії митців, піднесенням духу,
великою вірою у творчі можливості
людини. Ніколи ще мистецтво не
відігравало такої значної ролі в житті
суспільства, ніколи не було таким
велично прекрасним.
 Епоха Відродження подарувала світові багато талановитих
людей. їх імена назавжди вписані в «золоту книгу» цієї епохи.
Серед них ім'я великого Шекспіра.

Вільям Шекспір народився у місті Стратфорді, що на

річці Ейвон, у 1594 році. З раннього дитинства Вільяма
оточував дивовижний світ, зітканий зі стародавніх
легенд і народних пісень. Незаймана природа рідного краю
і розвинена уява сприяли народженню фантастичного
світу в глибинах його вразливої душі.
 До 14 років хлопець відвідував світську школу, де вивчав риторику,
логіку, латину, античну міфологію та літературу. Але довго вчитися
йому не довелося: фінансові справи батька занепали, треба було брати
участь в утриманні багатодітної сім'ї.

Вісімнадцятирічним юнаком
одружився з Анною Хеттевей, дочкою
багатого фермера. Незабаром у них
народилася дочка Сьюзен, а через два
роки — близнята Джудіт і Гамнет.
Однак юний батько і чоловік недовго
просидів біля родинного вогнища і
близько 1586 року він подався до
столиці.
 Приблизно з 1590 року він узявся
за перо. 3 1593 чи 1594 року
входив до трупи Джеймса
Бербеджа, яка давала вистави в
будинку, іменованому «Театром». А
1599 році сини Бербеджа
побудували театр «Глобус».
Шекспір став одним із
співвласників цього прибуткового
закладу.
В. ШЕКСПІР
 Перу геніального драматурга належать 37
сценічних творів. Серед них — комедії, історичні
хроніки і трагедії, а також дві поеми — «Венера і
Адоніс» (1593) та «Лукреція» (1594). Крім того,
Шекспір написав 154 сонети, які знавці
зараховують до числа найсвітліших творінь
світової лірики.
У геніальних творіннях Шекспіра перед нами
постає широка і правдива картина епохи
англійського Відродження — в її величі і в її
страшних суперечностях. Силою свого таланту
він змусив глядача побачити у просторі сцени,
майже без декорацій, всесвіт, минуле і
майбутнє людства. Він бачив і розумів життя у
всій його складності: високим і низьким,
трагічним і комічним, святковим і буденним.
 У Шекспіра в одній п'єсі уживається серйозне з
кумедним, в його трагедіях чимало блюзнірства, а в
комедіях часом трапляються події, що знаходяться
на грані трагічного.
Драматичні шедеври Шекспіра значною мірою
затьмарили його творчість як епічного і ліричного
поета. А тим часом ця частина шекспірівської
спадщини становить великий інтерес. Навіть якби
Шекспір не написав жодної комедії, трагедії або
хроніки, він усе одно ввійшов би в історію світової
літератури як талановитіший поет англійського
Відродження.
Радість життя, прославляння здорової, сильної,
відважної, сміливої в думках і намірах людини — ось
основне в перших п'єсах Шекспіра — комедіях:
«Приборкування перекірливої», «Комедія помилок»,
«Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно»,
«Дванадцята ніч», написаних у 1593-1600 pp.
 Юні Ромео і Джульєтта — герої першої
великої трагедії Шекспіра (1594) — полум'яно
люблять одне одного. Любов їх
наштовхується на непереборну перепону —
стародавню ворожнечу сімейств. У нерівному
поєдинку з віковими забобонами, із кривавими і
безглуздими законами Ромео і Джульєтта
гинуть. Але у їхній любові, що не змирилися з
упередженням старовини, укладено високу
моральних перемогу.

Трагедія Шекспіра «Гамлет, принц данський» найбільш знаменита з п'єс

англійського драматурга. На думку багатьох високо авторитетних цінителів
мистецтва, це одне із самих глибокодумних творінь людського генія, велика
філософська трагедія.
 Світ, зображений у трагедії, не цілком схожий на
нинішні уявлення про життя, і люди, що живуть у
ньому, мислять інакше ніж ми, — поетичними
образами і поняттями.
Трагедія змальовує складні і важкі роздуми
шляхетної людини про природу зла, про порочний
королівський двір, про лицемірство, що криється в
палацових стінах, про хвороби, якими уражене
сторіччя, немовби «вивихнуте у своїх суглобах».
Самотність Гамлета — це самотність людини, що
випередила свій час, перебуває у трагічному розладі
з ним і тому гине.
Любов до істини, почуття справедливості,
ненависть до зла, до усіх видів догідництва — такі
споконвічні риси Гамлета. Саме це в поєднанні зі
усвідомленням обов'язку призводить його до
трагічних переживань.
Суперечності ідеалу в зовнішньому світі
доповнюються боротьбою суперечливих почуттів в
душі Гамлета. Добро і зло, істина і неправда,
людяність і жорстокість виявляються в його
власній поведінці.
 В останні роки творчості Шекспіра його п'єси набувають іншого
характеру. Вони віддаляються від реального життя. У них звучать
казкові, фантастичні мотиви. Але й у цих п'єсах — «Перикл», «Зимова
казка», «Буря» — Шекспір засуджує деспотизм і свавілля, стає на захист
дорогих йому ідеалів, славить силу любові, віру і кращі риси людини,
стверджує природну рівність усіх людей. Вигук героя однієї з цих п'єс:

«Яке прекрасне людство!» — може

служити знаком епохи відродження, що
подарувала світу Шекспіра.