Аналіз ліричного вірша Гійом Аполлінер «Міст Мірабо»

1. Короткі відомості про автора

Ґійом Аполлінер (справжнє ім'я — Вільгельм Аполлінарій Костровицький,
1880—1918) — французький поет польського походження, художник,
критик. Провідник авангардної паризької літератури (член руху кубістів і
футуристів). Натхненник сюрреалізму (збірки Алкоголь 1898—1913,
Каліграми (1918), Вірші Миру і Війни).
Інші твори:
Вандемєр (1913), Я — життя, Крокуй швидше (1917), Зона, Міст Мірабо,
Рим під владою Борджіа, Три Дон Жуани.
За українськими мотивами написав твір «Відповідь запорізьких козаків
турецькому султанові».
Основні твори
Поетичні збірки «Рейнські вірші», «Алкоголі. Вірші 1898— 1913 pp.»
(1913), «Каліграми. Вірші миру і війни (1913—1916)» (1918), стаття
«Новий дух і поети» (1918).
2. Назва поезії: «Міст Мірабо»

3. Виразне читання твору

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Рука в руці постíймо очі в очі

Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

4. Історія написання і видання твору.

Музою, яка надихнула Аполлінера на написання "Мосту Мірабо", була
Марі Лорансен з якою поет познайомився 1907 року. Їй було двадцять два
роки, йому — двадцять сім. Марі — художниця, писала й вірші. Їхні
стосунки тривали п’ять років, і, за словами митця, «можливо, були
найважливішими» для нього. Але закоханим не судилося бути разом.
Несхожі за характерами, сімейними традиціями, темпераментами,
поглинуті власною творчістю, Аполлінер і Марі, здавалося, були
приречені постійно конфліктувати одне з одним. Ці зіткнення повільно
вбивали живі почуття. Отож настрої прощання з любов'ю, відбиті у "Мості
Мірабо", були навіяні ситуацією кризи взаємин поета та його коханої. У
вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя,
про плин часу. До речі, у Марі теж був вірш, присвячений розлуці з Ґ.
Аполлінером.

5. Жанр: ліричний вірш

Тема: кохання, що минає і швидко спливає.
6. Що покликало поезію до життя?
Кохання. Ґійом Аполлінер був закоханий у молоду дівчину, але, на жаль,
їм не судилося бути разом усе життя. Поет виражає своє ставлення до
непостійності цього життя та прагнення зберегти, якщо не свої стосунки з
іншими, то хоча б самого себе. Аполлінер утверджує цінність внутрішніх
переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя
цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за
водою, а серце б'ється в унісон з усім світом.

7. Сюжетна основа твору ( вірш не сюжетний)

У вірші йдеться про життя, про його плинність, яку неможливо зупинити.
Про життя і його самотність, яку неможливо подолати. Про життя і любов,
яку неможливо втратити. Про життя і надію, без якої життя уявити
неможливо.
8. Композиція твору
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі
закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної
людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя
вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про
час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується
темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і
смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є
образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в
якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія
часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни
дня й ночі.
9. Ключові образи твору

Міст Мірабо — це ключовий образ, спроба застигнути над невблаганним

рухом хвиль, об'єднати роз'єднані береги. Міст — це мить у долі
споконвічної ріки, а окреме людське життя — це мить між минулим та
майбутнім.

10. Символи, їх зміст та значення.

Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших,
плинних образів цього вірша. Міст Мірабо: символ кохання, символ
вічного, нетлінного, непідвладного часу

Сена – уособлення життя і часу, у якому зрештою все минає – і надії, і

кохання, і розчарування.

Годинник, зміна дня і ночі – час, його плинність і вічність.

11. Мовні художні засоби

Антитези («вода бігуча — життя хода тягуча», «журба і втіха крутнява
шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а
я ще є»
Паралелізм («любов сплива як та вода бігуча»);
Рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)
12. Яке почуття домінує у вірші?
Кохання, тривожність.
13. Як автор досягає динаміки образу?
В українському перекладі аполлінерівського вірша, здійсненому М.
Лукашем, мотив часу перебігає із рефренових рядків в останню строфу, де
набуває підсиленої динаміки: Минають дні години і хвилини, —
після чого сягає вищої напруженості тема розставання з любов’ю, адже
тепер вже впевнено говориться про приреченість кохання:
Мине любов
І знову не прилине.
Та, попри трагічну нотку, останній рядок цієї строфи:
Під мостом Мірабо хай Сена плине

У центрі твору – серце ліричного героя. Це крізь нього струмують усі

потоки – міської річки, любові, життя, часу. Воно тремтить під останніми
променями кохання, що згасає. А втім, намагається затягнути мить
насолоди любовним почуттям.
Слід зазначити, що і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінер
залишився поетом великого міста – великого Парижа. Лірична сповідь
героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу та обертається навколо
своєрідних емблем столиці Франції – річки Сени та мосту Мірабо. Ці два
образи, зберігаючи свою предметну конкретність, увиразнюють ідею
поєднання плинності буття (Сена) й непорушності його духовних опор
(міст Мірабо) – любові та надії.
Отже, у вірші автор досягає синтезу традиційних антитез — плинного й
вічного, кінцевого — безкінечного, сумного і втішного, життя і смерті.
Цей синтез відбувається й на рівні окремих слів та звукопису.
Сильний ліричний вплив "Мосту Мірабо" на свідомість читача значною
мірою зумовлений поетичним ритмом. Відомо, що Аполлінер відтворив у
цій поезії ритм ткацької пісні XIII ст., що надало твору надзвичайної
мелодійності. Крім того, поет поєднав ритміку старовинної пісні-з духом
народних пісень про любов. Однак внаслідок синтезу давньої традиції та
світовідчуття сина доби перших аеропланів народилася геніальна
"бардівська" пісня поч. XX ст.